Громадяни України здебільшого висловлюють готовність рухатися до інклюзивного визначення української нації, свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології.

Як повідомляється у звіті за підсумками дослідження, оприлюдненому 10 грудня, під час опитування було проведено експеримент із факторіальним дизайном, під час якого респондентам зачитували опис людини й далі ставили запитання: "Існують різні думки, кого слід вважати належним до української нації, а кого – ні. Зараз я зачитаю вам опис людини, а ви скажіть, така людина, на вашу думку, безумовно належить, скоріше належить, 50 на 50 / важко сказати напевно, скоріше не належить чи безумовно не належить до української нації?".

Для кожного респондента опис людини, про яку запитували, завжди містив: "Ця людина є громадянином України, вважає Україну своєю Батьківщиною, засуджує російську агресію".

Водночас далі для кожного респондента (сформований повністю випадково) опис регіону проживання людини (або захід, або схід України), етнічне походження (або українець, або росіянин) і мова спілкування вдома (або українська, або російська). Наприклад, "Ця людина є громадянином України, вважає Україну своєю Батьківщиною, засуджує російську агресію. При цьому ця людина переважно спілкується російською мовою, є за етнічним походженням українцем, проживає на сході України".

"Слід зазначити, що лише незначна кількість респондентів (не більше ніж 7%) стверджували, що людина з таким описом скоріше або безумовно не є членом української нації. Тобто ні регіон, ні етнічне походження, ні мова спілкування вдома не є для українців підставою для "виключення" з української нації, якщо ця людина любить Україну та засуджує Росію. Такі результати доволі оптимістичні щодо розвитку саме інклюзивного підходу до української нації", - зазначають дослідники.

Більш помітні відмінності стосуються етнічного походження та мови спілкування. Так, для людей - "етнічних українців" загалом 75% зараховують їх до української нації, для людей - "етнічних росіян" - загалом 61%. При цьому якщо етнічних українців 53% безумовно зараховують до української нації, то етнічних росіян безумовно зараховують 34%. Різниця переважно за рахунок більшої частки тих, хто обирав варіант "50 на 50". Наприклад, частка тих, хто вважає "етнічних росіян" такими, що не належать до української нації, - лише 6%.

Такі тенденції, але з меншим розривом, простежуються щодо мови спілкування вдома. Для "українськомовних" людей 71% зараховують їх до української нації, для "російськомовних" людей – 65%. Якщо порівнювати частку тих, хто безумовно зараховує, то показники, відповідно, 48% і 39%. Знову-таки, різниця переважно за рахунок тих, хто обирає варіант "50 на 50", а, наприклад, "російськомовних" людей лише 7% не вважають належними до української нації.

"Незалежно від опису регіону проживання, мови й етнічного походження не більше ніж 10% вважають людину такою, що не належить до української нації. І у випадку всіх описів не менше ніж 56% вважають людину належною до української нації", - наголошується у звіті.

Порівняно найгірша ситуація з російськомовними росіянами на заході та сході. Їх, відповідно, 59% і 56% загалом зараховують до української нації (і з них, відповідно, 26% і 32% безумовно вважають такими). Порівняно найкраща ситуація – з українськомовними українцями на заході та сході. Так, 77% (незалежно від регіону) загалом зараховують до української нації, а безумовно зараховують, відповідно, 57% і 56%.

"Отже, ми інтерпретуємо результати як те, що незалежно від регіону, етнічного походження і мови респонденти відкриті до включення людини до української нації, якщо вона любить Україну й засуджує російську агресію. Водночас від окремих категорій (насамперед – етнічні росіяни, меншою мірою – російськомовні) очікується дещо більше "зусиль", щоб довести, що вони справді є частиною української нації. Або інший варіант трактування – наявність певних характеристики (українське етнічне походження, українська мова) підвищує ймовірність, що людину "за замовчуванням" вважатимуть належною до української нації", - зазначають дослідники.

