Коли технології стають геополітичною зброєю
Єгор Перелигін, заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства України
Світова економіка дедалі глибше занурюється у нову фазу конкуренції — боротьбу за контроль над критично важливими мінералами та технологіями їхньої переробки. Залежність західних країн від китайських матеріалів, технологічних ланцюгів і проміжних компонентів створює системний ризик, який дедалі частіше використовується як інструмент геополітичного впливу.
Події останніх днів лише підтверджують цю тенденцію. Китай запровадив чергову хвилю експортних обмежень, які поширюють контроль не лише на видобуток (upstream), а й на середню ланку ланцюга постачання — переробку та виробництво проміжних технологічних продуктів (midstream). Це принципово новий етап, коли економічний вплив починає формуватися не через ресурси, а через технології.
Сьогодні Китай контролює близько 90% світових потужностей із виробництва компонентів катодів і до 97% — анодів. Фактично це означає монополію на ключові технологічні етапи, без яких не може існувати глобальна індустрія акумуляторів, електромобілів і відновлюваної енергетики. Таким чином,
Пекін дедалі частіше використовує контроль над світовим «midstream» як інструмент геополітичного тиску — не через ресурси, а через самі технологічні процеси, від яких залежить промисловість розвинених країн.
Про що конкретно іде мова?
РЗЕ (рідкісно-земельні елементи). Китай запровадив нову регуляцію MOFCOM no.61/2025, яка вводить необхідність отримання ліцензії експортного контролю Китаю на продукцію яка може вироблятися за межами Китаю, але яка використовує китайську сировину чи якусь китайську складову. Параллельно, Китай розширив перелік контрольованих РЗЕ та обладнання для переробки. Тут важливий фактор саме «extraterritorial reach».
Акумулятори. Нова регуляція MOFCOM/GACC no.58/2025 яка бʼє по літій-іонним акумуляторам, компонентам катодів та синтетичного графіту та повʼязаних матеріалів для анодів.
Чому це потужний системний вплив на ринки, індустрії та геополітику?
Регуляція MOFCOM no.61/2025 це фактично перше застосування принципу «extraterritorial reach» у такому широкому діапазоні продукції та технології. Тепер, китайський регулятор зможе проводити «compliance» перевірки західних споживачів за своїми правилами і стандартами, що може ставити під загрозу технологічні секрети великих західних гравців.
Які інструменти та ініціативи застосовує «Західний Світ» для того, щоб вирівняти ситуацію?
По-перше, США активно входять в капітал різних операторів (MP Materials, Lithium Americas, Trilogy Metals). США активно будують вартісний ланцюг з MP Materials, застосовуючи інструмент «price floor» для NdPr на рівні 110 доларів США за 1 кг та 10-річні «off take» контракти. Це фактично гарантія маржинальності бізнесу, створення буферного барʼєру на випадок ринкових потрясінь, та гарантія на збут.
По-друге, ЄС розвиває індустрію за допомогою EU CRM Act, якій повинен вивести ЄС на забезпечення своїх власних потреб на рівні 10% власного видобутку, 40% власної переробки та 25% recycling у 2030. Так, це не вирішує проблему, але це крок у дуже правильному напрямку.
Що може швидко створити додатковий простір для маневру та дати швидкій ефект?
Я впевнений, що угода американського уряду з MP Materials гарно ілюструє ту модель стимулювання галузі та стратегію створення вартісного ланцюга, які сьогодні необхідні. Це абсолютно дієві механізми.
Необхідно вирішувати, що робити з графітом та анодами. Географічна концентрація виробництва/переробки просто зашкалює. Україна, Канада, Африка, можливо Бразилія як джерела диверсифікації. Мені здається, що ми можемо значно допомогти США та ЄС в розбудові альтернативного графітового ланцюга постачання. У нас для цього точно є ресурсна база. Головне проблемне питання - забезпечення таких проєктів всіма необхідними «inputs», в тому числі конкурентної ціною на е/е… Так, непростою питання сьогодні, але, це цілком можливо маючи таких стратегічних союзників як США, ЄС та цивілізований Західний Світ.
