Пішов з життя відомий вчений в галузі кібернетики й обчислювальної техніки Борис Малиновський

Президія НАН України та Відділення інформатики НАН України із глибоким сумом сповіщають, що 13 листопада ц.р. на 99-му році пішов з життя відомий вчений в галузі кібернетики й обчислювальної техніки, популяризатор науки, радник дирекції Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України, голова Ради Київського Будинку вчених НАН України, президент Фонду історії і розвитку комп’ютерної науки та техніки, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, премій Національної академії наук України імені С.О. Лебедєва, В.М. Глушкова та В.І. Вернадського, кавалер орденів Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I і II ступеня, Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною», відзначений Почесними грамотами Верховної Ради УРСР та Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України Борис Миколайович Малиновський.

Борис Миколайович Малиновський народився 24 серпня 1921 р. в селищі Лух Івановської області (Росія). У 1939 р. після закінчення середньої школи його було призвано до армії. У роки Другої світової війни брав участь у боях на низці фронтів, двічі поранений. Спочатку сержант, пізніше старший лейтенант, командир артилерійської батареї. Звання офіцера присвоєно на фронті, без проходження військової школи.

У 1950 р. закінчив Івановський енергетичний інститут і вступив до аспірантури Інституту електротехніки АН УРСР. З 1953 р. – кандидат, з 1964 р. – доктор технічних наук. У 1954 р. – науковий співробітник лабораторії обчислювальної техніки Інституту електротехніки АН УРСР, потім заступник директора з науки і керівник відділу спеціалізованих цифрових машин в Обчислювальному центрі АН УРСР. 1962–1981 рр. – керівник відділення кібернетичної техніки і завідувач відділу керуючих машин, від 1981 р. – радник дирекції Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України.

Б.М. Малиновський тривалий час займався питаннями обґрунтування теорії проєктування, практичним створенням і застосуванням цифрових обчислювальних і керуючих машин. У 1958–1961 рр. був головним конструктором першої в СРСР керуючої машини широкого призначення «Дніпро» – первістка українського комп’ютеробудування. У подальшому став ініціатором і керівником робіт зі створення низки піонерських цифрових керуючих систем різного призначення на базі ЕОМ «Дніпро». Київським науково-виробничим об’єднанням «Електронмаш» були випущені й успішно використовувалися понад 500 таких машин. Протягом 1969–1979 рр. був головою Ради з автоматизації наукових досліджень при Президії Академії наук УРСР. До середини 1970-х рр. в АН УРСР силами Ради і багатьох інститутів було створено близько 100 цифрових систем автоматизації лабораторного експерименту, в тому числі з використанням ЕОМ «Дніпро».

Ініціював створення журналу «Управляющие системы и машины».

У 1973–1986 рр. брав участь у розробленні перших у СРСР мікрокомп’ютерів широкого призначення «Електроніка С5» та сигнальних процесорів для наземних і бортових цифрових систем зв’язку нового покоління.

У 1998 р. організував Міжнародний симпозіум «Комп’ютери в Європі. Минуле, сучасне і майбутнє» за участі патріарха обчислювальної техніки Моріса Вілкса (Велика Британія).

Починаючи з 1990-х рр. Борис Миколайович займався історією науки й техніки та її популяризацією. З його ініціативи й за безпосередньої участі в 1998 р. створено навчальну кімнату-музей при Київському Будинку вчених НАН України та перший в Україні тримовний Інтернет-портал з історії комп’ютеробудування. За матеріалами музею видано компакт-диск, розповсюджений серед навчальних закладів і бібліотек України.

Б.М. Малиновський – автор і співавтор понад 200 наукових робіт і винаходів у галузі комп’ютерної науки і техніки. Написав перші в Україні монографії з історії обчислювальної техніки: «Академик С. Лебедев» (1992), «Академик В. Глушков» (1993), «История вычислительной техники в лицах» (1995), «Очерки по истории компьютерной науки и техники в Украине» (1998) «Відоме i невідоме в історії інформаційних технологій в Україні» (2001), «Нет ничего дороже» (2006), «Зберігати довічно» (2007, українською, російською, англійською мовами), «Документальная трилогия» (2011), «Маленькие рассказы о больших ученых» (2013), «Башир Рамеев. От Урала до «Уралов» (2014), а також низку книг-спогадів про Другу світову війну: «Путь солдата» (1974), «Участь свою не выбирали» (1995), «Через огонь, воду и медные трубы» (2016).

Борис Миколайович був доброзичливою, скромною і глибоко порядною людиною. Наукова громадськість, колеги й учні глибоко сумують за Борисом Миколайовичем та висловлюють щирі співчуття його рідним і близьким.