Закриття міжнародних програм змусило нас шукати нові можливості, відкривати нове виробництво – керуючий партнер "ТК-Домашній текстиль" Марценюк
Ексклюзивне інтерв’ю з керуючим партнером "ТК-Домашній текстиль" групи компаній "Текстиль-Контакт" Володимиром Марценюком
Текст: Алла Роганова
- Ваша компанія - одна з тих, що розвиваються найбільш динамічно, принаймні в текстильній галузі. Але й умови для розвитку бізнесу в Україні дуже динамічно змінюються, і не завжди позитивно. Яка ситуація сьогодні з реалізацією вже працюючих і запланованих проєктів?
- Почати це інтерв’ю, мені б хотілося із вдячності, яку насправді важко передати словами, всім військовим хлопцям і дівчатам, завдяки яким ми можемо вести цей діалог сьогодні. Низький уклін… Це – найголовніше!
Для початку нагадаю, що "ТК-Домашній текстиль" - частина групи компаній "Текстиль-Контакт", і тільки в нас на даний час працює щонайменше 650 осіб. В нас багато різних бізнесів, ми дуже активно й динамічно почали розвивалися від початку війни, хоча й до цього ніколи не стояли на місці. Але коли тривожно, є два шляхи - можна впасти в депресію, а можна цю енергію витрачати на творення, на те, що відволікає від жахіття, в якому ми перебуваємо. Ну і, як кажуть, будь-яка криза породжує можливості, наводить на думки.
Тож з кінця 2022 року до сьогоднішнього дня ми надто активно розвивалися. Я собі навіть сказав, що, можливо, ми "перегнули палицю", адже зараз стало дуже складно. По-перше, український ринок - як роздрібний, так і гуртовий - продовжує скорочуватися. По-друге ж - постійна девальвація гривні плюс інфляція доволі висока. Крім того, постійні ризики в енергетичній сфері (відключення світла). А головна проблема для будь-якого бізнесу сьогодні, для будь-якого виробництва, крім обстрілів, звісно, - це відсутність персоналу, відсутність кадрів, практично за всіма напрямами, починаючи від вантажника й закінчуючи директором. Ми зараз шукаємо і не можемо знайти100 співробітників, тому що від початку війни втратили до 30% робочого персоналу - це люди, які виїхали з країни, в основному на 90% за кордон і на 10% в західні регіони. А нових людей не додається, їх нізвідки взяти. Нам сьогодні доводиться брати вчорашніх барменів, офіціантів і навчати їх бути текстильниками або працівниками легкої промисловості. Тобто беремо всіх, хто хоче й може працювати, і намагаємося допомагати їм опановувати нові для себе професії. Це малоефективно, затратно, і не дає очікуваного результату.
Втім, все було б добре, якби не один нюанс. Ми активно брали участь в міжнародних тендерах благодійних міжнародних та українських організацій. І 60% цих організацій спонсорувалися американським фондом USAID. Крім того, ми увійшли в середню за розмірами грантову програму (були й дрібні, які ми успішно виконали), завдяки якій у нас відкрився ще один бізнес - в'язальне виробництво. Програма почалася, обладнання було закуплене, поставлене, ми виконали всі зобов'язання на 100% й очікували приблизно 1,5 млн грн останнього траншу, який мав надійти в перших числах січня, після того, як USAID провів інспекцію, побачив, що відремонтовано приміщення, обладнання закуплене і встановлене, набрано людей, навчають фахівців. Але наприкінці грудня стало відомо, що ситуація погіршується. В січні нам сказали, що, найімовірніше, грошей не буде, все заморожено. А в лютому надіслали лист про те, що програму завершено, офіс закрито, і грошей ми більше не отримаємо. Тому для того, щоб розрахуватися за обладнання, постачальником якого був український дилер японської компанії, нам довелося взяти ще кредит. Таким чином фінансування в нас вийшло не 35/65%, а 50/50%. Тобто ми не розраховували на такі додаткові витрати на відсотки за кредитом і на збільшення кредитної маси.
Але навіть це не головне. Головне те, що м підписали великі договори. Це LTA (Long Term Agreement – довгострокові угоди) на 2026-2027 рр. по текстильній групі товарів - на одяг та домашній текстиль. І 90% цих програм на сьогодні закрилося. Нібито договори діють, але замовлень ми не отримуємо вже близько чотирьох місяців. Тому доводиться перебудовуватися, шукати нові ринки, звертати увагу на експорт, ми це активно зараз почали робити, скажімо так, більш агресивно брати участь в тендерних закупівлях - знижувати ціни, перемагати інколи з нульовою рентабельністю, , щоб забезпечити роботу колективів, і загалом робити те, що сьогодні робить 95% всього бізнесу в Україні.
- Тобто в пошуку нових можливостей ви знаходите нові сегменти ринку, й не боїтеся починати нове виробництво?
- Вірно, саме так ми почали виробництво синтепону. І якщо говорити взагалі про неткані матеріали, то, як і у верхньому одязі, в домашньому текстилі наповнювачі для подушок, ковдр, матраців - це неткані матеріали, синтепони, силікони, бавовняні, вовняні, пінопластові, все, що виготовляється або з поліефірних, або з натуральних волокон, є серйозною частиною собівартості продукції, десь до 20-25%. Оскільки ми один з найбільших виробників домашнього текстилю в Україні, то щорічно витрачали величезні гроші на закупівлю цих наповнювачів.
І тут навіть справа не в тому, що ти іноді стаєш неконкурентоспроможним, а в тім, що коли настає найгарячіший сезон, то у виробників синтепонів завжди виникає черга. А в сезон попиту на утеплювачі, від серпня і до лютого, отримати продукцію вчасно іноді дуже складно. Крім того, в сезон зростають ціни, плюс проблеми, пов'язані з якістю продукту тощо.
Але головне, звісно - це економіка, і ми довго думали, насправді вже багато років, чи варто запустити ще одне виробництво. Це рішення було ухвалене нами наприкінці 2023 року. Ми підписали контракт з китайською компанією на постачання обладнання. До речі, перед тим, як ухвалити рішення, ми об'їздили багато виставок, обирали між європейським, турецьким і китайським обладнанням і зупинилися на китайському. Чому? Сьогодні китайське обладнання має зовсім інший рівень порівняно з тим, що було 10 років тому, коли говорили про те, що це все не працює і ламається. Тепер це сучасні високі технології. Так, вони не такі надійні, як у Швейцарії, Бельгії, Австрії, Німеччині чи Італії, але вони втричі дешевші, хоча, можливо, й створюють більше проблем при ремонтах. Якщо, скажімо, європейське обладнання може служити 15-20 років, а китайське 7-10, то сучасна техніка так розвивається, що через 10 років у тебе залишиться розкішна німецька машина, але вона вже не виконуватиме тих функцій, які дасть змогу виконувати більш сучасне обладнання.
Ми бачимо, як сьогодні в наше життя входить штучний інтелект і багато інших речей, пов'язаних із комп'ютеризацією та автоматизацією багатьох виробничих процесів. І тут гіпердинаміка. Тому якщо раніше інженерна думка розвивалася не такими темпами, як сьогодні, і можна було купувати й думати, що це працюватиме 20-30 років, це надійно, то сьогодні важливі сучасні технології, енергоспоживання, економія сировини та багато іншого. Тому вибір було зроблено на користь китайського виробника, але тут ще один нюанс. Ми з 2022 року купували багато нового обладнання - турецьке, італійське, польське, німецьке. Але ні з Туреччини, ні з Італії, ні з Польщі нам не вдалося сюди запросити, навіть за великі гроші, техніків, технологів, для того, щоб нам допомагали запускати це обладнання в роботу. Слід врахувати й дефіцит в Україні інженерно-технічних кадрів – у нас вони є, але їх теж не вистачає, вони ледве встигають обслуговувати план, вал і так далі, те, що потрібно для виробництва. А коли купуєш нове обладнання, потрібна команда незалежних фахівців, які не відволікаються на поточні аварійні ремонти, на виконання плану, на якість, які на 3-5 тижнів повинні зосередитися на цьому об'єкті й не відходити звідти з ранку до вечора, без вихідних, щоб запустити це в роботу. Таких людей немає в Україні, ми не можемо їх знайти, тому що поляки, італійці, турки бояться їхати сюди. Спершу обіцяли, але потім все одно не приїхали. Натомість китайці кажуть без проблем їдуть в Україну. За минулий рік ми запускали три серйозні агрегати - обладнання для ламінації тканин, цифровий друк і виробництво синтепону. Це три різні ділянки. І щоразу з Китаю прилітали спеціалісти й жили по три-чотири тижні в Чернігові, на кордоні з Росією, де так само небезпечно, як і в Києві, в Одесі. І коли виникають якісь поломки, то наші фахівці зв'язуються онлайн з китайцями, ми спілкуємося, проводимо ремонт і обслуговування обладнання, консультуємося.