Щодо РЗЕ - США та Австралія демонструють дуже гарну динаміку. Мені наприклад дуже подобається, що робить австралійська компанія Lynas. У той же час, австралійська Illuka Resources працює з державним фінансуванням над амбітним проєктом з переробки хвостів для отримання РЗЕ концентратів. Прогрес дійсно є. Необхідно здійснювати «fast-track» стратегічних проєктів, так як час грає проти нас. І це друга головна проблема - час. «Fast-track» потрібен у комплексі напрямків. Стратегічні проєкти не можуть проходити дозвільні круги роками і роками.
Хочу ще підкреслити важливість розвитку видобутку урану, диверсифікації ланцюгів постачання та необхідності інвестування капіталу та наукового ресурсу у атомну енергетику. І тут Україна також може зіграти свою історичну роль. Паралельно з розвитком титанової галузі та видобутку/переробки графіту.
Війна технологій як ключовий фактор подальшого світового розвитку. На мою думку, ми повинні повертатися до інновацій та R&D, науки, інжинірингу та стимулювання нової хвилі промислового розвитку (нова промислова революція повинна бути на Заході). Це зміна парадигми. Для цього необхідно знову проєктувати, будувати, розвивати та переробляти. Це значить - конкурентні «inputs», власні технології, капітал та стимулювання ринку. Краще, якщо реалізовувати це все - будуючи кластери. І повірте мені - я говорю не тільки про е/е. Реагенти, хімія, обладнання та людській ресурс також важливі як і конкурентна ціна на енергоносії.
Чому інновації, R&D та наука грають таку важливу роль?
Дуже просто. Це наш шанс перебудовувати вартісні ланцюги, технології та процеси альтернативними шляхами. Це шанс для масштабування власних виробничих потужностей. Диверсифікація в процесі зміни самого дизайну технології чи машини. Так, Китай продемонстрував нереальний талант та вміння виробляти NMC акумулятори (з катодами NMC), але справжню технологічну революцію та завоювання світових ланцюгів постачання Китай здійснив за допомогою акумуляторів LFP (на базі катодів LFP).
До 2030, США зможе вийти на річне виробництво у 100,000+ тон активного матеріалу для катодів. На кілька мільйонів електромобілів вистачить. Також, у США є можливість вийти на відмітку 100,000+ тон у річному виробництві активного матеріалу для анодів до 2030 року. Глобально, це не зможе вирішити проблему географічної концентрації, але це може змінити глобальну динаміку і надати більше простору для маневру (а значить і більше часу для інновацій та R&D).
Хочу також звернути увагу на те, що нас всіх чекає велика проблема з постачанням галію та германію. Я вже про багато писав, розповідав. США наразі не виробляють галій. Існує 100% залежність від імпорту. Плюс/мінус 11 тон імпорту на рік. Китай постачає 99% всього галію у світі, запровадивши заборону на експорт галію та германію до США наприкінці 2024 року. Для США найкраща опція - значне переформатування власних потужностей з переплавки для створення власного вартісного ланцюга, та більш глибока інтеграція з виробничими потужностями Кореї, Канади, Японії. Так само, як американські промислові споживачі металевого титану майже повністю залежать від Японії та Саудівської Аравії.
З цирконієм ситуація трохи легша. Загалом, США видобуває циркон (мінерал). США має виробничі потужності у Юті та Орегоні. Тобто, американська металургія знає здатна отримати цирконій та гафній. США також імпортує цирконій та гафній, але ситуація набагато краще ніж з галієм. Ситуація з германієм також плюс/мінус контрольована, але необхідно розуміти, що такі вузькі та спеціалізовані ринки можуть бути дестабілізовані дуже швидко.
В яких напрямках критично-важливої сировини ми можемо реалізувати свій «power play» у наступні 10 років?
Приріст ресурсної бази та реалізації проєктів з видобутку/екстракції таких CRMs як: титан, цирконій, уран, гафній, скандій, германій, галій, графіт та літій.
Головне - (1) створення власного «midstream» і масштабування потужностей, (2) створення кластерів, які будуть сформують ринок для виробників реагентів та хімії, (3) стимулювання інновацій та R&D разом, розвиток технологій зі стратегічними партнерами, (4) конкурентні «inputs», (5) капітал, (6) довгострокові «off take» контракти та механізми «price floors».
Ми повинні будувати нашу індустрію критичних мінералів на фундаментальних опорах «upstream + midstream + cost curve + scalability». Тоді ми зможемо інтегруватись у ланцюги постачання наших стратегічних союзників.