Наголошується також, що фактично має місце "взаємне визнання": більшість жителів заходу вважають жителів сходу (які люблять Україну і засуджують Росію) частиною української нації, і серед жителів сходу більшість вважають те саме щодо жителів заходу. Серед українськомовних українців більшість вважають російськомовних українців частиною української нації, і навпаки.

"Проте все-таки є важливі відмінності у сприйнятті, особливо це стосується мови спілкування і етнічного походження. Так, серед російськомовних українців 73% загалом і з них 49% безумовно зараховують українськомовних українців до української нації. Серед українськомовних українців аналогічні показники для російськомовних українців – відповідно, 59% і 30%. Різниця переважно за рахунок тих, хто відповів "50 на 50" (так, серед українськомовних українців лише 9% вважають, що російськомовні українці не є частиною української нації)", - зазначили дослідники.

Схожа тенденція спостерігається і в разі етнічної приналежності - етнічні українці більш обережні в зарахуванні етнічних росіян до української нації, хоча серед них лише 6% виключають етнічних росіян з української нації.

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький у коментарі до результатів опитування наголосив, що збереження єдності української нації є необхідною умовою виживання та досягнення успіху в екзистенційній війні проти Росії.

"Саме тому розвиток інклюзивної концепції української нації є не тільки морально правильним, а й раціональним вибором з точки зору єднання всіх можливих ресурсів для відсічі ворогу (і далі – спільної відбудови України та її приєднання до євроатлантичної спільноти). Ми бачимо, що українці зберігають відкритість і мають сприятливі погляди для дійсно широкої інтерпретації української нації у всій її розмаїтості. Важливо використати наявні сприятливі можливості для розбудови справді інклюзивної громадянської української нації", - зазначив він.

Водночас є ризики і впливу російської пропаганди, і деструктивного впливу окремих українських суб'єктів. У випадку останніх спостерігається просування конфліктного порядку денного, який на одному полюсі укріплюється довкола "треба зберегти в Україні російський імперський і радянський спадок як важливу частину нашої ідентичності", а на іншому полюсі - категоричність і надто вузьке, часто етнолінгвістичне визначення "правильного" члена української нації. Просування антагонізму, що подається як "боротьба за істину" замість зміцнення об'єднавчої платформи лише послаблює Україну.

"Наші опитування засвідчують, що меншість українців належить до цих крайніх кластерів ідей. Більшість українців, яких ми опитуємо і які справді представляють населення України (а не ті, хто демонструють "активність" у соціальних медіа): доволі помірковані, доволі толерантні, доволі спокійні у складних питаннях і відкриті до конструктивної аргументованої дискусії та взаємодії. Від нас усіх залежить – чи ми скористаємося нинішнім об’єднавчим потенціалом, чи на догоду егоїстичним короткостроковим політичним амбіціям окремих суб’єктів будемо рухати суспільство до розколу", - наголосив Грушецький.

Опитування проводилося протягом 20 вересня - 3 жовтня 2024 року. Методом телефонних інтерв’ю (computer-assistedtelephoneinterviews, CATI) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів (з випадковою генерацією телефонних номерів та подальшим статистичним зважуванням) у всіх регіонах України (підконтрольна Уряду України територія) було опитано 2004 респондентів. Опитування проводилося з дорослими (віком від 18 років і старше) громадянами України, які на момент опитування проживали на території України, що контролювалася урядом України. До вибірки не включалися жителі територій, які тимчасово не контролює влада України (водночас частина респондентів – це ВПО, які переїхали з окупованих територій), а також опитування не проводилося з громадянами, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року.

Формально за звичайних обставин статистична похибка такої вибірки (з імовірністю 0,95 і з урахуванням дизайн-ефекту 1,3) не перевищувала 2,9% для показників, близьких до 50%, 2,5% для показників, близьких до 25%, 1,7% - для показників, близьких до 10%, 1,3% - для показників, близьких до 5%.

В умовах війни крім зазначеної формальної похибки додається певне систематичне відхилення.