Колонки

Місце гідності: чому реабілітаційні центри для військових руйнують бар’єри

Світлана Гриценко, керівниця проєктів ПОВЕРНЕННЯ та RECOVERY, членкиня правління Фонду Віктора Пінчука

 

В Україні, яка щодня платить надвисоку ціну за свободу, формуються нові підходи до реабілітації. Я завжди повторюю, що повернення до життя після війни — не лише про фізичну реабілітацію. Це насамперед про відновлення гідності, автономії та впевненості в собі.  

Досвід країн, які пройшли й проходять через великі війни, — від США після В’єтнаму до Ізраїлю, показує: ефективна реабілітація починається не з пігулок, а з того моменту, коли людина знову відчуває, що самостійно керує своїм життям. Успішні моделі мають спільне: дозволяють не лише ефективно лікувати пацієнта, а й допомагати йому зберегти гідність і відродити якість життя. 

В Україні цей підхід набуває нової форми через національну мережу центрів RECOVERY, де фізичне й ментальне відновлення, соціальна підтримка є послідовними, безперервними, пацієнтоцентричними.

Коли ми говоримо про реабілітаційні центри для військових, що зазнали поранень, важливо розуміти: інклюзивність — це не просто сучасний тренд або питання дизайну приміщень. Це про середовище, у якому кожна людина, незалежно від виду травми, почувається повноцінною, не зустрічає додаткових бар’єрів у випадку, коли її мобільність обмежена. 

Середовище довіри, а не жалості

Реабілітаційні центри мають будуватися з акцентом на гідність: це місце, де не жаліють, а поважають. Повага проявляється в дрібницях — від облаштування приміщення до ефективної комунікації кожного члена мультидисциплінарної реабілітаційної команди та всього персоналу закладу. Це має бути простір без бар’єрів: фізичних, інформаційних, ментальних.

Ми з великою повагою ставимося до переживань людини, до попереднього досвіду, до стану, в якому вона нині перебуває. Фізична інклюзивність у центрах мережі RECOVERY забезпечена на рівні світових стандартів: усі приміщення повністю безбар’єрні та зручні для людей із порушеннями повсякденного функціонування. Тут немає порогів, дверні отвори широкі, підлога вкрита медичним антиковзким лінолеумом, а в коридорах встановлено поручні. 

Санвузли мають достатньо простору для користування тими, хто пересувається на кріслах колісних. Усі зони — від кабінетів і залів до палат і їдалень — доступні для самостійного переміщення, а ліфти й меблі адаптовано до потреб пацієнтів із різними рівнями мобільності.

Інклюзивність — не лише про пандуси чи широкі двері. Це про те, щоб не змушувати людину просити, а передбачити її потреби ще до того, як вона озвучить їх уголос.

Опіка, яка не заважає

Військові, які повертаються з фронту, часто стикаються з надмірною турботою. Зі щирого бажання допомогти близькі чи працівники центрів нерідко підміняють собою волю людини: приймають рішення замість неї, виконують прості дії, які вона може виконувати самостійно. Така опіка насправді шкодить, адже сповільнює адаптацію, зміцнює відчуття безпорадності й може навіть поглибити симптоми ПТСР.

Я впевнена, що добро має починатися зі слів «Чи можу я вам допомогти?». У кожного має залишатися право прийняти допомогу й вибрати, як саме про нього попіклуються.

Але якщо замість цього надати людині підтримку в самостійності — починається відновлення. Військовий починає бачити себе не як «пацієнта», а як людину, що повертає контроль над тілом, емоціями, життям. Та, звісно, що такий підхід складніший, вимагає терпіння, емпатії та високого професіоналізму. 

Реабілітація, що починається із сенсу

Відновленню сприяє поставлення особистої мети, тому в реабілітаційних центрах RECOVERY ми завжди враховуємо мотивацію пацієнта і його прагнення. Команда допомагає військовому чи ветерану сформулювати ціль та розробити кроки з ефективного її досягнення. 

Один із таких прикладів — історія нашого Олександра. Після ампутації ноги разом із психологом і фахівцем фізичної реабілітаційної медицини вони визначили чітку й конкретну ціль: повернутися до водіння авто. Ця мета стала орієнтиром, який витягував чоловіка з безсилля, дав відчуття реального прогресу. 

Команда не лише відновлює, а й підтримує

Ключове у створенні такого середовища — це люди. Фахівці, які працюють із військовими чи ветеранами після поранень, мають бути не просто професіоналами, а партнерами у відновленні. 

Їхня мета — не «виправити» людину, а створити середовище, у якому вона зможе відновитися фізично, емоційно й соціально. Співпраця між спеціалістами відбувається на основі постійного обміну інформацією, спільного планування й поваги до вибору самого ветерана.

Кожен з учасників бачить свою частину пазла, але тільки разом вони формують цілісний підхід. І при цьому жоден не підміняє собою рішення людини. Я вважаю, це особливо важливо: навіть найбільш професійна допомога втрачає сенс, якщо вона нав’язується.

Інклюзія як інструмент повноцінності

У суспільстві, яке ще довго буде оговтуватися від травм, важливо робити ставку не лише на лікування тіл, а й на відновлення суб’єктності. Без цього немає справжнього повернення. Бо той, хто після травми не почувається повноцінним, не зможе бути повноправним учасником життя — ані в родині, ані в громаді, ані на роботі. Інклюзивність — це новий стандарт, у центрі якого стоїть людина. Її гідність, її вибір, її право жити на повну.

 

Реклама
Реклама

ОСТАННЄ