16:25 27.12.2019

Марк Магалецький, Вадим Ноздря: Lviv Solid Waste – перший проект такого масштабу в Україні

19 хв читати
Марк Магалецький, Вадим Ноздря: Lviv Solid Waste – перший проект такого масштабу в Україні

Як із найпроблемнішого сміттєзвалища зробити безпечне середовище, скільки це коштує і хто ще зможе вирішити свої екологічні проблеми за допомогою програми "Зелені міста".

Інтерв'ю Марка Магалецького, заступника директора ЄБРР в Україні,керівника секторальної інфраструктури та енергетики і Вадима Ноздрі, директора львівського комунального підприємства «Зелене місто» про організацію проекту Lviv Solid Waste (поводження з твердими побутовими відходами у Львові).

На його підтримку ЄБРР запровадив пакет фінансування на суму до EUR35 мільйонів разом із додатковими внесками від Східноєвропейського партнерства з питань енергоефективності та екології (E5P), найбільший внесок в який робить Європейський Союз (ЄС) та Фонд чистих технологій (CTF), котрий діє від імені Кліматичних інвестиційних фондів. 

-- В чому унікальність проекту поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) у Львові і в чому складність його реалізації?

Вадим Ноздря, директор львівського комунального підприємства «Зелене місто»

Вадим Ноздря: Тут доповідь на півгодини точно, але я спробую коротко. Проект складається з декількох компонентів: рекультивації полігону ТПВ у с.Великі Грибовичі, будівництва сміттєпереробного заводу, розвитку інфраструктури для збору ТПВ. На реалізацію перших двох етапів Львів отримав від ЄБРР пакет фінансування на суму до 35 мільйонів євро, що включає додаткові внески від Східноєвропейського партнерства з питань енергоефективності та екології (E5P), найбільший внесок в який робить Європейський Союз (ЄС) та Фонд чистих технологій (CTF), який діє від імені Кліматичних інвестиційних фондів. До інформаційної підтримки проекту також долучився уряд Швеції. Якщо говорити про рекультивацію полігону Грибовичі –  це об’єкт техногенно дуже складний, адже - це найбільший полігон в Україні за кількістю накопиченого сміття. Так сталося тому, що він – один з найстаріших: реально функціонував з 58-го року. Ті, які ми маємо в Києві, наприклад, також величезні за своєю площею, але вони функціонують з кінця 80-х років. Тож маємо, що кількість накопичених відходів на полігоні Грибовичі найбільша. Щоб ви просто собі уявили, це виглядає як величезна гора сміття висотою майже 100 метрів (реально – 92 метри, але подекуди навіть більше). За останні десятиліття процес з експлуатації цього полігону був такий, який був. Тому цей проект –не вирішення проблеми 2016-го року, коли трапилася трагедія і загинули люди, а вирішення проблеми, яка десятиліттями накопичувалась. Вона просто назовні виплила і стала очевидною для всіх.

Насправді, для всіх, хто керує містом, розмову з кожним треба починати з поїздки на полігон твердих побутових відходів. Повірте, картина "плюс-мінус" всюди достатньо однорідна, на жаль. Міста, які на сьогоднішній день рухаються з допомогою ЄБРР по цьому ж напрямку, також мають величезні складнощі з тим, що нема куди розвиватися полігону, що треба щось робити з величезною кількістю вже накопичених відходів.

