Європа поруч у відбудові: як народжується Коаліція підтримки "Добробату"
Володимир Крейденко, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури, голова міжфракційного депутатського об’єднання "Добробат – добровольчий будівельний батальйон"
Україна живе у великій війні - серед щоденних повітряних тривог, ракетних і дронових ударів, серед болю, втрат і руйнувань, що входять не лише в міста й села, а й у саме серце людського життя. Війна приходить у наші домівки вибитими вікнами, понівеченими дахами, спустошеними вулицями, страхом за дітей і близьких, виснаженням, яке не завжди видно збоку. Ворог намагається зруйнувати не тільки будівлі - він прагне посіяти зневіру, відірвати людину від рідної землі, позбавити її відчуття дому, опори й майбутнього. Але саме в цій темряві найвиразніше видно силу українського народу, його здатність триматися, підтримувати одне одного і не дозволити війні забрати найголовніше - життя на своїй землі.
Саме тому для нас відбудова - не справа далекого майбутнього і не тема "на після війни". Вона є потребою сьогоднішнього дня. Бо там, де зруйновано дім, під загрозою опиняється не лише майно. Під загрозою опиняється сама людська присутність в Україні. Коли родина не має куди повернутися, коли в хаті вибиті вікна, коли над головою немає покрівлі, коли довкола руїна, людина втрачає опору. А відтак постає найболючіше питання: чи зможе вона залишитися на своїй землі, чи не буде змушена шукати прихистку деінде.
Дім у час війни - це не просто стіни й дах. Це осередок родини. Це простір людської гідності. Це місце, де тримається пам’ять, родинний лад, зв’язок поколінь. Це та жива нитка, яка єднає людину з її містом, селом, громадою, батьківською землею. Коли ми допомагаємо відновити оселю, вставити вікна, перекрити покрівлю, розчистити завали, ми не просто лагодимо споруду. Ми зберігаємо для людини можливість лишатися в Україні. Ми не даємо війні відірвати людей від їхнього кореня.
У цій великій праці особливу вагу має волонтерський рух "Добробат". Це спільнота небайдужих людей, які приходять туди, де після обстрілів лишаються розпач, порох, уламки й руїна, і беруться до діла. Волонтери розчищають завали, вивозять будівельне сміття, закривають вибиті вікна, лагодять дахи, допомагають відновлювати школи, лікарні, громадські будівлі та інші важливі для життя об’єкти. Їхня праця - це не просто технічна допомога. Це повернення людям надії. Це знак, що вони не покинуті сам на сам із бідою. Це жива відповідь українського суспільства на руйнування, які несе війна.
"Добробат" став одним із найвиразніших виявів української вдачі - витривалої, чуйної, згуртованої, працьовитої. У цьому русі проявляється найкраще, що є в нашому народі: взаємність, братерство, готовність стати пліч-о-пліч у найтяжчу мить, не чекати чиєїсь команди, а брати відповідальність на себе. Саме так чинить народ, який має силу духу й волю до життя. Українці сьогодні боронять свою державу не лише на передовій. Вони боронять її щоденною працею, співучастю, взаємопідтримкою, здатністю відновлювати те, що ворог хоче перетворити на пустку.
Сьогодні "Добробат" - це вже велика волонтерська сила, яка об’єднує понад 50 тисяч людей. За роки війни волонтерам вдалося розчистити понад 20 тисяч тонн будівельного сміття, встановити 20 тисяч вікон, відремонтувати 10 тисяч дахів і відновити понад 100 об’єктів соціальної інфраструктури. Але за цими цифрами стоїть значно більше, ніж статистика. За ними - людські долі. Родини, які змогли повернутися додому. Діти, які знову можуть ходити до школи. Літні люди, які не залишилися в розбитій оселі наодинці з безпорадністю. Громади, які не спорожніли й не зникли з живої карти України.
У час великої війни волонтерство стало не просто формою допомоги. Воно стало мовою надії. Воно стало свідченням того, що українське суспільство живе, тримається, не дає себе розсіяти й зламати. Там, де працюють волонтери, оживає віра. Там, де відновлюються оселі, лишаються люди. Там, де не зникає людина, не вмирає громада. А там, де жива громада, там стоїть Україна.
Для мене велика честь бути амбасадором "Добробату", бо цей рух дуже точно відкриває сутність українського народу. Ми - народ, який у найважчі часи не розгублює людяності. Народ, який уміє не лише воювати, а й підставляти плече. Народ, який не дає лихові взяти гору над собою. У цьому - наша сила. У цьому - наша незламність. У цьому - той внутрішній стрижень, що допомагає Україні вистояти під ударами й не втратити себе.
Та водночас ми добре розуміємо: навіть найпотужніший волонтерський рух потребує опертя й підсилення. Щоб допомога була не разовою, а тривкою. Щоб вона сягала більшої кількості людей і громад. Щоб вона мала не стихійний, а розгорнутий і сталий вимір. Для цього потрібні ресурси, матеріали, техніка, міжнародні зв’язки, довіра, політична підтримка, участь партнерів, які можуть допомогти відкрити нові можливості для відбудови.
