Вибори2019
13:53 28.03.2019

І.Кива: Важливі не слова, а те, з яким серцем ти говориш. Адже щоб бути почутим, не завжди потрібні слова – "NewsOne"

17 хв читати
І.Кива: Важливі не слова, а те, з яким серцем ти говориш. Адже щоб бути почутим, не завжди потрібні слова – "NewsOne"

Про переоцінку цінностей і «особисту релігію». Про те, чому вчить війна і чому вчить сім'я. Про пережите і сьогодення. Голова Соціалістичної партії України, кандидат в президенти України Ілля Кива відверто в інтерв'ю Олені Кирик (телеканал «NewsOne»).

Кілька років тому Ви пропонували президенту закрити телеканал «NewsOne», мовляв, він «сепарський», до цього Ви на ньому працювали, зараз Ви частий гість. За цей час що змінилося?

Все змінюється. Ілля Кива працює над собою, тому, що головне питання, яке стоїть переді мною - це удосконалення себе. Ілля Кива вже 3 роки, як повернувся з війни, і це теж один із чинників. І «NewsOne» змінюється, змінюється контент, ви теж ростете і трохи по іншому бачите ситуацію, не так однобоко, і даєте можливість різним політикам, різним точкам зору бути присутнім в своєму ефірі.

«NewsOne» сьогодні став демократичним майданчиком, якой дає можливість людям як висловлювати, так і чути різні точки зору на події в нашій країні. Всі ми змінюємося, час змінюється, ситуації навколо нас змінюються. Головне, щоб все, що ми робимо, - робити чесно, правдиво і щиро. Ось це ніколи не зміниться у Іллі Киви.

Оксана Корчинська називає Вас справжнім героєм, який не вміє про це говорити. Це як?

Про це вона говорила, напевно, роки 3 назад. Оксана Анатоліївна познайомилась зі мною, коли я в секторі «М» (маріупольський напрямок в Донецькій області - Ред.) відповідав за ділянку під Волновахою, де потрібно було створити опорні пункти, які могли б зупинити можливий наступ з боку Донецька, тоді це могло дозволити противнику оточити Маріуполь. Це була осінь 2014 року, дуже складна і напружена ситуація. У критичні моменти в людині проявляються критичні риси, які дозволяють контролювати ситуацію, особливо - свій страх. Тоді було страшно нам усім. І від цього залежала боєздатність твого підрозділу. До Оксани Корчинської можна по різному ставитися, але я завжди буду говорити про неї, як про Людину з великої літери. Тому, що вона врятувала багато життів на фронті. Це завжди буде заслуговувати не тільки глибокої поваги, але і пошани. Кожен з нас у своєму житті помиляється, кожен бачить ситуацію під своїм кутом, але порятунок життя або допомога людям завжди залишається в основі. А все інше - це обставини.

Чому Вас навчила війна? Який головний урок?

Я думаю, що війна людей змінює, і я не пропагую, але рекомендував би всім чоловікам пройти це випробування - щоб зрозуміти, чого ти вартий. Війна - це переоцінка цінностей. Для мене це була та ситуація, коли я побачив світ по-іншому. Коли я йшов на війну, моєму синові не було й року. Я дуже чекав цього хлопчика, для мене він був дуже важливий, тому, що для чоловіка народження сина є одним з головних подій в житті, це продовження роду, те, до чого я дуже дбайливо ставлюся. Народився мій спадкоємець, а тут почалася війна. І ти розумієш, що ти по-іншому не вихований, по-іншому не вмієш і по-іншому ти і в очі дивитися йому не зможеш, і ти повинен навіть всупереч здоровому глузду йти і виконувати свій обов'язок. Для того, щоб на цих вчинках ріс син.