Ми в цьому проекті мали підтримку міжнародних консультантів, так ось вони раніше з такими складними викликами справи не мали. Тому що в Європі полігони експлуатувалися в інший спосіб: там було і компактування відходів, і пересипка (хоча б під час експлуатації). У Львові ж це був такий "сміттєвий реактор", в якому можна загубити і бульдозер, і екскаватор, і все на світі… Ми з консультантами не знали, з якого боку краще підійти і починати роботу. Нормативно треба привести спочатку всю цю гору сміття до нормативних кутів -- до 18 градусів, щоб убезпечити від можливих таких самих явищ, як лавина сміття, що зійшла в 2016-му році. Перепрофілювання тіла полігону -- це був найбільший виклик, до якого на сьогоднішній день ми вже приступили. Фактично власними силами, розуміючи, що вже йде підрядник і фінансування від банку, і ми в цьому році вже укладаємо контракт. Ми розпочали влітку, з урахуванням погоди, що дуже є важливо, тому що зараз нам би дуже важко було розпочати з урахуванням дощів, снігу і т. ін. Це дало можливість напрацювати такий плацдарм, щоб далі протягом двох років з великою кількістю інвестицій, які робить і місто, і банк, вирішити цю проблему. Полігон має перетворитись на, в першу чергу, екологічно безпечну місцевість, накриту потужним багатошаровим екологічним екраном. Для того, щоб зменшити шкідливий вплив, щоб точно бути впевненим, що ніяких тут вже трагедій не буде.

Ми мали одну цікаву поїздку з мешканцями міста в Ізраїль, в Тель-Авів. Під Тель-Авівом є парк Арієля Шарона на місці, де був полігон ТПВ, але після рекультивації він перетворений на парк. Я не можу сказати, що бачив там велику кількість людей, але він виглядає дійсно як безпечний парк. Ми в цьому проекті не ставимо собі на меті зробити парк в Грибовичах, але в цілому хочемо, щоб за результатами місце виглядало як така велика, зелена, безпечна, привітна гірка, яка не відлякує шкідливими випаровуваннями…

-- Як з такої глиби зробити безпечне середовище?

В.Н.: У нас є абсолютно весь набір необхідних напрацювань. Це проект найвищої категорії складності, який пройшов комплексну державну експертизу і отримав дозвіл на будівництво саме тому, що відповідає державним будівельним нормам. Хоча подекуди українські стандарти навіть більш жорсткіші.

Для того, щоб читачам було зрозуміліше, після перепрофілювання тіла полігону формується багатошаровий технологічний екран з мінеральних матеріалів: вирівнюючий шар – це мінеральний грунт; газо-дренажний шар – це щебінь (фракції 20-40); гео-мембрана – це мембрана товщиною 1,5 мм (фактично – поліетилен, але дуже міцний, який витримує 400 кг на розрив на 1 метр)… Всього 6 шарів загальною товщиную понад 1 метр.

Паралельно відбувається процес "дегазації" і відведення небезпечних рідких речовин (фільтратів), які знаходяться в тілі полігону. Для цього окремо сформована і встановлена система очистки фільтратів, а система дегазації працюватиме довгі 10-15 років для того, щоб продовжувати відводити біогаз, який такий полігон утворює як біореактор.

Після того, як сформований технічний екран, формується біологічний рекультиваційний шар. Це вже родючий грунт, на якому висаджуються зелені насадження, але не з потужною кореневою системою, щоб вони не проростали крізь захисну мембрану. Оце є проект рекультивації. І все одно не забуваємо про інженерні системи. Балансоутримувач об’єкту несе відповідальність ще на 25 років щодо безпечного утримання об’єкту. Тобто моніторинг все одно продовжуватиметься, навіть після того, як буде виконано проект рекультивації.

-- А хто балансоутримувач?

В.Н.: Цей смітник знаходиться на балансі комунального підприємства. Він там лишатиметься після того, як буде виконано рекультивацію. І це відповідальність. Балансоутримувач – це місто фактично.

-- А біогаз використовуватиметься для роботи заводу з утилізації?

В.Н.: Проекти рекультивації та будівництва заводів не пов’язані безпосередньо. Тому що полігонний біогаз, який ми будемо збирати завдяки системі дегазації, використовуватиметься, в першу чергу, для генерації електричної енергії (його треба утилізовувати). З варіантів просто спалювати біогаз або використовувати для генерації електрики, ми вибрали другий варіант, тому що запаси газу там все ж таки достатньо потужні. Щонайменше буде встановлена установка 500 кіловат потужністю із виходом на 1 мегават після того, як буде завершена рекультивація. І це триватиме ще 10 років, як я сказав. Це показує досвід експлуатації схожих об’єктів в Європі та інших країнах, де ми це бачили. Важливо також розуміти, що ми можемо випаровувати частково полігонний фільтрат завдяки надлишковому теплу, яке генерує електрогенераційна установка (ми також розглядаємо такий сценарій).

