Депутат Європарламенту фон Крамон: Україні потрібно включити опозицію у виконавчі органи влади
Депутат Європейського парламенту (ЄП) Віола фон Крамон (Німеччина, Зелена група/Європейський вільний альянс) – заступник голови делегації ЄП у Комітеті парламентської асоціації ЄС-Україна, затята захисниця України в ЄС. У світлі майбутніх виборів до ЄП, які відбудуться з 6 по 9 червня в країнах-членах ЄС, цього тижня Європарламент у Страсбурзі провів своє останнє пленарне засідання, під час якого з політиком поспілкувався "Інтерфакс-Україна".
Текст: Ірина Сомер, Брюссель
Як би ви оцінили роботу української делегації у Комітеті асоціації?
Я вважаю, що мої колеги виконали дуже хорошу роботу. Я маю на увазі в тих дуже складних обставинах - війна, брак кадрів, питання безпеки, фінансові питання, а потім, звичайно, соціальний тиск щодо закону про мобілізацію і так далі... в цих умовах вони працювали над європейським порядком денним, намагаючись дотримуватись графіка та виконувати всі умови ЄС, отримуючи додаткові вимоги від Європарламенту та інших інституцій. Це не так просто. І я думаю, якщо подивитися на це з технічного погляду, то була супер робота, але це не все.
Ми також говоримо про демократію, говоримо про те, як функціонують демократичні інституції. Чи був, наприклад, план для України складений лише з міркувань ефективності чи з міркувань інклюзивності? І тут ми багато що упускаємо. План України не обговорювався достатньою мірою з відповідними комітетами, громадянським суспільством чи деякими іншими суб'єктами. Зараз ми (ЄС) розподіляємо гроші, які переважно йдуть на підтримку бюджету, тому не так багато умов. Але коли справа доходить до відновлення, коли справа доходить до наступного етапу, особливо якщо подивитися на судову реформу та все інше, нам потрібно набагато більше роботи громадянського суспільства та парламенту. А цього ще недостатньо.
У питанні боротьби з корупцією є деякі покращення – у цьому немає жодних сумнівів. Але й тут я бачу, що існує певна корупція, особливо коли йдеться про держкомпанії, держпідприємства та підприємства змішаної форми власності. Все ще існує великий потенціал корупції у сфері закупівель, що мало відстежується та контролюється. Нам потрібно більше громадянського суспільства, нам потрібна критична журналістика і нам потрібні активісти, які розуміють, що відбувається.
Про критичну журналістику. В Україні телеканали повідомляють ті самі новини в так званих «Єдиних новинах», і схоже, що преса не критикує чинне керівництво через війну. Якою є ваша оцінка, чи вважаєте ви українську пресу вільною та об'єктивною?
Не можна порівнювати Україну з Росією, Білоруссю чи Туркменістаном. Я б сказала, що преса є вільною, але є деякі обмеження і, звичайно, багато субцензури. Це більше схоже на те, що ви думаєте: «Якщо я опублікую це, якщо я це критикуватиму, це може опинитися в руках Путіна або допоможе Путіну дискредитувати Україну», і, звичайно, це не на користь більшості журналістів. Але я не сказала б, що є якісь, скажімо так, червоні лінії, які не можна переступати, що є рамки, є табу. Я зустрічала багато журналістів, які намагалися та працювали, викривали та розслідували. Однак у Офісі президента спостерігається тенденція не давати слова опозиції та критикам. Цим марафоном вони фактично включили всіх журналістів і досягли того, що плюралізм медіа-ландшафту практично зник. Ця єдність не відбиває різноманітності політичного ландшафту, і це можна критикувати. Я критикую це. Але я не сказала б, що немає вільних і об'єктивних ЗМІ.
Якби не війна, в Україні могли б відбутися президентські вибори. У цій ситуації одна політична партія залишається при владі довше, ніж це передбачає закон, наскільки це корисно для демократії? В історії відомі випадки, коли під час криз чи воєн створювалися уряди національної єдності. Яка ваша думка про цю ситуацію?
