77% українців вважають актуальними вирішення питань безбар'єрності в Україні, 56% оцінюють рівень інклюзії в Україні як низький або дуже низький, про що свідчать результати першого загальнонаціонального дослідження про проблему безбар'єрності, ініційованого дружиною президента України Оленою Зеленською і Офісом президента та проведеного Київським міжнародним інститутом соціології.

64% українців вважають, що найбільше стикаються з бар'єрами в суспільстві безпритульні, 58% вважають, що це люди з інвалідністю, 57% - колишні в'язні, 47% - люди віком 55 років і старше, 34% - люди, які мають особливі риси в зовнішності або поведінці, 21% - представники ЛГБТ-спільноти.

65% опитаних вважають, що інфраструктура їхнього населеного пункту здебільшого або повністю не задовольняє потреби всіх категорій населення, 26% вважають, що ця інфраструктура здебільшого або повністю задовольняє потреби усіх.

58% населення вважають, що впродовж останніх 2-3 років жодних змін у питаннях інфраструктури не сталося, 18% респондентів побачили поліпшення, а 12% побачили погіршення ситуації.

Основними бар'єрами інфраструктури, на думку українців, є відсутність зручних маршрутів для маломобільних груп населення (40% вважають, що ця проблема є в їхньому населеному пункті), бюрократія (40%), відсутність з'їздів і пандусів (37,5%), відсутність громадських туалетів (35%), нерозуміння потреб людей з інвалідністю і маломобільних груп (34%), відсутність у населення культури та знань поводження з людьми з інвалідністю (31,5%), упереджене ставлення з боку обслуговуючих професій (23,4%), транспортні бар'єри (21,7%).

Лише 27% респондентів вважають, що сфера освіти частково або повністю задовольняє потреби вразливих груп населення, 45% вважають, що здебільшого або повністю не задовольняє, 28,5% не визначилися з цього питання. Актуальним питання приведення навчальних закладів/сфери освіти населеного пункту у відповідність до принципів безбар’єрності вважають 74% українців.

У сфері освіти найпоширенішими проблемами є упереджене ставлення до дітей з особливими освітніми потребами з боку інших дітей (24% вважають, що така проблема існує), відсутність у навчальних закладах пандусів, ліфтів тощо (22%), складність поєднання спеціальних програм для навчання дітей із порушеннями зору, слуху тощо з програмами навчання дітей без таких проблем (20%), упереджене ставлення з боку батьків інших дітей (20%), відсутність спеціальних програм для навчання дітей з ментальними проблемами (19%), відсутність матеріально-технічної бази для роботи з дітьми (19%), наявність буллінгу в освітньому закладі (12,5%), відсутність дружнього вільного простору в освітньому закладі (11,5%). Те, що система харчування в закладах не враховує потреб дітей, вважають проблемою 11,3% респондентів, відсутність навчальних програм із користування новими електронними сервісами - 22,5%.

Сферу працевлаштування у своєму населеному пункті не вважають безбар’єрною 69% опитаних.

Основними бар'єрами у сфері працевлаштування є те, що роботодавці не готові брати на роботу людей з інвалідністю і людей старшого віку (58% респондентів вважають це проблемою у своєму населеному пункті), відсутність або мала кількість обладнаних робочих місць для людей з інвалідністю (51,5%), те, що роботодавці не готові облаштувати робоче місце для людини з інвалідністю (48%), самі старші люди не вірять, що можуть працювати (що потрібні комусь) - 29,6%, упереджене ставлення до людей з інвалідністю з боку роботодавців і колег (28%), самі люди з інвалідністю не вірять, що мають можливість працювати (21,5%), у Центрах зайнятості людині з інвалідністю пропонують лише низькокваліфіковані вакансії з низьким рівнем оплати (20%), відсутність сервісу для людей старшого віку: сервіс пошуку робота, перекваліфікація тощо (39,4%).

У рамках дослідження було опитано 1809 респондентів методом face-to-face інтерв'ю з використанням планшетів у всій Україні, за винятком тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей і АР Крим. Додатково було опитано 360 осіб, серед яких люди з інвалідністю, батьки дітей з інвалідністю, вагітні, мами з колясками.

Крім того, було проведено шість фокус-груп із різними категоріями населення (із труднощами в опорно-руховому апараті, з порушеннями зору, люди, які живуть самі), і 10 глибинних інтерв'ю з представниками вразливих груп та експертами (в питаннях доступності в міському середовищі, сімейним лікарем, соціальним працівником).