За першою освітою я дитячий психолог, і знаю, що діти пам'ятають батьків з 3-х, 4-х річного віку. І для мене була ситуація, коли є довгоочікуваний син, але може статися так, що він може мене навіть не пам'ятати. А якщо не повернешся? А що залишиться від батька йому? І ти не зміг зафіксуватися у нього в пам'яті. Для хлопчика дуже важливе відчуття поруч позиції батька, щоб було на кого рівнятися. Адже я так ріс. Я пам'ятаю, які у мене в дитинстві були пріоритети. І йдучи на війну, кожен через щось переступав і щось залишав. Я залишав це «незнання сином свого батька». І коли ви питаєте, що змінилося, я, напевно, просто радів усмішці своєї дитини. На війні мені здавалося, що я готовий все віддати, аби побачити свого сина. Коли я повернувся, а Господь дав мені можливість повернутися живим, я побачив свою усміхнену дитину і подумав - ось це щастя, ось це цінність життя. Те, що ми в звичайному житті не помічаємо, тому, що служимо, на жаль, іншим цінностям, і те, що ми не бачимо, - починаємо цінувати тоді, коли з'являється можливість це все втратити.

Крім сина у Вас є доросла донька, і перед тим, як ви пішли на війну, що Ви їй говорили? Адже сталося так, що вона пішла по вашим слідам

Скажу чесно, донька - це окрема сторінка в моєму житті. Я вважав, що половину завдання я вже виконав, тому, що в пріоритеті у дорослої людини є виховання дітей, виховання їх життєздатними особистостями. Тут мені було і простіше, і складніше. Тому, що коли я йшов на війну, їй було 19 років, складний життєвий період перших кроків ще не жінки, але вже не дівчини. І тут потрібен батько. Але мене вразило її рішення, коли я пішов добровольцем на фронт, через рік вона пішла на заочну форму навчання. На той час вона за нашою сімейною традицією вчилася в Національній юридичній академії ім.Ярослава Мудрого (м.Харків - Ред.). У нас є сімейні традиції - вчитися в одних школах, одних вузах. Я люблю і шаную традиції і вважаю їх основою. Ми всі вчилися в одній школі, ліцеї №6 міста Полтава - мама, тато, брати, мої діти, там всі знають прізвище Кива. Моя друга освіта - це академія ім.Ярослава Мудрого, і моя донька поступила туди ж. І в 19 років вона прийняла рішення піти на заочну форму навчання і вступити в добровольчий батальйон.

Донька перед цим з Вами порадилася?

У нас в сім'ї патріархат. З нинішньої гендерною політикою наш патріархат не співвідноситься, але він є в самому прямому сенсі слова. Всі рішення щодо членів моєї сім'ї приймаю я, позаяк я - старший чоловік. Коли мене не стане, то приймати рішення буде мій брат, якщо його не стане, то буде приймати рішення мій син. Так записано в історії моєї сім'ї. І всі наші жінки знають, що на нас відповідальність за їх життя і ми приймаємо рішення. Тому донька, звичайно, говорила, але я не міг її зупинити. Мені на той момент здавалося, що як її можу захистити в тому 2014 році під Волновахою, в збудованих рубежах, в незрозумілому завтрашньому дні? Вона залишається в Харкові, в вузі, і ніхто не знає, як будуть розвиватися події в нашій країні.

Коли вона сказала, що хоче прийти в добровольчий батальйон і служити, то я сказав «Так». Тоді я сказав собі, що першу сторінку і одне з головних завдань я виконав - моя дочка є справжньою людиною. Вона відслужила 2 роки і залишилася в Національній поліції. У зону АТО вона не виїхала, тому, що на той момент я був уже замначальника Донецького главку, і для того, щоб вона не стала жертвою провокацій, вона залишилася. Статусу учасника бойових дій у неї немає, хоча мені пропонували. Не всі правоохоронці сиділи в окопах і мають дві контузії. Є багато хлопців, з якими я не просто піду в розвідку, а й готовий життя віддати, це справжні громадяни, але є і багато лайна в правоохоронній системі, яке треба чистити. Ось цих упирів, які вискочили на тиждень у відрядження, пересиділи в Краматорську, а потім підсунули документи, щоб їм дали посвідчення УБД. Я міг відправити свою дочку в Краматорськ, щоб вона там відсиділа, а через місяць отримала цей статус. Але це - підло і нечесно!