А що стосується заводу, там ми не робимо акцент на виробництво біогазу, бо плануємо використовувати технологію механіко-біологічної переробки і робити акцент на тому, щоб забрати все корисне. Це концепція "ресайклінгу"  -- максимально забрати з відходів усю вторсировину, яку можна використати повторно, або виробити альтернативне паливо з відходів для заміщення викопних видів палива (вугілля, в тому числі). Тому що пластики – це, фактично, похідна від нафти, достатньо калорійна фракція. Наприклад, в Європі взагалі заборонено висококалорійну фракцію кудись захоронювати, вона має бути використана відповідно до європейських директив виключно з метою energy recovery, тобто відновлення енергії. Для Львова є унікальна можливість використати своє географічне розміщення по відношенню до великих цементних підприємств, які знаходяться у Здолбунові Рівненської області і в Івано-Франківську (відстань 130 и 170 кілометрів відповідно). Маємо вже попередні домовленості з одним з цих заводів, який вже навіть обладнаний системою для використання такого виду палива. Сподіваємося, вони готові будуть забирати таке паливо з відходів і навіть сплачувати наші витрати з його виробництва.

-- А що робити з водою, яка знаходиться навколо полігону? Звісно, наразі це шкідлива вода. Як технічно зробити її безпечною, які у вас щодо води плани?

В.Н.: Це, власне, і є ті "фільтрати", які я згадував. Звідки вони беруться? Основних джерел походження кілька. Є органічна фракція побутових відходів: вони розкладаються, утворюється рідина. Але набагато більший вплив – це проходження "природної" води (дощ, сніг) через площу тіла полігону в 26,5 гектарів з висотою під 100 м. Це такий не дуже безпечний фільтр, який випускає назовні великий об’єм фільтратів, який в нас накопичений у відстійниках під полігоном. Наразі це близько 100 тис. куб. метрів, що ми маємо протягом 1,5 року обробити завдяки новій системі очищення фільтратів.

І в самому тілі полігона також, за різними оцінками, може бути від 300 тис. до 500 тис. куб. метрів. Це дуже велика кількість, і це вже задача на найближчі 5 років. Але після того, як закрите тіло полігону, утворення фільтрату поступово зменшується, тому що зовні вода вже не потрапляє. Так що заберемо проблематику тих озер, які накопичились, зробимо відведення дощових вод від тіла полігону, і поступово цей негативний потужний вплив на екологію буде зменшений.

-- Для ЄБРР проект у Грибовичах теж виявився унікальним чи під час його розробки та реалізації можна використовувати досвід в інших європейських країнах?

Марк Магалецький, заступник директора ЄБРР в Україні,керівник секторальної інфраструктури та енергетики

Марк Магалецький: Це перший проект такого масштабу і такого роду в Україні. Зрозуміло, що сміття генерують всюди у світі, тому сама по собі проблема сміття не унікальна, хоча будь-який проект полігону по-своєму унікальний, як і морфологія сміття. Але основний факт, який створював екстраскладнощі, це те, що, на жаль, у нас все було досить запущено: за 60 років відбувалися різноманітні процеси.

Але, безумовно, працювали дуже хороші досвідчені компанії, які шукали вирішення для цієї унікальної ситуації з використанням відомих світових технологій. Усі ці технології відомі, але питання в тому, щоб правильно до цього підійти, правильно діагностувати проблему та обрати оптимальне рішення. І ще проблема - знайти не лише гроші та сили, а й організатора з бажанням. Тому що як виходить: проблема є у всіх, а хто з керівників міст реально за це взявся і довів до результату?

-- Які основні джерела фінансування у проекту?

М.М.: Будь-який проект - це комбінація різних джерел. У багатьох таких проектах якорем є наше фінансування, у цьому випадку це кредит на EUR. До нього додаються гранти. І, відповідно, у цьому проекті EUR20 млн - безпосередній наш кредит під муніципальну гарантію, EUR5 млн - кредит під таку саму гарантію від керованого банком Фонду чистих технологій, а EUR10 млн - грант Східноєвропейського фонду енергоефективності (E5P-фонду) і ще приблизно EUR7 млн - це бюджетні кошти Львова. До інформаційної підтримки проекту також приєднався уряд Швеції.

-- На яких умовах отримані ці кошти?

В.Н.: Це достатньо прийнятні умови. По-перше, є довгий термін повернення кредиту -- 10+3 роки (3 роки – це пільговий період, протягом якого ми не повертаємо тіло кредиту, а сплачуємо тільки відсотки). По-друге, Львів -- місто, яке розвивається, в якому постійно зростає туристичний потік і розвивається промисловість. Це є місто підприємців. Тому Львів може собі це дозволити, хоча я б радив там, де це можливо, поступовий підхід до реалізації подібних проектів. Краще не доходити до таких ситуацій, коли терміново треба залучати кредитні кошти, бо все одно ці проекти реалізуються достатньо довго. Тож краще, щоб окремо взяте місто потроху виділяло кошти для утримання ситуації в безпечному стані з поступовим (враховуючи зміни законодавства та вимоги євроінтеграції) збільшенням уваги галузі поводження з відходами і збільшенням тарифу. Щоб таке збільшення відповідало зміні на краще якості послуги, бо вона не може бути недофінансованою. Коли вона недофінансована, якраз і трапляються такі речі, коли всі стають заручниками серйозний ризик техногенних явищ.

Для Львова це не перший і, я хочу вірити, не останній кредит від ЄБРР. Паралельно місто також бере участь в перспективній програмі з Європейським інвестиційним банком, яка передбачає фінансування під забезпечення гарантіями держави. Ми чітко розуміємо, що будемо робити в найближчі 5-10 років з усіма критичними елементами інфраструктури. Це стосується не тільки поводження з відходами, а й водоканалів, інфраструктури очисних споруд, теплової енергетики в місті, яка також потребує реконструкції. В цілому, щоб мати економію в результаті скорочення викидів і скорочення витрат, ставати більш енергоефективними і більш екологічними, треба проінвестувати спочатку в технологічне оновлення всієї міської інфраструктури. В нас з цим, повірте, роботи на найближчі 100 років вистачає! Тому тут важко переоцінити важливість фінансової підтримки з боку таких організацій, як ЄБРР.

ЄБРР планує надавати таку підтримку в роботі з відходами іншим українським містам?

М.М.: Для нас це точно пріоритет: ми цим займаємося, виділяємо гроші, залучаємо зовнішнє фінансування тощо. Всі такі інфраструктурні проекти можна реалізовувати в рамках нашої програми "Зелені міста". Це така ідеологічна програма, яка допомагає міській владі, бізнесу та жителям комплексно подивитися на проблеми екології в місті і знайти шляхи їх вирішення. І яка, звісно, ідентифікує інвестиційні проекти. Крім проекту у Львові, учасниками програми "Зелені міста" в Україні вже є Маріуполь, Хмельницький і Кривий Ріг.

Думаю, що рано чи пізно всі міста до цього дійдуть. Адже порахуйте, кожна людина генерує приблизно 300 кг відходів на рік. Візьміть будь-яке місто та помножте кількість жителів на 0,3 тонни і отримаєте, що проблема є скрізь і практично ніде її не вирішено належним чином. Тут важливе питання підходів та пріоритетів, яке кожне місто собі обирає. Львів ухвалив рішення, що для них це важливо, хоча, на жаль, це вже стало наслідком подій, які відбулися там у 2016 році.

І ми відкриті до співпраці -- це може бути будь-яке інше місто, яке висловить таке бажання і буде готове працювати у цьому напрямі. Це може бути сміття, енергозбереження в бюджетній або в житловій сфері, водопостачання-водовідведення, теплопостачання... Будь-які основні сфери, які так чи інакше мають негативний вплив на довкілля.