Отож, виробництво синтепону. Ми вирішили стати незалежним. Чесання волокон, формування полотен, монтаж обладнання - ми на цьому непогано розуміємося, тому що в Чернігові працюють фахівці з іншого великого промислового підприємства. Обладнання прийшло в п'яти 40-футових морських контейнерах. Зокрема це три подавачі первинного волокна з системами автоматичного зважування, кардочесальная машина, трирівнева піч скріплення волокна. Ми можемо виробляти сьогодні наповнювачі шириною 2,6 м. Виробнича потужність це 300 кг/год, і це, повірте, багато. Можемо виробляти класичний синтепон, силіконізований (синтепон, оброблений силіконом, що робить його мʼяким, пухнастішим і еластичним), шерстепон – суміш натуральних вовняних та синтетичних волокон, яку часто використовують як наповнювач подушок, ковдр та курток; бавовнопон. Нам довелося залучити для цього проєкту партнерів, тому що проєкт дорогий, саме обладнання дороге.
- Можете назвати вартість проєкту чи обладнання?
- Якщо казати про вартість проєкту – це ж не просто обладнання купити, а ще й доставити його доставити в п'яти контейнерах, заплатити ПДВ, фахівцям, плюс монтаж, підготовка приміщення.
Виробництво синтепону потребує великих приміщень для зберігання сировини та готової продукції, щонайменше 1000 кв м. Сама лінія розміщена на 400 кв м площі в Чернігові. Плюс склади для зберігання сировини, готової продукції, бо лінія за 12 годин роботи напрацьовує 100-кубову фуру синтепону. І це у вакуумованому стані, навіть не в первісному. Тому це потребує величезних площ.
До речі, лінія доволі енергоємна, у неї велике енергоспоживання, а в Україні дуже дорого провести кудись силовий кабель, знайти вільні електричні потужності, під'єднатися, зробити ремонти в будівлі, провести опалення та кондиціонування.
Загалом на проєкт вже витрачено $350 тис., але я думаю, що коли ми закінчимо, його вартість становитиме $400 тис. - чималі гроші для будь-якого середнього бізнесу. На початку року ми запустили обладнання в роботу, відпрацювали пробні зразки і вже фактично місяць виконуємо виробничі завдання, виробляємо продукт високої якості.
Крім того, ми відрізняємося від більшості українських виробників тим, що більшість з них переробляють вторинне волокно. Тобто це вторинний поліефір, який виготовляють з PET-пляшки (так званий рециклінг), тоді як ми принципово працюємо з первинним волокном, випускаючи високоякісний синтепон. І оскільки ми - прямий імпортер цієї сировини з Китаю, то маємо на неї хорошу ціну, оскільки купуємо багато волокна для переробки.
- Розкажіть, будь ласка, трохи про цей ринок в Україні. Наскільки він конкурентний, які виробники та постачальники на ньому присутні зараз?
- Сьогодні це величезний ринок, і виробників дуже багато. Раніше синтепон сюди завозили з Білорусі, Прибалтики та Польщі. Було мало виробників. Але сьогодні їх достатньо. Оскільки транспортні витрати величезні, вартість доставки з Польщі чи Прибалтики - це 30% від вартості вантажу, то іноземних конкурентів не має на цьому ринку. Тільки українські, і їх багато, вони якісні, але я не робитиму їм рекламу (посміхається).
До речі, ще одна причина, чому ми прийшли до виробництва синтепону, - те, що сам по собі це недорогий продукт. Ось ми беремо фуру 100 кубометрів, і туди вміщається синтепону на 300 тис. грн, але виготовляється він у Харкові, наприклад, а привезти фуру звідти чи з Дніпра до Києва коштує 30 тис. грн, доставка складає 10% собівартості продукції, а це величезна частина. Тобто ми багато мільйонів гривень на рік витрачали тільки на доставку цих наповнювачів до нас на виробничі майданчики, тому ми вирішили, що тут теж є економічний ефект.
Зараз в Україні дуже багато серйозних компаній і невеликих цехів.
- Вони покривають потребу споживачів?
- Потреба гігантська. Уявіть собі, скільки виробляється утепленого одягу, зокрема штанів та курточок, зимових та демісезонних. У весь цей одяг іде синтепон та інші його похідні.
Крім того, ринок за останні 3 роки значно зріс - на жаль, за рахунок потреб для нашої армії, яка збільшилася десь у три-чотири рази. І кожного бійця й захисника України потрібно одягнути. А це - зимова форма, штани, куртки, спальний мішок, і скрізь використовується синтепон чи інші наповнювачі.
Ба більше, йдеться про величезну кількість домашнього текстилю, подушок, наматрацників, матраців, ковдр і покривал. Тим паче, що в Україні через нестабільну роботу електрики після обстрілів ковдра потрібна кожній сім'ї в достатній кількості і хорошої якості.
- Ви будете виробляти наповнювачі лише для власних потреб чи ще продаватимете їх на ринку?
- Ми порахували, що виробничі потужності та лінії у 2023-2024 роках закривали всі наші потреби, залишалося максимум 20% вільних потужностей для продажу на ринку України. Але на сьогодні, на жаль, через скорочення тих програм, про які я вам говорив, 50% виробничих потужностей йде на власне споживання, а 50% ми вже пропонуємо іншим.
- А які конкурентні переваги саме ваших наповнювачів, зокрема співвідношення ціна/якість?
- Головна наша конкурентна перевага, як зазначалося, - це наповнювачі з первинних волокон, тобто дуже висока якість. До того ж наша компанія як виробник синтепону взагалі низькомаржинальна. Ми маємо дуже низькі націнки на нашу продукцію. По-іншому влаштована бізнес-модель, для нас важливі обсяги виробництва. Аби багато виробляти, треба швидко продавати, не накопичувати на складі, а це можна зробити, тільки якщо мати високу якість продукту і бути максимально привабливим для своїх клієнтів за ціною і сервісом.
- А можна якось оцінити частку, яку ви плануєте зайняти на цьому ринку?
- Навряд чи ми зможемо оцінити. Гадаю, що у нас, можливо, одне виробництво із 50 в Україні. Розумію, що настільки ж серйозних великих виробництв може бути 10 - не більше, але є ще середні, дрібні виробництва - тобто їх достатньо.
Тут що важливе? Якщо взяти Чернігів, який розташований за 80 км від кордону з Росією, то ми практично не знайдемо тут інші види бізнесу, які б відкривали нові виробництва. Якщо говорити загалом по країні, то в західній Україні, Києві розвивається багато бізнесу. А в Чернігові я досить часто буваю - я звідти родом, і не бачу, щоб будувалися нові підприємства, відкривалися нові виробництва. Мало охочих вкладати туди гроші. А ми це робимо, бо, по-перше, це чудове місто, а по-друге, там є кадри, яких, можливо, немає в більш сприятливих з огляду на війну регіонах.
В Чернігові були сконцентровані підприємства текстильної галузі, є фахівці, їх дуже мало, але є саме ті, які можуть передати свій досвід молодим. Зараз на цьому виробництві створено сім нових робочих місць, і це поки що при однозмінній роботі. Якщо ринок дозволятиме, будемо намагатися збільшувати кількість змін, але наразі достатньо однієї зміни роботи в 5-денному тижні.
- Якщо оцінити економічний ефект від лінії, наскільки вам вдасться, наприклад, знизити собівартість продукції? Який строк окупності проєкту?
- Планова окупність цього обладнання 2,5 року, найгірший варіант - 3 роки. Це досить швидко, бо зазвичай, купуючи текстильне обладнання, думаєш про п'ять років, тож це добре. До речі, в європейських країнах обладнання працює 5 років, тоді його дешево продають і купують нове сучасне, а у бідніших країнах, таких як Україна, воно зазвичай працює 15-20 років. Тож з огляду на велике внутрішнє споживання воно окуповується за 2,5-3 роки, і звісно, це дає нам змогу мати більш конкурентну ціну, нижчу собівартість і бути більш конкурентоспроможними на ринку. Ми зараз навіть вже експортуємо продукцію до європейських країн за допомогою нового виробництва синтепону: ковдри, подушки, наматрацники. Хоча експорт має невеликий відсоток у нашому обороті, але ми намагаємося розвиваємо цей напрямок по-максимуму.
- Щодо проєктів у Чернігові. Хочу уточнити: перевезення обладнання з польського підприємства, яке збанкрутувало, ви змогли завершити?
- Ні, не завершили. Ми б це вже зробили, однак… Підприємство ж там збанкрутувало, і попереднє керівництво обіцяло не тільки продати обладнання через аукціон, через управителя з банкрутства, а й відправити нам 4-5 фахівців, які б допомогли нам його встановити та запустити. А тоді вони всі сказали, що їх не пускають до нас дружини, а насправді їм просто страшно сюди їхати.
Тож ми робимо це сьогодні самі, в перервах між виконанням планів, за годину "по чайній ложці". Цей процес затягнувся, він так і триватиме, аж доки не закінчиться війна. Йдеться вже не лише про кадри для лінії.
- До речі, про кадри. Не можу не спитати про бронювання робітників за новими правилами, яке наразі завершується. Я так розумію, що ви повністю підпадаєте під нові критерії. Встигаєте забронювати чоловіків?
- Так, у Чернігові підприємство вже другий рік поспіль визнано наказом Мінекономіки критичним для інфраструктури, для галузі. Воно відповідає критеріям, які позначило Мінекономіки обов'язковими для таких підприємств. Тож нам вдається бронювати 50% співробітників, хоча чоловіків на виробництві насправді бракує. Їх всього 25% від загальної кількості співробітників. але в Чернігові щонайменше 30% їх вже служать у ЗСУ, причому мобілізували вузьких спеціалістів. Ми намагаємося замінити їх новими людьми, десь - жінками, але це вкрай складно, бо окремим професіям потрібно вчитися як мінімум 2-3 роки.
- Наостанок хочу спитати: наш бізнес пов'язував якісь надії на цей рік із можливим завершенням воєнних дій після обрання Трампа, й спершу відсоток таких очікувань був доволі високим, хоча зараз, звісно, знижується. Ви якось враховували цей фактор для себе? Може, у своєму бізнесі орієнтуєтеся на план А, план Б з огляду на можливе перемир'я?
- На жаль, слабкі надії на те, що припиниться активна фаза війни, і сторони увійдуть у мирні перемовини, все ж були. Але розвиток політичних подій після інавгурації президента Америки не дає нам з упевненістю дивитися у 2025 рік. Все дуже просто. Ще півроку тому мали 60-50 шахедів за ніч (я, як і багато наших колег, живу в Києві, і щоночі ми чуємо обстріли, атаки, і Київ ворожі безпілотники атакують на рівні з Харковом, Сумами та Одесою та останнім часом Черніговом). Сьогодні цих безпілотників маємо вже від 150 до 250 щодня, тож легко помітити, яка тут динаміка.
Були надії на жорстку позицію американської сторони, однак сьогодні ми бачимо якісь, поки що для нас усіх незрозумілі, як би це дипломатично сказати, ігри. І якщо раніше говорили: "Як можна розмовляти з убивцею, із ґвалтівником?" тощо, то зараз звучить "Давайте будемо домовлятися, потрібно обговорювати". І ось ситуація, я не скажу, що безвихідна, але напрочуд складна і незрозуміла для пояснення.
Наприкінці 2022-го - на початку 2023 року у всіх були надії, що це не триватиме довго. Наразі здебільшого прогнозують, що це може бути і 2026-й, дехто каже 2027-й рік.
Плану "Б", як мені здається, не має ані наш уряд, ані бізнес. Я спілкуюся з багатьма бізнесменами, і всі живуть сьогоднішнім днем. І країна живе сьогоднішнім днем. Але що б там не було - нам своє робити.
Наша компанія другий рік поспіль відзначена грамотою податкового комітету Верховної Ради України як один із найбільших платників податків у галузі. Тож ми працюємо, чесно платимо податки, і ці гроші йдуть на оборону нашої країни, а ще продовжуємо донатити та безпосередньо допомагати захисникам нашої Батьківщини.