Тарифи на еквайринг необхідно врегулювати законодавчо
Назар Купибіда, фінансовий директор OKKO Group, член Української ради бізнесу
Не секрет, що в нашій державі тарифи на еквайринг (тобто, обслуговування платежів по пластикових картках, яке здійснюється через спеціальні розрахункові POS термінали) не лише найвищі у Європі, але навіть перевищують тарифи у більшості країн колишнього СРСР. Упродовж останніх 5-ти років ці ставки постійно зростають і разом із ростом обсягів розрахунків карткою (на 15% в рік), призвели до щорічного приросту витрат на еквайринг в розмірі понад 25%, що абсолютно не співставно із ростом витрат банків на еквайринг та усю платіжну інфраструктуру. В результаті еквайринг разом з interchange-комісією, які сплачуються на користь банка-еквайра, що обслуговує РОS термінали, та банка-емітента, що випускає картки, можуть сягати сьогодні від 1,8 до 3% з кожної операції. При цьому в Європі та США цифри зовсім інші. В Америці, наприклад, законодавчо закріплена сума у 20 центів. В європейських країнах – наприклад, в Італії, Бельгії, Австрії, Франції, Німеччині, Латвії, Болгарії - ставки міжбанківського збору становлять від 0,2% до 0,3%.
Більше того, в цивілізованих країнах для сфери рітейлу ставка за еквайринг часто взагалі нульова. Тоді як в Україні – все навпаки. З власного досвіду знаю, що рітейлери сплачують в якості винагороди за еквайринг в десятки разів більше, ніж за інкасацію готівкових коштів. Якщо взяти на прикладі нашої компанії, то ми витрачаємо на еквайринг однієї АЗС понад 30 тисяч гривень в місяць. В той же час наші витрати на інкасацію складають близько 1,5 тисячі гривень, тобто, в 20 разів менше. Це при тому, що у нас обсяг готівкової виручки більший за виручку від розрахунків платіжними картками. Це додаткове підтвердження того, що ці тарифи є економічно необґрунтованими.
Взагалі така ситуація не може не викликати подиву. Адже, за логікою, саме обслуговування готівки має бути дорожчим. Тут задіяні великі людські ресурси, є витрати на перевезення, логістику, охорону грошових сум, їхній перерахунок. А послуга еквайрингу – сучасна, інноваційна, яка базується на IT-технологіях, і точно повинна бути дешевшою, ніж фізична інкасація готівки. Та по факту маємо ситуацію навпаки.
Непомірно високі ставки винагороди на послуги платіжних систем – еквайринг та interchange – в Україні не виправити ринковими механізмами. Привести до тями двох монополістів – Visa та Mastercard - змусивши їх знизити тарифи до загальноєвропейських, мають законодавці.
Немає жодних підстав сподіватися, що ця ситуація може вирішитися у природній економічний спосіб. Як показує практика, тарифи тільки зростають і продовжуватимуть це робити, якщо їх не зупинити примусово. Ситуацію могла б виправити конкуренція, але тут конкуренції жодної немає. Mastercard і Visa зайняли 99% ринку (67% та 32% відповідно).
Тому ми вважаємо, що єдиний спосіб врегулювати це питання – встановлення законодавчих обмежень. У Верховній Раді зареєстровані законопроєкти №4178 (альтернативний законопроект №4178-1), та №4179. Вони обмежують тарифи на еквайринг та interchange до 0,5% та 0,3% відповідно. Національний банк при цьому наділяється повноваженнями регулювати тарифи на міжбанківські послуги. Попри те, що близько 70% послуг еквайрингу надаються державними банками, було б доцільно, щоб обмеження винагороди стосувалося усіх без винятку фінансових установ України.
Враховуючи українські реалії, ми розуміємо, що різке разове зниження тарифів на еквайринг одразу до рівня цивілізованих країн може мати негативні наслідки для банків, тому ми підтримуємо поетапний підхід із з поступовим зниженням ставки винагороди, щоб в результаті ми могли прийти до таких же тарифів, які встановлені в країнах Європейського Союзу.