Юрій Тацій, заступник директора Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації

 

Адаптація до постковідного світу вже розпочалася

Відкриті, багатофункціональні, креативні громадські простори – це ключовий елемент комфортного міського середовища. Це місце, де люди відпочивають, взаємодіють одне з одним, реалізують себе, творять нові ідеї, надихаються на нові звершення.

В своїй еволюції громадські простори пройшли великий шлях. Від класичних парків, де обмежувалися лише прогулянкою, до нових функцій – розважальної, навчальної, комунікаційної тощо. Сьогодні функціонал стає все більш різноманітним, а вимоги до облаштування постійно зростають. Зеленої зони та лавки для відпочинку вже недостатньо.  Потрібно додавати громадському простору видовищності та креативності, аби він став магнітом, який притягує до себе людей.

Глобальні зміни клімату диктують свої умови – громадські простори повинні бути комфортними в спекотні дні й не перетворюватися на розпечені пательні. Особиста безпека кожного має не конфліктувати з доступом до простору найрізноманітніших груп людей – від «білих комірців» до безхатченків. Ідеальний громадський простір – де всі разом, але ніхто не заважає одне одному.

В 2013 році в Римі під егідою ООН була підписана Хартія громадських просторів. Її ключова думка полягає в тому, що мешканці повинні не лише користуватися цими благами міської цивілізації, але й створювати їх. Це частина «права на місто», яке належить не владі, а кожній людині.

Пандемія COVID-19 змусила жителів міст багато в чому переосмислити значення громадських просторів. Замкнуті у своїх квартирах люди почали ще більше цінувати ті можливості для спілкування, які дають відкриті локації.

Проте, безпрецедентні карантинні заходи під час пандемії, здається, вступають в конфлікт з ідеологією вільного простору. І сьогодні багато провідних теоретиків та практиків містобудування задумуються над тим, як узгодити безпеку з доступністю, а свободу з обмеженнями. І чи можливо це взагалі?

Найпесимістичніші урбаністи пророкують зниження цікавості до відкритих громадських просторів. Мовляв, людство ще більш зануриться у віртуальний світ й не надаватиме такої ваги міському середовищу. Навряд чи можна з цим погодитися. Але вірогідно зміниться психологічне сприйняття міри концентрації людей на певній території. Те що раніше не сприймалося, як велелюдний натовп, тепер з міркувань безпеки буде оцінюватися інакше. Це ще один аргумент за те, що великі помпезні площі, які призначені для масових заходів, втратять свою привабливість та функціональність. На зміну їм прийдуть локації більш компактні та орієнтовані на мешканців конкретних будинків і кварталів.

Вже сьогодні проявляються перші обриси постковідного громадського простору. Зокрема, йдеться про перетікання його з центру на околиці. Тобто створення відповідних локацій в так званих «спальних» районах.  Все йде до того, що люди  частіше будуть відпочивати поряд зі своїм домом. Це актуалізує вже давно відому концепцію 15-ти хвилинного міста, де уся необхідна інфраструктура розташована в межах пішохідної доступності.

Звичайно, нам в рамках старої радянської забудови створювати нові громадські простори в «спальниках» важко, але можливо. В тому числі за рахунок «кишенькових» парків та місць спілкування, які займають невелику площу, а дають колосальний позитивний ефект. І тому є надія, що з часом сірі житлові райони ставатимуть більш різноманітними та цікавими.

В Києві та в Україні вже є забудовники, які реагують на запит ринку щодо локацій громадського простору в новостворених ЖК, формуючи мультифункціональні самодостатні території для роботи та відпочинку. Й саме вони стануть центром активності в молодих мікрорайонах міст.

Ще одним наслідок коронавірусу для громадських просторів - зростання їхньої нішевості. Тобто на зміну великим скупченням людей прийде подрібнення на невеликі групи, кожна з яких знайде щось своє на певній локації, але так, аби тримати безпечну соціальну дистанцію від іншою групи. Ризики великих скупчень, безумовно, вплинуть на проектування громадського простору в найближчому майбутньому. Він стане більш гнучким та пристосованим до можливих епідемічних загроз.

Такі адаптації вже з’являються. Наприклад, віденський зелений лабіринт від студії Precht, де відвідувачі розмежовані широкою живою загорожею, а на початку й в кінці маршруту стоять датчики. Вони сигналізують про наявність на доріжці іншої людини. Такі новації дозволяють зберігати соціальну дистанцію. Таким чином розмежування в тій чи іншій формі стане ключовим елементом проектування.  

Більшу увагу приділятимуть особистим потребам. Навіть у мегаполісі мусять бути місця, де людина може побути одна або в невеликій групі, в тиші без нав’язливої уваги інших. В найближчому майбутньому з’являтиметься все більше громадських місць, що будуть надавати такі можливості.

Адаптація до постковідного світу триватиме довго. Але сутність громадських просторів не зміниться. Вони залишаться місцями притяжіння людей, які прагнуть спілкування, нових вражень та емоцій. Наслідки коронавірусу лише допоможуть їх урізноманітнити, забезпечити людям більше приватності та посилити безпекову складову відпочинку.