Наразі я не бачу можливості проведення виборів. Я думаю, ми далекі від того, щоби думати про це. Крім того, Конституція не дає змоги проводити вибори під час війни. Але, можливо, можна було б обговорити чи подумати про місцеві вибори на тих територіях, у тих регіонах, які не окуповані. Але я не впевнена, що це обговорюється, і не мені як європейцю, про це говорити. Якщо є внутрішнє бажання, звичайно, це обговорення може бути корисним. Коли республіканці в США шукали причини, особливо люди MAGA (Make America Great Again – слоган екс-президента США Дональда Трампа) - праві республіканці, - щоб не проголосувати за наступний пакет допомоги Україні, вони шукали різні причини, і одна з причин була така : Чи можлива демократія без проведення виборів? Тут я б сказала: «Гаразд, ми в розпалі війни, Конституція цього не дозволяє. Навіщо Україні це робити зараз, на такому складному етапі?»
Чи не вважаєте ви, що настав час включити опозицію до уряду?
Так, це те, що я вважаю за необхідне. Думаю, нам слід було поставити це попередньою умовою на самому початку (надання Україні фінансової допомоги)… Ви бачили, як Нетаньягу від самого початку, через 24 години після нападу створив військовий кабінет. Він подбав про те, щоб зібрати всіх, і щоб усі говорили одним голосом. Те саме можна було очікувати від України. Мені було цікаво, чому цього не відбувається. Є багато припущень, чому це не відбувається. Але я б сказала, що цього можуть вимагати США, ЄС, Німеччина та інші донори. Я думаю, треба зробити так, щоб усі учасники політичної арени отримували однакову увагу, однаковий доступ та однаковий фінансовий огляд. Таким чином вони знають, які гроші приходять і йдуть, і чому приймаються ті чи інші рішення. Я за те, щоб більшою мірою включати опозицію до прийняття рішень на виконавчому рівні.
Думаю, вам відомі випадки коли представників опозиції не випускали за кордон.
…так, ми дуже добре про це знаємо і боремося за права моїх колег. Це не нормально. Але справа не лише в опозиції. Цікаво, що після одного із голосувань із таким самим поводженням зіткнулися й ті люди, які не голосували за певний закон. Отже, справа не тільки в опозиції. Насправді це використовується як політичний інструмент проти тих депутатів, які не дотримувалися президентської лінії, і це проблема. Спікер парламенту нічого не вирішує. У вас є обраний речник Верховної Ради, але є і генеральний секретар (В'ячеслав Штучний), призначений Офісом президента, який приймає всі рішення, заробляє багато грошей – 13 тис євро і не зобов'язаний розкривати свої активи та свої доходи. Це те, що мене справді турбує.
Верховна Рада, як і раніше, працює за зачиненими для журналістів дверима. Яка ваша оцінка цієї ситуації?
Не мені судити. Я думаю, що в цілому їм нема чого приховувати, дебати все одно публічні, їх показують уночі - у вас є парламентське телебачення, всі ці виступи записуються, і ви можете дивитися їх уночі з двох до шести. Я думаю, було б справедливо залишити двері відчиненими та дати місце журналістам, які зацікавлені в репортажах безпосередньо про дебати, щоб відчути дух, динаміку дебатів, але, як я вже сказала, я не думаю, що мені це прокоментувати.
Якою є ваша загальна оцінка співпраці між європейським та українським парламентами в рамках комітету Асоціації ЄС-Україна?
Я, справді, мала справу з великою кількістю компетентних, знаючих, цікавих та відданих колег. Тож для мене немає жодних підстав скаржитися. Я дуже рада, бо всі троє, які у результаті увійшли до складу правління комітету – Вадим Галайчук, Іванна Климпуш-Цинцадзе, Інна Совсун – політики найвищого рівня. Щоразу, коли ви надсилаєте їм повідомлення, ви відразу отримуєте відповідь, що не можна сказати про всіх у Європейському парламенті. Я думаю, у нас були дуже довірчі стосунки, ми дійсно багато спілкувалися, багато зустрічалися, намагалися вирішувати питання між собою, і, чесно кажучи, я не можу уявити собі кращих колег, ніж ці, а також ще деякі колеги в Раді. Я не знаю багатьох, але я сказала б, що знаю досить багато, і з більшістю з них я дуже тісно співпрацюю і дійсно бачу, що існує справжній інтерес до просування країни вперед.
На вашу думку, Європарламент упорався добре чи щось можна було зробити краще?
Я б віддала нам належне, бо особливо на початку війни та перед війною ми були в Україні, ми були в Маріуполі, були у Запоріжжі, спілкувалися з Іваном Федоровим (голова Запорізької обласної військової адміністрації) та багатьма іншими людьми з Півдня, Сходу. За три тижні до початку війни ми розмовляли з усіма у Києві і намагалися їх попередити, намагаючись сказати: «Гей, хлопці, незабаром розпочнеться війна. Ви це вже зрозуміли? Ви готові? Ви вжили всіх заходів безпеки?» Я б сказала, що Європарламент був дуже чутливим, коли йшлося про небезпеку війни. У наших резолюціях ми просили зброю набагато раніше, ніж будь-хто інший. Тож тут, коли справа дійшла до підтримки України, ми були першими. Першими туди поїхала Роберта Метсола (президент Європейського парламенту), потім були ми, потім Урсула фон дер Ляйєн (президент Європейської комісії). Щоразу Парламент був в авангарді підтримки України, надаючи військову, фінансову, юридичну та гуманітарну підтримку – все, що потім було підібрано Європейською Радою та Комісією – це спочатку було задумано тут. Тому щодо України я думаю, що в нас дуже сильна команда. Я не стільки боюся помилок, бо не бачу, щоб ми робили великі помилки, але дуже боюся майбутнього: якщо багато хто з нас не буде переобраний, якщо праві виявляться сильнішими, підтримка для України може знизитися. Так що все може виглядати інакше, і саме цього я дуже боюся. На даний момент, до дня виборів, я думаю, ми в повній безпеці і досягли багато чого.
Ви справді думаєте, що загрожує велика небезпека з боку радикалів, і парламент може суттєво змінитись?
Щоразу, коли на пленарному засіданні виступає хтось із AFD (Alternative für Deutschland – праворадикальна популістська партія у Німеччині) чи з інших правих партій, це голос Кремля. Чим більше у вас таких голосів, тим складніше отримати сильну підтримку. Ви все ще матимете підтримку (після виборів). Але якщо у вас буде більше голосів пропутинських, прокремлівських та проросійських, я думаю, що це буде складніше, і ця підтримка не буде цілісною. Я все ще оптимістична, але я також трохи стурбована.
Наскільки значним на цьому тлі є ризик того, що з часом ЄС перестане підтримувати Україну? Наскільки швидко втома від в Україні війни пошириться Європою?
На це питання також трохи складно відповісти, тому що ми не маємо інструкції, яка могла б нам допомогти. Зараз ви бачите ситуацію в Газі, Ірані, Хусити, це та інше. Враховуючи всі майбутні руйнування, дуже складно буде зосередити увагу на Україні. Тепер ви бачите Грузію, наступною, можливо, буде Вірменія, Азербайджан. Знову й знову щодня з'являється щось нове, і наше завдання зробити так, щоб підтримка України залишалася на тому ж рівні.
Чи є в ЄС розуміння, що таке для України перемогти?
Я не можу говорити за всіх у ЄС, але я б сказала, що це очевидно – це буде той момент, коли Україна зможе визначати свою власну територію, чи то на військових умовах, чи то на умовах переговорів. Але зараз вони (українці) займають оборонну позицію. Тому, щоб гарантувати, що вони зможуть визначати та керувати своєю територією, знадобиться деякий час.
Українці говорять про межі 1991 року, наскільки це реально?
Це справа українців, більшості та виконавчої влади, аби розібратися, що для них прийнятно чи ні, це не моя справа. Для мене зрозуміло, що 1991 рік – це мета. Якщо вони мають якісь інші стратегічні цілі, чудово, але це не мені вирішувати.
Що означатиме для ЄС невдача України?
Україна не програє. Так що, як я вже сказала, це скоріше питання, що вони визначатимуть як перемогу, що вони визначатимуть як успіх. Але я впевнена, що Україна не зазнає невдачі.