Українські суди змінять підхід до рішень у справах про визначення місця проживання дитини

Українські суди будуть враховувати практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) і його рішення у справі "М.С. проти України" про визначення місця проживання малолітньої дитини, яка 11 жовтня 2017 року отримала статус остаточної, що змінить підхід до розгляду таких справ в Україні.

Як пояснив агентству "Інтерфакс-Україна" юрист судової практики "ЕПАП Україна" Юрій Некляєв, при розгляді зазначеної справи в Україні батько дитини "програв" усі судові інстанції та змушений був звернутися до ЄСПЛ.

"У цьому рішенні ЄСПЛ укотре наголошує на необхідності першочергового врахуванням найвищих інтересів дитини", - повідомив юрист.

Так, ЄСПЛ зазначив, що, визначаючи найкращі інтереси дитини, національні суди повинні враховувати, що таким інтересам найбільш відповідає: 1) збереження зв'язку дитини з сім'єю, крім випадків, коли сім'я є неблагополучною, а також 2) забезпечення розвитку дитини в безпечному, спокійному і стійкому середовищі. "Зазначені обставини повинні бути ключовим орієнтиром для судів у розгляді справ", - підкреслив Ю.Некляєв.

Юрист також зазначив, що поняття "сім'я" може включати більш широке коло осіб, ніж батьки і дитина. Особливо актуальним стає це питання, коли в сім'ї є двоє або більше дітей, або коли, крім батьків, разом з дітьми проживають бабуся/дідусь. У такому випадку "зв'язок з родиною", на який звертає увагу ЄСПЛ, охоплює, крім звичних взаємин батьки-дитина, ще й взаємини дитини з братами/сестрами або бабусею/дідусем.

"Тривалість часу, проведеного дитиною з цими особами, може стати важливим фактором у визначенні найкращих інтересів дитини, а значить, і правильного визначення місця її проживання", - сказав юрист.

"В Україні рішення (правова позиція) ЄСПЛ є джерелом права нарівні, наприклад, до закону. Тому кожне рішення ЄСПЛ має вкрай важливе значення для формування єдиного підходу в українських судах у вирішенні спорів", - підкреслив юрист.

Ю.Некляєв звернув увагу, що дотепер в українських судах сформувалася усталена практика в цьому питанні, згідно з якою дитина залишається жити з матір'ю, якщо батько не доведе існування виняткових обставин, які унеможливлюють таке проживання.