У ВР створено міжфракційне об'єднання "Кубань"

У Верховній Раді створено міжфракційне об'єднання "Кубань", яке опікуватиметься інтеграцією територій, де проживали етнічні українці, в український культурний і соціальний простір, заявляє народний депутат України Олексій Гончаренко, який очолив об'єднання.

"Разом із колегами-депутатами створили міжфракційне депутатське об'єднання "Кубань". Дякую колегам, які надали мені можливість стати керівником об'єднання", - написав Гончаренко у своєму Telegram-каналі в четвер.

"Наше завдання - розробка політики щодо повернення в культурне, політичне, соціальне поле українських етнічних територій та етнічних українців. Насамперед займемося Кубанню. Але й інші регіони, в яких проживають компактно українці, також перебуватимуть під нашою увагою", - додав парламентар.

Кубанню неформально називалася територія ліквідованого в 1918 році Кубанського козачого війська (Кубанської області), розташована в межах кількох адміністративно-територіальних одиниць нинішньої Російської Федерації; іноді так називають територію нинішнього Краснодарського краю РФ. За переписом 1897 року українці (за тодішньою класифікацією, особи, які зазначили рідною мовою малоросійську) становили 47,4% населення Кубанської області, при чому у двох із семи відділів їх було більше ніж 70%.

Після встановлення радянської влади в Кубанському окрузі, що розміщувався на території нинішнього Краснодарського краю РФ (частина колишньої Кубанської області), перепис 1926 року зафіксував 62,2% українців (915 тис. людей). Загалом цей перепис зафіксував на території РРФСР 7,9 млн українців, що становило понад чверть усіх українців Радянського Союзу, або 7,8% населення РРФСР. Проживали вони переважно компактно на Північному Кавказі та прикордонних з УРСР територіях, а також осередками на Нижньому Поволжі, у південному Сибіру та на Далекому Сході.

Наступні переписи після Голодомору 1932-1933 рр., що охопив у РРФСР насамперед заселені українцями регіони, і паралельно проведеного згортання коренізації (що полягало, зокрема, в повному переведенні місцевих шкіл з української на російську мову навчання та закритті місцевого україномовної преси) зафіксували понад дворазове скорочення кількості українців у РРФСР, незважаючи на масову міграцію туди українського населення. Після цього в сільській місцевості місцеве населення місцями довго зберігало розмовну українську мову, подекуди зберегло й понині, при цьому переважно не ідентифікуючи себе як українців. До розпаду СРСР кількість українців у РРФСР коливалася в межах 2,5-3%, але в незалежній РФ почала стрімко скорочуватися. Місцеве україномовне мовлення, преса та освіта в РФ, як і раніше, відсутні повністю.