Галина Янченко, народний депутат України, голова Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань захисту прав інвесторів, член Комітету ВРУ з питань економічного розвитку 

 

Наша віра у перемогу безмежна і непохитна. Понад 90% громадян тією чи іншою мірою переконані, що Україні вдасться перемогти у цій страшній війні, розв’язаній російським агресором. Думки людей здебільшого розходяться лише у термінах.

Однак, однієї лише віри, та й, очевидно, навіть самого факту перемоги буде недостатньо. Після закінчення війни важливо зберегти нашу перемогу: розвинути переможну динаміку, яка з бойового фронту має переміститися на відновлення й модернізацію країни. І важливо цей процес розпочинати вже сьогодні, щоб після здобуття перемоги країна ні на мить не зупинилася у своєму розвитку.

Враховуючи світовий досвід, можна виділити кілька основних викликів, з якими зіштовхнеться Україна в повоєнний час.

Передусім це безпекова складова, адже, зважаючи на поведінку орків, особливо в історичному контексті, наївно думати, що країна-агресор в майбутньому зупиниться, навіть після того, як зазнає нищівної поразки. На жаль, не все тут залежить від нас самих, однак на сьогодні вже маємо суттєве просування в бік вступу до НАТО або принаймні отримання гарантій безпеки, які будуть реальними та дієвими, на відміну від сумнозвісного Будапештського меморандуму.

А от решту передумов для швидкого відновлення країни нам цілком під силу створити самим.

Одним з таких чинників є забезпечення верховенства права, а фактично – доведення до логічного результату судової реформи. Це стане основою для того, щоб в країну прийшов іноземний інвестор, якому важливо, щоб правила гри були зрозумілі а його права і вкладення -  захищені. Без ефективної і чесної судової системи інвестиції в Україну навряд чи повернуться після війни.

Ще одним напрямом має стати збереження людського капіталу. Адже щонайменше 8 мільйонів наших співвітчизників знаходяться за кордоном у пошуку порятунку. Ще понад мільйон зі зброєю в руках боронить нашу землю від російської навали. Усі вони з часом повернуться до мирного життя в Україні й потребуватимуть закладання соціальних умов, починаючи з найголовнішої – працевлаштування. А це передбачатиме створення щонайменше 3 мільйонів робочих місць у найближчій перспективі.

Також важливою складовою є економічні свободи, а за цим показником Україна, на жаль, ще перед повномасштабним вторгненням була далеко поза межами першої сотні світового рейтингу. Доведеться сильно оновити закони й правила, які забезпечать захист власності, свободу підприємництва та справедливі умови конкуренції, спрощення процедур запуску бізнесів, забезпечення прав інтелектуальної власності та запобігання корупції.

Такий підхід дозволить створити умови для швидкого виникнення в Україні тисяч нових підприємств, які згодом стануть основою державної економіки. Тож вихід єдиний: системні та комплексні реформи і запуск державних програм для стимулювання економіки. Для їхньої розробки вже зараз мають об’єднуватися прогресивні політики, фінансисти, фахівці технологічних галузей та представники місцевих адміністрацій. Саме на такому рівні варто шукати нові ідеї щодо повоєнного відновлення країни, залучаючи при цьому закордонний досвід.

Прикладом такого кроссекторального залучення став Форум RE:UKRAINE, організований найбільшим волонтерським рухом "Добробат" та американським Центром Інновацій CFI.

Головні панелі форуму були присвячені післявоєнному економічному зростанню та відбудові як країни в цілому, так кожного українського міста зокрема. Тут важливо зауважити, що це був не лише обмін планами та баченням відновлення країни між українськими учасниками, а й залучення закордонного досвіду від американських партнерів, які прагнуть допомогти своїми технологіями та інноваціями.

Американські експерти форуму також наголошують, що в жодному разі не можна відкладати планування відбудови на післявоєнний час. Ще до перемоги України мають бути чіткі правила і механізми якнайшвидшого відновлення. І якщо під час війни пріоритетом політики держави є консолідація усіх державних активів в одному місці, то нова Україна має функціонувати за іншими принципами: держава лише визначає пріоритетні напрямки розвитку, а бізнес та місцеві громади повинні мати своє вагоме слово щодо шляхів розвитку свого регіону чи громади, залежно від конкретних місцевих потреб. На важливості суспільного договору між державою та громадянами наголосили американські учасники форуму.

Резонно виглядає і пропозиція відбудовувати міста, спираючись на світову практику після Другої світової війни – від Лондона до Варшави. Її суть полягає в тому, що немає єдиного рецепта відновлення: кожне місто, кожен регіон мають свої проблеми, свої потреби й власне бачення розвитку.

Єдине що тут може бути спільного – це намагання зробити кожне місто кращим, якіснішим для життя, а наслідки війни обернути на нові можливості, оскільки відбудовувати доводиться практично з нуля. То чому б одразу це не зробити правильно, в сучасному ключі й з прицілом на майбутнє? Але без зворотного зв’язку, без вивчення потреб і побажань місцевих громад така відбудова буде в кращому разі малоефективною, а в гіршому – нездійсненною, адже це будуть просто марно витрачені кошти. Так, можна примусово збудувати нові квартали чудового житла в умовному Краматорську чи Куп’янську, але де гарантія того, що вони будуть заселені, що люди схочуть повертатися до тих чи інших міст? Тому вкрай важливо віддати місцевим громадам значні повноваження стосовно планів розбудови конкретних регіонів.

Загалом, є чітке усвідомлення того, що відбудова не буде легким процесом, що вона потребуватиме шаленої кількості людських і фінансових ресурсів, що впливатиме на кожну сферу суспільного життя. Оскільки відновлення країни це – не тільки відбудова мостів, заводів, шкіл та лікарень. Це в першу чергу питання повернення мільйонів українців з-за кордону, а відтак – проблема створення робочих місць, забезпечення повноцінного функціонування цілих галузей і навіть окремих регіонів країни, які житимуть у нових післявоєнних умовах.