19 серпня у світі відзначають Всесвітній день гуманітарної допомоги щоби вшануати роботу гуманітарних працівників, які самовіддано працюють, аби допомагати людям, яких зачепила криза в Україні та в усьому світі.

Сьогодні у світі не залишилось жодного континенту, який би не був охоплений конфліктом, внаслідок якого люди змушені полишати свої домівки у пошуках безпечного притулку для себе і родин. Динаміка бідності, нестачі продовольства, зміни клімату, конфліктів та переміщення все більше взаємопов’язані та посилюються, змушуючи все більше людей шукати безпеки та прихистку.

Ситуацію, що склалась, тепер називаємо кризою наймасовішого вимушеного переміщення у світі від часу Другої світової війни, говорячи про понад 82 мільйони вимушено переміщених осіб станом на кінець 2020 року згідно даних Звіту про Глобальні тенденції переміщення у світі Агентства ООН у  справах біженців (УВКБ ООН).

На жаль, винятком не стала і Україна, на сході якої вже восьмий рік поспіль триває збройний конфлікт. Різні національні та міжнародні гуманітарні агентства продовжують надавати життєво необхідну допомогу населенню, котре постраждало внаслідок конфлікту, подекуди, зазнаючи людських втрат і серед своїх співробітників. Лише у 2020 році було атаковано 475 працівників гуманітарної допомоги: 108 вбитих, 242 поранених і 125 викрадених (згідно даних ООН в Україні).

У 2014 році працівник гуманітарної допомоги Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) загинув під час удару снаряду поблизу штаб-квартири МКЧХ на сході України. В 2017 році загинув працівник Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СММ), а також отримали поранення двоє інших членів СММ внаслідок вибуху та пошкодження автівки неподалік від села Пришиб на непідконтрольній уряду території Луганської області. 

Важливо відзначати День гуманітарної допомоги не лише для того, щоб згадати людей, які зробили найбільшу самопожертву заради допомоги іншим, а й для того, щоб привернути увагу світу до конфліктів і криз, які досі тривають.

 

За даними ООН, цього року гуманітарної допомоги і захисту потребуватимуть приблизно 168 мільйонів людей, для чого необхідне фінансування у розмірі 28,8 млрд доларів, і це найвищий показник з часів Другої Світової війни. Ситуація суттєво ускладнюється пандемією COVID-19, додаючи до переліку потреб ще й необхідність у засобах індивідуального захисту й медичного призначення тощо. Лише в Україні показник кількості людей, котрим необхідна гуманітарна допомога сягає 3,4 мільйона осіб згідно Гуманітарного огляду потреб УКГС ООН. Оскільки ресурси є досить обмеженими, план гуманітарного реагування України на 2021 рік спрямований на задоволення потреб близько 1,9 мільйона вразливих людей шляхом надання життєво необхідної надзвичайної допомоги і забезпечення захисту у шести секторах: освіта; продовольча безпека та засоби до існування; охорона здоров’я; захист; житло та непродовольчі товари; водопостачання, санітарія і гігієна. Для досягнення вищезазначених цілей у 2021 році гуманітарні організації в Україні потребують 168 млн дол. США.

Сьогодні, у цей особливий день, УВКБ ООН в Україні з гордістю представляє своїх колег, які працювали в районах надзвичайних ситуацій. Незважаючи на всі труднощі та невизначеність у нових місцях, наші колеги віддавались служінню тим, хто втікає від насильства, переслідувань та інших небезпек, які походять як від людини, так і спричинені природою. Південний Судан, Нігерія, Ірак, Чад, ДРК, Руанда, Афганістан, Йорданія, Джибуті, М’янма, Лівія - це лише невеликий список місць, де співробітники УВКБ ООН надають допомогу для порятунку життя, захищають права та добробут біженців, а також шукають шляхи полегшити ситуації примусового переміщення.

