16:56 23.03.2017

Глава Ради НБУ Данилишин: Не бачу жодного ідеологічного розколу в Раді

Ексклюзивне інтерв`ю голови Ради НБУ Богдана Данилишина агентству "Інтерфакс-Україна"

Запитання агентства "Інтерфакс-Україна" до голови Ради Національного банку Богдана Михайловичу Данилишину

Запитання: Рада НБУ наприкінці лютого схвалила оцінку діяльності правління НБУ в 2016 році. У релізі за підсумками засідання було заявлено, що Рада ухвалила рекомендації правлінню НБУ та Кабінету міністрів України. Що це за рекомендації?

Відповідь: Вважаю їх певною дорожньою картою, виконання якої сприятиме поверненню довіри до банківської системи і на цій основі відновленню економічної активності та кредитування в Україні. До речі, повний перелік рекомендацій оприлюднено на сторінці Ради на офіційному сайті Нацбанку.

Тому не забиратиму зайвий час, а лише приверну увагу до таких моментів: (1) Рада як конституційний інститут законодавчо зобов’язана щоквартально надавати власні рекомендації регулятору та урядові. (2) Рекомендації, вироблені в лютому, вважаю спільною позицією не лише Ради, але й експертної спільноти. Адже їх розробка спиралася на пропозиції Вищої експертної ради та Громадської колегії при Раді. Я ініціював кілька засідань цих дорадчих органів, на яких ми обговорювали необхідні шляхи та кроки Нацбанку й уряду для відновлення стійкого економічного зростання в нашій державі. (3) Рекомендації обов’язкові до виконання правлінням регулятора, Рада має повноваження відповідного контролю за їх виконанням.

Запитання: Якими є результати внутрішнього аудиту Нацбанку?

Відповідь: На жаль, детальна інформація про результати внутрішнього аудиту Нацбанку має обмежений доступ і не може розголошуватися членами Ради. Можу лише сказати, що ми виконуємо свій законодавчий мандат не лише в частині грошово-кредитної політики, а й щодо нагляду за системою внутрішнього контролю Національного банку. Останнє, безперечно, ширше поняття, ніж проведення внутрішнього аудиту діяльності, оскільки включає й оцінку річної фінансової звітності регулятора, і виконання кошторису, і питання розподілу прибутку тощо. За доволі короткий період функціонування нового складу Ради був створений і розпочав роботу Аудиторський комітет. Він є консультативним робочим органом Ради, який розглядатиме перелічені питання.

Аби не викликати зайвих зауважень, відзначу, що в цілому ми задоволені роботою підрозділу внутрішнього аудиту. Застосовувані ним підходи загалом відповідають Міжнародним засадам професійної практики. Це підтверджено незалежним зовнішнім оцінюванням у 2014 році.

Зі свого боку запевняю, що Рада сприятиме подальшому впровадженню кращих світових практик, реалізації ризико-орієнтованого підходу, здійснюватиме незалежне оцінювання діяльності цього підрозділу.

Запитання: Наприкінці лютого також було заявлено, що Вища експертна рада при Раді НБУ напрацьовує нову стратегію розвитку банківської системи України. Чому виникла потреба у створенні цього органу? Розробка такої стратегії є прерогативою Ради чи правління НБУ? Адже існує ще стратегія від профільного парламентського комітету, стратегія розвитку державних банків Мінфіну та уряду.

Відповідь: Спершу про Вищу експертну раду при Раді НБУ. Це дорадчий робочий орган Ради, і ми маємо право створювати такі інститути. Я пишаюся тим, що нам вдалося залучити до роботи найкращих фахівців в галузі економіки та фінансів. Достатньо сказати, що в останньому засіданні Вищої експертної ради брали участь колишні керівники НБУ та уряду, керівники банківських асоціацій, наукових інститутів. Вірю, що така спільнота практиків та науковців здатна виробити й надати правлінню регулятора розумні рекомендації як щодо грошово-кредитної політики у державі, так і щодо стратегії розвитку банківської системи.

