24 грудня у Київській опері яскраво забриніла різдвяними нотками прем'єра балету за ліричною драмою Івана Франка "Сойчине крило". Неперевершена мелодійність музичного генія Анатолія Кос-Анатольського вдихнула життя в українську літературну класику.

104 співробітника театру працювали над прем’єрою балету "Сойчине крило" із надією та сподіваннями, що саме ця вистава з часом стане новою святковою класикою. 

Цю виставу створили справжні зірки та визнані майстри своєї справи, та й інакше бути не могло заради єдиної мети – створення на сцені Київської опери Різдвяного дива.

Заслужений працівник культури України Петро Качанов створив справжнє різдвяне дійство у суто українському стилі.

Лірична драма Івана Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал, про життя, що пройшло марно, про втрачене кохання та про надії, що не справдилися, талановито передана майстерними акторами.

У глядачів перехоплювало подих від їх майстерності, коли подекуди здавалося, актори парять  над сценою.

Приємною та мотивуючою для виконавців несподіванкою була участь молодшого складу не тільки артистів балету, а й учнів та студентів Київського державного фахового хореографічного коледжу. Їх натхненне та блискуче виконання партій у масових сценах дає сподівання глядачам на прекрасне майбутнє українських театрів.

Хореографія та постановка балету  Георгія Ковтуна у колаборації з музичною редакцією народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Т.Шевченка, диригента-постановника Василя Василенка створили справжнє свято у різдвяний вечір.

У просторі театру різдвяна атмосфера  та дух свята талановито вирували навскрізь від самого порогу на всіх поверхах приміщення на Подолі.

Несподівано візитка картка театру - червоний рояль - експромтом, як здалося, в антракті показав свій голос під майстерним виконанням імпровізації глядачки, що зібрала аплодисменти публіки.

Чарівні декорації художника Андрія Злобіна, ескізи якого талановито втілив Ярослав Бринь, перетворили невелику сцену на дивний простір безмежних зимових гір – і глядачі поринули у мандри в простір і передгір'я Карпат, і  в шинок, і на далекий схід.

Неймовірні костюми художника Дмитра Курята ніби оживили  сойку та створювали відчуття і український колорит на сцені. Фінальна сцена балету на стільки вразила глядачів в залі, що було чутно биття сердець і всі із легким розчаруванням зітхнули, побачив завісу, що закривається – на сойку у справжньому польоті на сцені хотілося дивитися вічно.

Овації глядачів – це справжнє визнання та найвища оцінка майстерності виконавців та творців вистави цієї справжньої української класики.