Вичищати треба з себе і тоді світ буде ставати чистішим.

В 2014 році Ви намагалися дисциплінувати бійців батальйону «Полтавщина» і тоді проти Вас масово бунтували і скаржилися. Сьогодні Ви шкодуєте про ті методи?

Ні! І був би ще більш жорстким. Це тоді я прийшов в систему і на війну, багато чого не розуміючи і діючи інтуїтивно. Але вихований в дисципліні своїх батьків, я розумів, що підрозділ буде боєздатним тоді, коли буде правильно сприймати команди, коли буде їх правильне виконання, коли буде відповідальність і найголовніше - коли все будуть тверезими. Коли я отримав підрозділ, це був якийсь штрафбат. Але потім у мене в підрозділі, це 2-я рота, був порядок, ми першими танки отримали, першими в зоні АТО, ми були кращі в секторі «М», дисциплінованими, чистими, вимуштруваними. І це була основа нашої боєздатності. Це правда, що методи у мене були жорсткі. В мене не було часу проводити виховні довгі бесіди, мені потрібно було стабілізувати підрозділ.

Але Ви, як педагог-психолог, вважаєте, що краще застосувати тортури, ніж пояснити?

По-перше, ми з вами говоримо не про дітей, а про людей, яким було по 40 років. В батальйон увійшли штрафники, звільнені з міліцейських рядів, у яких з'явилася можливість через добровольчі батальйони поновитися в посадах і званнях. Там були і даішники, які залетіли на хабарі, і інші, а тут - добровольчий батальйон, куди приймали без великого розбору. Коли я подивився на цю солянку, я запитав: а ви розумієте, що воювати, це і життя віддати в тому числі, а не тільки стояти на блокпостах? Коли нас перевели на Маріуполь, в найжахливішу точку, тоді багато хто і почухав потилицю. Адже хотілося безболісно пройти АТО, а на війні, виявляється, можна було і померти. І коли ти потрапив в залізну дисципліну, де підйоми і вишкіл, коли за відсутності бойових завдань йде робота на полігоні, - кому це сильно сподобається? Частина людей сказали «ми точно такого не хочемо, і ми на таке не підписувалися». Але ті, хто залишилися, всі залишилися живі, взуті, одягнені і нагодовані.

Яким було найстрашніше покарання за пияцтво?

Ви згадали виховний процес, але ви ж знаєте, що невід'ємною частиною виховного процесу є покарання? Так, я пристібав їх наручниками до стовпів на трасі. І вони стояли, поки не протверезіють. А що мені було робити, якщо навколо стільки зброї, якщо п'яний загубить гранату, у нього в руках залишиться чека, а граната впаде? У мене буде купа крові! А мені ж треба їх повертати матерям і дружинам! Мені що, треба було сидіти і пояснювати 40-річному чоловікові, що пити зі зброєю в руках це недобре? У мене на це не було часу. Я і пристібав до стовпа і говорив: нехай проїжджаючі дивляться, як ти відважно Батьківщину захищаєш. А то всі фотографії додому шлють, коли доблесні з автоматом і на БТРі. Ні, ні, ось постій біля стовпа.

Після цього Ви зустрічалися з кимось їхніх бійців батальйону «Полтавщина»? хтось вам сказав спасибі за дисципліну?

Хлопці чудово знали, що я все робив разом з ними - і їв з ними в їдальні і виконував бойові завдання, і спав на підлозі. Я нічим не відрізнявся, єдине, що на мені відповідальності за їх життя було більше. І ті, хто зі мною зону бойових дій пройшов, ті це прекрасно розуміють. Знають, пам'ятають і вдячні. Звичайно, я зустрічаюся зі своїми бійцями, звичайно, переписуюсь. У цій історії є здоровий глузд, я так робив для того, щоб вони залишилися живі.

Щодо наркотиків в зоні АТО? Наскільки це явище поширене?