Закон про Нацбанк чітко розмежовує повноваження правління й Ради. Стратегічні документи затверджуються Радою на основі пропозицій правління, а тактичні рішення правління приймає самостійно. Рішення щодо стратегії розвитку банківської системи, в тому числі державних банків, надзвичайно важливі, тому слід долучати професійну спільноту, що ми й робимо. Україна від цього лише виграє.

Я послідовно привертаю увагу до того факту, що державний сектор у банківській системі зараз є надмірно великим. Приміром 60% депозитів населення розміщено в чотирьох державних банках, але ці депозити стали джерелом кредитів лише на 44%, в той час як по системі в цілому цей показник становить 67%. За окремими експертними розрахунками, чотири державних банки могли б зараз наростити свій кредитний портфель на суму приблизно 150-200 млрд грн залежно від результатів роботи ПриватБанку в першому кварталі цього року.

Стратегія розвитку банківської системи повинна містити: (1) перетворення державних банків на економічно самостійні фінансові установи, які не потребують бюджетної підтримки в середньостроковому періоді; (2) розвиток корпоративного управління державних банків, що мінімізує конфлікт інтересів між їх менеджментом та представниками власника – держави; (3) унеможливлення корупції в держбанках; (4) стимулювання здорової конкуренції між державними і приватними банками з метою дотримання антимонопольного законодавства.

Запитання: Рада НБУ визначила головними завданнями центрального банку в 2017 році зміцнення цінової стабільності, стабільності банківської системи й відновлення економічного зростання. Чи можливе одночасне досягнення цих цілей в 2017 році? Які з них пріоритетніші?

Відповідь: Коли не знаєш, як вчинити, дій за законом. В нашому випадку закон про НБУ чітко формулює, якими цілями має керуватися регулятор. До речі, я не бачу жодних суперечностей: без цінової стабільності не можна досягти здорового економічного росту, так само як без фінансової стабільності банківська система не зможе ефективно виконувати функції фінансового посередника. Особисто я вважаю, що з огляду на результати попереднього року Нацбанк спроможний досягти поставлені перед ним Радою цілі та забезпечити виконання його основної функції.

Запитання: На вашу думку, чому банки використовують ліквідність для купівлі ОВДП чи депозитних сертифікатів НБУ замість кредитування підприємств реального сектору? Що слід змінити/зробити?

Відповідь: Насамперед тому, що це по суті безризикові інструменти, адже держава та НБУ завжди виконують свої зобов’язання в національній валюті. Тим більше, що наразі ці інструменти генерують достатньо високий рівень доходів для банків.

З іншого боку, існує багато чинників, які стримують збільшення обсягів кредитування реального сектору економіки. Насамперед, це пов’язано з економічним циклом України. Наша економіка зараз перейшла лише у фазу відновлення, для якої не характерні стрімкі темпи приросту кредитування. Водночас криза суттєво погіршила кредитоспроможність позичальників, і це при тому, що вже тривалий час маємо дефіцит ліквідного забезпечення.

Не вирішеними залишаються й питання захисту прав кредиторів та позичальників, реалізації банками застави, а також так званих "токсичних" активів. Це також стримує кредитування й зумовлює високі процентні ставки за кредитами. Через це підприємства намагаються фінансувати свою діяльність за рахунок власних обігових коштів без залучення банківських кредитів.

Це лише те, що, як кажуть, на поверхні. Однак наразі таких питань, на жаль, накопичилось чимало і відповідно їх необхідно вирішувати, щоб створити належні умови для розширення кредитування й забезпечення сталого економічного зростання нашої держави.

Запитання: Які додаткові інструменти управління ліквідністю, на ваш погляд, може використовувати НБУ на додачу до депозитних сертифікатів?

Відповідь: На сьогоднішній день НБУ має у своєму розпорядженні широкий арсенал монетарного інструментарію, який відповідає світовій практиці центральних банків. Застосування цих інструментів дає можливість регулювати ліквідність банківської системи в обох напрямах, тобто як збільшувати її, так і зменшувати. НБУ може застосовувати весь спектр своїх інструментів, однак їх набір і параметри мають встановлюватися залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку таким чином, щоб сприяти досягненню цілей регулятора.

