26 травня 2020 року відбулося тринадцяте засідання Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” на тему “Український сценарій перехідного правосуддя: як не повторити чужих помилок?”.

Дискусію, яка проходила у форматі відеоконференції, модерувала координаторка робочої групи Національної платформи Юлія Тищенко. Вона зазначила, що мета зустрічі – обговорити ключові підходи до впровадження засад перехідного правосуддя в Україні з урахуванням міжнародного досвіду.

У своїх виступах учасники дискусії окреслили загальну рамку перехідного правосуддя та докладніше зупинилися на деяких його складових.

Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич розповів, що наразі відбувається фіналізація Концепції перехідного правосуддя, яка впродовж двох років напрацьовувалася широким колом експертних організацій та органів державної влади. Він підкреслив, що концепція спирається на іноземний досвід, але має на меті запропонувати саме українську модель.

Розробці “українського сценарію” сприятиме створення відповідної інституційної системи. Говорячи про це, заступник Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ігор Яременко уточнив, що у Положенні про Міністерство одним з ключових завдань є вироблення політик перехідного правосуддя разом з громадськими й експертними організаціями та іншими органами влади. Серед них – Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, Представництво президента в АР Крим, Комісія з правової реформи, Офіс Генерального прокурора та ін.

“Цей рух має очолити Президент”, - відзначив голова Комітету ВРУ з питань прав людини, деокупації та реінтеграції ТОТ Дмитро Лубінець. Він також наголосив, що Комітет чекає на відповідний законопроєкт та готовий шукати непростий компроміс з політичними гравцями, аби “на виході” ми отримали дійсно український сценарій перехідної юстиції.

Що стосується Концепції перехідного правосуддя, то вона має бути затверджена Указом Президента, а Кабінету Міністрів – надане доручення розробити План заходів з її реалізації. Про це сказав Антон Кориневич.

Обговорюючи конкретні складові перехідного правосуддя, учасники засідання висловили такі думки та ідеї:

• Необхідність створення Національного центру документування для збору, систематизації та аналізу свідчень про факти порушення норм міжнародного права і свобод людини внаслідок конфлікту.

Моніторингом та фіксацією порушень сьогодні займаються як міжнародні організації (Місія ООН з прав людини, місія ОБСЄ), так і громадські ініціативи, а також СБУ, МВС та прокуратура.

Як зазначила Зера Козлиєва (виконувачка обов’язків заступника начальника Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора), вже тривалий час документування міжнародних та воєнних злочинів здійснює Прокуратура АР Криму, а цього року був створений спеціальний департамент при Офісі Президента.

Це – крок уперед, але, як вважає Ігор Яременко, потрібно організувати під  “однією парасолькою” Національний центр документування – незалежну установу, яка координуватиметься Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

• Включення до законопроєкту про перехідне правосуддя норм щодо амністії.

Це – найбільш складна та політично суперечлива частина перехідної юстиції. Однак “рамочний” підхід щодо неї має бути сформований вже зараз, адже без нього неможливо відповісти на питання, що неодмінно виникнуть після деокупації.

Про міжнародний досвід застосування амністій докладно розповіла Луїз Малліндер – професор Школи права Королівського університету Белфасту та автор низки досліджень на цю тему. За її словами, міжнародне право певний час рухається у напрямку обмеження амністій, хоча вони продовжують відігравати позитивну роль у завершенні конфліктів.

Ефективність застосування амністій залежить від низки чинників. Важливу роль серед них відіграють умови амністії. Якщо вони спрямовані на задоволення потреб жертв конфлікту (наприклад, через вимогу до майбутніх амністованих відшкодувати збитків, співпрацювати зі слідством, надати правдивої інформації про злочини), тоді амністія набуває більшої легітимності. При цьому треба чітко розрізняти злочини, за які передбачається амністія, та ті, що вимагають обов’язкового притягнення до відповідальності. Перед Україною тут постають специфічні виклики, пов’язані з “гібридним характером” зовнішньої агресії.

Як уточнив керівник аналітичного напрямку Української Гельсінської спілки з прав людини Олег Мартиненко, амністія стосуватиметься тих, хто брав участь у “неміжнародній частині” збройного конфлікту. Тому в тексті закону про амністію потрібно чітко виписати часові та географічні межі подій, аби з’ясувати, які з них ми кваліфікуватимемо як частину міжнародного конфлікту, а які – неміжнародного.

• Доопрацювання люстраційних механізмів.

Аналітикиня Української Гельсинської групи з прав людини Олена Семьоркіна розповіла про результати дослідження міжнародного досвіду щодо застосування перехідної юстиції й, зокрема, люстрацій. Їхня “конфігурація” залежить від багатьох умов – ступеню “відкритості” суспільства, доступу до архівних матеріалів тощо. Водночас, спираючись на люстраційні практики посттоталітарних країн, Парламентська асамблея Ради Європи у 1996 році розробила комплекс рекомендацій, які мають враховуватися у люстраційних законах. Серед них – індивідуальна (а не колективна) відповідальність, право на захист та недискримінація.

Україна вже має досвід люстрації, але її правова рамка потребує уточнення, в тому числі – з урахуванням зауважень ЄСПЧ.

• Синергія підходів до перехідного правосуддя.

Зокрема, Олег Мартиненко відзначив важливість застосування діалогу та медіації для вирішення суспільних проблем та забезпечення інклюзивності перехідного правосуддя.

Цим цілям також слугує участь у розробці відповідних політик представників вразливих груп (жертв конфлікту, жінок, представників меншин), а також постійна комунікація, на що вказала Луїз Малліндер. За словами Антона Кориневича, комунікаційна стратегія щодо перехідного правосуддя вже опрацьовується.

“Україна вже сьогодні має підготувати правову позицію щодо питань, які виникнуть після збройного конфлікту”, - підсумувала Олена Семьоркіна, з чим погодилися інші учасники відеоконференції.

Національна платформа “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” започаткована у лютому 2018-го року. Це дискусійний майданчик для обговорення питань врегулювання конфлікту на сході України й безпечної реінтеграції. Діяльність Національної платформи спрямована на посилення консенсусу та стійкості в Україні щодо попередження та вирішення конфліктів. Шлях до цього – розширення громадської участі у мирному процесі, надання пропозицій владі у виробленні відповідних політик, у тому числі – щодо безпечної реінтеграції та національної єдності, а також забезпечення суспільної обізнаності у цих процесах.

Ініціатива реалізується у партнерстві з Комітетом з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України IX скликання.

Ініціатива фінансується за рахунок механізму сприяння стабільності та миру Європейського Союзу в рамках проєкту “Побудова стійкості до конфлікту шляхом діалогу”.