Грошова допомога родинам загиблих цивільних: що змінює новий закон і чому це важливо
Михайло Цимбалюк, народний депутат України, ВО "Батьківщина", перший заступник голови Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів
У квітні цього року Верховна Рада України ухвалила Закон України №4351-IX, який вносить зміни до чинного законодавства щодо статусу ветеранів війни. Ці зміни – не просто юридична правка. Це ще один крок до справедливості та підтримки тих, хто заплатив найвищу ціну за свободу нашої держави.
На жаль, ми ніколи не зможемо повернути тих, кого втратили. Але ми можемо і повинні підтримати родини загиблих: морально, юридично, матеріально. Новий закон встановлює чіткі норми: добровольці, які загинули чи померли внаслідок бойових дій, мають право на одноразову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень.
Це не просто сума або число. Це спроба держави висловити вдячність, визнання і турботу. Це безсумнівно ресурс, який дозволяє родинам триматися, жити, продовжувати шлях, не зламавшись під тягарем втрати.
Так, виплата передбачена для родин осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, контузій, каліцтва чи хвороб, отриманих під час бойових дій із 24 лютого по 25 березня 2022 року або після 26 березня 2022 року на територіях, де офіційно велися бойові дії, згідно з переліком від Головнокомандувача ЗСУ.
А якщо людина зникла безвісти? Це, мабуть, найболючіша частина. Ти не маєш тіла, не маєш прощання, не маєш навіть впевненості. Тільки надію або тишу. На жаль, наразі законодавство не дозволяє виплату допомоги родинам зниклих безвісти, допоки суд не визнає особу померлою.
Це рішення було ухвалено з юридичних міркувань, аби уникнути правової невизначеності. Водночас держава не залишає ці родини напризволяще – грошове забезпечення військовослужбовців, які зникли безвісти, зберігається з усіма посадовими окладами, надбавками, а також із щомісячними виплатами (загалом понад 130 тисяч гривень).
Кожен загиблий – це чиясь дитина, батько, мати, сестра, друг. За кожною цифрою – людська доля, розбите серце і біль, що не минає. І ми як держава, як суспільство, як нація, маємо обов’язок: пам’ятати, підтримувати, допомагати.
І цей закон – один із проявів нашої відповідальності. І нашої вдячності.