Наразі, з огляду на структурний профіцит ліквідності банківської системи, основними операціями монетарної політики є операції з розміщення депозитних сертифікатів. Проведення таких операцій зумовлює зменшення надлишкової ліквідності в банківській системі, втім лише в короткостроковому періоді. У довгостроковій перспективі застосування цього інструменту призводить до збільшення пропозиції коштів, адже НБУ сплачує банкам проценти за своїми депозитними сертифікатами.

Цього ефекту можна уникнути, якщо надлишкову ліквідність мобілізовувати, зокрема шляхом продажу державних облігацій України з портфеля НБУ. Очевидно, що такі операції не можуть виступати субститутом депозитних сертифікатів повною мірою через різну строковість цінних паперів: якщо депозитні сертифікати однозначно є короткостроковим інструментом, то державні цінні папери мають більш тривалий період обігу. Втім, з метою нівелювання цієї різниці НБУ свого часу проводив операції двостороннього котирування, суть яких полягала в тому, що НБУ зобов’язувався викупити назад у свій портфель державні цінні папери в будь-який момент за зверненням банку. Таким чином, як ви зазначили, " на додачу до депозитних сертифікатів" НБУ має у своєму арсеналі інструментарій, застосування якого може посилити мобілізаційну спрямованість операцій регулятора. Інше питання, наскільки охоче банки вкладатимуть кошти в інші інструменти.

Запитання: Чи слід змінити операційний дизайн монетарної політики НБУ (1) на зменшення надлишку ліквідності, яка йде на купівлю депосертифікатів НБУ; (2) перегляд цілі з позитивної реальної ставки НБУ на нульову реальну ставку чи навіть від’ємну реальну ставку?

Відповідь: Це питання більшою мірою не дизайну політики, а рівня процентних ставок. Звісно, що для розвитку реального сектору економіки їх необхідно встановлювати нижчими, ніж вони є зараз. Однак це необхідно робити без генерування інфляційних ризиків. Адже різке зниження процентних ставок може призвести до суттєвого прискорення інфляції, що в довгостроковій перспективі не лише нівелює ефекти від зниження процентних ставок, а й загалом деструктивно вплине на економіку. Тому, на мій погляд, процентні ставки за допомогою монетарних інструментів необхідно знижувати в міру послаблення інфляції.

При цьому актуальним наразі є застосування інструментів не глобальної, а дещо вужчої дії. Мова йде про інструменти фіскальної політики, в тому числі компенсації частини процентів за кредитами з бюджету. Виважене застосування таких інструментів не генеруватиме додаткових ризиків інфляції з однієї сторони, а з іншої може суттєво покращити стан окремих галузей економіки.

Звісно, можна встановити нульову чи навіть від’ємну реальну ставку. Однак наразі це створить такі дисбаланси, наслідком яких може стати руйнування фінансового та реального секторів. Для такого зниження процентних ставок необхідні відповідні економічні та фінансові умови. Необхідно щоб наша економіка та фінансовий сектор працювали так як у розвинутих країнах, які за таких умов і встановлюють від’ємні процентні ставки.

Запитання: Ви є адвокатом більш активної співпраці Кабінету міністрів та НБУ щодо відновлення економіки та прискорення економічного зростання. Чи можете стисло охарактеризувати операційні деталі такої співпраці?

Відповідь: Нацбанк в силу поставлених перед ним відповідно до Конституції й профільного закону завдань, а також в рамках наявних повноважень та інструментів для їх реалізації здійснює політику стримування зростання цін. І проводить її загалом успішно - за 2016 рік інфляція склала 12,4%, тобто в межах цільових орієнтирів НБУ.

Що ж до інфляційних цілей на цей і наступний рік, то на даний момент вважаю їх досяжними. По-перше, їх планує досягти не лише НБУ, але й уряд. А це, звичайно, запорука успіху. По-друге, цей рівень є консенсусним і в експертному середовищі.

Водночас ми в Раді НБУ усвідомлюємо, що зниження інфляції до проголошених рівнів, на жаль, не гарантує сталого зростання української економіки, яка залишається за своєю суттю сировинною і продовжує залежати від стану зовнішньої кон’юнктури. Задля подолання цієї хибної залежності зусилля Нацбанку мають бути підтриманими відповідною структурною політикою уряду.

Операційними деталями такої співпраці мають бути спільні засідання й наради, підписання відповідних меморандумів, взаємна участь фахівців середньої та вищої ланки на етапі підготовки узгоджених заходів державної політики тощо.

Запитання: Яким є оптимальний, на ваш погляд, рівень балансу державного бюджету (в % ВВП) для України та водночас яким є оптимальний рівень балансу зовнішньої торгівлі економіки України (% ВВП)? При цьому яким є оптимальний рівень інфляції для економіки України?

Відповідь: Відповідь на це питання залежить від кінцевої мети, тобто - є оптимальним для чого? Якщо ми говоримо про збалансований макроекономічний розвиток держави та макроекономічну стабільність як фундаментальні передумови забезпечення сталого економічного зростання, то оптимальними є рівні передбачені програмою співпраці з МВФ. Адже ця програма включає показники всіх основних секторів економіки таким чином, що їх динаміка є консистентною і, як кажуть, на виході сприятиме макроекономічній стабілізації. Одним з основних елементів такої стабілізації є досягнення оптимального рівня інфляції, а саме 5% в середньостроковій перспективі, що, зокрема, є основною ціллю НБУ і визначено Основними засадами грошово-кредитної політики.

Запитання: Як кореспондується Ваш заклик щодо відновлення українського експорту з іншим закликом щодо впровадження політики економічного націоналізму, яку наразі провадить, на вашу думку, президент США Трамп? Яке ваше ставлення до створення Державного експортно-кредитного агентства, до якого скептичного ставиться правління НБУ?

Відповідь: Якщо подивитися на історію питання, то своєї промислової могутності США досягли в кінці XIX – на початку XX століття. В цей період США були найбільш протекціоністською, поряд з Німеччиною, країною світу. Американці добре знають, чому й за рахунок чого вони стали головною економікою світу й цитаделлю світових технологій. Тепер уже Китай робить те ж саме зі США, що США свого часу робили з Англією. Тому повернення до витоків дуже логічне. Інша справа, що Трампа чомусь недолюблюють ЗМІ. Так, він не грає на саксофоні, як Білл Клінтон, задарма не співає пісень, як Барак Обама, і взагалі він дещо брутальний. Але президент США - не шоумен, він не зобов’язаний прагнути подобатися ЗМІ, представникам спортивних чи творчих еліт. Важливо, що він законно переміг на демократичних виборах. Його головне завдання - провадити правильну і ефективну економічну політику, яка посилить позиції США як провідної економіки світу. От і все. А говорить він цілком розумні речі, про які ще 2011 року писав відомий фахівець Дені Родрік в книзі "Парадокс глобалізації", і тоді, між іншим, вони не викликали жодної критики.

Я вже писав у своїх колонках, що ініціативи, з якими виступає Трамп, зараз є мейнстрімом в середовищі економістів. Маю на увазі протекціонізм. Обама під час свого президентства виражав інтереси глобальних економічних кіл, мало пов'язаних з національною економікою США, і з цього огляду його політика була, безумовно, логічною. Не треба їх протиставляти один одному - вони обидва по-своєму мають рацію. Просто економічна ідеологія Трампа передусім виражає інтереси національного сектора американської економіки, а не міжнародних корпорацій (здебільшого фінансових компаній і сектора IT, нехай навіть з американською "пропискою"), чиї інтереси імпонували Обамі.

Я неодноразово описував, який саме тренд задає зараз головна економіка світу: починається парад промислових політик в національних економіках. Отже нам не залишається нічого іншого, ніж долучитися до цього руху. Як колись ми, самі того не відаючи, стали собі на горе лібертаріанцями. А тепер настав час - вже на радість - ставати прихильниками промислової політики. З цього огляду створення національного Експортно-кредитного агентства - правильний крок у потрібному напрямку. Але таких кроків треба зробити ще дуже багато. І тільки після цього в нас буде побудована сучасна й конкурентоспроможна економіка. Але альтернативи повернення до державного дирижизму в української національної промислової політики немає. Так сьогодні роблять всі розвинені держави, так збираються зробити чимало з тих держав, які розвиваються.

Запитання: Чи можливе перетворення гривні на інвестиційну валюту?

Відповідь: Можливе. Хоча точний зміст відповіді на це запитання залежить від того, що ви розумієте під "інвестиційною валютою". Якщо йдеться про те, що інші країни розглядатимуть гривню як "тиху гавань" та скуповуватимуть її, то це можливе в довгостроковій перспективі. Втім, у мене виникає запитання: навіщо це робити? Звісно, що приплив іноземної валюти може справити чимало позитивних ефектів на економіку. Однак необхідно враховувати й негативні, а саме те, що створення "тихої гавані" в малій та відкритій економіці зробить її вкрай вразливою до зовнішніх шоків через потоки капіталу.

Запитання: Чи є біткойн грошима, або чи зможуть гроші на базі блокчейн стати грошима?

Відповідь: Останнім часом спостерігається підвищений інтерес до використання віртуальних валют. На мою думку, вони є грошовими сурогатами, які не забезпечені реальною вартістю і не можуть використовуватися на території нашої країни як засіб платежу, оскільки це суперечить нормам українського законодавства. Водночас міжнародне поширення таких платежів робить цю категорію послуг привабливою не лише для законослухняних споживачів, але й для осіб, чиєю метою є вчинення протиправних дій.

Знаю, що Національний банк вивчає досвід запровадження інноваційних продуктів на ринку платежів та відстежуватиме політику центральних банків і державних установ інших країн для того, щоб урегулювати питання віртуальних валют. Регулятор вітає всі ініціативи, що допомагають розвитку ринку безготівкових платежів в Україні, та відкритий для обговорення новітніх тенденцій у цій сфері.

Запитання: Чи розглядає Рада НБУ питання розширення своїх повноважень? Наприклад, у питаннях переговорів з МВФ?

Відповідь: Повноваження Ради визначені профільним законом, а їх розширення належить до компетенції парламенту, який може ухвалити відповідні законодавчі зміни.

Наразі Рада не долучена до процесу розробки Меморандуму про економічну та фінансову політику по програмі кредитування EFF з МВФ. На мою думку, це не зовсім правильно, бо Конституція фактично покладає на Раду місію найвищого органу монетарної влади в Україні. Ми не повинні бути відсторонені від переговорного процесу з МВФ. Тому Рада на своєму засіданні розглядала питання доцільності залучення її членів до переговорів з міжнародними фінансовими організаціями, включаючи МВФ. У разі залучення нас до переговорного процесу, ми готові надати свої фахові висновки й пропозиції, в тому числі до проекту Меморандуму з МВФ.

Запитання: У разі відставки Валерії Гонтаревої якою буде позиція Ради НБУ щодо вибору нового керівника? Яким взагалі є вплив Ради на кадрову політику Нацбанку?

Відповідь: На сьогоднішній день вважаю неетичним обговорювати це питання. Голова НБУ працює у звичайному робочому режимі. Нещодавно ми дали офіційну Оцінку діяльності правління НБУ, вона опублікована на нашому сайті, суспільство може з нею ознайомитися.

Зауважу також, що звільнення та призначення кандидатур на посаду голови Національного банку не належить до компетенції Ради.

Водночас, згідно п.п. 17 та 18 ст.9 закону про Національний банк, Рада має повноваження щодо затвердження призначень заступників голови НБУ та керівника департаменту аудиту. Саме наш колектив вивчає профпридатність кандидатур, поданих головою НБУ.

Запитання: Коли ви очікуєте на завершення формування складу Ради НБУ? Ваш заступник Тимофій Мілованов минулого року казав, що склад Ради розділився за економічними поглядами у відношенні 3:4. Яка Ваша думка з цього приводу?

Відповідь: На сьогодні сформований дієздатний склад Ради. До її складу входять представники, делеговані парламентом та президентом України.

Я вже говорив раніше, що не бачу жодного ідеологічного розколу в Раді. Безперечно, бувають жорсткі професійні дискусії щодо шляхів і методів досягнення визначених цілей. І особисто я обстоюю право кожного на власну думку, незалежно від того, подобається вона комусь, чи ні. Бо всякий розвиток закінчується саме тоді, коли всі єдині в думках. В будь-якій здоровій та успішній установі обов'язково має бути присутня конструктивна дискусія (запорукою чого є, приміром, розвиток науки). До речі, свідченням цієї моєї позиції є публікація останньої Оцінки діяльності правління із зауваженнями та думками всіх членів Ради.

Гадаю, на даному етапі вже некоректно говорити про розбіжності в поглядах на цьогорічну грошово-кредитну політику. Рада Нацбанку ухвалила Основні засади грошово-кредитної політики на поточний рік та середньострокову перспективу, і це документ, який врахував думки всіх учасників його розробки.

Запитання: Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію щодо останнього рішення Ради Нацбанку та особливої думки до нього голови НБУ та вашого заступника: це глибинний конфлікт чи нормальна дискусія?

Відповідь: Я вже казав, що жодного конфлікту не бачу. Кожен має право на власну думку. Наше рішення прекрасно засвідчує демократичні підходи, що панують в Раді НБУ.

Запитання: Серед економістів донедавна було модно уникати явної ідеологічної самоідентифікації. Водночас ви з дати призначення на посаду голови Ради НБУ чітко даєте зрозуміти, що дотримуєтесь рекомендацій економічної школи "неокейнсіанства". Яка природа ваших уподобань щодо цього економічного вчення? Хто ще з визначних економістів мав/має вплив на формування ваших економічних поглядів?

Відповідь: Мені не зовсім зрозуміле поняття моди в економічній теорії. Економічна теорія потрібна не для краси, як індустрія моди, а для того, щоб вирішувати суто практичні завдання першорядної ваги для суспільства. Адже від якості застосовуваної в країні економічної теорії завжди залежить якість добробуту громадян.

Тепер по суті. Чому я кейнсіанець? Все просто (до речі, великий фізик Річард Фейнман якось сказав, що той, хто не може просто пояснити теорію, не знає її до ладу) - назагал існують два підходи. За одним з них, підприємці та робітники самі знають, що робити, а держава їм тільки заважає. Це підхід капіталізму laissez-faire, або австрійської економічної школи (а з невеликою натяжкою - ще й монетарної теорії Мілтона Фрідмана). Згідно з іншим підходом, без втручання держави сильної економіки не побудувати. Це в основному точка зору Кейнса. Хто правий? Річ у тім, що капіталізм laissez-faire в обмеженому варіанті функціонував тільки в країнах Заходу, тобто там, де й зародився капіталізм. І ніде більше. Чому він функціонував тільки там? Тому що, як писав видатний соціолог Макс Вебер, капіталізм породила протестантська етика. Але в Україні її немає і не було. А визнаний в усьому світі історик економіки Карл Поланьї в історичному дослідженні про розвитк британської економіки "Велика трансформація" показав, як часто вдавалися британці до промислової політики й державного втручання в економіку. Вдавалися до них в XIX-XX століттях і всі європейські континентальні країни, зокрема Франція й Німеччина, тобто країни, які домоглися успіху в світовій економіці. В 1960-ті роки їх використовували країни Південно-Східної Азії, тепер використовують Китай і В'єтнам... І тільки ми чомусь не хочемо цього робити. Але як же тоді ми зможемо відродити економіку країни, якщо прикладів, коли сильна економіка формувалася без впливу з боку держави, не було у світовій історії? Строго кажучи, навіть в західних країнах не було. Тому я за кейнсіанську політику, за дирижизм, за промислову політику. На Заході в економічній науці це вже мейнстрім. Пол Кругман, Джозеф Стігліц, Рагурам Раджан, Дені Родрік, а тепер навіть Джеффрі Сакс, який раніше був радикальним лібертаріанцем, і багато інших економістів виступають за промислову політику, за активну роль держави в економіці. Таке враження, що в Україні сьогодні зібралися ринкові теоретики-маргінали чи не з усього світу, раз тут так багато лібертаріанців-економістів за такої переваги кейнсіанців у світовій економічній думці. Залишається тільки шкодувати про це.

Ось чому я кейнсіанець, або, якщо хочете, неокейнсіанець, оскільки по суті в цих визначеннях немає антагонізму. Кейнс не вірив у чисту ринкову економіку, не вірю в неї і я. Без проактивної ролі держави ми не зможемо розвиватися - це мені абсолютно ясно.

Запитання: Велику дискусію в суспільстві викликали зарплати членів Ради НБУ. На Ваш погляд, наскільки вони виправдані? Це гроші платників податків чи надруковані гроші?

Відповідь: Насамперед, спробую пояснити, звідки беруться гроші на винагороду членам Ради. Для цього нагадаю, що Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису. Цей кошторис затверджується Радою та щорічно перевіряється Рахунковою палатою. Згідно з законом про Національний банк, члени Ради за виконання своїх функцій отримують винагороду за рахунок НБУ. Тобто витрати на заробітну плату, винагороди, відрядження тощо для членів Ради здійснюються в межах кошторису регулятора. Джерелом витрат в межах кошторису є реальні доходи Нацбанку. Тому некоректно казати про якісь надруковані гроші.

Розмір винагороди членам Ради, крім голови Нацбанку, визначено п. 20 ст. 9 закону. В даній статті чітко визначено порядок встановлення винагороди – методику визначення винагороди членам Ради розробляє правління НБУ, а Рада розглядає її та затверджує. Цією ж статтею визначено розмір винагороди та її обмеження – сума щорічної винагороди члена Ради не може бути більша за чотирикратний максимальний розмір заробітної плати члена правління НБУ.

За поданням правління Рада Нацбанку на засіданні 9 грудня 2016 року затвердила методику. Відповідно до неї, для розрахунку щорічної суми винагороди за базу розрахунку і рівень обмеження взято максимальний розмір річної заробітної плати члена правління НБУ як співставний показник і як такий, що відповідає економічній суті та юридично обґрунтований.

Запитання: Як ви оцінюєте втрати від блокади та рішення МВФ зачекати з виділенням Україні чергового траншу кредиту EFF?

Відповідь: Втрата економічного потенціалу територій – макроекономічний шок для економіки будь-якої держави світу. Тому мені цілком зрозуміла мотивація МВФ при прийнятті рішення про відтермінування розгляду українського питання на Раді директорів. Між тим вважаю, що українська влада добре спрацювала: суспільство побачило цілковиту узгодженість дій НБУ та уряду при наданні ними оцінки розміру втрат ВВП від торгової блокади. Обидва інститути вважають, що вони не перевищать 1,5% ВВП. До речі, ці оцінки досить близькі до тих, що надані іншими міжнародними та вітчизняними експертами. Сподіваюсь, що і МВФ має подібні розрахунки, і тому узгодження оновлених макроекономічних прогнозів з нашим кредитором швидко завершиться.

Що ж до інших макроекономічних показників, то вважаю, що цільовий показник інфляції все ще є досяжним. Також ми не очікуємо значного негативного впливу на курс гривні (окрім іншого слід брати до уваги доволі сприятливу зовнішньоекономічну кон’юнктуру для українського експорту).

Отже, я з обережним оптимізмом дивлюся на можливість отримання чергового траншу у найкоротші строки.

РЕКЛАМА

SOCIAL

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Loading...
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины.

РЕКЛАМА
ПОГОДА
РЕКЛАМА