Саме з цього розуміння постала Міжнародна парламентська коаліція на підтримку "Добробату". Ми створили її для того, щоб поєднати силу українського волонтерства з можливостями міжнародної солідарності. Для того, щоб підтримка України в Європі мала не лише співчутливий чи символічний вимір, а ставала дієвою участю в збереженні людей, громад і повсякденного життя.
Роль європейських парламентарів у цій справі є надзвичайно важливою. Саме парламенти формують політичний лад підтримки України у своїх державах. Саме депутати впливають на рішення щодо фінансування, гуманітарних програм, відновлювальних ініціатив, місцевих і міждержавних партнерств. Саме вони здатні тримати українське питання у фокусі суспільної уваги, гуртувати довкола нього місцеві громади, доброчинні середовища, відповідальний бізнес, муніципалітети, громадські організації. І саме вони можуть бути тими людьми, які допомагають європейському суспільству побачити: відбудова України - це не другорядна тема, а частина боротьби за людяність, свободу й стійкість усього європейського простору.
Європейський парламентар може бути для України не стороннім свідком, а співдійцем. Він може сприяти налагодженню зв’язків між українськими громадами та міжнародними партнерами. Може допомагати у залученні матеріальної, технічної та організаційної підтримки. Може ставати голосом української відбудови у своєму парламенті - не абстрактної, а дуже конкретної: відновлення житла, шкіл, лікарень, громадських просторів, у яких тримається щоденне життя. А ще - він може бути речником правди про Україну: про людей, які живуть під обстрілами, але не хочуть покидати свою землю; про громади, які попри все прагнуть жити й відновлюватися; про волонтерів, які щодня повертають людям віру.
Саме тому для нас так важливо, що до Коаліції вже долучилися перші парламентарі. Саме вони надали цій ініціативі не формального, а живого змісту. Серед перших учасників - представниці Польщі Йоланта Незгодзька та Аліція Лепковська-Голась, депутат із Литви Кароліс Неймантас, а також парламентарі з Латвії Давіс Мартіньш Даугавієтіс, Яніс Скрастіньш, Угіс Ротбергс, Яніс Патмалнієкс та Гатіс Лієпіньш.
Їхня участь має особливу вагу. Бо саме перші люди, які стають поруч, творять довіру до нової справи. Вони показують приклад іншим. Вони засвідчують, що підтримка України в Європі може мати не лише слова, а й політичну волю, не лише співчуття, а й готовність діяти. Їхній крок - це знак того, що волонтерська відбудова України знаходить відгук за межами нашої держави, що в Європі є люди, які розуміють: збереження українських домівок - це збереження українського народу на своїй землі.
Для України це має особливий зміст. Коли європейський парламентар долучається до підтримки відбудови, він підтримує не цеглу й не покрівельний матеріал самі по собі. Він підтримує родину, яка зможе лишитися вдома. Він підтримує дитину, яка не мусить назавжди прощатися зі своєю школою. Він підтримує громаду, яка не спорожніє. Він підтримує державу, яка бореться не лише за кордони, а й за право своїх громадян жити у власному домі, на власній землі, під власним небом.
Міжнародна парламентська коаліція на підтримку "Добробату" не замислювалася як бюрократична надбудова чи формальний клуб. Її задумано як живу мережу співдії. Її сила - у практичності, у готовності відкривати двері для нових зв’язків, шукати партнерства, залучати увагу, довіру, сприяння, допомагати там, де українське волонтерство вже робить величезну справу, але потребує більшого міжнародного плеча.
Сьогодні, коли війна триває, коли удари по цивільній інфраструктурі лишаються частиною щоденної дійсності, відбудова стає не лише гуманітарною чи будівельною справою. Вона стає актом спротиву. Актом віри. Актом волі. Відновлюючи домівки людей, ми захищаємо не лише оселі. Ми захищаємо право українців бути в Україні. Ми боронимо живу тканину нашого суспільства. Ми не даємо війні спустошити країну зсередини.
У цьому і є найглибший сенс нашої роботи. Україна тримається не лише зброєю. Вона тримається людьми. Волонтерами. Родинами. Громадами. Тією внутрішньою силою, яка не дозволяє нам упасти духом навіть тоді, коли навколо руїна. Тією волею, яка змушує нас не просто виживати, а відновлювати, оживляти, повертати життя туди, де ворог хоче залишити саму мертвеччину.
Саме тому Міжнародна парламентська коаліція на підтримку "Добробату" є для нас не просто ще однією ініціативою. Це спосіб посилити вже наявну силу України. Це спосіб об’єднати волонтерський порив нашого народу з підтримкою тих європейських друзів, які готові бути поруч не на словах, а в спільній справі. Це спосіб перетворити солідарність на відновлені вікна, полагоджені дахи, збережені оселі, живі громади й людські долі.
Ми хочемо, щоб до Коаліції долучалося дедалі більше парламентарів із різних країн Європи та світу. Бо допомога у відбудові українських домівок - це допомога не лише будинкам. Це допомога гідності. Це допомога родині. Це допомога праву людини залишатися на своїй землі. Це допомога Україні бути живою.
І поки в нас є такі волонтери, як у "Добробаті", поки є люди доброї волі в європейських парламентах, готові стати поруч, поки живі український дух, братерство, стійкість і воля - Україна не дасть себе зламати. Вона буде стояти. Буде відновлюватися. Буде берегти своїх людей. І буде жити.