Наприклад, в Маріуполі у нас ще є проект із розвитку міського транспорту: закупівля тролейбусів та інфраструктури (нові лінії). У Кривому Розі теж проект із міського електротранспорту, а також на виході проект із енергозбереження в бюджетній сфері.

-- А якими критеріями має задовольняти місто, щоб претендувати на такі гранти та позики?

М.М.: Єдина, напевно, особливість нашої моделі роботи, що ми займаємося проектами від EUR10 млн. Усі обласні центри України та інші великі міста (наприклад, Кривий Ріг, Кременчук, Маріуполь є нашими клієнтами) можуть дозволити собі проект такого масштабу. Тому це питання бажання керівництва міста, підготовки таких інвестпроектів, які потребують зовнішнього фінансування, і команди, яка їх реалізовуватиме. У нас на сьогодні в Україні 32 проекти у 18 містах: від Львова до Маріуполя... Це управління твердими побутовими відходами, теплопостачання, водопостачання, міський транспорт, дорожня інфраструктура тощо.

-- Давайте ще повернемося до проекту у Львові. Розкажіть трохи більше про будівництво сміттєпереробного заводу.

В.Н.: Я вам розповім про технологічний цикл, який широко розповсюджений в Європейському Союзі: мова йде про сотні підприємств, у Польщі точно понад 150 таких заводів функціонує. І тому, коли сьогодні скептики дорікають нам, що ми неправильно обрали технологію і наводять приклад Польщі, яка прийняла рішення не будувати таких заводів, то це правда – у Польщі вирішили, що БІЛЬШЕ їм вже не потрібно! Але вони продовжують підтримувати роботу цих переробних підприємств, які вже побудовані за допомогою коштів Європейського Союзу.

Якщо взяти зведений європейський документ, який враховує найкращиі доступні технології (він так і називається -- "Найкращі доступні технології для галузі поводження з відходами"), то він констатує що базовою технологію для переробки відходів є механіко-біологічна і всі її різновиди. Враховуючи тенденцію на збільшення кількості та об’ємів "ресайклингу", важливість цих підприємств важко переоцінити. Вони виступають ядром в системі повторного використання відходів.

Якщо подивитися Національну стратегію управління відходами, яка була затверджена в кінці 2017-го року та передбачає скорочення до 2030-го року ВДВІЧІ об’ємів захоронювання відходів в Україні, треба будувати переробні комплекси на базі цієї технології. Ми, власне, запозичили найкращі зразки з Європейського Союзу. У нас була фрацузська компанія Egis, яка нам допомагала підготувати банківське техніко-економічне обґрунтування. І спільними зусиллями ми дійшли висновків про те, яким має бути майбутній львівський завод. Перше, він має повністю забезпечувати потреби Львова в переробці відходів -- на всі 100% об’єму, а це 250 тисяч тон на рік.

Наразі модний тезіс щодо реального зменшення утворення відходів, і кожен відповідальний мешканець міста має замислитись над зміною своєї поведінки і звичок для зменшення кількості відходів, які він утворює під час повсякденного життя. Але, на жаль, поки що тенденція до зростання кількості відходів зберігається. Тому ми передбачили збільшення потужностей цього заводу за рахунок введення третьої зміни: якщо буде потрібно, він зможе переробляти більше. Я не виключаю, що в межах регіонального плану хтось із сусідніх громад маленьких міст, районних центрів може звернутися до Львова, щоб мати можливість переробляти і свою якусь додаткову кількість відходів на львівському заводі. На сьогоднішній день таке питання, звичайно, не стоїть, але технологічно, коли ми проектуємо це підприємство, ми враховуємо такий сценарій.

Найбільша складність на сьогоднішній день з тим, що підприємству доведеться починати працювати якраз, переважно, зі змішаними відходами. Хоча механічне сортування краще працює на етапі утворення відходів. Найкращий завод – це завжди мешканці. Сортування на місці утворення відходів хоча б на декілька фракцій суттєво підвищує ефективність підприємства. Багато європейських міст починало просто з того, що розділяли на два контейнери: сухі відходи (здебільшого – відходи упаковки) і вологі відходи, куди потрапляє вся решта, включно з органічними відходами. Наприклад, ми нещодавно мали ознайомчу поїздку до Гданьська, і вони років 15 тому почали саме з цього. Але ж це 15 років!

