Епоха сировинних матеріалів "жорсткої сили"

Єгор Перелигін, заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України

В цей понеділок починається London Mining Week і конференція Resourcing Tomorrow. Також плануємо дуже важливі і дуже цікаві двосторонні зустрічі на високому рівні. На шляху до Лондона, попрацював над ключовими ідеями та тезами – про що говорити і домовлятись з нашими західними партнерами. Як завжди – вирішив подивитись на все через призму ланцюгів постачання, вартісних ланцюгів та сьогоднішньої дуже непростої геополітики. Вирішив, що треба однозначно піднімати питання сучасних технологічних протистоянь, і вирішив, що однозначно треба розгортати концепцію співпраці на базі ресурсних та промислових "коридорів" від видобутку та переробки критичних мінералів (критичних сировинних матеріалів) і до виробництва компонентів та кінцевих технологій і товарів.

Ми звикли говорити про "критичні мінерали" мовою енергетичного переходу, електрифікації чи зеленої енергетики. Звісно, головними критичними мінералами вважаються літій, нікель, кобальт, графіт, мідь та рідкісноземельні елементи. Але якщо подивитися ширше, картина набирає зовсім інших кольорів та стає більшою, детальнішою та небезпечнішою. Та сама система, яка має забезпечити сировину для енергетичного переходу, одночасно є фундаментом нашої оборонної та аерокосмічної галузі – і сьогодні ця система структурно залежна від кількох географічних гравців, зокрема Китаю. Географічна концентрація ланцюгів постачання критичних сировинних матеріалів стала головною проблемою стратегічних галузей економіки західного світу.

Міжнародне енергетичне агентство говорить прямо: для 19 з 20 найважливіших "енергетичних" критичних мінералів переробка переважно контролюється однією країною. Видобуток поступово диверсифікується. А от "midstream", ні. В окремих сегментах концентрація навіть посилюється.

Від енергетичних металів до "сировинних матеріалів жорсткої сили"

Виробництво електромобілів, зелена енергетика та технології накопичення енергії стимулюють вибухове зростання попиту на мідь, літій, нікель, кобальт, графіт, рідкісноземельні елементи. У той же самий час, видобуток потроху зміщується до нових юрисдикцій. Але глибока переробка, хімія та виробництво компонентів (прекурсори, катоди, аноди) залишаються сконцентрованими в Китаї й кількох інших географічних хабах.

Це вже основа для хвилювання. Але навколо цих відомих та популярних критичних мінералів існує більш загадковий, тихіший "пояс" матеріалів, які визначають, чи взагалі зможуть працювати сучасні армії, авіакосмічна галузь та ядерна енергетика. Мова іде про такі метали як титан, берилій, цирконій, гафній, тантал, скандій, молібден, телур, вольфрам, уран, ванадій, германій та галій.

За обсягом ринку це не гіганти. Більшість з цих металів є супутніми продуктами мідних, нікелевих, цирконієвих або титанових ланцюгів. Але саме вони є контрольним контуром сучасної жорсткої сили:

• Титан - у літаках, двигунах, корабельних конструкціях, ракетах.
• Берилій - в оптиці, системах наведенні, супутниках.
• Цирконій і гафній - у твелах і стрижнях керування ядерних реакторів.
• Тантал, молібден і вольфрам - в електроніці, високо­температурних вузлах, бронебійних боєприпасах.
• Скандій - у передових алюмінієвих сплавах та паливних елементах.
• Телур - у сонячних модулях і термоелектриці.
• Ванадій - у високоміцних сплавах і ванадій-редокс батареях тривалого зберігання.
• Уран - як паливо; збагачення – як важіль геополітики.
• Германій - в електроніці та електронних компонентах, вкрай важливих для військових технологій.
• Галій - у мікросхемах, світлодіодах, сонячних батареях, лазерних технологіях.

Давайте чітко говорити про те, що це мікро-ринкі з макро-важелями. Втрата доступу до кількох сотень тонн гафнію, вольфраму або високочистого телуру може порушити програми вартістю мільярдів доларів у авіації та обороні.

Крихкість та структурна проблематика

Є три важливі структурні риси, які роблять всю цю картину особливо вразливою.

По-перше, побічний характер видобутку. Більшість з цих металів не видобувається на власних "самостійних" шахтах. Гафній це супутній продукт з цирконію. Телур – продукт шламів мідеплавильних заводів. Скандій як правило найчастіше прив’язан до нікелевих, кобальтових або титанових проєктів. Ванадій і молібден – до сталі та міді. Це означає, що ціна як фактор впливу працює набагато повільніше та не має такого впливу на збільшення пропозиції як ми звикли бачити класичній економіці більш популярних металів як мідь. Для кращого розуміння - можна подвоїти ціну телуру чи гафнію і майже не отримати нового видобутку, якщо рівень базових виробничих потоків міді чи цирконію не змінюється.

По-друге, географія та врядування. Для кількох із цих металів пропозиція концентрована в:

• Китаї (REE або РЗЕ, магніти, вольфрам, молібден, телур, скандій, значна частина переробки титану й цирконію)
• Росії та її оточенні (збагачення урану, ванадій, частина титану й скандію)
• Конфліктних регіонах Африки (тантал, частина вольфраму)
• Дуже обмеженої кількості проєктів в Австралії, Північній Америці та деяких окремих державах.

Навіть там, де є можливість екстракції цих елементів, сепарація та глибока переробка все одно зосереджені в одній-двох географічних локаціях.

По-третє, практика використання ланцюгів постачання у якості економічної зброї вже має місце.

На папері родовищ багато. На практиці Китай контролює хімію, глибоку переробку та виробництво компонентів.

Що це означає для західного аерокосмічного сектору та військових технологій

Для західних авіакосмічних та оборонних секторів висновки очевидні. Вони збережуть технологічну перевагу: знання, IP та промислова база нікуди не зникли. Також, система ліцензування та сертифікації може бути дуже ефективною для захисту західних ринків (ми це бачимо на прикладі сертифікації титанової губки та титанових сплавів для авіації). Але західним промисловим операторам та західним країнам в цілому доведется працювати у світі вищих витрат та у режимі постійного управління ризиками.

Що ми можемо очікувати:

• Більше ризиків. Експортні обмеження, нововведення ліцензування та ринкові чи промислові "глухі кути" в "спеціалізованих" металах, магнітах чи окремих сплавах гальмуватимуть поставки боєприпасів, військового обладнання, сенсорів чи літаків.
• Вищі й більш волатильні витрати. Доведеться навчитися жити з "security premium".
• Перехід від "just-in-time" до "just-in-case": стратегічні запаси титанової губки, РЗЕ-металів і магнітів, порошків вольфраму, ключових електронних матеріалів та компонентів. Доведеться будувати стратегічні запаси.
• Тиск на конструкторів: завдання мінімізувати використання дефіцитних елементів, збільшити кількість опції у виборі матеріалів, кваліфікувати та сертифікувати альтернативні сплави там, де це не руйнує характеристики, але для багатьох застосувань (РЗЕ-магніти, берилієва оптика, високоефективні титанові сплави) повноцінної заміни без втрати можливостей просто немає.
• Реіндустріалізація: доведеться будувати та розвивати нові кластери з рідкісноземельних, титанових, вольфрамових, молібденових, ванадієвих, уранових та інших ланцюгів у США, ЄС, Британії, Канаді, Австралії, Японії, Кореї. Навіть якщо це дорожче, ніж купувати китайські матеріали. Україна не виключення.

Іншими словами, ми непомітно переходимо від "стрункої" глобалізації до більш воєнно-економічної логіки планування постачання критичних сировинних матеріалів.

Стратегічне планування та реіндустріалізація – єдине системне рішення.

Неприємний, але чесний висновок: сам по собі ринок ці вразливості не нейтралізує. У світі мікро-ринків із видобутком супутніх елементів, довгими циклами та високою геополітичною напругою ціна – це слабкий і неефективний сигнал.

Якщо ми хочемо зменшити концентрацію та повернути стратегічну автономію, потрібні кілька чітких кроків:

Перше. Сприймати критичні сировинні матеріали як інфраструктуру.

Фінансувати ланцюги титану, РЗЕ, вольфраму, ванадію, урану й побічних елементів так само, як ми фінансуємо порти чи електростанції: змішаним капіталом, державними гарантіями та довгостроковими оффтейками, а не як спекулятивні проєкти.

Друге. Проєктувати "коридори" для кожного металу.

Будувати ланцюги та створювати партнерства. Будувати "сировинні коридори", об’єднуючі в єдиний ланцюг дружні країни – де є руда, де є переробка, де є промисловий попит. Наприклад,  Україна може пропонувати "коридор": титан–цирконій–гафній, плюс скандій, плюс германій для європейської та японської металургії; РЗЕ з Австралії, Африки, Америки до не-китайської глибокої переробки та потім до західних виробництв постійних магнітів; також це можуть буть комбіновані українські сировинні проєкти з фокусом на берилій, РЗЕ та інші одразу інтегровані у вартісні ланцюги ключових виробників західних військових технологій та компонентів.

Третє. Інтегрувати супутні критичні елементи в стратегію видобутку та переробки базових металів та критичних мінералів.

При плануванні нових мідних, нікелевих, титанових чи цирконієвих проєктів з самого початку ставити питання: який телур, гафній, скандій, ванадій, молібден ми можемо економічно вилучити? І при цьому стимулювати тих операторів, хто це реалізують.

Четверте. Формувати стратегічні запаси, стимулювати переробку "хвостів" та "recycling".

Тримати 1–3 роки очікуваного попиту на ці метали в стратегічних резервах економічно доцільно в порівнянні з ціною зриву оборонних чи енергетичних програм.

П’яте. Зробити проблематику ланцюгів постачання критичних сировинних матеріалів предметом нової безпекової політики.

НАТО, G7 та західні союзні альянси мають координувати не лише бюджети й серійне виробництво зброї, а й шукати відповіді на питання: де взяти критичні сировинні матеріали та стратегічні матеріали як титан, вольфрам, берилій, рідкісноземельні метали, ванадій, уран?

Сьогодні, настав час діяти.