Тіньова економіка України: чому цифра "40-50% ВВП" – це міф

Юрій Гаврилечко, економічний експерт,  кандидат наук з державного управління
 

Ви напевно чули це твердження: мало не половина економіки України перебуває "в тіні". Воно звучить з трибун, мелькає в заголовках ЗМІ, повторюється у блогах соцмереж тощо. Настільки часто, що сприймається як беззаперечна аксіома. На підставі цього регулярно наголошується на необхідності ухвалювати нові регуляторні та фіскальні зміни до законодавства, щоб "знизити рівень тіні". Але якщо спробувати розкласти цю цифру на практичні складові – виникає більше запитань, ніж відповідей.

Що означало б "100 мільярдів доларів у тіні"

Офіційний ВВП України у 2026 році – близько 10 трлн грн. Якщо прийняти за основу "40–50% у тіні", це додаткові 4–5 трлн грн економічної діяльності поза офіційним обліком. Приблизно 100 мільярдів доларів – тобто економіка, рівна за розміром цілій країні середнього масштабу.

Але будь-яка економічна діяльність – це не абстракція і не статистична категорія. Вона має цілком матеріальне підґрунтя: їй потрібні гроші, енергія, люди та фізична інфраструктура. Якщо "тіньова економіка" справді існує в таких масштабах – усе це мало б десь проявлятися. Перевіримо кожен аргумент окремо.

Де гроші?

Почнемо з базового. Сто мільярдів доларів тіньового обороту – це колосальна маса грошей. Якщо ці операції не проходять через банківську систему, вони мають здійснюватися готівкою – гривнею або іноземною валютою. Третього варіанту в сучасній економіці просто не існує: бартер у таких масштабах неможливий.

Але де ця готівка? Немає ознак кратного зростання готівкової гривневої маси. Немає фіксації масового обігу доларів чи євро у таких обсягах. Банківська система та валютний ринок не демонструють жодних слідів обслуговування "другої економіки" на сто мільярдів. Фінансова інфраструктура, яка мала б забезпечувати подібний тіньовий оборот, просто не проявляється – ні в статистиці, ні в реальному житті. Щоб було зрозуміло – такий обсяг готівки спричинив би необхідність обміну готівки в обсязі близько $2 млрд кожного тижня додатково до того, що є зараз. Нагадаю, що У 2025 році в Україні зафіксовано історичний рекорд купівлі готівкової валюти населенням - понад $23,9 млрд, а продаж склав - $17,11 млрд. Відповідно, тіньові 100 млрд – це зростання ринку купівлі-продажу в 2,5-5 разів (!) залежно від того, як рахувати. Про суттєву ревальвацію гривні за умов потрапляння на ринок такого обсягу валюти годі й говорити. Курс зараз був би десь на рівні 18-22 грн за $1, а може ще й вище. Але цього також непомітно.

Де електрика?

Будь-яке виробництво – це передусім споживання енергії. "Прихована" економіка розміром з половину офіційної мала б споживати пропорційні обсяги електроенергії та палива. У фізичному вираженні це означає додаткові генеруючі потужності рівня щонайменше кількох атомних електростанцій або кількох великих ТЕС на зразок Трипільської, окрему або напівприховану систему розподілу електроенергії, а також значні обсяги нафтопродуктів/газу – які треба або масово імпортувати, або постачати через якусь "невидиму" мережу.

Натомість маємо таке: енергосистема України, особливо в умовах повномасштабної війни, перебуває під постійним моніторингом. Кожен мегават на рахунку. Будь-які суттєві відхилення у виробництві чи споживанні електроенергії фіксуються. І це я ще про якийсь аналог "Укренерго" для розподілу кількох гігават додаткових нічого не згадав, так як додаткових і ЛЕП та трансформаторних підстанцій, які також приховати нереально для обслуговування передачі такого обсягу електрии. Ринок пального також є достатньо прозорим. Жодних ознак "другої енергосистеми" країни не існує і ніколи не фіксувалося.

Де люди?

Ще один ключовий ресурс – праця. Для створення додаткових 40–50% ВВП потрібні мільйони працівників. Їх треба десь розмістити, вони мусять споживати товари та послуги, їхня активність неминуче відображається у демографічних, соціальних і споживчих показниках.

Але ринок праці не демонструє прихованої "другої половини" зайнятого населення. Споживчий попит корелює з офіційними доходами, а не з гіпотетичними тіньовими потоками. Статистика домогосподарств не підтверджує існування масових незадекларованих доходів такого масштабу. Люди, які заробляють великі неофіційні гроші, все одно їх витрачають – і це завжди залишає сліди у споживчій і фінансовій статистиці.

Де інфраструктура?

Виробництво і торгівля потребують фізичної інфраструктури: складів, транспорту, логістичних центрів, торгових точок. Якщо половина економіки справді працює "в тіні", мала б існувати і паралельна матеріальна база, порівнянна за масштабом з офіційною.

Але вона ніде не спостерігається – ні в містах, ні на транспортних маршрутах, ні в імпортно-експортній статистиці. Склади не зникають із супутникових знімків. Потяги та фури не їздять невидимками. Логістика не ховається від митниці та "Укртрансбезпеки" в промислових масштабах.

Що насправді називають "тінню"

Реальність значно прозаїчніша. Під "тіньовою економікою" зазвичай змішують у одну купу цілком різні явища: часткове приховування доходів – найчастіше це класичні зарплати "в конвертах"; мінімізацію податків через ФОП і спрощену систему оподаткування; неформальну зайнятість у малому бізнесі або домашньому господарстві; дрібні порушення обліку та звітності, а також масштабні фінансові афери типу "міндічгейту".

Все це реально існує, заслуговує на увагу і потребує реакції з боку держави. Але це – фрагментарні відхилення всередині офіційної економічної системи, а не "паралельна країна" розміром з Україну.

Чому ж міф такий живучий?

Причини цілком прагматичні. По-перше, політична вигода: набагато зручніше пояснювати хронічні проблеми з бюджетом "тотальною тінізацією", ніж шукати системні відповіді та брати на себе відповідальність. По-друге, бюрократичний інтерес: завищені цифри чудово обґрунтовують потребу в жорсткішому регулюванні й нових контрольних повноваженнях. По-третє, інерція методології: оцінки, сформовані 15–20 років тому за зовсім інших умов, досі кочують з доповіді в доповідь без жодного переосмислення. І нарешті – медійна привабливість: "50% ВВП у тіні" продається аудиторії куди краще, ніж складна і нюансована реальність.

У підсумку… тіньова економіка в Україні існує – і це незаперечний факт. Але її реальний масштаб значно менший і значно складніший за примітивну формулу "половина ВВП". Ідея про те, що половина економічної діяльності прихована від держави, не витримує перевірки базовими фізичними й економічними обмеженнями: для цього потрібні гроші, енергія, люди та інфраструктура в обсягах, які неможливо приховати.

Боротьба з тіньовою економікою починається не з повторення зручних, але хибних цифр – а з чесного та методологічно коректного вимірювання реальності. Бо лікувати хворобу, яку неправильно діагностували, – це просто марна трата ресурсів і часу.