Мене звати Ірина, я працюю Радницею з питань захисту УВКБ ООН, м. Маріуполь

Я приєдналась до УВКБ ООН у серпні 2014 року, коли УВКБ ООН розпочало гуманітарне реагування на надзвичайну ситуацію через масове переміщення населення на Сході України. Більшість моїх функцій були пов'язані із питаннями захисту: це включало спілкування з постраждалим населенням, вивчення їхніх потреб та надання термінової допомоги у вигляді основних предметів домашнього вжитку, одягу, допомоги у ремонті пошкоджених будинків та обігріву їх узимку. Тепер я займаю посаду Радниці з питань захисту УВКБ ООН у Маріуполі.

У грудні 2019 року мене викликали на екстрену місію до операції УВКБ ООН в Демократичній Республіці Конго для підтримки польової команди в Буні. Перше, що слід зазначити про ДРК, це те, що це дуже гарна країна з мальовничою природою та різноманітними природними ресурсами. На жаль, населення багатьох регіонів страждає від актів насильства, викликаних різними збройними групами. Операція УВКБ ООН в країні дуже велика і існує тривалий час. Колеги УВКБ ООН забезпечують захист біженців, які тікають з Бурунді, Центральної Африки, Південного Судану, а також великої кількості внутрішньо переміщених осіб.

У Буні я працювала з іншою чудовою командою, де ми допомагали уряду переселити кілька тисяч сімей ВПО із застарілого поселення ВПО на безпечнішу та краще організовану локацію. Я допомагала команді визначати пріоритети сімей для переселення, стежити за умовами у новоствореному населеному пункті, стежити за окремими справами з партнерами (батьки дітей були далеко, комусь потрібна була медична допомога, комусь - більші притулки). Разом з цим нам доводилося реагувати на прийом нових людей, які прибували до міста Буня та його околиць, рятуючись від насильства у рідних селах. Екстрене реагування на переміщення також поєднувалося з терміновим плануванням нових способів роботи та надання допомоги людям під час пандемії Covid. Тож нашій команді довелося продумати підтримку гігієни на локаціях із ВПО та у приймаючих громадах. Нам довелося переглянути наш спосіб роботи, щоб не піддавати людей ризику зараження Covid, що, чесно кажучи,, було дуже нелегкою справою.

Пам’ятаю, коли я спілкувалась із молодими дівчатами та хлопцями на локації проживання ВПО, я запитала їх про найбільшу проблему, яку вони хотіли б вирішити. І вони одразу відповіли, що хочуть ходити до школи. Бажання вчитися витісняло бажання грати у футбол та займатися рукоділлям. Проблема в тому, що освіта у багатьох школах не є безкоштовною, батьки повинні сплачувати внески за навчання, не кажучи про витрати, пов’язані із придбанням шкільного одягу та канцтоварів. Багато сімей, особливо переселенці, не можуть собі цього дозволити. Тож замість того, щоб ходити до шкіл, діти починають займатися невеликими справами по громадах, щоб допомогти сім’ям отримувати певний дохід.

Вплив гуманітарної роботи не завжди легко оцінити. Я думаю, що найкраще, що ми можемо зробити, - це уважно слухати історії людей, яким потрібна допомога після переживання жахливих подій у своєму житті. Швидше за все, ми не зможемо заспокоїти біль і негайно вирішити їхні проблеми. Звичайно, у нас не буде ресурсів, щоб задовольнити потреби кожної окремої людини, яка звертається до нас за допомогою. Але те, що ми безумовно можемо і повинні зробити, - це поділитися історіями цих людей з тими, хто має владу допомогти. Ми можемо зробити їхній голос гучнішим. В операціях з внутрішньо переміщеним населенням, УВКБ ООН тісно співпрацює з багатьма суб'єктами з різних секторів. Коли наша спільна робота приносить позитивні зміни в сім’ю чи громаду, у мене виникає бажання продовжувати рухатися у цьому напрямку.

Мене звати Дмитро, я гуманітарний працівник УВКБ ООН в Україні, м. Донецьк

Я працюю в УВКБ ООН з червня 2015 року на різних посадах Старшого помічника з питань захисту, співробітника служби безпеки, помічника радника з питань захисту, радником з питань захисту та польовим радником. Починаючи з 2017 року я був відібраний для більш ніж п'яти екстрених місій у світі, проте брав участь лише у трьох із них через складність робочого середовища у тимчасово непідконтрольному уряду України Донецьку.

Вперше у екстрену місію я потрапив у 2017 році до Судану, штату Білий Ніл, підрозділу Кості в якості польового радника для реагування на надзвичайну ситуацію у Південному Судані. Це включало управління, постачання, створення сприятливого середовища захисту у п’яти таборах для біженців, які приймали понад 200 000 біженців.

Друга моя місія була у 2019 році до Нігерії, північно-східного регіону штату Борно, в якості Радника з питань захисту. Головною метою було відновити керівництво УВКБ ООН у кластері з питань захисту, забезпечити якісну координацію діяльності у питаннях захисту населення та реагування гуманітарних організацій на місцях у Нгала та Банкі (підконтрольні місцевим органам влади), які прийняли понад 300 000 внутрішньо переміщених осіб, які втекли від насильства Боко Харам.

Третя моя місія проходила у 2021 році в Гадарефі, Східний Судан. Моя роль була надання гуманітарної допомоги на надзвичайну ситуацію в Ефіопії, тоді як понад 60 000 біженців з регіону Тіґрей в Ефіопії втекли до Судану, щоб просити захисту й притулку через військові дії у своїй країні перебування.

Мене звати Софія, я Старша спеціалістка з питань кадрового забезпечення УВКБ ООН, м.Київ

Я приєдналась до Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у 2015 році як співробітниця відділу кадрів. У своїй роботі я маю справу з людьми, визначаючи найбільш підходящих, найбільш кваліфікованих для виконання різних ролей, необхідних для діяльності УВКБ ООН в Україні. Крім того, я щодня допомагаю нашому персоналу, надаючи тлумачення щодо правил, положень, прав та обов’язків працівників, сформульованих штаб-квартирою УВКБ ООН, а також розроблених на місцевому рівні.

У 2021 році я працювала в УВКБ ООН в Уганді, де базувалась у Кампалі, протягом трьох місяців. УВКБ ООН в Уганді є однією з найбільших операцій, у якій працює понад 600 співробітників. Під час моєї місії я підтримувала місцевий персонал у процесі найму на роботу нових співробітників, а також надавала підтримку міжнародному персоналу для забезпечення дотримання політики та процедур з управління персоналом.

Я багато чому навчилась під час цієї місії, перебуваючи на іншому континенті, живучи в іншому контексті та культурі, маючи справу з людьми різного походженням. Я отримала стільки досвіду в Уганді, що впевнена, що зможу впоратися з усіма складними питаннями, пов'язаних із людськими ресурсами.

Будучи співробітником відділу кадрів, я в захваті від того, що можу зробити внесок у вибір відповідного персоналу, який докладе максимум зусиль і надасть якісні послуги, щоб врятувати життя та надати життєво необхідну допомогу найбільш вразливим особам, яким ми служимо в УВКБ ООН по всьому світу.

Мене звуть Вартан, я гуманітарний працівник УВКБ ООН в Україні, м. Слов’янськ

Я розпочав свою співпрацю з УВКБ ООН у грудні 2015 року в Україні як Спеціаліст із питань захисту. Тоді мій офіс у Харкові забезпечував діяльність УВКБ ООН у Харківській та північній частині Донецької областей. Пізніше я був призначений помічником польового радника, очоливши невеликий польовий підрозділ у Харкові, і, нарешті, переїхав до Слов’янська, щоб зосередитися на роботі на лінії розмежування. На даний час я є керівником польового підрозділу. Разом із моєю командою ми відповідаємо за впровадження програм УВКБ ООН безпосередньо та його партнерами у певній географічній зоні. Більшість коштів спрямовується на підтримку людей, які проживають у районах, що знаходяться на відстані до п’яти кілометрів від лінії розмежування у північній частині Донецької області. Там ми здебільшого надаємо підтримку у доступі до адміністративних і соціальних послуг, відновлення громадської інфраструктури, ведення окремих випадків та психосоціальну підтримку. Я також займаюсь питаннями інтеграції ВПО, довготривалих рішень, особливо у сфері забезпечення житлом та юридичного супроводу в решті частин Донецької області, Харківської та Дніпропетровської областей. У всіх цих областях ми проводимо адвокацію за кращі рішення, інтеграцію та рівні права для переміщеного населення й такого, що постраждало внаслідок конфлікту.

У лютому 2021 року я отримав електронний лист із повідомленням про місію до Судану для підтримки операції з реагування на ситуацію з біженцями у Тіграї. З березня по червень 2021 року я перебував в офісі УВКБ ООН у Гедарефі, польовому офісі, який опікувався таборами біженців, створеними для людей Тіграй. Я працював координатором табору УВКБ ООН, де посеред нічого розміщено 18 000 осіб. Це означає, що я координував усе в таборі: співпрацю з усіма партнерами, які отримували фінансування УВКБ ООН, й іншими партнерами з різними джерелами фінансування, нашу пряму роботу, спілкування з місцевою владою та, звичайно, взаємодію з громадою біженців. Остання частина була найбільш плідною, оскільки люди Тіграй дуже витривкі та готові працювати разом із міжнародним співтовариством у пошуках кращих рішень для себе, вони є високоорганізованими та працьовитими людьми.

Пригадую, як одного разу була спеціальна зустріч із спільнотою біженців щодо їхніх харчових наборів. До мене звернувся підліток через перекладача. Він повідомив мене, що живе з групою однолітків у районі занедбаної лікарні в таборі. Мене це здивувало, оскільки я знав, що та частина дуже погана, тож вирішив перевірити себе і погодився зустрітися з ним та його однолітками пізніше цього дня. Коли я приїхав туди з урядовими та міжнародними партнерами, ми дійсно дізналися, що група неповнолітніх без супроводу проживає там у дуже поганих умовах без доступу до їжі, води та інших основних потреб. Я попросив партнерів забезпечити їх гарячою їжею та зв’язав їх із агентствами з питань захисту дітей, попросивши партнерів надати повну підтримку, поки ми створили спеціальну робочу групу, яка мала працювати над питаннями дітей без супроводу та дітей, розлучених із сім’ями.

Найкраще, що мотивує мене продовжувати працювати у гуманітарному секторі, - це безліч людей, які покращують своє життя завдяки моїй роботі та роботі моєї команди. Іноді важко побачити ті зміни, коли маєш справу з купою документів, які тобі потрібно заповнити, але особливо у надзвичайних ситуаціях ти бачиш виклик, ти стикаєшся з ним разом із людиною і допомагаєш їй вирішити проблему. Бачити, наскільки ці люди почуваються щасливішими, та як їхнє життя стає трохи (або значно) легшим є унікальною можливістю і справжньою винагородою.

__________________________________________________________________________

Довідка: Всесвітній день гуманітарної допомоги відзначають вже 12 років, 19 серпня, вшановуючи пам'ять Спеціального посланця Генерального секретаря ООН в Іраку Сержіу Вієйра ді Меллу та ще 21 нашого колеги, які загинули цього дня 19 років тому (у 2003 році) під час бомбардування штаб-квартири ООН в Іраку.

Сержіу Вієра ді Меллу, уродженець Бразилії, понад 30 років працював в УВКБ ООН та інших гуманітарних організаціях та місіях ООН. Фонд, назнаваний його іменем, запропонував ідею встановити спеціальний день для вшанування пам'яті гуманітарних працівників, які загинули при виконанні своєї місії.

З того часу, як Всесвітній день гуманітарної допомоги вперше відзначали у 2009 році, щороку під час конфліктів по всьому світу гине близько 100 гуманітарних працівників.