Скільки коштує Україні безоплатна приватизація землі?
Юрій Горда, радник юридичної фірми AEQUO
До кінця червня Україна зробить новий крок, до якого готувалася роки незалежності - відкриття переговорів про вступ до ЄС. Цей процес займе не один рік, однак, це будуть не роки очікування, а роки мобілізації зусиль, щоденної продуктивної праці та глобальних змін. Для вступу до ЄС ми має провести ряд важливих реформ, зокрема, здійснити гармонізацію українського земельного законодавства з правом ЄС.
Ми з колегами у консорціумі компаній AEQUO, EasyBusiness та CIVITTA за підтримки Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) проаналізували кращі світові практики регулювання земельних відносин та розробили Концепцію гармонізації земельного законодавства України з правом ЄС. Документ передбачає розробку 14 законопроектів, в тому числі і перегляд норм щодо безоплатної приватизації землі. Важливо детально пояснити чому безоплатна приватизація є перепоную для Україні для вступ до ЄС.
Що таке безоплатна приватизація
Відповідно до вимог Земельного кодексу кожен громадянин України з досягненням 18-ти років може безкоштовно приватизувати шість ділянок землі під різні цілі: під будівництво будинку, гаража, для садівництва, ведення особистого селянського господарства та для будівництва дачного будинку, загалом близько 6 гектарів.
Під час дії воєнного стану, безоплатна приватизація земельних ділянок призупинена (заборонена), за деякими винятками. Наскільки реально буде отримати ділянку після перемоги, які ризики безоплатна приватизація створює для євроінтеграції, як цей інструмент впливає на економіку та які корупційні ризики це породжує? Про все це - по черзі.
Євроінтеграційний аспект безоплатної приватизації
Для розробки Концепції, експерти Консорціуму проаналізували земельне законодавство 12 країн-членів ЄС. Механізм безоплатної передачі землі у власність (приватизація), який досі живе в українському праві, не існує в жодній з розглянутих країн. Більше того, логіка європейського права тлумачить положення про безоплатну приватизацію як порушення принципу заборони дискримінації, оскільки надає переваги лише громадянам конкретної держави (України).
Тобто, якщо Україна декларує намір стати членом Євросоюзу, то зобов’язана прийняти європейські вимоги. За цими правилами, будь-яке регулювання, що є невиправдано дискримінаційним по відношенню до іноземців (громадян інших країн-членів ЄС), є неприпустимим в межах Європейського союзу. Відповідна правова позиція зафіксована в низці судових рішень Суду справедливості ЄС. Після вступу України до ЄС, громадяни інших держав-членів ЄС не зможуть реалізувати право на безоплатну приватизацію земельних ділянок і цим будуть дискриміновані за ознакою громадянства та обмежені у реалізації принципу вільного руху капіталу.
Щоб безоплатна приватизація землі була прийнятною практикою для європейців, право отримати свою ділянку землі в Україні має бути забезпечене для кожного громадянина Євросоюзу. Населення держав-членів ЄС - близько 450 млн. Тобто фізично земельних площ України не вистачить аби забезпечити відповідне право безоплатної приватизації іноземцям. Більше того, такий підхід суперечить безпековій політиці та національним інтересам України.
Економічний аспект безоплатної приватизації
Реальний стан речей демонструє, що земельних площ не вистачить і на всіх українців. Загальна територія України - 60,4 млн га. За даними Держгеокадастру, до початку повномасштабної війни безоплатною приватизацією скористались близько 17 мільйонів українців. При цьому, за оцінками КШЕ, загальна площа безоплатно приватизованої землі - близько 5,6 млн га. Довоєнна чисельність населення України за даними Держстату близько 41 млн громадян. Арифметика показує, що кожній особі по 6 гектарів – математично не виходить. Міжнародний валютний фонд прогнозує, що у 2024 році в Україні проживатиме 33,4 млн осіб. Навіть якщо припустити, що 17 мільйонів громадян, які скористались правом безоплатної приватизації, залишаються в Україні та більше не претендуватимуть на безоплатну землю, залишається близько 16 мільйонів громадян, які претендуватимуть на 96 млн гектарів безоплатної землі.
Економічні ж аргументи щодо безоплатної приватизації наводить у своєму дослідженні Центр досліджень продовольства та землекористування при Київській школі економіки (KSE Агроцентр).
По-перше, зворотній бік безоплатної приватизації землі - недоотримання доходів місцевими бюджетами. Безоплатно приватизують здебільшого ділянки “для ведення особистого селянського господарства” з середньою площею - 1,6 га. Передача цієї землі в оренду замість безоплатного відчуження могла б збільшити надходження до місцевих бюджетів на 11,1% - мінімум, та максимально на 68%.
По-друге, безоплатна передача земель у приватну власність тривалий час була частиною корупційних схем та незаконного збагачення для багатьох чиновників. Саме тому цей механізм тривалий час був однією із політичних перепон проведення земельної реформи. Через мораторій у 2018 році ВВП України недоотримав близько 17%, або у грошовому еквіваленті - 22,5 млрд дол.
По-третє, залишається незрозумілим статус «загублених» 5 млн га державних сільськогосподарських земель. Ймовірно вони знаходяться у тіньовому обігу. А значить доходи від цих ділянок не надходять у місцеві бюджети.
Корупційний аспект безоплатної приватизації
Інструмент безоплатної приватизації породжує майданчик для підвищених корупційних ризиків. Ще у 2021 році Мінагрополітики презентувало інформацію про кількість українців, які скористались правом на безоплатну приватизацію декілька разів. Було виявлено близько 4 тисяч таких осіб.
Опитуванням «Корупція в Україні 2021: розуміння, сприйняття, поширеність» демонструє, що до початку повномасштабного вторгнення понад 40% респондентів особисто стикались із проявами корупції під час безоплатного отримання землі для ведення сільського господарства або присадибних ділянок.
Як діяти далі?
Відмова від інструменту безоплатної приватизації земельних ділянок є складним рішенням, яке несе в собі чималу політичну складову. Проте з позиції юризму, позицій
Суду Справедливості ЄС – предмет дискусії відсутній, безоплатна приватизація не може бути збережена. Україні, безумовно, слід рухатися в напрямку гармонізації національного регулювання з правом ЄС і окремі політичні контексти не повинні трансформуватися в євроінтеграційні бар’єри.
Стаття була написана у співавторстві з Євгенією Чернецовою, старшою юристкою юридичної фірми AEQUO