Ексклюзивне інтерв’ю кандидата у народні депутати від політичної партії "Слуга народу" Василя Вірастюка агентству "!Інтерфакс-Україна"

Текст: Олександр Трохимчук

— Кампанія під час довиборів у Верховну Раду по 87-му округу була непростою. Врешті, представники опозиції навіть закликають вас відмовитися від мандату, який вони вважають «брудним». А як ви оцінюєте власну перемогу – наскільки вона заслужена?

— Я взагалі вважаю цю передвиборчу кампанію брудною, але саме зі сторони нашого опонента. Я маю на увазі команду Олександра Шевченка (партія "За майбутнє"), тому що з їхнього боку було застосовано величезну кількість фальсифікацій, "вкидувань", "каруселей" і так далі. І на це все наші юристи позивалися до суду і вже декілька справ ми виграли.

— Що було найскладнішим під час цієї кампанії для вас як для людини позасистемної?

— Найважчим було витримати це психологічно. Вважаю, що мені це вдалося: я жодного разу не зірвався.

— Чи були ви знайомі з Олександром Шевченком до довиборів, де стали опонентами?

—Так, ми знайомі багато років.

— А ситуацію, що мала місце на окрузі, обговорювали?

— Зустрічаючись у приміщенні ОВК, ми віталися та перекидалися кількома словами, але не більше того.

— Розрив між вами становить трохи більше 1,5%. Водночас Окружний адмінсуд Івано-Франківська визнав незаконним рішення ОВК №87 про перерахунок голосів на двох дільницях. Якщо таки матимуть місце перевибори, провести які закликає опозиція, чи готові брати в них участь? І як оцінюєте свої шанси в такому разі?

— На перерахунок було відправлено 20 дільниць, де викрили величезну кількість фальсифікацій. Думаю, якби відкрити всі 117 дільниць і перерахувати голоси, то пан Олександр зайняв би третє місце, а на друге місце міг би вийти пан Руслан Кошулинський (партія "Свобода").

Те, що говорять мої опоненти, я розумію, що їм це на руку, а тому вони хотіли би, щоб так відбулося. Але наразі ані вони, а ні я цього вирішувати не можемо, тому що оголосити вибори недійсними може тільки Центральна виборча комісія за рішенням суду.

— Ви пояснювали, що балотуватись у народні депутати вам запропонував президент Володимир Зеленський. Чим глава держави мотивував вас до позитивного рішення?

— Думаю варто уточнити: президент не те що би запропонував, а при зустрічі сказав, що є така можливість (балотуватися в Раду на довиборах – ІФ), і запитав, чи не хотів би я спробувати свої сили. Тобто мені ніхто не наказував, ніхто не давав якихось команд. Це рішення я приймав сам. Воно було виваженим і приймалося не за один день.

— А як довго ви визначалися?

— Поговоривши з президентом, я вивчив питання, і прийшов до нього вже з готовим списком запитань. Найголовніше, що мене цікавило, – чи буде держава у разі обрання мене народним депутатом підтримувати напрям реабілітації поранених ветеранів, а саме – створювати реабілітаційні центри. На це я отримав відповідь, яку знову мав обміркувати.

Паралельно я провів зустрічі з міністеркою у справах ветеранів Юлією Лапутіною та з уповноважений президента з питань реабілітації учасників бойових дій Вадимом Свириденком, поспілкувався з самими ветеранами, з командою Invictus Games, нашими тренерами. Результат усіх цих зустрічей та перемовин і став першопричиною мого рішення – саме тому я й зголосився стати кандидатом у народні депутати.

— Чи маєте вже конкретний план щодо втілення ініціативи зі створення мережі реабілітаційних центрів для ветеранів АТО й ООС?

— Попередньо, в мене була думка працювати в комітеті Верховної Ради з питань молоді та спорту. Але зараз я розумію, що можливо, буде більш доцільно ввійти до комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, і саме там разом із депутатами, які свого часу були учасниками бойових дій, рухати вже цей напрям уперед.

