Державна атестація української науки: що далі? Огляд та оцінка
Володимир Хаустов, вчений секретар державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, заслужений економіст України, кандидат технічних наук
Міністерство освіти і науки України завершило державну атестацію вишів і наукових установ у напрямах агроветеринарних та суспільних наук — за новою методикою оцінювання наукової ефективності.
Мета — не лише дати оцінку, а й підтримати найсильніші наукові колективи. Вперше — оцінювали не лише юросіб, а й окремі наукові підрозділи.
Це важливо. Бо без фінансування науки — немає майбутнього. Як колись сказав Рональд Рейган: «Ми фінансуємо науку не тому, що ми багаті. Ми багаті — тому що фінансуємо науку».
В умовах обмежених ресурсів, держава має підтримати тих, хто справді робить сучасну науку прорив. Новий підхід МОН дає шанс змінити те, що не змінювалось десятиліттями.
Реальність така: з часів СРСР залишилась низка наукових установ, які не мають реального замовника, існують лише за бюджетні кошти — і не дають віддачі. Атестація має змусити ці установи змінитися.
Методика — потрібна і вчасна. Але неідеальна.
Позитив: атестація проходить за напрямами наук — це логічно. Проте укрупнення груп — проблемне. Наприклад, усі суспільні науки оцінюються разом. А це — і економіка, і історія, і соціологія… І кожна має свої публікаційні традиції, свої джерела фінансування.
Тому формула повинна враховувати специфіку. А вагові коефіцієнти — бути диференційованими.
Крім того, методику затвердили після того, як КМУ вже ухвалив постанову про саму атестацію. Тобто: спочатку прийняли рішення — а вже потім розробили правила гри. Це породжує юридичні колізії.
Ще одне. Заповнення звітів — колосальна бюрократія. Дані потрібно вбивати вручну, витрачаючи місяці. Хоча всі публікації і патенти вже є у базах ДНТБ та УкрНОІВІ. У 2022 році я пропонував створити автоматизовану систему «Наука України», яка б сама збирала і рахувала ці дані. Але досі — ручний режим.
Окрема проблема — єдиний інтегральний індикатор. У нього запхано все підряд, але він не дає уявлення про унікальність установи. Краще — менше показників, але справді важливих. Сьогодні у світі все більше довіряють експертним оцінкам, а не суто математичним формулам.
Неприйнятно й те, що одна методика використовується для всіх наук, в тому числі, галузевої науки. А галузеві установи часто не мають ні публікацій у Scopus чи WoS, ні будь-яких публікацій, ні патентів — бо їхні результати закриті або конфіденційні.
У підсумкових балах атестації — дисбаланс. Дають перевагу публікаціям у закордонних виданнях та грантам від іноземних організацій. Наприклад, 3 гривні українського конкурсного фінансування прирівнюються до 1 гривні міжнародного. А закордонні госпдоговірні кошти оцінюють у півтора рази вище за вітчизняні.
Схожа ситуація — з публікаціями. 7 з 11 показників — про зарубіжні журнали. Монографія в Україні дорівнює лише розділу у монографії, індексованій у Scopus. Це непропорційно.
У сфері інтелектуальної власності — ще один абсурд. Один патент прирівнюється до трьох монографій. Але патенти на хімічні сполуки можна штампувати, варіюючи формулу. При цьому реальні ліцензійні договори на використання — майже відсутні. За три роки — лише 148 на винаходи.
Щодо експертної діяльності — ситуація також парадоксальна. Наприклад, наші колеги брали участь в експертизах ООН, ЮНЕСКО, оцінювали держпремії, але це не враховується. Бо методикою «не передбачено».
У підсумку — нова методика має сенс і необхідна. Але її треба доопрацьовувати. З урахуванням реалій. І з орієнтацією на розвиток науки в для України, а не просто на статистику співпраці з іноземцями.
Розвиток держави починається з науки. І наука — це не тільки звіт, не формула і не база даних. Це — люди. Це — ідеї. Це — наше майбутнє.
Статтю підготовлено спільно з інформаційно-аналітичним центром Experts Club. Деталі дивіться у відео.