Та все ж таки, за нашими оцінками, сьогодні готовність львів’ян до співучасті в розбудові системи поводження з відходами достатньо велика. Рішенням міської ради буде запроваджена по всьому місту система "4 контейнери". Спочатку – скло, яке не треба сортувати навіть по кольорах, тому що вартість його від цього не зміниться: склобій є склобій, його переробляють як склобій. Єдиний нюанс є, що варто зі скла виділяти зворотну тару, яку можна повторно використати і не пускати в склобій, але мені відоме єдине таке підприємство, яке створює передумови, щоб повертати пивну пляшку в повторне використання. Виділити скло дуже важливо, бо коли бите скло в складі змішаних відходів потрапляє на сортувальну лінію, то можете собі уявити, яка це складність. Чим більше ми відділимо скла, тим краще буде, тим легше і ефективніше буде працювати завод з сортування.

Потім у нас є сухі відходи або відходи упаковки. Ми не хочемо дрібнити їх ще більше (можна ще було б розділити на папір/картон, на пластик, можна було б виділити ПЕТ і, до речі, вже достатньо розвинута система окремого збирання ПЕТу, бо це чи не єдиний на сьогоднішній день потік зі змішаних відходів, який комерційно привабливий для тих, хто займається глибшою переробкою ПЕТ). Сухі відходи упаковки якраз краще щоб приїхали і досортувались вже на заводі, де це буде зроблено якісно.

Вводимо також окремий контейнер для органічних відходів. Ми у Львові вже розпочали будівництво компостувального майданчика. Це відходи "зелені" і кухонні: рештки їжі і "зелені". Цей потік можна окремо обробляти на станції компостування, і він з точки зору ваги у Львові є достатньо великим – до 40%.

І лишається четвертий – все, що не потрапило в перші три, тобто залишкові змішані відходи. І з ними теж треба щось робити. Власне, тому на заводі найкращий приклад, який ми бачили, це в зоні прийомки відходів є два відсіки: сухі відходи – наліво, змішані – направо. І тоді завод працює в двох режимах. Коли він націлений на те, щоб максимально відсортувати вторсировину, включається режим на сухі відходи. Коли йому треба просто зменшити об’єм залишкових відходів зі змішаних, включається інший режим. І ми так само плануємо можливість функціонування в декількох режимах заводу, тому що прогнозуємо, що поступово морфологія відходів буде змінюватися. Так було у Польщі: спочатку 90% було змішаних відходів, але поступово частка роздільно зібраних сухих відходів збільшувалась, і на сьогодні це вже приблизно 50% на 50%. Якщо через 10 років у нас теж буде таке співвідношення, це буде успіх. І такий завод буде ефективно працювати якраз з роздільно зібраними сухими відходами.

Далі ми потрапляємо з зали прийомки (я такий віртуальний тур проводжу) на сортувальну лінію, яка складається з багатьох механізмів і є автоматизованою. В країнах Західної Європи, які ми бачили, наразі реально вже працює один оператор, який приходить і запускає процес, натискаючи пару клавіш. Ми поки що не виключаємо, що в нас на сортувальній лінії працюватимуть сортувальники, але елементи автоматизації, безумовно, присутні на цьому заводі. Передбачається сепарація через різні види сепараторів: це магніт, який забирає всі метали; це пристрій, який не можна назвати "магнітом", але він орієнтований на відбір кольорових металів (за рахунок електромагнітних полів виштовхує кольорові метали, алюміній, зокрема). І далі – конвеєрна лінія після всіх елементів автоматизації для того, щоб забрати вторсировну.