— А згаданий список, із яким ви прийшли до президента, які містив питання, крім створення й розбудови мережі реабілітаційних центрів?

— Він насправді був невеликим – складався з двох-трьох пунктів. Головний із них, під номером один, – це створення реабілітаційних центрів.

Також у списку були питання щодо фінансування ветеранських змагань, тому що з цим також є постійна проблема. Наприклад, наша команда зараз повинна їхати у вересні до Сполучених Штатів Америки на змагання Warrior Games (Ігри Воїнів), а в травні має бути довідбір у команду, головним організатором якого виступила наша Федерація. На сьогодні поки що є проблема з коштами, тобто немає за що відправляти команду на ці змагання.

— А як ви плануєте поєднувати роботу в парламенті із тренерською діяльністю та зайнятістю у Федерації стронґмену України зокрема?

— Мабуть, робота у Федерації відійде на другий чи то навіть на третій план, але там є людина, на яку я можу покластися, – це президент Федерації Сергій Конюшок. Я ж на посаді почесного президента Федерації.

Не думаю, що наша Федерація програє від того, що я буду народним депутатом. Коли матиму час, звісно, з’являтимусь на змаганнях і якимось чином долучатимуся до їх організації.

Напевно що, доведеться сказати нашим ветеранам, що не буде часу займатися ними, а саме – їх тренувальним процесом. Хоча я можу робити це й дистанційно, писати їм плани. Звісно, мені би хотілося приїжджати, бо я тренер із легкої атлетики, штовхання ядра і метання диску, тобто це такий тип занять, де потрібно бути на місці та слідкувати за технікою виконання. Тому робити це на відстані, можливо, й не вдасться, але я намагатимусь.

— Чи отримували ви пропозиції ввійти до партії "Слуга народу" раніше, тобто перед позачерговими парламентськими виборами 2019 року?

— Ні, відверто кажучи, таких пропозицій не було. Та й той момент я взагалі не розглядав своєї участі в політичному житті держави.

Насправді я достатньо зайнята людина, є декілька напрямів моєї роботи: це і Федерація стронгмену України, і фестивалі, яких ми вже провели 15. Окрім того, я є одним із тренерів ветеранської команди Invictus Games: Team Ukraine, яка бере участь у міжнародних змаганнях. Тобто мені було чим займатися і зараз теж є чим, тому ніколи я й не розглядав можливості будувати політичну кар’єру.

Звісно, були пропозиції від деяких інших партій ще в період із 2010 по 2014 роки.

— А які саме партії?

— Не думаю, що про це варто говорити.

— Тим не менш, в інтерв’ю "Українській правді" 2018 року ви пояснили свою відмову йти в політику тим, що вам "не подобаються корупційні схеми і корпоративний дух, які є в кожній партії". Чому змінили позицію і таки вирішили стати народним депутатом?

— Для мене політика – це не те, що під нею звикли розуміти. Для мене політика – це робити реальні справи, які приносять користь людям і державі. Так, можна піти до Верховної Ради лише заради того, щоб бути політиком, а можна – керуючись і мотивуючи себе хорошими справами, про які я сказав перед цим.

Тому я розглядаю свій прихід до Верховної Ради як реальний спосіб зробити щось більше для суспільства. Тому я справді йду туди для того, щоб займатися не політикою, а реальними справами.

— Чи думали ви вже над тим, який перший законопроект зареєструєте у Верховній Раді?

— Ні, тому для роботи над ним треба спочатку зібрати команду.

Я буду народним депутатом-початківцем, ця галузь для мене нова, тому мені потрібна буде команда фахівців, які працюватимуть зі мною і будуть моїми довіреними особами, помічниками. Також мені точно треба буде найближчим часом повернутися на округ і повідкривати ті ж самі приймальні, куди люди зможуть звертатися зі своїми проблемами. Тобто роботи вистачає, а тому говорити зараз про перший законопроект я не можу, бо поки про це не думав.

— Щодо команди – чи є вона у вас?

— Звісно, є люди, які мене підтримувати під час передвиборчої кампанії. Вочевидь, певна кількість із них точно ввійде до моєї команди.