В київському театрі "Золоті ворота" відбувся VI Міжнародний театральний конгрес

19 та 20 вересня в київському театрі «Золоті ворота» відбувся VI Міжнародний театральний конгрес, на якому театральні митці з України та за кордону обговорили вплив повномасштабного вторгнення на український театр. 

Питання про те чи потрібен театр під час війни підняв під час дискусії керівник польського театру CHOREA Томаш Родович. 

«Ми не просто можемо, ми маємо робити театр під час війни. Це те, що може дати надію і дати сенс. Багато людей зараз втрачають сенс в своєму житті, втрачають сім’ї, втрачають своїх чоловіків, братів, але саме завдяки театру ми можемо сказати, що є надія. Надія бути креативними, продовжувати життя. Саме через театр ми можемо показати і сказати, що є сенс бути людиною, і показати, як це бути людиною», — підкреслив Родович. 

За словами режисера Стаса Жиркова, зараз тема війни стала нарешті звучати в заголовках великих фестивалів, чого не відбувалось до повномасштабного вторгнення. Проте це піднімає питання, чи мають брати участь в цих фестивалях митці з росії і взагалі чи можлива з ними кооперація. 

«Моя думка така — ніхто не має працювати з російськими митцями. Навіть коли ми говоримо з найліберальнішими російськими митцями, все одно у них прокидаються імперіалістичні настрої і висловлювання. Я не знаю звідки у них це. Можливо, з їхнього дитинства, можливо, так вони були вихованні. Не знаю і фактично не хочу з цим розбиратись», — каже Стас Жирков. 

Його думку підтримав український драматург Павло Ар’є, наголосивши, що українськість — це не про етнос. Це про певний світогляд і бажання належати до певного світу. 

«Що тоді є російськість? Що таке російська культура? Чому ми так наполягаємо на її відміні? Російськість — це також не про етнос. Це про культуру, історію, сутність, спосіб існування. Хіба є нацизмом ненавидіти неправду? Хіба є нацизмом ненавидіти вбивства? Хіба є нацизмом ненавидіти намагання проковтнути все, що є навколо тебе і помножити себе таким чином? 

Ми ненавидимо ту матерію, яка, на жаль, поруч з нами зараз є. Від якої нам вдалось відірватися та спастися, хоча вона нас 360 років перетворювала в себе. Де ці народи Сибіру? Чи знають буряти свою рідну мову? Це страшна імперія, яка ніколи не отримала правдивої оцінки. Яка завжди тільки завойовувала та перебріхувала історію. Ми ненавидимо не росіян, не росію. Ми ненавидимо цю огиду і гидоту, які є суцільним злом. Тому російська культура має бути відмінена, вона є джерелом цього зла», — зауважив Павло Ар’є. 

В рамках конгресу також відбувся показ перформативного читання-рефлексії «News from the past —  вистава створена у далекому Мюнхені під час війни» за участі акторів «Золотих воріт» Дмитра Олійника та Віталіни Біблів. Це роздум на виставу, яку Стас Жирков сторив разом з продюсером Мартіном Вальдесом-Штаубером. За сюжетом, четверо акторів зустрічаються задля запису радіофільму. Двоє українських і двоє німецьких акторів повертають нас в 1931-1941 роки та намагаються рефлексувати на трагічні сторінки історії України та Німеччини: Голодомор, розстріляне відродження, окупація, депортація, Бабин Яр, шлях до влади Гітлера.

Актор Дмитро Олійник під час обговорення перформативного читання у Києві  розповів, що після показів в Мюнхені також проходили дискусії, на яких німецькі глядачі казали, що дізнались такі речі про власну історію, про які раніше не здогадувались. 

«Також дуже часто звучали такі думки, що вони не знають про українську історію нічого. І це нас напевно не дивує, бо і ми, будучи всередині країни, не завжди знаємо всі факти про нашу історію або не завжди цікавимось цими фактами. Рано чи пізно, коли ми дізнаємось, ми розуміємо, що це мало великий вплив на нашу самоідентифікацію. І на те, чому ми зараз знаходимось в цій самій точці, в якій ми знаходимось», — підкреслив Дмитро Олійник.