Відстрочка CBAM для України: не примха, а питання виживання
Муса Магомедов, народний депутат України, Голова Підкомітету з питань промислової політики Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку
Перед обличчям запровадження вуглецевого механізму CBAM, Україна повинна мобілізувати всі ресурси – від Кабінету Міністрів та Верховної Ради до бізнес-спільноти. Без крихти іронії Україна щиро підтримує амбітні цілі Європейського Союзу щодо Зеленого курсу та кліматичної нейтральності до 2050 року, а також визнає логіку принципу CBAM – "хто більше забруднює, той більше платить". Втім, для країни, яка вже четвертий рік веде виснажливу війну за своє існування й безпеку всієї Європи, цей інструмент несе не стимули, а ризик повномасштабної економічної катастрофи.
CBAM як частина Зеленого курсу ЄС покликаний зробити імпорт до Євросоюзу "кліматично справедливим". Формально все логічно — ЄС захищає власних виробників і стимулює екологічний перехід у світі. Проте з точки зору українських виробників механізм не враховує головного: Україна — не просто країна, яка ще не модернізувалась. Ми — країна, що втягнута, не з власної волі, в найбільшу війну в Європі за останні 80 років.
Уявіть собі типове підприємство десь у промисловому українському місті. Завод частково зруйнований обстрілами, частина персоналу мобілізована чи виїхала за кордон — кадровий голод, електрика — часто за графіком, логістика — на межі фолу, а отже й утримання місця на міжнародних ринках також. Його діяльність зараз — це не про доходність, а про виживання. І от у таких умовах держава має пояснити цьому підприємству, що відтепер його продукція буде ще додатково обкладатись чималим збором при експорті його продукції до ЄС.
Українські експортери вже сьогодні змушені працювати у безпрецедентних умовах. Обстріли, перебої з електропостачанням, важка й дорога логістика, глибокий дефіцит кадрів, неможливість залучення дешевих кредитів, інвестицій, шалене подорожчання страхування. І от тепер — ще й необхідність сплачувати CBAM-сертифікати за кожну тонну вуглецю. Для багатьох компаній це буде не просто обтяжливо — це буде фатально.
Ба більше, ми говоримо про наслідки не лише для окремих підприємств, а про ризик обвалу цілих промислових регіонів, де металургія й хімія забезпечують експортну валюту, робочі місця й податки на оборону.
Відстрочка — не каприз
CBAM виходить із припущення, що країни-експортери мають час і гроші на модернізацію. Україна ж паралельно лагодить електростанції й підстанції після повітряних атак, вивозить обладнання з прифронтових комбінатів, екстрено навчає жінок шахтарській справі, оскільки чоловіки на фронті, шукає нові логістичні потужності й маршрути — традиційні під ударами — і шукає кредит не на «зелені» печі, а на елементарний ремонт цехів. Час, який ЄС спокійно витрачали на таксономію й розвивав перспективні й коштовні технології, наприклад, зав’язані на водень, українські заводи витрачали на виживання.
Ми не ставимо під сумнів важливість кліматичної політики. Україна залишається відданою цілям Паризької угоди. Однак понад усе зараз нашій промисловості потрібен а час. Не скасування CBAM назавжди — а мінімум п’ятирічна відстрочка. Це не преференція, не пільга — це реалістичний компроміс, що дозволить українським підприємствам пройти адаптацію і зберегти економічну основу для відновлення країни.
Україна має всі юридичні підстави просити таку відстрочку. Згідно з частиною 7 статті 30 Регламенту ЄС № 2023/956, у разі форс-мажору, викликаного непередбачуваними подіями, держава може отримати виключення з дії CBAM. І повномасштабне вторгнення Росії — це і є така подія. Спровокована, зовнішня, руйнівна. Війна знаходиться війна поза контролем однієї або більше третіх країн, на які поширюється дія CBAM — ані Україна, ані вся західна коаліція попри всі докладені дипломатичні зусилля не може її зупинити.
Критерію руйнівних наслідків для економічної та промислової інфраструктури ми, на жаль, також відповідаємо. Прямі економічні збитки України на листопад 2024 року згідно незалежного дослідження KSE Institute оцінювались у $170 млрд.
Енергетичний сектор України зазнав збитків на $14,6 млрд — зруйновано або пошкоджено значну частину генерувальних потужностей, високовольтних підстанцій і ключових об'єктів нафтогазової інфраструктури. Загальні втрати промисловості, будівництва та сфери послуг становлять ще $14,4 млрд. Унаслідок війни зруйновано або суттєво пошкоджено майже 500 великих і середніх підприємств, як приватних, так і державних. З часу заміру — руйнування й збитки тільки зросли.
З лютого 2022 ми не мали жодної можливості модернізувати виробництво чи впровадити системну політику декарбонізації. Все, що ми могли — намагатися вижити.
У 2026 році, з моменту повноцінного запуску CBAM, Україна може втратити $790 млн. А у 2030 році — майже $5 мільярдів. Це цифри, які не просто знебарвлюють економічні перспективи — вони ставлять під сумнів майбутню життєздатність української промисловості.
За оцінками, яка була проведена за підтримки Конфедерації промисловості Данії (DI) та New Democracy Fund, під загрозою — понад 70 тисяч робочих місць, $2,8 млрд податкових надходжень і 4,8% ВВП. Експорт в ЄС скоротиться щонайменше на 8%. CBAM стане й інвестиційним ударом — лише металургія може втратити до 2,7 млрд доларів інвестицій у 2026-2030 рр.
Далі — гірше. Із подальшим зростанням ціни на викиди вуглецю в ЄС — а відтак і вартості придбання CBAM-сертифікатів — негативні економічні наслідки для України посилюватимуться. За прогнозами, у 2030 році, а також у середині 2030-х років це може призвести до падіння ВВП на 6,1% та 6,3% відповідно, скорочення товарного експорту до ЄС на 9,8% і 10,1%, зниження обсягів переробної промисловості на 16,7% та 17,1%. Податкові надходження впадуть на $3,5–3,6 млрд, а кількість втрачених робочих місць сягне майже 120 тисяч.
Це не «нормальна ціна» за зелену трансформацію — це економічна криза на тлі війни та майбутніх важких і надзатратних спроб повоєнного відновлення.
Що потрібно зробити — і Україні, і ЄС
По-перше, український уряд має офіційно звернутися до Єврокомісії з проханням про відстрочку на 5 років. Це дасть можливість сформувати реальну систему моніторингу викидів, запустити пілотні проєкти з декарбонізації, створити систему підтримки для виробників.
По-друге, Україні потрібен доступ до європейських фондів на екологічну модернізацію. Наприклад, у 2023–2024 роках країни ЄС виділили понад €10,5 млрд на трансформацію сталеливарної галузі. Для українських компаній, особливо тих, які працюють у прифронтових регіонах, подібна підтримка, грантова та експертна — це питання виживання.
І по-третє — потрібна політична воля. Від Євросоюзу. Надання відстрочки — це не втрата обличчя ЄС. Це — жест солідарності, що відповідає принципам ЄС і логіці спільної боротьби з російською агресією. Кліматична політика ЄС не має суперечити політиці безпеки та розвитку. Відстрочка — це шанс довести, що «Зелена угода» здатна враховувати реалії війни, а не перетворюватися на бюрократичний шлагбаум.
ЄС потрібно усвідомити, що без української сталі «зелений» перехід для них також стане дорожчим. Адже раптове падіння імпорту з України спричинить дефіцит і цінові стрибки на внутрішньому ринку Євросоюзу, де уже закриваються старі домни й скорочується пропозиція.
Надважливим є і безпековий фактор. Українська металопродукція — це броня й залізобетон укріплень, які утримують східний фланг Європи. Наразити на кризу ці виробництва — означає послабити оборону всього континенту.
«Зелена угода» не має перетворитися на «зелений бар'єр»
CBAM у нинішньому вигляді ризикує стати торговельною стіною між Україною та ЄС. Те, що для Франції чи Німеччини є логічним кроком до кліматичної нейтральності, для України — країни-кандидата і водночас жертви найбільшої війни в Європі з 1945 року — може стати точкою неповернення.
І в цьому немає нічого спільного з амбіціями кліматичної політики. Ціль ЄС — стимулювати сталий розвиток, а не душити країну-партнера, яка воює за спільні цінності.
Ми пропонуємо «зелений режим солідарності» — відстрочку і механізм тимчасових винятків, експертної й технічної підтримки для України. І закликаємо партнерів у Європі підтримати цю ідею.
Днями Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку звернувся до Уряду з проханням уповноважити Міністерство економіки України на ведення офіційних переговорів з ЄС щодо можливості отримання спеціального режиму (дерогації) в рамках CBAM відповідно до частини сьомої статті 30 Регламенту 2023/956 Європейського Парламенту та Ради від 10 травня 2023 року про встановлення механізму вуглецевого коригування імпорту та отримання відступу (спеціальних умов) СВАМ для України на період дії воєнного стану та щонайменше п’яти років з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Бо як би парадоксально це не звучало — тільки відтермінування CBAM дозволить українській економіці стати по-справжньому "зеленою" у майбутньому. Це дозволить нам пройти модернізацію, привабити інвесторів та зберегти експортну «подушку», без якої українська сталь і добрива втратять конкурентоспроможність уже за два роки, запустивши ланцюгову реакцію згортання виробництва і бюджетоутворюючих податків.
Україна не оскаржує саму суть CBAM і не шукає «лазівок». Ми прагнемо бути частиною європейського кліматичного майбутнього, але не ціною соціального колапсу й втрати обороноздатності. П’ять років — це не відмова від реформи, це можливість зробити її по-дорослому: зі зрозумілими правилами, реальними інвестиціями й робочими місцями, які переживуть війну.
Сьогодні на кону не абстрактні тонни CO₂, а конкретні життя людей і стабільність регіону. Якщо «Зелена угода» — це про справедливість і солідарність, саме час довести це на практиці. Якщо Європа підтримає нашу відстрочку, ми доведемо: українська промисловість може бути й сильною, і зеленою. Але для цього нам потрібен час, а не цінник, який уб’є шанс на модернізацію.