23:40 22.04.2022

UIFuture: Україна 2022. Як не втратити свій шанс стати сильною державою

35 хв читати
UIFuture: Україна 2022. Як не втратити свій шанс стати сильною державою

Джерело і матеріал повністю

24 лютого 2022 року – це не лише новий масштабніший етап українсько-російської війни, що триває століттями, а і початок європейського цивілізаційного зламу. 

Масові вбивства, нелюдські безчинства, мародерства, зруйновані міста, села, історичні пам’ятки та національні символи, скалічені долі тисяч людей російськими окупантами – це трагедія кожного українця. Проте ця війна залишить відбиток не лише у нашій колективній національній пам’яті, а і вплине на розвиток усього цивілізованого світу. І лише від нас залежить, яким буде цей новий світ і яке наше місце в ньому.

Ця війна лежить у багатьох площинах та часових вимірах, проте досі не має загальновизнаного значення. Це не війна за економічне зростання переможця, не війна через внутрішні розбіжності чи будь-які інші внутрішні проблеми, не війна Путіна і Зеленського – це війна свободи проти рабства, безпеки проти постійної загрози, розвитку проти занепаду, минулого проти майбутнього. Переможець значно вплине на світовий порядок, задасть характер та цінності нового світу. Так історично склалося, що зіткнення двох кардинально протилежних ціннісних вимірів у 21 сторіччі відбувається саме на кордоні між Україною та Росією, між країною великого потенціалу та забальзамованого минулого. Війна між ними ­– це війна за нову архітектуру Європи і світу.

Україна зробила свій цивілізаційний вибір на користь демократії, пройшовши нелегкий шлях, як це свого часу зробили усі європейські країни. Незалежна Україна ніколи не брала участь у збройних конфліктах на інших територіях у якості агресора, а лише захищала себе. Сьогодні вона захищає усю Європу, будучи єдиною країною у світі, яка добровільно відмовилась від ядерної зброї. Країна, що відмовилась від головної гарантії своєї безпеки, має сусіда, який живе реаліями 20 сторіччя та вважає за норму погрожувати, порушувати, анексувати, нищити, вбивати. Як би жорстоко це не звучало, проте увесь цивілізаційний світ не відчуває цього на собі, лише тому що існує наша країна та наші люди, з чітким відчуттям колективної власності, історичної справедливості та віри у правильність обраного шляху розвитку. Сьогодні українці віддають життя не тільки заради захисту території, а фізично захищають те, що духовно сповідує увесь цивілізований світ.

Історія циклічна, і світ приречений зіштовхуватися не лише із масштабними загрозами природного характеру, а і загрозами, які будуть нести країни, що свідомо обирають шлях деградації та знищення, ідеології, в яких немає місця гуманності та свободі. Саме тому питання захисту та відновлення України – це не лише питання можливого стратегічного інтересу окремих держав, а і вибір кожної окремої країни зробити вагомий внесок у розвиток нової архітектури безпеки світу, де немає місця тому жаху, який чинить наразі Росія.

Свого часу «План Маршалла» був також про вагомий історичний вклад у нову архітектуру світу, яка визначила шлях його розвитку на 80 років. Наразі відбувається новий епохальний злам, де відверте зло зняло маски та проявило себе наповну. Хто стане на бік добра? Ще не усі країни зайняли чітку позицію у цій війні.

Звісно, не зважаючи на нашу героїчну боротьбу, перед Україною також все ще стоїть незліченна кількість викликів, які потрібно подолати. Ми маємо змінити систему управління держави, що не вдалось зробити у 1991,  2004 та 2014 роках. Ми маємо створити потужну економіку, адже спроби відбудови економіки 20 сторіччя, на яких ми паразитували протягом останніх 30 років, провалилися. Ми маємо стати повноцінним стратегічним гравцем на геополітичній арені, тому що за роки незалежності ми так і не стали суб’єктом міжнародних відносин.

Так, ми зробили важливий ціннісний вибір, але не створили механізми, які дають рухатись державі вперед. Зараз перед нами відкрите велике вікно можливостей. Наразі шлях лише один: зробити рішучий стрибок у економіку 21 сторіччя, створити чітку стратегію зовнішньої політики і зрештою – перемогти «смерть» та «темряву».

 Резюме доповіді

Сценарії закінчення війни

Нинішня воєнна ситуація має чотири великих сценарії закінчення (призупинення) війни.

  1. Після «великої битви» на Донбасі, яка не виявила переможця, сторони переходять до позиційної війни. Водночас Україна, де-факто, залишається в межах своїх кордонів. В цьому варіанті ні про яке заморожування конфлікту мова не йде. Тривалість активної фази 3-6  місяців.

  2. Після «великої битви» на Донбасі РФ закріплюється на певних заново завойованих територіях укладається певна угода, і війна переходить в позиційну чи навіть заморожену фазу (тривалість 2-6 місяців).

  3. Після «великої битви» на Донбасі РФ намагається захопити територію України по Дніпру і створити сухопутний коридор до Молдови (тривалість 6-18 місяців).

  4. Після «великої битви» на Донбасі РФ намагається захопити територію всієї України і встановити свій маріонетковий уряд (тривалість кілька років).

Зараз росіяни не мають чіткого плану, що робити з окупованими територіями: створення квазіреспублік, створення квазіреспублік з подальшим приєднанням до РФ чи об‘єднання цих квазіреспублік в певну конфедерацію.

Водночас активна фаза війни в Україні створила передумови для перезавантаження не лише влади, а й глибших процесів — трансформації суспільних відносин. Війна стала шоком для суспільства, але зокрема послугувала мобілізаційним фактором.

Реакція на виклики окремих осіб та груп дозволяє:

– провести «зачистку» політичних еліт, позбавившись тих осіб, хто не виправдав очікувань або просто виявив боягузтво, нездатність діяти ефективно. Такі заходи будуть підтримані суспільством після завершення активної фази війни.

– дії Президента Зеленського дали результат у вигляді зростання підтримки у суспільстві. Цей процес зберігатиметься як мінімум перші повоєнні місяці. Проте не більше року. Тобто на прийняття базових рішень є час до 12 місяців.

– економіка, побудована на базі «договоряка» кількох олігархічних груп фактично знищена. Її відновлення у старому форматі (навіть зразка 2021 року) надто ресурсозатратне. Це дозволяє перезавантажити відносини влади та великого бізнесу, запропонувавши нову систему взаємодії. Тобто провести деолігархізацію.

– повернення до повної демократії в перші повоєнні місяці неможливе без перехідного періоду. Більше того, такі кроки призведуть до часткового колапсу системи державної влади та економіки. Таким чином, країна (заради виживання) змушена буде виходити на перехідний період.

Аналогічні виклики стояли перед Де Голлем у 1946-1959 роках (закінчилися оформленням V республіки), Лі Куан Ю – в часи першого етапу модернізації у 1965-1975 роках, Пак Чон Хі при перезавантаженні політичної системи Південної Кореї (1963-1979 роки).

Відповідно доцільно скористуватися частиною механізмів, що були використані в згаданих вище випадках. Ключовими є:

  • визначення пріоритетів на тлі нестачі ресурсів;
  • мобілізація суспільства та концентрація на питаннях керованості процесами;
  • вирішення питання кадрів та перезавантаження системи рекрутингу громадян у владу.

Тож на певний час логічно залишити систему концентрації владних повноважень для ефективної реакції на зовнішні та внутрішні виклики. Це можливо зробити через перехід країни з режиму воєнного стану до режиму надзвичайного стану. Правові основи та логіка рішення в цьому є – масштаб завдань повоєнного відновлення.

Проте задля запобігання створення «авторитарного режиму» варто одразу визначити, що надзвичайний стан має закінчитися ДО календарної дати наступних виборів до ВР — до осені 2023 року.

До того ж, суспільству варто донести вичерпний перелік обмежень, що стосуються політичних прав. А саме:

  • Часткова відмова від режиму «загальнонаціонального інформаційного марафону». Проте із захованням обмежень для ЗМІ: обмеження власників в можливостях впливу на інформаційні ресурси, можливість введення зовнішнього керування на час НС.
  • Обмеження в діяльності політичних партій, а саме заборона на проведення роботи зі створення нових партій, заховання режиму призупинення діяльності ПП, що несуть загрозу національним інтересам, обмеження в проведенні масових політичних заходів.
  • Можливість введення зовнішнього керування ОТГ у разі, коли місцева влада не спроможна реалізувати державну програму відновлення (з наявними ресурсами на реалізацію).

Ключове рішення на даному етапі — у Раді необхідно ухвалити поправку до Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» щодо режиму його продовження, більш ніж на 30 днів. А також внести обмеження що стосуються ЗМІ та політичних партій за ст. 18 (НС при загрозі громадському порядку) до ст. 16 та 17.

Загалом, режим НС має працювати за принципом: максимальна концентрація повноважень на загальнодержавному рівні, жорстке управління в сферах визначених пріоритетних напрямів і одночасно з тим – максимальна свобода на місцевому рівні на свобода бізнесу.

Ключові особливості режиму НС:

  1. Визначення пріоритетів спрямування ресурсів. Серед таких варто визначити:

◦ а) Трансформація системи аналізу державних ресурсів: ключова зміна системи управління

Створення на основі Рахункової палати (точніше її масштабування) структури, що має повну та вичерпну інформацію про реальний стан справ: ресурсна база, людський потенціал, ефективність управлінських рішень, оперативний аналіз та статистика.

 б) Посилення силового блоку. Це відновлення підприємств ВПК, забезпечення силових структур, реформування системи управління, з огляду на досвід активних бойових дій.

◦ в) Відновлення критичної інфраструктури (дороги, електропостачання, газ, вода).

◦ г) Забезпечення продовольчої та паливної безпеки. З одного боку, імпорт критично важливих товарів, з іншого – запровадження спеціального режиму для бізнесів, готових створити виробництва на території України. Гарантії пільг щонайменше на 10 років.

◦ д) Відновлення та будівництво житла, промислових об’єктів (людям треба давати роботу, економіку треба відновлювати).

◦ е) Стимулювання та підтримка експорту.

  1. Збереження обмежень у політичній сфері. У тому числі, режим призупинення та ліквідації партій та рухів, що несуть небезпеку інтересам України.
  2. Збереження контролю над інформаційним полем. Частково можливе послаблення сьогодення «єдиного марафону». Проте контроль за медіа залишається. Власники обмежені у прийнятті управлінських рішень.
  3. Вихід на реальну деолігархізацію. Власникам найбільших ФПГ пропонується нова система співпраці з владою. Держава гарантує:

◦ підтримку експорту;

◦ захист інтересів великого українського бізнесу на зовнішніх майданчиках;

◦ режим підтримки під час створення нових (технологічно насичених) виробництв та залучення технологій до країни;

◦ прийняття закону про лобізм, який стане інструментом впливу (легального!) ФПГ на прийняття політичних рішень.

Натомість держава вимагає:

◦ відхід ФПГ (і великого бізнесу загалом) від спроб створення політичних проєктів та тіньового лобізму (гроші мають піти з Ради);

◦ виведення найбільших ЗМІ з-під впливу ФПГ. Можливий законодавчий поділ, який обмежує власників ЗМІ у політичній активності;

  1. Концентрація зовнішньої допомоги на кількох державних програмах (згаданих у п.1), а також на програмі підтримки регіонів, що постраждали від війни. Зовнішні кошти, що надходять централізовано, контролюють Київ. Водночас місцева влада не обмежується (а навпаки стимулюється) до пошуку та отримання додаткових коштів на свій розвиток;
  2. У разі провалу термінів реалізації держпрограм (профінансованих) у регіонах (або галузях, конкретних підприємствах) передбачається запровадження зовнішнього управління — створення оперативних штабів (є у Законі) чи тимчасового управлінця;
  3. Максимальне стимулювання ділової активності громадян, роботи малого та середнього бізнесу – зменшення податкового навантаження, кількості та обсягу адміністративних процедур.

Контури нової системи після перехідного періоду (12-24 місяці після війни)

 

  1. Україна – президентська республіка із сильною концентрацією влади в руках Президента. За аналогією з періодом правління Де Голля (1959-1969 роки) у Франції або з часом правління Пак Чон Хі в Південній Кореї.
  2. Рахункова палата як ключовий орган, що має вичерпну інформацію про стан справ у країні, стає ключовим державним органом.
  3. Створений у перехідний період режим «договорів із великим бізнесом» – законодавчо оформлений. Держава підтримує великий бізнес. А той, своєю чергою, дистанціюється від безпосередньої участі у політиці.
  4. Максимальна лібералізація економіки, стимулювання малого та середнього бізнесу. Створення особливих умов приходу технологічних інвесторів.
  5. Зменшення кількості політичних партій (ПП), збільшення порогу кількості членів для створення ПП, норма про ліквідацію ПП за відсутності діяльності або порушення правил фінансування.
  6. Максимальні повноваження (у межах системи президентської республіки) місцевого самоврядування. Адміністративна реформа та впровадження інституту префектів.
  7. Збереження практики реалізації державних програм. У контактах із зовнішніми партнерами підтримка практики жорсткої риторики. Зовнішня допомога (на рівні держав) йде на програми, визначені українською (!) владою як пріоритет. Або йде «за російським кораблем». Виняток – програми регіонального співробітництва, що належать до сфери повноважень місцевого самоврядування.