Що важливо ще? Що в наших відходах дуже велика кількість біологічних відходів – як я казав, до 40%. Навіть запроваджуючи окремий контейнер, ми не можемо розраховувати на те, що він швидко почне наповнюватись. Це реально 10 років займе всіх привчити, що органіка в нас окремо. Тому органіки буде в складі змішаних відходів велика кількість, і тому потрібен комплекс механіко-біологічної переробки. Оцих 40-45% органіки -- треба з ними щось робити. Наприклад, в Європі на сьогоднішній день майже уже в усіх країнах, за виключенням, можливо, Румунії, адаптоване європейське законодавство таким чином, що викидати органічно активні відходи на полігон заборонено. Їх треба обробляти.

В Україні поки що цього законодавства немає, але ми діємо з розумінням того, що будуємо свій комплекс більш ніж на 10 років наперед. Біологічна частина комплексу складається з 24-х тунелів. Це такі бетонні споруди, які мають контрольований клімат всередині. Вони називаються "тунелі компостування" або "біо-сушки" -- це два таких режими роботи, завдяки яким можна прибрати 30% вологи. В цьому процесі правильним є те, що ми не використовуємо ніякої додаткової енергії. Він є "біологічним" -- тобто сам себе відновлює, підживлює: скажімо, до 70-ти градусів може зростати температура всередині цього тунелю. Єдине, що має бути забезпечено, це циркуляція повітря і відведення і очищення рідини, що ми забезпечимо.

Можливість мати контрольовану вологість дозволяє використовувати цю висококалорійну фракцію у якості палива, яке подається на прес для зменшення вартості перевезення.

Інертні відходи, бите скло, каміння може збергіатися безпечно і використовуватися на будівництво доріг або рекультивації оврагів.

Завод може в перспективі бути модернізований, його потужності можна й надалі нарощувати -- ми це передбачаємо. Чим більше буде кількість сухих відходів, тим більше буде мотивація якомога більше дістати ресурсоцінної вторсировини. Можуть з`явитися сепаратори, що будуть розділятя різні види пластику.

Інша справа економічної доцільності для міста в наших умовах. Ми розуміємо, що потрібно підходити прагматично, тому-що кожна наступна ступінь переробки, на жаль, додає експлуатаційних витрат. В Європі звикли сплачувати EUR40, EUR50, а інколи і EUR100 за кожну тонну відходів. В нас ми порахували необхідний тариф біля 1000 грн за тонну. Але цей процесс тільки починається, місто готове брати на себе частину витрат і однрочасно підвищувати рівень обізнаності населення Львова про те, що відбувається з відходами. Це дуже важливий аспект. Люди готові до підвищення тарифів, але вони хочуть, щоб цей процес супроводжувався реальними змінами в системі поводження з відходами і зменшенням шкідливого впливу.

-- Скількі робочих місць планується створити на заводі?

В.Н.: Одна зміна – 65 людей включно з сортувальниками. До речі, тариф у Львові буде нижчий від, наприклад, польського, у тому числі через менші витрати на персонал.

За підтримки EBRD, EU, Sverige, E5P

Загрузка...

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

Завантаження...
РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Коляда: Для мене важливо, аби не було зради українських інтересів

Загороднюк: моя головна задача - досягти військових критеріїв членства і зробити все для того, щоб отримати статус члена Програми посилених можливостей НАТО

Ухвалення законопроекту про корпоратизацію АМПУ - одна з найважливіших для галузі тем 2020 року

Новосад: За чотири місяці ми виконали 70% з того, що пообіцяли

Завдання по наповненню бюджету в Україні превалюють над необхідністю довгострокового розвитку інфраструктури - в.о. глави АМПУ

CEO "Оператор ГТС України" Макогон: Ми готуємо техніко-економічне обґрунтування для оптимізації системи

В.о. голови НСЗУ про другий етап медреформи: обсяг послуг, на які НСЗУ контрактує медустанови в 2020 р., дорівнює обсягу послуг у попередні роки

Віце-прем’єр Кулеба: Найкращий “план Маршалла для України” – це прямі іноземні інвестиції

Глава СБУ: Ми не обслуговуємо політичні еліти, а гарантуємо національну безпеку країни

Посол Франції в Україні Етьєн де Понсен: перший етап виконання "Мінська" - розведення сил, другий - політична складова

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА