11:50 23.05.2022

Директор УІК Коваль: Книжки – це зброя, або оборонна, або наступальна

19 хв читати
Директор УІК Коваль: Книжки – це зброя, або оборонна, або наступальна

Інтерв'ю директора Українського інституту книги Олександри Коваль агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Єгор Шуміхін

 

- Нещодавно Міністерство культури і інформаційної політики прозвітувало, що працює над вилученням пропагандистської російської літератури з українських бібліотечних фондів. Чому така робота не велася раніше, а лише коли почалася повномасштабна війна?

- Я б не хотіла зараз шукати винних в тому, чому це не відбувалося раніше. Очевидно, що від самого початку незалежності треба було звернути увагу на ідеологічний аспект, який несе в собі література, на наповнення бібліотек і так далі. Це не було зроблено, ймовірно, тому що хтось був зацікавлений в тому, щоб Україна далі залишалася у сфері впливу російської ідеології і російської інформаційної політики. Можливо, якби Україна почала раніше протистояти цим імперським наративам, імперській ідеології, імперському інформаційному продуктові, то цієї війни би не було. Це може здатися комусь наївним так думати. Можливо, комусь здається, що це війна за території. Але моя думка така, що війна, яку розв’язала Росія, бере всій початок не 24 лютого, а набагато раніше, коли в 2007 році Путін заявив про якусь особливу відповідальність Росії за всі території і прагнення до повернення Радянського союзу, а, можливо, це тягнеться ще від 18-19 століття. Але зараз ми маємо зосередитися на теперішньому часі і починати активно вилучати цю пропагандистську літературу.

Є кілька підходів до того, яку літературу вилучати. Насамперед йдеться про вилучення книжок з антиукраїнським змістом. Про це в своєму листі бібліотекам написав Державний комітет телебачення і радіомовлення. Що стосується Міністерства культури і інформаційної політики, то зараз готуються нормативи, які дозволять правомірно вилучати книжки з бібліотек. Наразі є певні бюрократичні перепони, які не дозволяють цього зробити, потрібно щоб були дотримані всі процедурні моменти. Для цього створена робоча група, куди увійшли і працівники міністерства, Інституту книги, національних бібліотек і публічних бібліотек.

 

- Чи цей процес передбачатиме вилучення з бібліотек так званої російської класики?

- У цього питання багато опонентів, які вважають, що є щось святе, наприклад, російська класика, яку ніяк не можна чіпати. Тільки, на жаль, не наводиться ніяких аргументів, чому цього не можна робити. Але давайте по-порядку. Очевидно, що в перше коло вилучення потрапить література антиукраїнського змісту з імперськими наративами і пропагандою насильства, проросійської, шовіністичної політики. До речі, є й інше питання, як ці книжки з таким наративом, взагалі могли опинитися в бібліотеках. Можу запевнити, що за кошти державного бюджету вони закуплені не були. Чи були вони закуплені за кошти місцевих бюджетів, це питання, яке, можливо, буде розслідуване. Але, на мою думку, основна кількість цих книжок з’явилася в публічних бібліотеках з подарунків, які неконтрольовано надходили з Росії, а бібліотекарі раділи новим книгам, і над їх змістом ніхто не задумувався. На відміну від інших країн, де є розвинута бібліотечна система, при кожній бібліотеці створені опікунські чи наглядові ради, які слідкують як за тим, щоб  бібліотека отримувала достатньо фінансів, так і за змістом наповнюваних бібліотечних фондів, у нас такого немає. Сподіваюся, що в майбутньому це з’явиться, тому що бібліотечна система потребуватиме великого реформування. Тоді, можливо, буде краще зрозуміло, чим наповнюються бібліотеки.

В друге коло вилучення потраплять книжки сучасних російських авторів, які видані в Росії після 1991 року. При чому, ймовірно, різних жанрів, в тому числі і книжки для дітей,  і любовні роман, і детективи. Це очевидна вимога часу. Хоча я розумію, що вони можуть користуватися попитом.

Тепер щодо класики. Чому саме класика так турбує? Всі ми читали ці книжки, в мої шкільні роки була суцільна російська класика, яка вважалася вершиною світового письменництва. За рахунок того, що ми досить посередньо знали світову класику, багато хто лишився з переконанням, що це дійсно та література, без якої неможливо розвинути інтелект і естетичні відчуття, бути освіченою людиною. В дійсності це не так. Скажімо, для вивчення іноземної літератури, а російська саме така, потрібен певний баланс. Зараз ми вже впевнені в тому, що і британська, і французька, і німецька літератури, література США і східних народів дали світові набагато більше шедеврів, ніж російська література. Щодо таких улюблених нашими бібліотекарями і деякими читачами  Пушкіна і Достоєвського, то слід сказати, що саме ці двоє  авторів заклали підвалини  "руского міра" і месіанства. З дитинства наповнюючись цими наративами, люди вважають, що місією російського народу є не займатися своїм життям і своєю країною, а "рятувати" світ всупереч його волі. Це насправді дуже шкідлива література, вона може дійсно впливати на погляди людей. Тому, моя особиста думка, що ці книжки також мають бути вилучені з публічних і шкільних бібліотек. Вони, напевно, мають залишитися в університетських і наукових бібліотеках для вивчення фахівцями коренів зла і тоталітаризму. Думаю, буде ще написано багато наукових роздумів і досліджень, щодо того, як російська класика вплинула на менталітет росіян і як вона опосередковано призвела до такої агресивної позиції і намагання дегуманізації будь-яких інших народів світу, зокрема українського.

 

- А щодо наукових бібліотек і наукової літератури. Скажімо, якщо у автора, книга якого є у бібліотеці, наприклад, медичного профілю, антиукраїнська позиція, але він має певний визнаний науковий доробок, чи потрібно буде такі книжки вилучати, чи ні?

- Це не просте питання, воно буде обговорюватися під час засідань експертних круглих столів. Якщо є суто медична література без ідеологічного підтексту, то я не бачу причин її вилучати в першу чергу, доки не буде створена якась заміна українськими чи іноземними авторами. З іншої сторони, я не думаю, що під час війни ми маємо залишати доступ до творів авторів, які стоять на антиукраїнській позиції. Бо читаючи їх, ми, можливо, висловлюємо схвалення їх позиції. Але це все тонкі матерії.

 

- Як довго триватиме цей процес і що буде далі з вилученою літературою?

- Поки триває процес підготовки нормативних документів це важко передбачити. Але, за моїми підрахунками, у фондах публічних бібліотек може зараз знаходитися більше 100 млн примірників літератури, яка потребуватиме вилучення. Звісно, хочеться це зробити швидше, але будо б добре, якби хоча б ідеологічно шкідлива література видана в радянські часи (до речі, двома мовами, російською та українською), якої є дуже багато, а також російська література антиукраїнського змісту були вилучені до кінця року.

На мій погляд, головною перепоною в процесі вилучення літератури, яку можна швидко усунути – це не відстоювання "толстоєвського", а прості, меркантильні, але в то й же час зрозумілі інтереси бібліотекарів. Справа в тому, що в залежності від кількості фондів, бібліотеці присвоюється певна категорія. Відповідно, заробітна плата всіх працівників залежить саме від категорії бібліотеки. Крім того, при нарахуванні зарплати і визначенні тарифів оплати праці враховуються такі показники як книговидача і кількість приписаних до бібліотеки читачів. Всі ми бачимо лише офіційну статистику, яку подають бібліотеки. Судячи з неї у нас є начебто понад 10 млн читачів, кожен з яких  відвідує бібліотеку 10-12 разів на рік і прочитує близько 20 книжок. Для мене це є свідченням того, що жоден правдивий облік не ведеться, і що ця статистика сфальшована. А роблять це бібліотекарі лише для того, щоб отримати свої 5-6 тис. грн. зарплати, інакше вони матимуть ще менші виплати. Я вважаю, що ми повинні покінчити з цією ганебною практикою, яка змушує людей до фальшування результатів їх роботи і не оцінювати роботу бібліотеки за показниками наявних фондів і книговидачі, а звернутися до досвіду європейських країн і стимулювати активність у залучення нових читачів, проведення різних заходів, промоцію читання тощо.

 

- Ви сказали, що необхідно буде вилучити орієнтовно 100 млн примірників, відповідно співставна цифра має бути і в наповнені фондів?

- Так, але поступово. Взагалі, в Україні існує норматив оновлення бібліотечних фондів на рівні 5%. Якщо ми вилучимо 100 млн, то залишиться ще близько 100 млн, і тоді норматив становитиме 5 млн примірників в рік. За чотири роки з 2018 до 2021 рік Український інститут книги, а це єдина інституція, яка закуповує книги за кошти держбюджету, придбала приблизно 2,4 млн примірників. Це значить в  середньому 600 тис. книг на рік. Можливо, ще така ж кількість, але статистики немає і я в це не вірю, була закуплена за кошти місцевих бюджетів. Тобто закуповувалася мільйон, хоча за нормативом мало б бути в десять разів більше. Тому зараз сказати, що у важкий післявоєнний час ми будемо закуповувати по 5 млн примірників, звучить не дуже реалістично, хоча цього дуже хотілось би. Імовірно, треба буде залучати громадськість. Можливо, вдасться організувати народну толоку і зібрати якісні книжки останніх років видання, можливо, вдасться отримати кошти від міжнародних інституцій. Зрозуміло одне: бібліотеки мають наповнитися і новими книжками, і новими читачами, і держава, і органи місцевого самоврядування, і громадськість має в цьому посприяти.

 

- З нашими бібліотеками все більш менш зрозуміло, є великий запит від населення на дерусифікацію. А як бути з публічними бібліотеками за кордоном? Бо дуже вірогідно, що Росія докладалася до того, щоб наповнити їх своїми наративами?

- Прямого впливу українська держава на це мати не може. Але є громадськість, яка може звертатися в кожну місцеву бібліотеку і вимагати, щоб ті чи інші книжки були вилучені. На жаль, нам звідси, з України, дуже важко дізнатися, які російські книги є в кожній бібліотеці якогось малого європейського містечка, але вони точно є. Опинялися вони там теж з подарунків, або ж бібліотеки їх самі закуповували, бо місцеві мешканці російського походження їх хотіли. Якщо місцеві мешканці українського походження не зверталися в місцеві бібліотеки і не вимагали, щоб для них закуповували українську літературу, то вона там і не з’являлася. Тому, щодо закордонних бібліотек, я вважаю, що лише наполегливість української діаспори і наших громадських рухів може привести до того, що російських книжок там стане менше, а українських – більше.

Також в перші дні війни ми звернулися до світу, до різних інституцій з закликом про повний бойкот російської книги в світі. Дуже багато хто цей бойкот підтримав, але в середовищі іноземних бібліотекарів він якраз великої підтримки не знайшов. Тому з ними потрібно продовжувати подальшу дискусію.

Крім того, є чудова ініціатива першої леді України Олени Зеленської – "Українська книжкова поличка". Це ініціатива по забезпеченню національних бібліотек кожної країни вибіркою з найкращих 100-150 книжок, що були відібрані експертами. Зараз ведеться робота по реалізації цієї програми. Частина цих книжок були видані за бюджетний кошт і вони доступні, але частина – це комерційні видання українськи видавництв і їх потрібно закуповувати, коштів на це немає. Деякі видавці схильні надати по 100-150 примірників своїх назв безкоштовно, а деякі ні, бо це для них справді великі гроші. Тому ця робота рухається, але вона не буде такою швидкою, як би нам хотілося.

 

- Скільки за вашою інформацією на сьогодні зруйнованих бібліотек в результаті російської агресії?

- На жаль, ми не маємо повної інформації. Ми знаємо, що зруйновано чотири публічні бібліотеки, з яких дві обласні – Чернігівська для юнацтва і Донецька для дітей. Також пошкоджень зазнали будівлі 35 бібліотек в різних регіонах. Крім того, по Маріуполю, по якому немає ніяких даних, можна вважати, що всі бібліотеки зазнали руйнувань і пошкоджень, це майже 20 бібліотек. Але, ймовірно, таких бібліотек є набагато більше, просто не всі місцеві органи самоврядування, до яких ми зверталися, надали нам інформацію.

 

- Чи ведеться така статистика по зруйнованих книжкових магазинах?

- Я не володію цими даними. Зрозуміло, що книгарні зараз фактично працюють тільки на заході України і частково в Києві. Там де вони не працюють, це або через напружену воєнну обстановку, або просто через те, що вони закрилися бо їх працівники могли виїхати, або вони не мають доступу до постачання нової літератури, або ж люди не схильні купувати книжки. Тому, відновлення роботи книгарень – це окрема тема.  Вона відновлюватиметься, коли припиняться активні воєнні дії. Знаємо, наприклад, що вже відкрилася книгарня видавництва Vivat у Харкові, сподіваюся, що далі процес піде активніше. 

 

- Яка кількість бібліотек на сьогодні опинилася в окупації?

- За статистикою обласних військових адміністрацій в окупації опинилися до 4 тис. бібліотек.

 

- Що за вашою інформацією відбувається з бібліотеками на тимчасово окупованих територіях?

- Я бачила в інформаційних сюжетах, як росіяни заходять в бібліотеки, вигрібають всі україномовні книжки і кудись їх вивозять. Та зараз не дуже слушний час, щоб збирати таку статистику, бо ситуація щораз змінюється. Але те, що окупанти бачать в українській літературі загрозу для себе – це свідчить про могутність книжок. Книжки – це зброя, або оборонна або наступальна.

 

- Чи буде місце питанню розвитку бібліотек, зокрема і у фінансовому плані, після закінчення війни і початку відновлення країни?

- Створена Національна рада з питань відновлення України, створений Фонд відновлення України UNITED24, який буде наповнюватися коштами, в першу чергу, від іноземних донорів. Я є у складі  робочої групи, яка напрацьовує для цієї Нацради дорожню карту, цілі, і показники того, як має розвиватися наша галузь – видавнича, бібліотечна, креативна. Очевидно, що не може бути такого, щоб ми повернулися до старої бібліотечної структури. Безперечно, вона є одна з перших структур надання культурних послуг, які повинні бути абсолютно зміненими. Не може бути такого, щоб в Україні, яка зараз в дуже скрутному становищі і буде в такому стані найближчі десятиліття, далі утримувалася мережа з 15 тис. публічних бібліотек. Безперечно,  їх кількість має зменшитися в рази. Це може бути 5-7 тисяч бібліотек, можливо, ще менше: стаціонарних бібліотек залишиться тільки 3 тисячі, по одній чи по кілька на кожну територіальну громаду. Але всі мешканці так чи інакше повинні бути забезпечені доступом до бібліотечних послуг. Тому потрібно буде розвивати доставку книжок від цих центральних бібліотек, можуть бути якісь "бібліобуси", можуть бути міжбібліотечні абонементи з доставкою поштовими сервісами за доступною ціною. І звичайно ж бібліотеки повинні змінити свій вигляд, свій інтер’єр, всю свою роботу для того, щоб вони стали сучасними, привабливими для молоді і для дітей, давали можливості читати книжки і в паперовому і в електронному вигляді, а також надавали багато інших культурних та інформаційних послуг. Все це має бути змінено і трансформовано, і ми зараз якраз ці зміни і напрацьовуємо. Тому план відновлення України буде включати як реформування бібліотечної системи так і питання наповнення бібліотечних фондів після вилучення російської літератури.

 

- Яку частку книжкового ринку складала імпортована російська книга?

- Є дані по офіційному імпорту і є розуміння, що існував неофіційний імпорт і контрафакт. Колись російські видавці говорили про те, що вони імпортують в Україну приблизно 10% всіх своїх накладів. Це означає, що орієнтовно 100 млн доларів щороку сплачували українці за книги, які ввозилися з Росії до України.  У 2021 році за офіційними даними митниці в Україну потрапило книг на суму 5,23 млн доларів, але щодо цієї цифри є сумніви. Бо весь оборот українського книговидання, включно з підручниками, які закуповує держава, становить за оцінками приблизно 100 млн доларів і стільки ж раніше становив імпорт з Росії, тобто, можна вважати, що імпортована та українська книга в певний період були представлені на ринку порівну. Це звісно сумно, що ми так здали свій ринок. Крім того, ця російська книга не вся потрапляла з Росії, частина друкувалася в Україні. Це так звана контрафактна продукція, коли популярні якісні книжки, які коштують досить дорого, копіюють, роблять їх меншого формату у м’якій палітурці і продають в кілька разів дешевше, переважно на різних маркетплейсах і в кіосках. Я сподіваюся, що зараз це зміниться, що книжкового піратства і контрафакту не буде, адже не може у нас далі продовжуватися все те, що було, верховенство права і неухильне виконання закону мусить бути забезпечене.

 

- Як розподілений баланс україномовних і російськомовних книги, які друкують українські видавці?

- В цьому питанні у нас з 2014 року все пішло в дуже правильному напрямку. І в 2021 році українські видавці надрукували 39,9 млн примірників українською мовою а російськомовних – 2,5 млн примірників. Закон про мову працює. І потреби людей змінюються.

 

- В цьому питанні не буде ніяких змін, видавці і далі зможуть друкувати російськомовні книжки?

- У нас демократична країна, у нас дозволено видавати будь-якою мовою. Тільки закон про мову передбачає, що якщо книжка видається російською, то такий самий наклад має бути виданий українською. Можливо, саме впровадження норм цього закону призвело до того, що кількість російськомовних видань суттєво зменшилося. Видавцям, очевидно, не вигідно друкувати два тиражі, і вони роблять тільки український.

Пропозиція в кількості назв і місць, де можна було купити російськомовну літературу, завжди була набагато більша, ніж по україномовній. Тому, могло складатися так, що попит на російськомовну книгу був більший. Але тепер, я думаю, ситуація буде дуже швидко змінюватися. Зараз існує повна заборонена ввезення книжок з Російської Федерації і з Білорусі, і люди, які хочуть читати, будуть купувати, те, що їм пропонуватиме український ринок. Тут дуже важливо підтримати видавців, і зробити так, щоби вони могли видавати хоча б по 10-15 тис. назв книжок на рік і бажано накладами хоча б по  2-3 тисячі примірників.

 

- Які головні проблеми були в українських видавців і розповсюджувачів до повномасштабної війни?

 

- Великою проблемою для наших видавців завжди були обігові кошти і відсутність доступу до кредитів. Вони повинні були дочекатися поки буде продано попередній наклад, щоб запускати наступний. А наш ринок доволі маленький. До прикладу, якщо в Україні це 100 млн доларів включно з держзамовленням, яке становить майже 40%, а в Польщі – це в п’ять раз більше при дуже схожій ціні книжок. Очевидно, що видавати потрібно більшими накладами, але на це не було фінансової спроможності, зокрема, через недостатню купівельну спроможність громадян. Введення еПідтримки на культурні товари і послуги в кінці минулого року показало, що ця тисяча гривень для людей є дуже потужним стимулом і поштовхом для того, щоб вони їх витратили саме на книжки.

 

- Чи потрібно таку еПідтримку для книжкового ринку вводити в майбутньому?

- Ми ще в 2020 році запропонували механізм стимулювання попиту у вигляді оплачених державою сертифікатів на книжки. Ми планували їх видавати учням, які досягли 14 років, це вік коли видається ID-картка, а також для родин, які мають новонароджених дітей, щоб виховувати звичку до читання змалечку. Я дуже тішуся, що ідея такого сертифікату була позитивно сприйнята урядом і взята за основу еПідтримки. І, безперечно, я дуже сподіваюся, що в бюджеті відновленої України знайдуться кошти на такі сертифікати. Це частково вирішить проблему з обіговими коштами видавців, і серед іншого, сприятиме нормальній конкуренції на ринку, бо люди обиратимуть найкраще з того, що їм найбільш потрібно.

Є одна проблема, і я поки не знаю як її вирішувати. В Україні перед початком війни було всього 200 книгарень. Наша величезна сорокамільйонна країна – і лише 200 книгарень. Це просто нонсенс, такого немає в жодній країні Європи. У нас індекс забезпечення книгарнями 1 книжковий магазин на 165 тис. населення, а в європейських країнах – це 1 книгарня на 20 тис. населення, або навіть на 10 тис. Тому дуже важливо підтримати книгарні. Наприклад, є законопроект, який дозволяє існуючим книгарням отримувати дотації на сплату комунальних і оренди. Припускається, що на вивільнені кошти книгарні зможуть розширюватися. Закон мав бути прийнятий в цьому році, щоб почати діяти з 2023-го, але очевидно, що все це відкладається на невизначений термін. Тому, очевидно, слід придумати інший механізм стимулювання розвитку книгарень.

 

- Чи додалися якісь проблеми в зв’язку з війною?

- Три найбільші книжкові друкарні України знаходяться в Харкові, і жодна з них на даний момент не діє. Це є великою проблемою. Наскільки відомо, вони не постраждали, або мають незначні пошкодження, і як тільки можна буде знову відновити роботу в Харкові, вони будуть здатні справлятися з великими обсягами друку.

Але є інша проблема – немає паперу в достатній кількості. Це не тільки українська проблема, а світова. Виробництво паперу з екологічних міркувань значно зменшене і ціна дуже зросла, зараз вона сягає 2 тис. євро за тону, а в минулому році була – 1,2 тис. євро. Можете собі уявити наскільки подорожчають книжки. Крім того, Україна не отримала в ЄС потрібних їй квот паперу. Поки що папір ще є, і враховуючи те, що зараз практично зупинений друк, то його достатньо. Але як тільки друк буде відновлюватися, то ми одразу відчуємо паперову кризу.

 

- Який є вихід з цієї ситуації?

- Я думаю, що є рішення. Це можуть бути лише міждержавні угоди через звернення уряду України до урядів інших країн, зокрема ЄС, з тим, щоб нам в рамках допомоги надали папір безкоштовно з відстрочкою виплати за нього. Такий товарний кредит. Це не в силах вирішити окремий видавець чи постачальник паперу, це може зробити лише уряд України. Чи відносить він це до першочергових завдань, невідомо, але зробити це треба.

 

- Чи бачите ви необхідність відновлення фінансування Інституту до закінчення війни і якщо так, то в якому об’ємі?

- Я сподіваюся, що фінансування інституту буде відновлено з фонду UNITED24, на який зараз надходять кошти від міжнародних донорів. Готуючи дорожню карту з відновлення, ми підраховуємо, які кошти на фінансування необхідні. Нам би хотілося в цьому отримати ті понад 300 млн грн, які були виділені Інститутові на 2022, але з початком війни секвестровані. Ми б на ці гроші провели закупівлю книжок для бібліотек і підтримали трохи видавців. 
 

- Чим зараз займається Український інститут книги?

 - Ми позбавлені коштів на програмну і проектну роботу, але в нас багато ініціативи. Закликали видавничу спільноту до бойкоту російської книги і нас підтримали, зокрема, організатори міжнародних книжкових ярмарків: в цьому році російських національних стендів не було у Вільнюсі, Болоньї, Лондоні, Парижі; не буде їх і у Варшаві, Гетеборзі, Франкфурті, Монреалі, сподіваємося, що цей бойкот організатори продовжуватимуть і надалі, такі санкції видавничої спільноти за співучасть російських видавців у злочинах путінського режиму. На всіх весняних ярмарках ми організували українські стенди, без видавців і без книжок, стенди-маніфести де учасники ярмарків самі організовували акції підтримки України. З перших тижнів війни, з появою величезної кількості переселенців, зокрема, за межі України, ми розпочали реалізацію проекту з забезпечення дітей вимушених переселенців українськими книжками. Це проект «Книжки без кордонів», який здобуває дедалі більшу підтримку видавців та благодійників у країнах Європи, де перебуває багато українських переселенців, зокрема в Польщі. Українські видавці надали безкоштовно понад 40 макетів невеликих дитячих книжок, які можна вільно друкувати і  безкоштовно поширювати українським дітям. Всього надруковано вже понад 70 тис примірників, з них в Польщі – понад 55 тис примірників і скоро там буде за кошти польського бюджету і з ініціативи Польського інституту книги видано ще 80 тисяч. Проект відбувається під патронатом першої леді України Олени Зеленської і першої леді Польщі Агати Корнгаузер-Дуди.

Крім того, ми готуємо рекомендовані списки для перекладу української літератури різними мовами, для закупівлі в іноземні бібліотеки. Інтерес до української літератури зараз надзвичайно великий, необхідно допомогти охочим видавцям і бібліотекарям зробити правильний вибір, щоб не розчарувати читачів. Віримо в те, що один раз відкривши для себе чудову українську літературу, іноземні читачі залишаться її прихильниками назавжди.
 

- Назвіть три книги, які саме зараз варто прочитати кожному?

- Коли важко, коли треба перемагати ворога і долати свої страхи і невпевненість, на допомогу приходить класика, зокрема поезія, відома з дитинства чи з юності: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Василь Стус, Василь Симоненко, Ліна Костенко.

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Голова Schneider Electric Україна Михайло Бубнов: Електроенергія в Україні буде дедалі технологічнішою, війна підштовхне ці процеси

Голова НАДС Алюшина: Державна служба проходить випробування на міцність

Голова Нацполіції: в реєстрі членів незаконних збройних формувань – більше 2 млн записів

Регіональний директор Світового банку: "Рушійною силою відновлення України має стати динамічний, конкурентоспроможний приватний сектор і орієнтація на ЄС”

На порядку денному Альфа-Банку Україна питання нового імені та докапіталізації на $1 млрд – довірена особа

Подоляк: Військово-політичне керівництво країни не має сумнівів, що війна повинна відбуватися за сценарієм України. Інакше – навіщо були всі ці смерті?

Вже можна стверджувати, що страховики вистояли і надійно тримають оборону на фінансовому фронті - СЕО НАСУ

Товарні біржі дуже позитивно відреагували на успіхи ЗСУ в квітні, торги будуть поновлюватися і нарощувати інтенсивність – директор УУБ

"Нафтогазу" поставлено завдання стати національним оператором на ринку нафтопродуктів – голова правління Вітренко

"На сході України на сьогодні зруйновано близько 500 аптек" – 1-й заступник міністра охорони здоров'я

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА