Питання контрольованого експорту в оборонці стає актуальним - директорка із зовнішніх комунікацій Ліги оборонних підприємств
Директорка з міжнародних зв'язків Ліги оборонних підприємств (ЛОП) України Юлія Висоцька в кулуарах італійсько-українського бізнес-форуму в Римі розповіла агентству "Інтерфакс-Україна" про перспективи розвитку оборонної галузі в умовах війни.
Текст: Анна Левченко
- Президент України сказав, що недостатньо зброї. Яку частку цієї потреби може забезпечити українське виробництво?
- Є різноманітні продуктові групи, які ми можемо власними силами повністю забезпечити. В Україні достатньо виробників, наприклад, безпілотної авіації, в цьому сегменті є навіть перевищення потреб. У бронетехніці також українські компанії можуть забезпечити наші потреби. Проблема в іншому: є групи товарів, які ми не виробляємо й виробляти не можемо. Ці товари будуть значно дорожчими. Наприклад, це артилерія, боєприпаси, порох тощо. В цих сегментах нам потрібні допомога й фінансування. Наприклад, з порохом: напевно, ми могли б збудувати завод, але для цього потрібні інвестиції. Тож проблема полягає в необхідності донести нашим іноземними партнерам такий меседж: не давайте нам те, що ми можемо виробляти самі, давайте нам те, що ми виробляти не можемо. На те, що ми можемо виробляти, давайте нам державні замовлення.
В 2022 році в Україні за півроку було законтрактовано більше бронетехніки, ніж поставлено з-за кордону. В закордонних поставках виникали проблеми з логістикою, а внутрішні поставки були виконані. Внутрішні виробники не мають можливості поставити чи не поставити – штрафи дуже великі, контроль. Тому внутрішні виробники інколи більш надійні, ніж закордонні. Я не кажу про донати чи лаго чинність. Я кажу саме про поставки за гроші, про закупівлі. Завдяки держаним замовленням в різних категоріях товарів ми збільшили виробництво до 10 разів. І ми бачимо, що в Європі зараз таких виробничих обсягів, таких строків немає. Ми конкурентні.
- Наскільки зброя, яку ми виробляємо, інноваційна, сучасна?
- Звісно, тим більше, що війна зараз дещо інша, вона потребує нового озброєння. Дуже багато безпілотних систем – як підводних, так і повітряних. Зараз безпілотник або дрон може знищити танк, який коштує десятки мільйонів доларів. В Україні дуже активно розвивається виробництво дронів, безпілотної авіації. В нас багато компаній різного калібру, вони виробляють багато дронів, навіть стільки, скільки Україні не потрібно. Тому дуже актуальним стає питання експорту. Громадські асоціації в сфері оборонної промисловості наразі активно обстоюють позицію, що треба дозволити контрольований експорт.
- Як ви оцінюєте перспективи іноземних інвестицій в оборонний сектор?
- Сподіваємося, але іноземні компанії не дуже розуміють нас. Для того, щоб реалізовувати такі проекти ми маємо бути готовими, зокрема готувати необхідні аналітичні дані, фінансові документи тощо. В нас інша фінансова й фіскальна система. Ми в ВПК не звикли до таких речей, а іноземним партнерам це не дуже зрозуміло й необхідно. Крім того, в галузі оборонної промисловості має бути державна політика. Ми не можемо продавати себе самі, таку продукцію має продавати держава, керівництво країни. Так це відбувається у світі.
- Чи існують ризики, що коли ми почнемо, з одного боку, активно продавати якусь військову продукцію, ті ж дрони, а з іншого - просити в партнерів озброєння, то нас не дуже зрозуміють?
- Це помилкова думка. Треба не просити зброю, треба пояснювати, що потрібне фінансування. Якщо в нас буде достатньо грошей, щоб завантажити замовленнями наші заводи, нам буде потрібен експорт. Якщо фінансування не буде, заводи просто закриються. Заводи в нас сьогодні працюють тільки за внутрішнім замовленням, а цього недостатньою для їх роботи. Тому ще раз підкреслю - питання контрольованого експорту дуже актуальне, щоб іноземні держави купляли у нас зброю. Бо в нас власних грошей немає, навіть не дивлячись на готовність банків кредитувати.
- Чи є проблема з кадрами в оборонній галузі?
- Вона була завжди, але зараз, звичайно, наявність бронювання трошки заспокоїла працівників. Проблема була, коли не було бронювання, коли людей мобілізували системно. Ми не впевнені, що наші робітники або конструктори будуть більш доречні на фронті, ніж на роботі, виробляючи в Україні для українців оборонну продукцію.
- Італійський бізнес готовий співпрацювати з оборонними підприємствами України?
- Залежить від того, на яких умовах. Якщо ми хочемо в них купувати, втілювати їх рішення, звичайно, вони готові. Ми давно працюємо з італійськими компаніями, дуже задоволені цим співробітництвом, все чудово, але, на жаль, наразі ми працюємо як їх замовники. Тому, звичайно, вони готові співпрацювати. Тобто моя основна ідея на цьому формі полягала в тому, щоб у випадку, коли італійське керівництво витрачатиме певні кошти на допомогу Україні, треба розвивати проекти, в яких частина буде італійською. Наприклад, якщо говоримо про виробництво озброєння, щоб компонентна база була італійська. Тоді італійське керівництво й італійські платники податків зрозуміють, що це вигідно, бо частина коштів повертається в італійський бюджет. Просто сказати: «Дайте гроші, або зброю безкоштовно» - не працює.
- Наскільки українському ВПК були б цікаві італійські технології?
- Звісно, цікаві, але все ж впирається у вартість. Наприклад, є певні бойові модулі, які нам цікаві, але вони дуже дорого коштують. Вони нам дійсно необхідні, бо реально рятують життя, стріляють краще, потужніші. Але така продукція дуже дорого коштує. В нас немає таких коштів у бюджеті, тому шукаємо можливості.