На зерновому ринку має бути чіткий баланс між інтересами фермерів, трейдерів і переробників - директор спілки "Борошномели України"
Ексклюзивне інтерв'ю директора Спілки "Борошномели України" Родіона Рибчинського агентству "Інтерфакс-Україна"
Текст: Оксана Руженкова
- Як змінилася борошномельна галузь України з початку війни?
- Якщо до війни в Україні працювало 678 підприємств, які спеціалізувалися на переробці зерна, то у 2022 році було знищено та залишилося на окупованих територіях 192 підприємства. Станом на кінець 2024 року 88 підприємств відновлено. Наразі галузь зернової переробки в Україні становить близько 8% усієї харчової переробки. На підприємствах галузі переробляють 9% усього вирощеного країною зерна, при цьому 23% продукції експортується.
Через проблеми із транспортуванням продукції Чорним морем, як відомо, контейнерні перевезення повною мірою досі не відновлено. Відтак географія збуту продуктів зернової переробки суттєво змінилася: 75% продукції надходить на європейський ринок, із яких 55% - країнам ЄС, 15% продукції прямує на Близький Схід, 4% - в Африку і 2% - в Азію.
- Скорочення виробництва також пов`язане з виїздом населення з України і падінням попиту?
- Це сукупність факторів: зменшення наявного населення, зупинка низки підприємств з безпекових та економічних причин і, звісно, зруйновані та невідновлені підприємства.
Скорочення експорту борошна і круп є логічним. Раніше ми експортували цю продукцію морем як контейнерні вантажі. Наразі такої можливості фактично немає. Експорт переорієнтований на Європу - Євросоюз та інші європейські країни. Зверніть увагу, ми прийшли на ринок, який був заповнений – це з одного боку, а з іншого - довелося зіткнутися з принципово іншою логістикою, зокрема автомобільною і залізничною, які дорожчі за морську. До речі, і ціни на зерно в Україні зараз дуже високі. Все це позначилося на обсягах поставок борошна і круп на зовнішні ринки.
- Можете назвати приблизний відсоток скорочення експорту?
- Так, можемо говорити про 50% скорочення у порівнянні з довоєнними показниками.
- Який відсоток борошна купували і переробляли українські хлібопекарі, виробники макаронів тощо?
- Внутрішнє споживання саме промисловими підприємствами можна оцінити в 85-90%. Цей баланс не змінила навіть війна. Частка торгівлі з населенням традиційно становить 10-15% залежно від підприємства.
- Ви згадали, що частина підприємств залишилася на окупованих територіях. А є позитивні приклади тих, хто зміг релокувати свої потужності?
- Один з великих млинів, який був відкритий в Харкові перед війною, релокувався в Західну Україну, також один з невеликих млинів з Дніпра переїхав в Ужгород. Проте питання полягає не лише в механічному переносі підприємства - йдеться про людей, сировину, ринки збуту.
Є у нас в асоціації два промислових підприємства потужністю понад 100 тонн/доба із Сумської області. Їм потрібні сировинна база і ринок збуту. У них все це є на Сумщині. А якщо релокуються, що будуть зі збутом робити? Саме тому коли підприємство починає думати про релокацію, то усвідомлює, що до останнього буде знаходиться на своїй базовій території.
Борошномельний ринок є дуже висококонкурентним. Варто згадати, в Україні було кілька хвиль будівництва борошномельних підприємств. По-перше, це підприємства, які були побудовані ще до незалежності України. Велика їх кількість досі працює. По-друге, підприємства, які будувалися в кінці 1990-2000 роки, по-третє, підприємства, які будувалися між 2015 роком і до сьогодні. Млини відрізняються один від одного рівнем енергоспоживання, асортиментом, обсягами переробки. Найстарші орієнтовані на великих індустріальних споживачів. Підприємства, які будувалися в 1990-2000 роки, мають продуктивність у межах 100-150 тонн на добу. Вони більш економічно доцільні, але час пройшов, технології розвиваються. Млини, які будуються останні 5-7 років, - найсучасніші, мають різну продуктивність, більше орієнтовані на експорт, роздрібну торгівлю, подальшу переробку, наприклад в хлібопечення, макаронні вироби тощо.
- Чи є вільні ніші в борошномельному бізнесі?
- Звісно, є, тому що основна ніша – це умови торгівлі. Маєш покупця - можеш будувати новий млин або крупозавод тощо.
Коли говоримо про переробку зерна, треба пам`ятати, що це не лише борошно чи крупи. Це і комбіновані продукти: сухі сніданки, енергетичні батончики, крохмаль, суха клейковина, ферментні препарати на основі продуктів переробки зерна - дуже широка гама продуктів переробки.
- Наскільки високий інвестиційний поріг входу в борошномельний і круп'яний бізнес?
- Якщо говорити про класичну переробку зерна в борошно чи крупи, прямі інвестиції починаються від $3 млн, але в Україні є приклади бізнесів і верхньої цінової планки – в $15 млн. Тут ідеться про вартість обладнання, будівлі - основних фондів, без урахування оборотних коштів, які можуть сягати 50% вартості проєкту. Адже щоб запустити підприємство, потрібно придбати сировину, активно виходити на ринок, передбачити маркетингові витрати тощо.
- В Україні в 2025 році можна чекати на появу нових проєктів із виробництва борошна і круп?
- Наразі в Західній Україні будується підприємство з виробництва борошна твердих сортів потужністю до 150 тонн/доба із подальшою переробкою макарони, а в Полтавській області очікується запуск крупозавода комбінованою потужністю до 100 тонн/доба.
- У медіапросторі та агросередовищі з початку війни постійно обговорюється ідея доцільності виробництва власного борошна, а не торгівлі на світовому ринку зерном. Україна зможе наростити виробництво борошна та експортувати його? Чи все ж таки наша доля торгувати зерном?
- Це процеси, які в усьому світі є паралельними: є торгівля зерном і є торгівля борошном. Ніхто ж не говорить, що давайте припинимо торгувати зерном, а будемо торгувати борошном, бо це нонсенс. Світовий ринок зерна пшениці - понад 700 млн тонн, а світовий ринок торгівлі борошном – 14-17 млн тонн, тобто на кілька порядків менше. Ці обсяги навіть порівнювати недоцільно.
З іншого боку, коли торгуєш готовою продукцією, - це додаткова вартість, заробітна плата, податки і продовольча безпека. Коли війна почалася, ми це дуже наочно побачили. Адже якщо сам щось не виробляєш, то не завжди є змога його придбати. Достатньо поглянути на наші проблеми з військовим обладнанням тощо. Це ж стосується і продуктів харчування. Ми або забезпечені цими продуктами у власній країні, або будемо залежати від когось. Якщо ж є забезпечення власними продуктами, то завжди буде надлишок продукції, який доцільно експортувати.
Має бути чіткий баланс між інтересами різних учасників ринка: фермерів, які вирощують, трейдерів, які експортують, переробників, які і переробляють, і експортують. Всі повинні мати рівні умови доступу до сировини, грошей, логістики тощо. На сьогодні бачимо (та й до війни так було), що можливості для експорту зерна значно більші, ніж продуктів його переробки.
- Чи правильно я зрозуміла, що Україна навряд чи повторить шлях Туреччини і не встановлюватиме борошномельні заводи вздовж узбережжя, бо не має можливості експорту? Ваш прогноз - цей оптимістичний сценарій колись відбудеться?
- У житті взагалі нічого неможливого немає. Бачите, дрони знищили стратегічні бомбардувальники. Хтось міг про це подумати? Ні. А в житті можливо все.
Ще один приклад. Узбекистан і Єгипет пішли тим самим шляхом, що і турки. Узбеки купують казахське зерно, перемелюють і перетворилися на основного експортера борошна в Афганістан, звідки витіснили Казахстан. Єгипет купує українське та російське зерно і став провідним постачальником борошна на африканському ринку, витіснивши звідти частково і турків, і французів. Усе це вказує на наявність державної політики. Якщо держава зацікавлена розвивати сегмент доданої вартості в країні, то вона формуватиме цю політику і діятиме, як Туреччина, Узбекистан, Єгипет.
- Одним із елементів такої державної політики є щорічне підписання меморандуму між виробниками зерна, борошномелами, хлібопекарями. Ви підписали меморандум у 2024 році?
- Ні, не підписали. Ми висунули свої вимоги, але їх відхилили. Пропонували зафіксувати обсяг експорту не просто продовольчої пшениці, а саме пшениці першого і другого класу, тобто тієї сировини, якою користуємося для виробництва борошна.
- Якщо говорити про державну політику, чим влада могла б зарадити борошномелам? Які кроки зробити, щоб допомогти галузі краще працювати?
- По-перше, встановити квоту на експорт пшениці борошномельної якості. По-друге, зробити певні преференції при експорті, наприклад, як робить Туреччина. Тут можна гратися і з внутрішнім, і з експортним ПДВ. Можна зробити зв'язані кредитні лінії для тих підприємств, які експортують, тобто надати дешевші кредитні ресурси для закупівлі зерна, яке перероблятимуть на борошно для подальшого експорту.
Якби держава бачила в сенс в розвитку переробки в цьому напрямку, вона б запросила представників галузевих асоціацій і поцікавилася, що зробити, щоб експорт замість нинішніх 60 тис. тонн становив, наприклад, 200 тис. тонн. Звичайно, ми б озвучили свої можливості і запропонували власне бачення.
Не хотілося б наводити приклад РФ, але скориставшись тим, що контейнерні лінії не заходять в Україну, і ми вимушено пішли з ринків низки країн, вони зайняли наше місце, тому що їхня клята держава їм допомогла.
- Ваш прогноз на сезон-2025/26?
- Ми хвилюємося через скорочення поставок борошномельної продукції до ЄС після завершення дії автономних торговельних заходів 5 червня. Дві третини нашого експорту наразі це ЄС.
Починаючи з 6 червня у нас є можливість поставити сумарно пшениці та пшеничного борошна на ринок ЄС до кінця року 583,3 тис. тонн. Але так як квота об’єднана, то не впевнений, що ми "втовпимося" в неї. Експортерам зерна пшениці значно простіше знайти собі покупця в ЄС і закрити квоту. Тому ми продовжуємо через всі можливі комунікаційні майданчики доносити інформацію до єврочиновників про необхідність виділення українському борошну окремої квоти на експорт в ЄС або взагалі її зняти.
Щодо обсягів виробництва пшениці в 2025 році, то за різними оцінками, плюс-мінус, 20 млн тонн в Україні буде. Цього обсягу більше ніж достатньо, аби внутрішньої проблеми із борошном і хлібом не було. Адже для внутрішнього споживання, для харчових цілей Україні потрібно близько 3,5 млн тонн пшениці. Ці цифри зрозумілі – Україна вирощує значно більше, ніж сама потребує.
Про якість зерна сьогодні не можемо говорити, бо ще її не знаємо. Обговорювати це питання можна десь в середині вересня після збору зерна і після того, як воно пройде післязбиральне дозрівання. Обсяги переробки плануємо на минулорічному рівні - в межах 2 млн тонн бороша.
Посів круп`яних культур – проса, гречки, вівса, гороху – щойно завершився. Якою буде погода влітку і, відповідно, врожай ярових культур, говорити поки що складно.
Із упевненістю можна лише сказати, що на 100% в сезоні-2025/26 буде дефіцит жита. Уже зараз в Україні частково переробляється польське жито, а хлібопеки користуються балтийським житнім борошном. Це, на жаль, вже наші реалії. Причина – небажання сільгоспвиробників сіяти жито, оскільки його врожайність на третину нижча, ніж у пшениці - до 40 ц/га проти 60 ц/га відповідно. Попит на жито є лише на внутрішньому ринку. Проте наразі ціна на нього більше, ніж конкурентна: якщо 2024 року 1 тонна жита коштувала 6-7 тис. грн, то станом на травень 2025 року - 12-14 тис. грн. Раніше весь дефіцит покривався з Білорусі, що й призвело до скорочення обсягів виробництва жита в Україні – аграріям було складно конкурувати з поставками з Білорусі.
- Чи може дефіцит жита призвести до подорожчання житнього хліба?
- Однозначно. Наразі ціна українського житнього борошна – 18 тис. грн за тонну, з імпортної сировини - близько 20 тис. грн, тоді як торік у травні житнє борошно коштувало 10 тис. грн. Це не просто буде зростання ціни на житній хліб - багато виробників хлібобулочних виробів просто припинять його випікати.
Як я розумію, 2025/26 маркетинговий рік ми проживемо із дефіцитом житом і будемо купувати його на зовнішніх ринках за європейськими цінами. А це зробить жито цікавим для українських аграріїв. У 2026/27 МР, найімовірніше, сільгоспвиробники збільшать площі під житом, що зможе вирівняти ситуацію на ринку.
Принагідно хочу запросити всіх зацікавлених приєднатися до нашої конференції-виставки "Хлібна індустрія-2025", яка відбудеться 12-13 червня в Умані. В програмі інсайти, кейси та інструменти, які вже працюють в Україні та за її межами, від топових експертів із хлібопекарської, борошномельної галузей, машинобудування, HoReCa, ритейлу. А ще – профільна виставка і майстер-класи. Будемо раді поспілкуватися наживо.