Не було такої історії, як про це намагаються говорити. Були окремі випадки, я більш, ніж впевнений. Війна - це не тільки герої, війна - це і величезна кількість виродків, які, використовуючи своє становище і ситуацію, намагаються вирішити свої фінансові питання або задовольнити своє ображене самолюбство, реалізуватися. На жаль, війна - це завжди дві сторони медалі, темна і світла. На одній ми будемо виховувати своїх дітей, а другою ми будемо їх лякати.

Але героїв більше?

Героїв багато не буває. Думаю що ні. Бруду було дуже багато. Особливо, в перших хвилях (мобілізації і добровольців в 2014 році - Ред.). Люди ж використовували цю площадку. Я сидів в АТО без ротації півтора року, мій батальйон повертався, а я залишався на позиції. Просто, коли дивишся на 20-річних хлопчаків, які приїжджають, а ти, 40-річний, дивишся йому в очі і думаєш: як ти сядеш в автобус і поїдеш додому і залишиш цього пацана, який не розуміє, що відбувається? І це мене змушувало залишатися. Потім я бачив, як ці очі хлопчаків перетворювалися в чоловічій рівний, а часом і важкий погляд. Історія становлення таких чоловіків заслуговує на повагу. Тому, що саме на війні наші хлопчики стають справжніми чоловіками.

У Вас багато ворогів?

Так.

З чим це пов'язано?

Я з дитинства правдолюб, за словом в кишеню не лізу, і не звик проходити повз. Мене так виховували. Я завжди втручався в конфлікти і шукав правду. Тому у мене ворогів більш, аніж достатньо. Ви мене знаєте з 2016 року, за цей час моя риторика може і змінилася, але я завжди говорив правду. Тоді це було, можливо, не так грамотно. Але моя позиція була, є і буде: є добро і є зло, є чорне і є біле, і півтонів для мене не існує.

Влітку 2016 року в Херсоні на Вас було здійснений замах. Зараз відомо, хто за цим стоїть і з чим це пов'язано?

Я заїхав у двір і одразу по автомобілю почали стріляти, потім кинули гранату. Я викотився і почав відстрілюватися. Але, слава Богу, після війни пострілів не особливо боїшся. Я думаю, зараз це завислий «глухар». Звичайно, я тримаю руку на пульсі, але на сьогодні у нас є не просто кримінальні злочини, але кримінальні злочини, перемазаний політикою. Це зовсім інша історія. Кримінальна, і, як я думаю, за участю людей, які на той момент були зручні сьогоднішній владі. Це історія блокади Криму, історія позиції. Але це тільки мої припущення, це не фабула цієї кримінальної справи.

У нас тоді був ряд конфліктів і з окремими особистостями татарської національності, які на той момент були зручні влади. А про їх діяннях на кордоні з окупованих Кримом ми почуємо ще не одну історію. А на той момент я зайняв досить жорстку позицію - грабувати проїжджаючі автомобілі і встановлювати свої порядки ви точно не будете, тут закон України і блокпости з отриманням грошей з проїжджаючих працювати не будуть. Тоді мені цього не давали говорити, позаяк татари - це священна корова.

У мене є друзі-татари, які пішли на фронт з 2014 року, і до сих пір тримають зброю в руках. Але серед тих, хто був на кордоні з окупованим Кримом, чомусь не було бажаючих потрапити на фронт. А ось зброю ми у них потім знайшли, і в достатній кількості. Я говорю про батальйон «Аскер», в якому знайшли і кулемети, і гранатомети. Тоді про це не давали говорити. Владі було незручно, щоб татари були показані в незручному світлі. Але правда, вона одна, рано чи пізно ми її дізнаємося.

У Вас охорона є?

На посаді начальника Департаменту протидії наркозлочинності я фігурував в не одномій карній справі не просто, як учасник і як свідок. Тому, що я особисто розробляв окремих осіб і брав участь в їх затриманні. Мало того, я до сих пір є головним свідком у ряді кримінальних проваджень щодо кримінальних авторитетів. І скажу вам чесно - мені судом була встановлена цілодобова охорона, тому, що по тим справам проходили досить серйозні кримінальні люди. Але поруч зі мною знаходяться мої помічники. На сьогодні на мені багато обов'язків: я і глава профспілки МВС, і керую Соціалістичною партією України. І, звичайно ж, біля мене постійно знаходиться людина, яка допомагає мені, це мій помічник, консультант.

Він виконує і функції охоронця?

Подивіться на мене, хто повинен біля мене ще знаходитися, щоб мене ще й охороняти? Ні. Він - зброєносець, я це так називаю.

А зброя завжди при Вас?

Чесно кажучи, так.

В 2016 році в соцмережах були Ваші фотографії зі зброєю в поїзді

На фото ви бачите, що офіцер поліції, підполковник, заходить на роботу, так в чому питання? Оперативна кобура з застібкою, пістолет в кобурі. Чому, коли ви бачите поліцейського у формі і зі зброєю, питань це не викликає? На момент, коли були зроблені фото, я був при виконанні обов'язків, пістолет в кобурі. Я повертався з відрядження, зі Львова, ми їхали на затримання групи. Єдине що - я зняв піджак, одна людина сфотографувала і в соцмережах піднявся галас. Поліцейський може бути зі зброєю, нам це дозволено законом. Ця вся історія - це створення конфліктів на рівному місці.

Давайте поговоримо про політику. Ви очолюєте Соцпартію, а за світоглядом ви соціаліст?

Я виховувався в сильній, комуністичної, просоченої принципами сім'ї. Один дід - герой Радянського союзу, другий дід - полковник МВС. Ми там під гімн прокидалися і засинали. І це добре, тому що навчило мене любити Батьківщину. Коли наводять як приклад Шухевича і Бандеру, то я кажу, що я їх не знав, але я знав свого діда, і на фронт пішов, тому що він мене так навчив. Сьогодні всі плюють на радянське минуле, але нас там вчили любити і захищати, цінувати і поважати, говорити правду, не бути зрадником, жити чесно, не красти. Це все те, що нам прищепили наші батьки.

Черчілль говорив, що вроджена вада капіталізму - це нерівномірний розподіл благ, вродженя перевага соціалізму - це рівномірний розподіл злиднів.

Для мене соціалістична ідея полягає в соціальній захищеності. Мене люблять питати, які книги Леніна я читав. Так ось хочу сказати, що моя основна задача - щоб люди в нашій країні відчували себе людьми і були захищені.

Дмитро Корчинський якось порівняв Вас з молодим Дональдом Трампом. Як Вам така асоціація?

Дмитро Олександрович - це теж мій близький друг, чоловік-брила, чесний і щирий. Ми теж познайомилися з ним на фронті. Чому з Трампом? Напевно, тому, що теж досить різкий.

Ви самі себе з Трампом асоціюєте? Або з кимось іншим зі світових лідерів?

Я досить скромний, інтелігентний чоловік і добре вихований. І асоціювати себе з Черчіллем або Трампом, великими людьми, які змінюють або вже змінили історію світу - мені поки рано. Мені ще працювати і працювати над собою. Але принциповість і порядність - це те, до чого дійсно потрібно прагнути, і за що боротися, в першу чергу - з собою.

Не можу не запитати про гендерну рівність. Колись Ви казали про Деканоїдзе, що Вам її складно сприймати, як керівника. Чому?

Я колись сказав, що найпершим і найбільшим сексистом став Ісус Христос, своїм сходженням на хрест він назавжди розділив позицію чоловіка і жінки. Ми всі будемо молитися Господу, і представляти чоловіка. І чоловік здіснив вчинок, який дійсно врятував світ, адже це було в ім'я порятунку всіх.

У чому мій полягає мій сексизм? Я хочу все найскладніше, важке відбувалося з нашими, чоловічими життями. Я хочу, щоб жінки завжди залишалися найсвітлішим і теплим явищем, щоб чоловіки завжди звеличували жінок і обожнювали. Тому, що жінки народжують дітей. І ця місія не може бути перекреслена ні політикою, ні важкою роботою. Ми повинні боротися, ми повинні за жінок гинути. Я вважаю, що чоловік повинен жінку оберігати, захищати і заради неї жити. Ось і весь мій сексизм.

Ви збираєтеся одружитися?

Звичайно. Я зобов'язаний це зробити. Єдине що, я дуже ідеалізую жінку, нескінченно люблю і поважаю свою матір і свою дочку. Але мені складно піддати людину такому випробуванню, як я. У мене досить аскетичний спосіб життя, і зі мною правда важко. Я ніколи не боявся відповідальності, а відносини - це в першу чергу відповідальність, відносини - це постійна робота. Просто я до цього дуже серйозно ставлюся.

Я був одружений, коли мені було 15 років. Як порядна людина, запропонував руку і серце дівчині, яку полюбив, і був настільки наполегливий, що мені було неможливо відмовити. Коли мені було 16 років, на світ з'явилася моя дочка, я закатав рукава і пішов працювати. Я заробляв і вчився, і зараз пишаюся тим, що почав себе виховувати і почав розуміти, що таке відповідальність за життя тих, хто поруч зі мною.

На відносини треба витрачати всю енергію, їх треба будувати. Сьогодні я не можу собі цього дозволити, тому, що я повинен працювати в зовсім іншому напрямку.

Але прийде час, і ви побачите весілля, я буду щасливий зробити моїй коханій жінці пропозицію. Буде саме так, з пропозицією, позаяк я християнин і іншого не допускаю.

Але нехай пройде цей складний момент для нашої країни, так як боюся я в тому числі, щоб знову не довелося брати в руки зброю і йти на фронт. Не те, щоб я цього боюся, просто я розумію, що так може бути.

Коли Ви стоїте перед великою аудиторією, про що думаєте?

Взаємини з людьми для мене - ціла релігія. Кожен раз я намагаюся розкритися і фальш я не допускаю, тому що якщо ти не віриш в те, що говориш, або говориш з підтекстом - люди завжди це відчувають. Це дуже забирає енергетику навіть у спілкуванні з однією людиною, а коли ти виходиш до людей, то ти повинен в них розчинитися. Адже якщо вони не відчувають тебе, то вони тобі не повірять. Важливі не слова, а то, з яким серцем ти говориш. Адже, щоб бути почутим - не завжди потрібно вимовляти слова.

Вас надовго вистачить? Я маю на увазі, з урахуванням таких високих моральних витрат

Я щиро вірю в те, що, якщо Господь Бог дав мені повернутися з війни живим, то він мене і веде. Все, що я роблю, я роблю задля слави Господу.

На війні я дуже сильно боявся. Незважаючи на те, що я великий і суворий, я боявся. Не знаю, що вам розповідають інші гості студії, але я вміло приховував свій страх, переступаючи через себе. У всіх випадках мене рятував Господь. І серед тих, хто повернувся з війни - невіруючих немає. Тому, «віддай справи свої Господу, і вони здійсняться».

Я думаю, що сил у Іллі Киви вистачить стільки, скільки буде зручно Господу Богу!

Загрузка...

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

Завантаження...
РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Вакарчук заявив, що в списку партії "Голос" не буде депутатів нинішнього скликання

"Опозиційна платформа - За життя" підготувала звернення до КС щодо мовного закону

Разумков: Раду повинні обирати за пропорційною системою з відкритими списками, а бар'єр у 5% не дає шансу потрапити туди новим молодим силам

Партія "Народний фронт" до парламентських виборів 2019 року проведе повний ребрединг

Результати виборів президента України опубліковані в "Голосі України"

Зеленський визначився з главою своєї адміністрації

Квартиру в Криму дружина Зеленського придбала до анексії РФ, і після окупації півострова нею не користувалися - заява

Зеленський і глава УПЦ (МП) Онуфрій на зустрічі зазначили, що держава і церква повинні докласти максимум зусиль для миру і єдності в Україні

Філарет на зустрічі з Зеленським закликав його використовувати владу "для сприяння добру і подолання зла"

Зеленський провів зустріч з патріархом Філаретом і зустрінеться з главою УПЦ (МП) Онуфрієм

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА