14:41 26.03.2024

Автор ВІТАЛІЙ ГЕРСАК

Коли добра воля держави дійде до добровольців?

5 хв читати
Коли добра воля держави дійде до добровольців?

Віталій Герсак, доброволець ЗСУ, підполковник, голова ГО "Вільні та Вірні"

 

 

Україна нещодавно відзначала День Добровольця. Дійсно, саме воїнам-добровольцям наша держава, принаймні двічі - 2014 та 2022 р.р., зобов’язана збереженням свого існування. Якби не добровольці, також не було б у нас ані легендарних бойових підрозділів, ані інноваційних тактик ведення бою, ані новітньої зброї, ані цифрових методів управління і ще багато чого. Суспільство не лише врятувало Державу, але й "на собі" підтягнуло українське військо до нових стандартів якості.

Проте, іноді складається таке враження, що сама держава не оцінила феномен добровольства та схвально ставиться лише до того, що їй найбільш зручно - коли людина добровільно приходить до ТЦК і коли гроші на потреби військових дають добровольці-донатори.

Щодо решти характерних ознак добровольчого руху, то вони досі багатьма сприймаються як щось чужорідне і невластиве для армії. Це стосується насамперед: бажання об’єднуватися і служити пліч-о-пліч із носіями спільних цінностей, дбати про чистоту власних рядів; творення власних традицій братерства, на противагу цивільній філософії "кожний сам за себе"; уважного ставлення до індивідуальних компетенцій і побажань побратимів; існування у середовищі добровольців дієвих елементів військової демократії та самоврядування; визнання права на окрему думку за особистістю і колективом; постійне заохочення ініціативи і відповідальності; повага до особистого авторитету і бойових досягнень, а не до кількості зірок на погонах і зв’язків нагорі та ін.

Давайте казати відверто, саме нерозуміння добровольчих мотивацій та невміння їх підживлювати призвели до того, що багато з добровольців зараз відчувають себе зрадженими, обдуреними і обуреними. Непоодинокими є випадки, коли добробатівці-2014 та добровольці-2022 не отримали жодного офіційного статусу і досі вимушені принижуватися, доводячи свої елементарні та мало чим підкріплені права. Саме через це наприкінці 2022 - на початку 2023 р.р. вже можна було спостерігати певну кризу добровольчих настроїв, що власне і призвело до нинішньої Мобілізації-2.0.

Хоча саме за добровольцями, як справжніми громадянами із республіканським світоглядом, - майбутнє української армії та української держави як такої.

Війна прийшла надовго і тепер це реальність більш високого порядку, ніж воля окремих людей, програми партій, плани окремих урядів. Коли держава це розуміє, то починає адаптувати життя в країні до вимог війни, як в Ізраїлі. А коли не розуміє, то, навпаки, суворі виклики війни починають підлаштовуватися під споживацькі звички і все ще пануючі застарілі уявлення. Як результат, окрім додаткової корупції, маємо несприйняття очевидних змін, проблеми із мобілізацією, слабку систему управління, економіку, яка виробляє все, що завгодно, тільки не те, що найбільш потрібно, а ще мільярди витрачених хтозна на що бюджетних коштів. 

Альтернатив в нас, насправді, небагато: або ми воюємо усі разом, або війна прийде до кожного окремо. Тож, безумовно, в нинішніх умовах Україні потрібна загальна військова підготовка, загальнообов’язковий військовий облік, масовий призов на час особливого періоду, чисельна професійна регулярна армія, тощо. Але наша Перемога, а тим більше, ефективний контроль за відвойованими і прифронтовими територіями та висока обороноздатність у майбутньому, напряму залежать від різних форматів добровольчої участі в обороні держави.  

Без гарнізонних прикордонних поселень із власними особливостями самоврядування, без створення чисельного корпусу резервістів, без повернення до первісного задуму щодо формування потужної мережі сил ТрО, без створення нових та перетворення існуючих успішних добровольчих батальйонів, полків і бригад на дивізії, а також без інкорпорації вправних командирів-добровольців до найвищих органів армійського управління - не обійтися.

Але це далеко не все. Кожен має якісно виконати свою роботу. Добровольці - свою, а держава - свою.

Армія має бути сприятливою до тих, хто сам прагне служити. Призовник завжди інсталюється у вже існуючу систему і більшу частину часу перебуває в ній несвідомо, а добровольці, навпаки, є свідомими і вмотивованими, через що стають справжнім випробуванням для системи і змушують її змінюватися. Для "совка" це означає параліч, а для прогресивної системи - це безкінечне джерело новацій. Аби їх розуміти і впроваджувати потрібна інша якість керівних кадрів верхньої-середньої ланки на рівні МО, Генштабу та родів військ.

Добровольці, на відміну від призовників, йдуть в армію не "тому що", а "заради". Тож служба у війську має давати людині, яка готова працювати і самовдосконалюватися, нові життєві можливості і слугувати ліфтом наверх. Перетворення армії на відкритий суспільний інститут із високим ступенем інтеграції з держслужбою, економікою, виробництвом, соціальною сферою, а також надання людині навичок, які можуть бути затребуваними у цивільному житті, - реформаційне завдання на роки, якщо не на десятиріччя, тому гаяти час не можна.

Ставлення держави до своїх воїнів-добровольців має мотивувати, а не навпаки. Люди йдуть не абстрактно «в армію», а конкретно «на війну», що заслуговує на неабияку подяку. Тож політика у справах військових та ветеранів має стати проактивною, змістовною і дієвою. За прогнозами експертів, кількість людей, яких в найближчому майбутньому стосуватиметься ветеранська політика, може сягнути 4-5 мільйонів осіб, а загалом в її орбіті перебуватиме до 30% населення України. Над цим не просто пора починати працювати, а бажано б увімкнути вже якийсь турбо-режим.

Окремо слід сказати про те, що розбудова добровольчої армії закономірно веде до зростання кількості жінок у війську. Впровадження новітніх родів військ та сучасних озброєнь лише посилить цей процес. Вже сьогодні в лавах ЗСУ перебуває біля 45 тис. жінок-військових і впродовж найближчих років ця цифра зросте в рази. А ми й досі не маємо ані окремого жіночого напряму ветеранської політики, ані жодного закону, окрім як про гендерну рівність, який би адекватно враховував цю нову реальність.

Добровольча армія має беззаперечні якісні переваги, такі як більш високий рівень освіти, компетенції та мотивації вояків. Саме тому вона є значно більш фінансово вартісною, ніж призовна. Але перед тим, як заводити стару нудну пісню про «немає грошей…», давайте згадаємо один з основних принципів успішного управління: будь-який дефіцит ресурсів можна компенсувати чіткою розстановкою пріоритетів!..

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

ІРИНА МУДРА

Наполегливість дає результат: рішення про конфіскацію активів рф наближається

АНТОН БОЛДИРЄВ

Інструменти для інвестування: Світові тренди та вибір українців

АНДРІЙ СТАСЕВСЬКИЙ

Моторні біопалива: чи здатна Україна до промислово-аграрного прориву

КОСТЯНТИН БОНДАРЄВ

Вибори до Європарламенту: збільшення ваги євроскептиків, але не критично

ЛЮДМИЛА КРІПКА

Якісний цемент для відбудови України

СЕРГІЙ СИЛІН

Мікрогенерація - шлях до автономності родин. Наявні можливості в Україні - до 10 ГВт на місяць

БОГДАН ДОВЖЕНКО ГРИГОРІЙ КУКУРУЗА

Чорна труба на 100 мільярдів за рік

ІРИНА ОЗИМОК

Як містам не програти боротьбу за молодь

ОЛЬГА ОНІЩУК

Які методи майнової агресії використовує росія для захоплення власності українців на ТОТ?

ДАНИЛО ГЕТМАНЦЕВ

Півроку керованого гнучкого курсу  - перші підсумки

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА