Лісова декомунізація. Як ми створюємо національний природний парк, "репресований" майже століття тому

Віктор Смаль, голова Державного агентства лісових ресурсів України

1926 рік, Центральна Україна. Вчені починають дослідження лісового масиву Чорний ліс. Вони готують обґрунтування для створення на цих територіях природного парку з метою захисту унікальних ландшафтів, а також рідкісних видів флори й фауни.

Довести роботу до кінця вченим не вдається. У 1930-і роки починаються сумнозвісні сталінські репресії. Ідея природного парку відкладається на кілька десятків років…

Декомунізація – це не про зміну табличок з назвами вулиць. Це передусім про ліквідацію наслідків тієї шкоди, яку нанесла радянська влада Україні.

Саме тому ми працюємо над створенням національного природного парку (НПП) «Чорнолісько-Боковеньківський». Він буде розташований на території Знам’янської, Долинської, Олександрівської, Дмитрівської, Суботцівської та Гурівської громад Кіровоградської області. Єдиної області України, де досі немає жодного нацпарку.

Чому саме Чорний ліс? Тому що ці місця – унікальні.

Зараз це – великий лісовий масив між верхів’ями річок Інгул та Інгулець. Власне, Чорноліський та Чутівський ліси – одні із найбільших широколистяних масивів на південній межі поширення лісу у Східній Європі.

10 тисяч років тому сюди дійшов найбільший льодовик тодішньої Європи. Це зумовило створення двох абсолютно різних екосистем, які при цьому знаходилися поруч. Таке «поєднання непоєднаного» дається взнаки й досі – і являє неабиякий інтерес з точки зору науки.

Тут ростуть 12 видів червонокнижних рослин, серед яких – бруслина карликова, реліктовий вид. Майбутній нацпарк також цінний дикими птахами, зокрема тут масово гніздиться орлан-білохвост. Ще один рідкісний мешканець – жук вусач дубовий. На карті Європи саме Чорний ліс – це місце де цього жука фіксують у найбільшій кількості. І цей перелік можна продовжувати.

На території лісових масивів є три западини, які являють собою  сліди від падіння космічних об’єктів. Найбільша западина в діаметрі сягає 25 км!

На цих унікальних землях зустрічаються разом геологія, ботаніка, географія і історія. На історії наголошу окремо.

Чорний ліс – сусід знаменитого Холодного яру. Він – такий самий свідок українських національно-визвольних змагань. Чорний ліс згадується у відомому творі Юрія Горліс-Горського, пам’ятник якому встановлено неподалік села Розумівка на Кіровоградщині. Там само розташована могила Чорного Ворона (таке прізвисько носили декілька повстанських атаманів).

«Незручні» історичні факти могли стати однією з причин низької уваги до Чорного лісу – як це було з уже згаданим Холодним яром або містом Батурин. Радянська влада ртизанським рухом під час Другої світової. До речі, цей аргумент використовують противники нацпарку – мовляв, тут були лише радянські партизани, ніякого іншого історичного значення ліс не має.

Звісно, історія не є головним аргументом противників. Передусім вони мають економічні аргументи: втрата робочих місць, неможливість проводити в лісі господарську діяльність.

Насправді ж НПП не знищить, а навпаки, створить робочі місця. Адже парку потрібна адміністрація, штатні працівники.

Що стосується господарської діяльності – дійсно, НПП створюється для консервування природи у вигляді, максимально наближеному до первісного. Разом з тим хибно думати, що весь нацпарк – це територія, огороджена парканом, куди нікого не пускають.

Законодавство про національні природні парки передбачає зонування території. У рекреаційних та господарських зонах, які займають більше 80% території НПП, можна збирати гриби та ягоди, вільно відвідувати ліс. На певних умовах здійснюється і заготівля деревини.

У цьому питанні ми, знову ж таки, позбавляємося радянщини, де питання ефективності та доцільності не ставилось. Наприклад, на Кіровоградщині вже є заповідні ділянки, але там немає адміністрацій. Ніхто ними не займається, і ліси гинуть. Створення нацпарку вирішить цю проблему.

З іншого боку, не можна забороняти господарську діяльність в лісах, які не є заповідними. Громади мають заробляти, і економічна доцільність має зберігатись там, де це не шкодить природі.

Тому ми сповнені рішучості закрити сторічний гештальт. Сподіваємося, нам не доведеться чекати ще 100 років – хоча бюрократичні процеси сильно уповільнюють процес. Із обережним оптимізмом можу сказати, що національний парк на Кіровоградщині може з’явитися за півроку. Остаточну крапку в його створенні має поставити Президент України.