Зовнішня політика

Серед короткотермінових і негайних завдань, які постануть після війни, будуть наступні:

 

  1. Домовленості щодо гарантій безпеки і нейтрального статусу.
  2. Судове переслідування Росії і притягнення до відповідальності винних у цій війні.
  3. Пошук і залучення ресурсів для післявоєнної відбудови.
  4. Адаптація санкційної політики.
  5. Налаштування зв’язку із закордонними діаспорами та повернення біженців.

Якщо ми приймаємо за основу ті загальні домовленості, які стали результатом Стамбульських мирних переговорів 29 березня, ми виходимо з того, що Україна відмовляється від вступу до НАТО і приймає ту чи іншу форму нейтралітету під зовнішні гарантії безпеки. Насправді, немає значення, як саме назвати цей статус. Позаблоковість або нейтралітет є цілком прийнятними за умови, якщо будуть відповіді на ключові для нас питання:

  • Чи передбачатиме цей статус обмеження на розвиток власного ВПК та Збройних сил? Якщо так, він суперечитиме державним інтересам. Україні необхідно першим же кроком запобігти появі будь-яких пунктів у мирних домовленостях з РФ, які б накладали на нас подібні обмеження. Більше того, у якості компенсації за відмову від західної «парасольки безпеки» та як складової політики нейтралітету, Україна має наполягати на зобов’язаннях США, Британії, Німеччини, Франції, Японії та інших країн НАТО та їхніх партнерів щодо створення на території України промислових об’єктів для виробництва критичної елементної бази для ВПК.
  • Які саме гарантії безпеки нададуть зовнішні гравці і як буде виписаний гарантійний механізм? Якщо це буде повторення «Будапештського меморандуму», така угода вважатиметься слабкою і безсилою перед потенційною новою агресією Росії. Відтак, важливою буде робота над тим, щоб міжнародні гарантії безпеки були виписані максимально чітко, мали юридичну силу для підписантів і включали військові зобов’язання по захисту України. Лише це стане альтернативою “парасольці безпеки” НАТО.

 

  • Чи передбачатиме цей статус обмеження у зовнішній політиці? Якщо в ньому будуть пункти, що обмежують право України здійснювати зовнішню політику або мати зв’язки з певними країнами, такий договір є неприйнятним для України. Нейтральний статус не має обмежувати право держави на самооборону або здійснення зовнішньої політики, навпаки: він має розширювати ці можливості.

Україні варто поставити в центр зовнішньої політики Принцип «Свободи» — здатності мислити самостійно, приймати рішення самостійно, усвідомлювати свою самостійність і незалежність, свободу від чужих концептів або наративів. Це дасть змогу опитимізувати зовнішньополітичні ресурси, виставити пріоритет у співпраці з країнами, визначити критерії оцінки успішності зовнішньої політики, а також визначати, наскільки взаємозалежність з іншими країнами \ регіонами є критичною або не критичною з погляду державних інтересів.

«Свобода» – це політична свободаекономічна свобода, військова свободаінформаційна свобода.

Також, крім свободи, головними принципами нашої зовнішньої політики  є:

 

Принцип «Прагматизму»

 

На жаль, Україна дуже часто приймала рішення, виходячи не з прагматичних державних інтересів, а радше з ситуативних політичних вигод, намірів «тут і зараз» щось зробити або необхідності реагувати на вже кризову ситуацію у «режимі пожежної команди». Для виправлення цього, Україні необхідно поставити примат державних інтересів над приватними та політичними, що й визначає прагматизм у зовнішній політиці. При цьому, прагматизм — не тотожний цинізму.

Принцип «Інтеграції»

Цей принцип не має відношення до інтеграції у різноманітні інституції або структури. Він радше про інформаційно-аналітичну інтеграцію України до світового порядку, участь України у формуванні, корегуванні або спрямуванні міжнародного порядку денного замість того, щоб просто бути пасивним спостерігачем і очікувати на новини із зовнішнього світу.

Принцип «Мобільності»

Враховуючи нинішні глобальні тенденції, світовий порядок поступово змінюється. Домінування країн Заходу підходить до кінця. Війна в Україні прискорила процес переходу системи до нової «біполярності» між КНР і США, під якою будуть формуватися не довгострокові ціннісно-орієнтовані коаліції на кшталт НАТО, а ситуативні, гнучкі регіональні альянси, зосереджені на досягненні конкретних задач, взаємовигідних для сторін.  Україна має робити ставку на мобільну, гнучку, адаптивну зовнішню політику, а не зациклюватися на одних ідеях протягом десятків років. Постійний рух, регулярний перегляд тактичних цілей і рухів, постійний моніторинг міжнародної ситуації мають бути пріоритетом під час здійснення зовнішньополітичної діяльності. Не варто боятися змін.

Повернення російських грошей, заморожених країнами Заходу і отримання допомоги на відбудову

Світ досі не стикався з подібною ситуацією і вона є безпрецедентною. Єдиний випадок, який є дещо схожим на наш – це ситуація із замороженими резервами ЦБ Афганістану на території США, які Вашингтон вирішив не віддавати талібам, а розділити на дві частини: одну перевести у траст, який потім має направити ці гроші ($ 3,5 млрд) на гуманітарну допомогу афганцям), а другу половину віддати жертвам 11 вересня за судовими позовами. Це рішення безпрецедентне, і навіть у США викликало гарячі дебати серед юристів.

Ми можемо виділити три способи, як можна претендувати на заарештовані активи РФ:

  1. Через підписання з РФ договору, у якому буде пункт про репарації, але навряд чи Москва на це піде. Зазвичай, репарації в мирних угодах прописували в умовах капітуляції та повної поразки (Німеччина, 1945 рік та Ірак, 1990 рік).
  1. У судовому порядку в окремих країнах, але ці держави мають самі придумати спосіб, як юридично оформити таку процедуру, щоб не порушувати власні закони і Конституцію. Україні можна працювати з державами індивідуально, подаючи скарги у місцеві суди, обґрунтовуючи конфіскацію активів та їхню передачу Україні.
  1. Через отримання вердикту Міжнародного суду ООН, який визнає Росію винною і призначить компенсацію. Із цим рішенням Україна теоретично зможе претендувати на стягнення такої компенсації з активів і майна РФ, заарештованого в інших юрисдикціях.

Щодо майна та активів олігархів – тут має бути судове рішення по окремим кейсам, навряд чи можна довести прямий зв’язок участі олігархів у підготовці та веденні війни РФ в Україні. Але в будь-якому разі, лише у судовому порядку, що затягнеться на роки.

Кожен з цих варіантів потребує:

  1. Окремої спеціальної робочої групи під кураторством МЗС \ Мінюсту, які будуть 2-7-10 років займатися лише цим питанням: пошуком активів, обґрунтуванням претензій України, подачею скарг в суди, судовою тяганиною тощо.
  1. Інвентаризації шкоди, завданої Росією Україні під час війни, а відповідно і чіткої цифри компенсації, на яку ми претендуємо. Бажано долучити незалежних експертів, щоб ці цифри мали легітимність і були обґрунтовані, а не “зі стелі”.

3.Тривалий час. Стягнути російські заморожені резерви швидко дуже складно, і навряд чи вдасться це зробити, щоб використати ці кошти для відбудови. Найімовірніше, весь процес затягнеться на період від 2 до 7 років.

 

У питаннях післявоєнної відбудови нагальним питанням стане пошук і залучення ресурсів для відновлення економіки, інфраструктури, промисловості. Головними джерелами таких ресурсів очевидно стануть здебільшого довгострокові кредити, меншою мірою гранти, від західних держав, а також фінансова допомога через фонди міжнародних організацій, зокрема ООН, але на цільові програми, пов’язані з гуманітарною допомогою, розмінуванням та відновленням населених пунктів.

Основними завданнями на цей період стануть:

  1. Формування єдиного підсумкового документу, в якому будуть визначені масштаби втрат, обсяги допомоги, яка необхідна від інших країн, пріоритетність відновлення за секторами економіки (з конкретними цифрами, а не загальними фразами);
  1. Найбільш очевидними джерелами залучення коштів можуть бути МВФ, Світовий банк, ЄБРР, кредитні та грантові програми окремих держав.
  1. На деякі цільові національні програми можна залучати окремі держави, пропонуючи вигідні умови для інвестування, залежно від їхніх інтересів. Наприклад, у питаннях продовольчої безпеки звертатися до Китаю, Саудівської Аравії, Тунісу, Єгипту, Алжиру. У питаннях відродження ВПК — до Туреччини, Ірану, ОАЕ, Катару, Оману, у питаннях енергетичної інфраструктури — до ЄС та США тощо.
  1. Створення Міжнародного стабілізаційного фонду, у який країни перераховуватимуть кошти для післявоєнної відбудови. Дуже важливо, щоб цей фонд координував допомогу Україні, і Україна мала до нього доступ.
  1. Запуск переговорів з окремими країнами із претензією на щонайменше частину коштів РФ, заблокованих в іноземних юрисдикціях. Але не варто сподіватися, що ці гроші нам так легко віддадуть, адже це складно з юридичного погляду, і може розтягнутися на роки, будучи прив’язаним до вищезгаданих судових позовів.

Дуже важливою є координація санкційної політики. Україна не має сподіватися на те, що санкції, запроваджені після 24 лютого, залишаться незмінними протягом наступних десятиліть. Навпаки, знаючи, що вони будуть поступово корегуватися (через зміну ситуації, лобістські зусилля РФ та європейського бізнесу, політичні та інші інтереси), нам варто самим зробити з санкцій предмет торгу з Росією.

Як повертати людей

Станом на 8 квітня з України, за оцінками ООН, виїхало понад 4,3 млн осіб. Приблизно 90% з тих, що виїхали, складають жінки і діти. Водночас, за даними опитування Центру Разумкова, 79% біженців планують повернутись додому. Серед причин, вочевидь, незнання мови, проблеми з житлом, нестача робочих місць (у великих містах навіть некваліфіковану роботу знайти складно), бажання повернутись до сім’ї. Навіть за оптимістичного варіанту, за яким 75% тих, хто виїхав, хоче повернутись, Україна втратить значну частину вмотивованого працездатного населення, хоча за найбільш реалістичним сценарієм, до України не повернеться половина біженців.

Але, крім втрати населення, Україна зіткнеться з ще одним викликом – масовим поверненням людей в обставинах, коли країна не має можливості забезпечити їх роботою, доходом, а у випадку біженців із зони бойових дій, можливо, і житлом.

Ключовими заходами, які можуть вирішити проблему, можна назвати:

  • Перекваліфікація кадрів та проведення інформаційної кампанії на підтримку зміни професії (з фінансовими стимулами від держави). За участі власників бізнесу та за допомогою державного фінансування варто розгорнути мережу установ, що займатимуться навчанням дорослих новим спеціальностям. Пропонувати безкоштовне навчання у разі укладання трудового договору з роботодавцем принаймні на 1 рік, або покриття понад половини вартості навчання у разі самостійного пошуку роботи.
  • Програму ДПП «Живи і працюй» – за умови створення (перенесення) виробництва інвестором держава зобов’язується співфінансувати (або будувати) житло. Воно пропонується громадянам за умови підписання робочого договору з підприємством. А щоб уникнути проблеми «робочих гуртожитків» передбачити механізм переходу права власності на житло до працівника за умови роботи протягом 3-5 років.
  • Державні субсидії (або безвідсоткові позики) для бізнесу під час створення нових робочих місць. Тобто підприємець, який має намір офіційно працевлаштувати навіть 1 особу, може отримати кошти на створення робочого місця. У такому разі навіть безвідсоткова позика вигідна — держава отримає «відсотки» у вигляді податкових відрахувань нового працівника.

Окремо слід виділити питання грошових переказів заробітчан, які минулого року склали до 14 млрд$. Держава може запропонувати своїм громадянам, які працюють за кордоном, можливості збереження та збільшення заощаджень. Зокрема:

– Через створення програм залучення коштів для створення нових бізнесів. Українець-інвестор (і тут можна також позначити регіони, що потерпілі від війни) може претендувати на знижені податкові ставки на 5-10 років та субсидії (див. вище) на створення нових робочих місць.

У зовнішній політиці України ми маємо також зробити велику ставку на роботу з діаспорою, яка після цієї війни буде вагомим інструментом нашого лобізму, зокрема:

– Створення системи взаємозв’язку з українцями, які проживають за кордоном. Культурне, інформаційне, освітнє сприяння. Передбачити можливість створення «українських ЗМІ» для регіонів, де є діаспори (українською мовою та мовою країни перебування).

– Використання діаспори для просування товарів. Створити систему комунікації посольств, ТПП чи інших структур, відповідальних за просування українських товарів на зовнішніх ринках. Передбачити механізми пропозиції українських товарів (і сприяння оформленню угод, митному очищенню) представниками бізнесу, пов’язаними з українською діаспорою.

Економічна ситуація після війни

За різними оцінками, ВВП України в 2022 році скоротиться на 35-50%, кожне друге підприємство може бути закрито. Виходячи з цього, ми маємо розуміти, що в найближчі роки ми будемо дотаційною державою, де певний період часу, головним інвестором буде саме держава. І від того, які пріоритети поставить держава, залежатиме, як довго ми будемо виходити з кризи.

Ключові напрямки, на яких має зосередитися держава:

 

  1. Експорт. Станом на зараз необхідно максимально відновити об’єми експорту основних товарів на тлі високих світових цін – зерна (у сховищах залишається близько 25 млн тонн пшениці та кукурудзи, що перекриває внутрішні потреби у кілька разів), руди та металу. Потрібно максимально розширювати можливості для експорту залізницею в напрямку найближчих портів Польщі та Румунії, створювати так звані сухі порти, а також перевалку у неглибоководних українських портах на Дунаї.
  1. Виробництво продуктів харчування. Необхідно підтримати виробників продуктів харчування, які можуть продовжувати роботу. Крім закупівлі продуктових наборів за кошти Держбюджету (її необхідно продовжити для формування запасів продовольства на випадок активізації бойових дій та підтримки населення найбільш постраждалих регіонів), варто розглянути підтримання споживчого попиту шляхом запровадження регулярних виплат для громадян, що залишилися в Україні і не мають роботи (можливо, поширивши започатковану програму щомісячних виплат по 2-3 тис. грн для переселенців у західних областях на всю Україну, де це можливо).

Така адресна програма має переваги над централізованою роздачею проднаборів у регіонах, де можлива торгівля, оскільки підтримує конкуренцію, дозволяє використовувати в цілому ефективні логістичні мережі рітейлерів замість створення державою нових, дає можливість заробити невеликим локальним виробникам (ринки – важлива складова економіки районних та обласних центрів у аграрних регіонах), а також зменшує ризики неконтрольованої інфляції, надмірної забюрократизованості процесів та корупції.

  1. Захист внутрішнього виробника і протидія імпорту. Одна з важливих причин зростання імпорту під час війни – валютний курс. Нацбанк фактично «заморозив» курс гривні станом на початок повномасштабної війни і покриває платіжний дисбаланс за рахунок резервів і зовнішніх надходжень. Наразі це рішення допомогло запобігти паніці і зберегти банківську систему, не допустити гіперінфляції. Однак щойно ситуація стабілізується, валютні обмеження поступово зніматимуться і Нацбанк почне повертатися до принципів ринкового курсоутворення. З огляду на поточні обставини (різке розширення дефіциту зовнішньої торгівлі внаслідок падіння експорту, падіння ВВП), йдеться про поступову девальвацію курсу гривні.

Приклад Сирії та Іраку, які вчасно не почали обмежувати імпорт після воєнних дій, показав, що це найкоротший шлях до знищення власного виробника і робочих місць.

  1. Держзамовлення як необхідний чинник збереження стратегічних галузей. Головним інвестором найближчим часом буде держава, тому потрібно терміново переглянути саме принципи державного замовлення і спрямовувати їх у відповідні галузі. У сфері машинобудування та легкої промисловості (де внутрішній попит зараз практично відсутній, а експорт – надзвичайно ускладнений).
  1. Боротьба з безробіттям і втратою фахівців. Одразу після стабілізації ситуації в окремих регіонах і зменшення ризиків відновлення/поширення бойових дій потрібно запроваджувати масові програми працевлаштування для безробітних, які не змогли знайти роботу замість втраченої. Зволікання з їхнім запуском загрожуватиме такими вкрай негативними соціальними наслідками, як зростання злочинності, нелегальна міграція, тотальна депопуляція міст, що найбільше постраждали внаслідок війни.

Водночас варто врахувати досвід спроби запустити програму створення 500 тисяч тимчасових робочих місць, яка була ініційована урядом на початку пандемії COVID-19, однак не досягла заявленої мети.

Відновлення інфраструктури

Попри те, що активна фаза війни триває, масштаби завданих внаслідок бойових дій руйнувань вже зараз є найбільшими в Європі з часів Другої світової війни.

За попередніми оцінками, станом на 11 квітня загальна сума збитків внаслідок руйнування саме інфраструктурних об’єктів оцінювалася щонайменше у $80,4 млрд. Окрім великої кількості житла, у переліку пошкоджених, зруйнованих або захоплених об’єктів – 319 дитячих садочків, 546 закладів освіти, 205 медзакладів, 145 заводів та підприємств, 277 мостів та мостових переходів, 10 військових аеродромів, 8 аеропортів та 2 порти. Маріуполь та багато інших міст України фактично зруйновані.

  • Для порівняння, остання оцінка збитків Сиріївнаслідок збройного конфлікту, підготована під егідою ООН, сягає $442 млрд, в тому числі прямі збитки від фізичного знищення інфраструктури та промислових об’єктів оцінювалися у $117,7 млрд. 

Однак фінансування таких проєктів не є нереальним. Окрім можливого використання заморожених активів РФ варто нагадати, що після вступу до ЄС Польща в рамках політики вирівнювання отримала  175 млрд євро за 2004-2020 роки, найбільша частина цих коштів була спрямована на розбудову інфраструктури.

Вже зараз очевидно, що програма відновлення втраченої інфраструктури може стати наймасштабнішою в сучасній історії, потребуватиме залучення величезних ресурсів та часу. Водночас вже під час війни потрібно вирішувати невідкладні інфраструктурні проблеми та готувати основу для масштабної відбудови по її завершенню.

Створення «Агентства для відбудови» та модернізація стандартів

Ще до завершення війни доцільно створити централізований орган, який зможе координувати планування та фінансування відновлення інфраструктури. Його ціллю має бути ефективна координація донорів, спільне з українською стороною погодження інфраструктурних проєктів та супроводження процесу їх втілення. Висновки проведеної в США ревізії програми відновлення Іраку продемонстрували, що багато проєктів завершилися нереалізованими саме через відсутність стратегічного планування і тісної координації у процесі їх виконання.

Реагування на критичні поточні виклики

  1. Створення інфраструктурних можливостей для експорту в умовах блокади українських морських портів.

Першочерговим завданням у цьому напрямку є оперативне збільшення пропускної спроможності вантажних переходів через західний кордон та будівництво «сухих портів» у прикордонних зонах. До цієї роботи потрібно залучати сусідні країни, передусім, Польщу, адже її залізнична інфраструктура також може мати «вузькі місця» для подальшого транспортування експорту з України. Пріоритетним маршрутом може бути створення надійного залізничного маршруту в порти країн Балтії, які раніше перевалювали схожу номенклатуру російських вантажів і зараз мають вільні потужності.

  1. Очищення територій від мін та інших вибухонебезпечних предметів,що є необхідною умовою для подальшої відбудови інфраструктури.
  2. Відновлення критичної інфраструктури у звільнених регіонах, що постраждали від бойових дій, але масштаби руйнувань в яких порівняно невеликі. Йдеться про відновлення постачання газу, електроенергії, води, створення тимчасових транспортних маршрутів, що дозволить частині переміщеного населення повернутися до своїх домівок, а також частково відновити роботу бізнесу за умови стабілізації безпекової ситуації. На територіях зі знищеною (або критично пошкодженою) інфраструктурою варто розглянути доцільність будівництва нової, а не спроби ремонту старих об’єктів і мереж.
  3. Вирішення проблеми житла для внутрішньо переміщених осіб (ВПО)
  • Анонсована Офісом Президента програма придбання у забудовників декількох десятків тисяч квартир для внутрішньо переміщених осіб у 10 безпечних регіонах Центральної і Західної України. Йдеться про використання вже наявних можливостей (проєкти на завершальній стадії будівництва) для створення державного житлового фонду, водночас умови (вартість за кожним об’єктом) мають бути оприлюднені;
  • Запустити програми компенсацій для відновлення вцілілого, але пошкодженого житла у звільнених регіонах, передбачивши запобіжник для нецільового використання коштів (наприклад, власник може отримати частину суми, решту держава компенсує за придбані матеріали або оперативно виплачує виконавцю робіт).
  • Запустити програму швидкого будівництва багатоквартирного житла як тимчасового для ВПО у безпечних регіонах. Разом зі швидкістю, мають бути враховані вимоги до енергоефективності та планування такого житла, а також запроєктоване створення соціальної інфраструктури. Кошторис будівництва цих об’єктів має бути оприлюднено. Після того, як частина ВПО зможуть повернутися до своїх відбудованих міст, це житло зможуть отримати медики, вчителі та військові.
  • Окремо потрібно готувати комплексні програми відновлення міст, де внаслідок бойових дій знищений як житловий фонд, так і ключові промислові об’єкти, що були найбільшими роботодавцями (Маріуполь, Тростянець тощо), або будівництва нових. Їх розбудова має бути комплексною і проводитись за оновленими стандартами, а до проєктування потрібно залучити провідні світові компанії з новітніми підходами до сучасної інфраструктури. При розробці програм ревіталізації міст можна розглянути можливість використання досвіду Сінгапуру, з урахуванням місцевих особливостей. Відновлені міста мають стати «вітриною відновленої України», що сприятиме поверненню їх до життя.
  • Також варто розглянути можливість програми надання підтримки роботодавцям за умови надання житла для працівників-ВПО з можливістю його пільгового викупу тощо.

Основні принципи створення «інфраструктури майбутньої України»

Після завершення війни ціллю відновлення інфраструктури (передусім транспортної та енергетичної) має бути інтеграція України у спільний ринок ЄС, водночас будівництво нової промислової та телекомунікаційної інфраструктури має враховувати потенціал її залучення до глобальних ринків (в тому числі США).

  • Транспортна мережа має розвиватися у напрямку розширення можливостей у напрямку ЄС (залізниця, автомагістралі, трубопроводи), що дозволить спрямовувати український експорт до Європи чи європейських транспортних хабів. Це потребуватиме перегляду карти українських транспортних маршрутів з логічним відходом від практики останніх років, коли великі кошти вкладалися у відновлення автотрас у напрямку кордону з РФ під гаслом розбудови прифронтових регіонів. В процесі розбудови залізничної інфраструктури доцільно розпочати будівництво додаткових залізничних шляхів з європейською шириною колії, принаймні за основними транспортними маршрутами (що також допоможе запустити українське вагонобудування). Водночас ми маємо інтегруватися в логістичні коридори Євразії.
  • Аналогічним чином необхідно сформувати проєкт перебудови енергетичної інфраструктури. Очевидно, що відновлювати електромережі до довоєнного стану після інтеграції України до ENTSO-E не має потреби (особливо, в напрямку РФ, РБ).
  • Основою відбудови промислової інфраструктури має стати можливість радикально підвищити якість виробничого комплексу України, зменшити енергозатратність виробництва, закласти фундамент довгострокового зростання та більше інтегрувати Україну до світової економіки.

Промисловість після війни: шанси та першочергові кроки

 

Наслідки повномасштабних бойових дій, знищення інфраструктури, необхідність повернення в країну значної частини населення та нові геополітичні реалії вимагатимуть якнайшвидших дій у напрямку відродження промислового потенціалу. З іншого боку, масштаб викликів певною мірою створює поле для перезаснування української промисловості.

Пріоритетом має стати створення нових сучасних виробництв з максимальним використанням сучасних технологій. Ключовою ціллю у державній політиці має стати швидкість прийняття рішень з метою залучення інвестицій та максимальне сприяння «якірним» інвесторам, прихід яких в Україну стане каталізатором для інших підприємців.

За умови надання Україні гарантій безпеки, стабільної внутрішньополітичної ситуації,  прискорення реформ та євроінтеграційних процесів, можна очікувати підвищеного інтересу іноземних інвесторів. Однак у випадку збереження тенденції до затягування та бюрократизації процесів, відсутності очевидного прогресу у проведенні судової реформи важко очікувати, що він трансформується у реальні проєкти в умовах жорсткої конкуренції за інвестиції.

Зміни в нашому ОПК

Вторгнення РФ до України 2022 року та аналіз перебігу інших конфліктів, перш за все, на близькому сході та в Афганістані, продемонстрували широку потребу у розвитку так званого звичайного озброєння.

Основними характеристиками ОіВТ, що матимуть попит у найближчі 5-10 років, будуть:

  • простота у навчанні, експлуатації та бойовому застосуванні
  • низька вартість
  • спроможність швидко поповнювати запаси
  • надійність у використанні
  • ефективність на полі бою.

Слід зазначити, що всі ці характеристики завжди були точкою диференціації продукції ОПК України.

Крім того, на сьогоднішній день ОіВТ «Made in Ukraine» є одним з найпотужніших брендів на ринку озброєння.

 

У найближчий час необхідно відмовитись від конкурування з технологічними лідерами: США, Франція, Ізраїль. А також – зосередитись на лідерстві у виробництві простого ефективного озброєння.

Україна має потенціал входження у топ-10 країн-виробників озброєння та топ-5 країн-експортерів озброєння у світі.

 

Після завершення гарячої фази війни перед державою постане завдання ремонту, продовження ресурсу, модернізації наявних ОіВТ та закупівлі додаткових. Наведене забезпечить ОПК безперервним ритмічним фінансуванням, що повинне використовуватись з метою розвитку виробництва.

Такий темп розвитку є необхідним та найбільш ефективним протягом 5 років. Таким чином, державні замовники ОіВТ, виходячи із своїх задач, повинні сформувати зведену потребу в ОіВТ на п’ять років з чітким розподілом потреби по роках. З огляду на наведене, розвиток ОПК можна буде умовно розділити на 3 етапи:

  1. 1-2 роки – потреба державних замовників буде задовольнятись здебільшого за рахунок імпорту. Новий статус України в світовому безпековому середовищі дозволяє вимагати від світових постачальників зброї виконання офсетних умов перед Україною:
  • повна або часткова локалізація виробництва на території України.
  • обов’язкове залучення українських виробників у якості субпідрядників або комплектаторів.
  • трансфер технологій.
  1. 2-4 роки – налагодження власного серійного виробництва зразків ОіВТ, уніфікованих із закупленими за імпортом зразками. Створюючи аналоги озброєння встановленого зразка, Україна одночасно отримує лідерство у просуванні своєї продукції через свій досвід практичного застосування та бренд «Made in Ukraine».
  1. Масштабування виробництва, нарощування пропускної спроможності підприємств з метою повного задоволення внутрішньої потреби та інтенсивної експансії на зовнішніх ринках.

Висновок: ОПК України гарантовано забезпечене замовленнями, а суми прибутку використані з метою розвитку.

 

Окрім зазначеного вище, Україна має потенціал до створення глобальної агенції перспективних дослідницьких проєктів у галузі безпеки та оборони, світового інкубатору оборонних технологій.

 

Фінансова система

 

Національний банк України має перестати бути структурою, головне завдання якої курсова політика. НБУ, як і в усіх цивілізованих країнах, має відповідати за розвиток економіки.

 

Після банкопаду, частково штучно створеного попереднім керівництвом НБУ, банківська система, де-факто, припинила виконувати свою пряму функцію – кредитування економіки, а жила виключно на купівлі-продажу державних цінних паперів. Головне завдання банківської системи після війни – повернення до кредитування економіки.

Окрім того, слід виділити ще ряд ключових факторів, для стабільності фінансової системи:

 

  1. Безготівкова платіжна інфраструктура. Одним з найбільших проблемних місцем фінансової системи України під час війни виявились великий відсоток обігу готівки в економіці та недостатньо розвинена безготівкова платіжна інфраструктура у невеликих містах, селищах та селах. Війна зробила мільйони українців вимушеними переселенцями – за перші два тижні сотні тисяч містян заполонили невеликі міста, районні центри та села, які виявились не готовими до того, що “на периферії” у багатьох місцях була відсутня можливість оплати картками. Через значний обсяг готівки в економіці у підприємців в регіонах недостатньо мотивації для інвестицій в безконтактну платіжну інфраструктуру.

Готівкова економіка –  наслідки пандемічних років. На початку 2022 року у фінансовій системі перебувало в обігу готівкової гривні на 627 млрд грн. У 2021 році обсяг готівки зріс на 70 млрд грн (або на 12,3%). Рекордне зростання готівки в економіці відбулося в у пандемічному 2020 році – кількість готівки в обігу зросла на третину, або на 133,4 млрд грн – до 558 млрд грн. Нестабільна робота банківської роботи в період адаптації до нових умов та страх населення та бізнесу перед невідомим різко збільшили попит на готівку. Водночас локдауни та карантинні обмеження перевели частину бізнесу у тінь, де все за готівку.

У результаті паніки серед населення, а також недостатньо розвиненої платіжної інфраструктури, в перший місяць війни спостерігалися великі черги до банкоматів. За місяць населення зняло з банкоматів 40 млрд грн готівки. Відчувався дефіцит готівки в регіонах активних бойових дій через неможливість її вчасної доставки інкасаторськими службами банків. Почастішали випадки відмови підприємців, власників торгових точок та АЗС приймати безготівкову оплату.

Це збільшило навантаження на банківську систему та відтягувало додаткові ресурси на забезпечення готівковими коштами та інкасацію. Окрім того, довжелезні черги загрожували життю громадян та працівників банків, які і так працювали в посиленому режимі.

  1. 2. Стабільність банківської системи, загроза банкопаду.

Економіка скоротилася на 50%. На стільки ж скоротилася і банківська система України. Наразі ситуація поки стабільна завдяки ручному управлінню фінансовою системою, вливанням зі сторони НБУ та західних партнерів, а також наявності ліквідності в банках.

В шокову ситуацію економіці ще доведеться опуститися. Після закінчення активних бойових дій, НБУ доведеться відпустити ручне управління. Деякі банки підуть з ринку, системні можуть бути націоналізовані.

Щоб уникнути повторення банкопаду, держава та регулятор мають розробити програму підтримки банківської системи, в тому числі і за рахунок докапіталізації банків та видачі кредитів рефінансування.

  1. Стратегія управління непрацюючими кредитами (NPL), які отримали такий статус внаслідок війни.

Оцінити зростання рівня непрацюючих кредитів можливо буде лише після війни. Це може бути 50% або всі 80%. В умовах відсутності додаткового капіталу для формування нових резервів (який формується з прибутку або за рахунок грошей акціонерів) українська банківська система ризикує зупинитися.

Тому держава, як гарант стабільності, повинна взяти на себе функції управління цими кредитами. В жодному разі неможна повторювати помилок 2014-2019 років, коли сотні банків було просто виведено з ринку, а їхні активи-кредити, під які були видані застави у вигляді нерухомості або виробничих потужностей, були за безцінь продані колекторам.

Раціональним виходом з ситуації буде створення спеціальної державної інституції, яка візьме на себе тягар управління проблемними кредитами. Держава, шляхом викупу у банків найбільш проблемних кредитів за допомогою НБУ або західних партнерів, повинна передати цій інституції кредити NPL.

  1. Іпотечне кредитування, відновлення інфраструктури. Російські війська знищили цілі житлові квартали, а подекуди міста та села. Самостійно держава на зможе все відбудувати, а тому актуальними будуть програми доступної іпотеки, в яких українські банки гратимуть ключову роль. Такі програми мають забезпечити житлом громадян України, чиї домівки зруйновано.

Банки можуть видавати та адмініструвати іпотечні кредити, водночас самі кредити будуть передані на баланс спеціалізованої державної установи. Таким чином, зменшуватиметься навантаження на капітали банків, які не будуть зобов’язані роботи резервування під іпотеку.

Крім того, економіка потребуватиме пільгових кредитів на відбудову зруйнованих та запуск зупинених підприємств, закупівлю обладнання, модернізацію та поповнення обігових коштів. Це мають бути програми перезапуску українського бізнесу подібні до “програми 5-7-9”, які адмініструватимуть українські банки.

Наразі така програма була розширена на більшу кількість банків, які фінансують аграрний сектор, який потребує обігових коштів для підготовки для посівної кампанії.

Також банки можуть брати участь в фінансуванні відбудови інфраструктури міст, доріг та мостів. Вони адмініструватимуть лізингові програми для постачання техніки, яка потрібна для відбудови України.

  1. Базовий дохід. Мільйони українців залишилися без засобів для існування. Вони втратили домівки та роботу. Уряд уже протестував програму єПідтримка для постраждалих від війни, зокрема громадянам, які втратили доходи, виплачується по 6,5 тис. грн через Дію.

У майбутньому єПідтримка може бути масштабована на більшу кількість громадян, і Україна може стати однією з перших країн, в якій запроваджено мінімальний базовий дохід.

  1. Залучення іноземних фінустанов. Європейські фінансові інститути можуть зайти в капітал українських банків і врятувати їх від банкрутства. Таке входження можливе шляхом відкриття кредитних ліній для фінустанов України з можливою їхньою конвертацією в капітал банків. Водночас ці кредити мають спрямовуватися на відновлення післявоєнної економіки. До війни подібна програма підтримки була організована між Європейським банком реконструкції та розвитку і державним Укргазбанком.
  1. Укрексімбанк має стати банком, який просуває експорт спільно з експортним агентством. Держава має почати реально стимулювати наші експортні операції.

АПК, як один з головних драйверів економіки

 

На сьогодні, після часткового знищення української металургії, АПК може стати головним драйвером економіки взагалі і зайнятості зокрема. Одна з головних помилок, яких не можна допустити – спроба допомагати тільки малому фермерству. Насправді, кожна з груп агровиробників має отримати свої відповідні стимули.

 

  • провести розмінування земель сільгосппризначення (кошти міжнародної допомоги);
  • розпочати реалізацію державної програми меліорації земель (джерело коштів – довгострокові кредити західних партнерів);
  • забезпечити повноту реєстрації земель всіх форм власності у Державному земельному кадастрі для підвищення прозорості ринку, зменшення масштабів неформального обробітку, запровадити ефективний моніторинг використання земель за допомогою супутникових технологій;
  • провести дослідження всього ланцюга поставок в АПК для вивчення «вузьких місць» для розвитку, а також причин тінізації сектору;
  • стимулювати великі агрокомпанії до інвестицій у розвиток тваринництва та переробку агропродукції шляхом надання податкових пільг, запровадження податку на виведений капітал (у якості компромісу з великим бізнесом та наявними іноземними інвесторами, можливо, на визначений строк – 10-20 років);
  • перепрофілювати програми «доступних кредитів» та державних гарантій за кредитами у аграрній сфері на стимулювання технічного переоснащення виробництва та розвитку переробки;
  • завершити синхронізацію регуляторного поля у сфері АПК з нормами ЄС, зокрема у сфері використання ГМО;
  • створити системи сертифікації продукції у відповідності до стандартів ЄС за участі європейських кредитних інституцій, створити програму допомоги підприємствам галузі тваринництва у процесі адаптації до європейських норм технічного регулювання й санітарних і фітосанітарних норм;
  • запустити ефективні механізми просування експорту продукції з високою доданою вартістю, зокрема, у м’ясо-молочній галузі, продукції невеликих агропідприємств та виробників нищівних культур;
  • спростити ведення фермерського господарства, запровадити програми для заохочення малих агровиробників до легалізації роботи, запустити програми підтримки розвитку пріоритетних напрямків у цій сфері;
  • забезпечити суттєве збільшення квот безмитного експорту агропромислової продукції до країн ЄС у результаті перегляду Угоди про асоціацію у частині про торгівлю товарами, що розпочався у 2021 році;
  • дозволити продаж земель комунальної та державної власності фізичним особам-нерезидентам, збільшити ліміт на придбання землі фізичними особами для ведення фермерського господарства до 200 га (наприклад, без права відчуження чи оренди на строк 10 років);
  • провести приватизацію сільськогосподарських земель державних підприємств та установ, управління якими зараз неефективне, або передати ці землі в оренду малим та середнім агровиробникам;
  • легалізувати вирощування маріхуани;
  • розширити чинні програми підтримки розвитку інфраструктури «опорних» населених пунктів у сільській місцевості.

 

Наукоємна економіка

 

У 2012-2020 роках радянська економіка практично вичерпала себе. І тому, великою помилкою було б спробувати відродити те, що вже саме по собі вмерло або вмирає.

Що потрібно зробити?

МОН реорганізується у два окремих відомства: Міністерство освіти та розвитку людського капіталу та Міністерство освіти та інновацій із Національним агентством розвитку науки та технологій. Зазнає істотних змін сфера вищої освіти. Зокрема, відбувається санація і укрупнення закладів вищої освіти. На законодавчому рівні ЗВО розподіляються на два типи: університети і вищі професійні школи (перші є комплексними науково-освітніми інституціями, другі – освітньо-тренінговими центрами). Ключовою ознакою університетів є спроможність проводити фундаментальні наукові дослідження та брати участь у науково-технічній співпраці з аналогічними центрами у світі (передусім – країни ЄС, Канада, Сінгапур, США, Туреччина, Японія) та підтримувати випереджальний рівень наукового дискурсу, який продукує нові сенси для суспільства і розвитку країни. Університети набувають нового юридичного статусу інституції вищої освіти, отримують повноцінну автономію (включно з академічною, управлінською, кадровою, фінансовою). Управління стає корпоративним: ректор обирається стратегічною радою і підзвітний цьому органу.

Частка фінансування наукових досліджень з державного бюджету планомірно збільшується до показника 1 % ВВП, а також – до 3% від міжнародної технічної допомоги, що її отримує Україна на відновлення економіки.

Головним розпорядником коштів стає Національний фонд досліджень. Кошти розподіляться за конкурсним механізмом. Фонд розподіляє кошти на основі публічних конкурсів. Разом з тим  має діяти механізм прямого державного замовлення у стратегічних сферах (наприклад через Центр безпекових технологій). Бюджет програм Фонду затверджує Наглядова рада. Для контролю діяльності проводиться  незалежний фінансовий аудит – однією із визнаних на світовому ринку аудиторських компаній.

Одержувачами інституційного фінансування можуть бути лише неприбуткові організації. Комерційні, зокрема приватні компанії та підприємці, які здійснюють науково-дослідну діяльність можуть бути отримувачами проєктного фінансування (грантів) через відповідний механізм прозорого конкурсу.

Фінансова автономія університетів і наукових інститутів передбачає можливість проводити трансакції через банківські рахунки (на сьогодні це відбувається через казначейські рахунки).

 

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Відбудова України має розпочатись вже зараз - Ігор Стаковиченко

Ще один крок до перемоги: Як Асоціація фінтеху та Єврокомісія залучили IT-вців до боротьби за Україну

Конструктивний діалог із головою МВС Ізраїлю спрямований на користь українським біженцям, - Посольство

За підтримки Parimatch Foundation 300 дітей відвідують літні спортивні табори

Новий напрям у постачанні енергоресурсів Групи Tolk

До Нижньобистрівської гімназії на Закарпатті прибули діти, серед яких сироти та діти з інвалідністю з Чернігівщини: їм потрібна підтримка — БФ "Майбутнє – дітям"

Ізраїльські волонтери збирають кошти на застави для українських біженців для захисту від депортації - ЗМІ

Розмовляй українською – наближай перемогу!

Увага: у Київській області зникли люди, просимо допомогти у пошуках ("Знайди близьких" 03.07.2022)

Абоненти Київстар можуть придбати поліси медичного страхування та страховку для авто зі знижкою 20%

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА