Санкції мають бути нищівними. Чому поки що ні?
Олександр Крамаренко, головред журналу Деньги
На останньому тижні червня розпочалось впровадження 14-го пакету санкцій ЄС проти росії у зв'язку з її вторгненням до України. І це нагода роздивитись, що зараз не так із санкціями наших партнерів проти рф. Адже якщо з санкціями було б все так, то російські заводи стояли б, а російські солдати із зброєю вимагали від своїх начальників виплат боргів по платні. Чого не вистачає санкціям, щоб вони були дійсно нищівними?
З самого початку маю зробити попередження: ні, ця стаття не про зраду, як хтось міг би вирішити. Ця стаття про реально нищівні санкції, якими вони мають нарешті стати.
Саме цей 14-й пакет санкцій ЄС є дійсно дуже показовим і типовим для того, щоб подивившись на нього, зрозуміти, що з санкціями з самого початку пішло не так.
Дивлячись на цей пакет, стає абсолютно чітко видно, що санкційна політика наших партнерів щодо рф є по-перше, надто неквапною, а по-друге, надто кволою. Я б сказав – цинічно повільною та слабою.
Перегони тривають надто ніжно
Найгірший наслідок цього, на мій погляд, полягає в тому, що санкції щодо росії не встигають за її можливістю адаптуватись до нових порцій санкцій. І тому росія встигає пристосуватись, встигає "виробити імунітет" до чергових санкцій швидше, ніж отримає від них відчутну шкоду.
Це можна порівняти з ситуацією, коли організм бореться проти інфекції: якщо інфекція потрапляє в організм повільно, то він встигає напрацювати імунітет. І наступні порції збудників хвороби - вони зустрічаються із все більш потужним імунітетом. І кінець кінцем, якщо ресурси системи, ресурси цього організму достатні, цей організм виживе. А нам потрібно, щоб санкції вбили як російську економіку в цілому, так і її військово-промисловий комплекс (ВПК), зокрема.
Тут можна було б зауважити, що ми все одно цими санкціями виснажуємо економіку Росії. Але проблема полягає в тому, що санкції ще й не настільки потужні, щоб підірвати фінансування воєнної економіки росії, як відбувається за рахунок її експортних доходів.
Незважаючи на санкції, росія, як і раніше, отримує достатньо великі кошти від експорту сировинних та енергетичних товарів. Я маю на увазі ключові статті експорту, починаючи від кольорових металів, того ж самого нікелю, і закінчуючи нафтою та газом, в тому числі, зрідженим природним газом. Я також маю на увазі навіть крадене на окупованих українських територіях зерно та насіння олійних культур.
В цьому сенсі дуже типовим є той розділ 14-го пакету європейських санкцій, який стосуються зрідженого природного газу (ЗПГ). Там дуже цікава історія. Вона полягає в тому, що ЄС забороняє підтримувати інфраструктуру експорту зрідженого газу та забороняє реекспорт зрідженого газу через європейські порти. Тобто розвивати термінали, розвивати іншу інфраструктуру експорту зрідженого газу з росії не можна. Але там вже побудована така інфраструктура, хоча її потужності ще не надто великі. І, в принципі, росія намагається закрити проблему подальшого розвитку цієї інфраструктури за допомогою співпраці з Китаєм.
Так, ЄС заборонив реекспорт через європейські порти. Але то просто смішна історія, оскільки питома вага реекспорту оцінюється в лічених відсотках відносно загального обсягу експорту в той же ЄС. Тобто, росія, як і раніше, отримує євро і долари за ЗПГ, і тим самим живить свою спроможність воювати далі.
Заборона на технології з відтермінуванням на півроку
Для того, щоб російський військово-промисловий комплекс (ВПК) продовжував виробляти потрібну російським агресорам зброю, йому потрібні критично важливі компоненти, матеріали, обладнання та технології західного походження. Але щодо експортного контролю, щодо обмежень на експорт критичних компонентів до Росії, цей 14-й пакет санкцій виглядає еталонно цинічним, на жаль.
Всі очікували, як це анонсувалось у повідомленнях 20 та 24 червня, що Рада ЄС запровадить обмеження та жорсткий моніторинг щодо реекспорту до росії критичних компонентів та технологій. В тому числі, обмеження на постачання всього цього шляхом реекспорту через треті країни. Та коли був оприлюднений той документ, який, власне, і є переліком санкцій 14-го пакету, то виявилось, що ця норма найближчі півроку не буде розповсюджуватись на контракти і проекти, які вже укладені.
Там так і зазначено – ці обмеження та вимоги не дійсні до кінця дії вже укладених контрактів, або до 1 січня 2025 року, залежно від того, яка дата наступить раніше. Та ми ж не наївні діти, маємо розуміти, що усі вже укладені контракти можуть бути подовжені до 31 грудня 2024 року. Тож найближчі півроку росія буде цими обхідними шляхами імпортувати компоненти та технології, що критично потрібні її ВПК.
Тобто ще півроку російський військово-промисловий комплекс зможе практично безперешкодно отримувати європейські технології, матеріали, компоненти. І ми ж розуміємо, що якщо росіяни бачать, що в них залишився обмежений час на ці речі, то вони встигнуть імпортувати все що їм потрібно і з розрахунку на майбутні потреби, аби грошей вистачило.
Так само росіяни встигнуть за майбутні півроку підготувати нові обхідні схеми.
Власне, ми бачимо виклик для України, який полягає в тому, що росії не обрізають радикально можливості живити за рахунок експорту свій ВПК і свою армію, з одного боку, а з іншого боку, немає дійсно жорстких обмежень на отримання росією ключових компонентів для виробництва зброї.
І це при тому, що у відкритих джерелах купа публікацій про те, що переважну більшість критично важливих компонентів для ВПК росія отримує від компаній, що розташовані в країнах, які ми вважаємо нашими партнерами.
Тобто росія продовжує від наших партнерів прямо чи опосередковано отримувати купу компонентів, технологій, матеріалів, обладнання, без яких вона просто не могла б виробляти ні крилаті, ні балістичні ракети, ні ракети гіперозвукові, ні дрони.
Тобто ми бачимо кристально прозоро демонстровану ситуацію, коли хоча б більш менш жорсткі санкції нарощуються значно повільніше, ніж росія встигає до них пристосуватись. Так, нові санкції дійсно призводять до того, що її витрати на підтримання свого ВПК і своєї армії все ж таки зростають. Але в росії поки що є кошти, щоб платити цей подвійний-потрійний прайс.
Що робити? Адже ситуація виглядає просто жахливою.
Проти тоталітарного режиму мають діяти тотальні обмеження
Давайте спочатку подивимось на причини цього хронічного спізнення із санкціями. Причини, на мій погляд, полягають в тому, що наші партнери намагаються мінімізувати свої особисті проблеми, намагаються мінімізувати ціну санкцій для власних економік.
Так, наші партнери отримують від цієї цинічної тактики певні тактичні переваги, оскільки менше невдоволення з боку бізнесу, немає жорсткого невдоволення з боку звичайних споживачів надто швидко зростаючими цінами на те ж пальне. Але проблема полягає в тому, що ці зволікання тягнуть за собою стратегічні проблеми у майбутньому. Неодноразово лунала думка, що у випадку падіння України втрати Західної Європи від продовження російської агресії на захід будуть катастрофічно колосальними. І кожний тиждень віддалення поразки росіян цю ціну для Європи збільшує.
Але про це, схоже, намагаються не думати в європейських столицях, приблизно як в фільмі "Не дивися вгору" намагались не думати про загрозу із космосу.
Та все ж таки, чи є якісь можливості цьому зарадити? Відповідь – поки що такі можливості є.
Проблема полягає в тому, що відносно зовнішньої торгівлі росії діє принцип "чорних списків". Тобто, росії забороняють робити деякі речі, що внесені до умовних "чорних списків" але все інше дозволяється робити. Але оскільки рф є тоталітарною державою, вона швидко пристосовується до чергових обмежень. Це призводить, перш за все, до того, що не всі дійсно критично важливі росіянам компоненти потрапляють під заборони. Це призводить до наявності різних шляхів оминання заборон на імпорт російської сировини, який живить воєнну машину росії.
Росіяни вкрай креативні у засобах уникання санкцій тільки тому, що їм залишають простір для цього креативу. Я не здивуюся, якщо дізнаюсь про те, що росіяни виймають з ремонтних комплектів до агромашин або навіть з живих сільськогосподарських машин всілякі засоби для точного позіціонування, щоб використовувати ці засоби у військовій техниці. Я не здивуюся, якщо вони вилучають мікросхеми з якихось розумних пилососів або іншої побутової техніки заради використання цих компонентів в зброї.
Тобто є купа можливостей використовувати цивільного призначення засобів для військових цілей, а ці засоби ніби і не знаходяться під обмеженнями. Оскільки нема жорстких всеосяжних обмежень, то починається також широке використання проксі експорту чутливих товарів через треті-четверті руки.
Це ж так легко – відкривати пачками невеличкі фірми заради однієї-двох-трьох торгівельних операцій, а потім забувати про них. І нехай євробюрократи ганяються потім за цим "москітним флотом" нелегального імпорту з своїми запізнилими санкціми – корабель вже уплив. Те ж саме можна сказати про експорт росією нафти, газу, металів, лісу і всього іншого в обхід обмежень.
Ми поки що безпорадно спостерігали за тим, як євробюрократи не помічали цілу Лаконійську затоку біля півдня Греції, де в обхід цінових обмежень нафта перевантажується з російських танкерів на якісь інші, вже з респектабельними власниками. Насправді, вже кілька сотень танкерів різного розміру Росія змогла скупити і використовувати, в тому числі для експорту в Індію, де підсанкційна російська нафта перетворюється на вже непідсанкційні нафтопродукти, що експортуються і до ЄС, до речі.
Тобто виходить, що запровадження санкцій поки що нагадує гонитву Ахіла за черепахою, яка робить завжди один зайвий крок і він її не наздоганяє.
Що робити? Згадати досвід, і цей досвід не такий вже старий. Йому приблизно 40-50 років. Ще за радянські часи, коли президентом США був Рейган, а Маргарет Тетчер була прем'єр-міністром в Великобританії, існував так званий COCOM (Coordinating Committee for Multilateral Export Controls). Це була потужна міжнародна комісія по контролю за експортом, по контролю за міжнародною торгівлею. Ця комісія достатньо жорстко контролювали експорт будь-чого високотехнологічного до Радянського Союзу та його сателітів. Від верстатів до мікросхем, від потужних комп’ютерів до всіляких цікавих матеріалів, які були недоступні радянським технологам.
Принцип дії COCOM полягав в тому, що використовували так звані "білі списки". Тобто був доволі обмежений перелік товарів, які можна було експортувати до Радянського Союзу, а все інше для експорту було тотально заборонене. Тобто особливість цього режиму полягала в тому, що тільки те, що точно не може бути шкідливим для національної безпеки США і європейських країн, могло потрапляти до Радянського Союзу. А все інше – ні.
Я особисто вважаю, що подібний режим має бути застосований до росії однозначно, оскільки вона є тоталітарною державою, в якій абсолютно все підконтрольне Кремлю і все може бути використане для посилення воєнної машини.
Весь світ бачить, принаймні, бачать ті, хто, не заплющує очі, що будь-яка приватна компанія, або приватний банк є в росії частиною екосистеми агресивного путінського режиму. Будь яка російська приватна структура – хоче вона того чи ні, - є частиною російського ВПК, вона працює під впливом і в інтересах Кремля.
Тому будь-які волання про адаптаційний період для чергових санкцій мають закінчуватись дуже простою відповіддю: "Ви бачили перші санкції проти рф ще 10 років тому – чому не використали ці десять років для запровадження заходів комплаєнсу? Ви потім бачили швидке додаткове нарощування санкцій за останні два з половиною роки – чому не встигли розірвати останні зв’язки з агресивним режимом?".
Замість підсумку
Зараз питання дуже просте. Або наші партнери дійсно негайно запровадять реально жорсткі та всеосяжні санкції, або мають готуватись до безпосереднього російського вторгнення в країни, що на захід від українського кордону.
Тому що путін вже неодноразово оголошував, що він вважає розпад СРСР найбільшою геополітичною трагедією ХХ сторіччя. Він однозначно демонструє, що його мрією та метою є відновлення радянської імперії. І напад на Україну – це, на мій погляд, лише його перший крок на цьому шляху. Цей крок має залишитись останнім його кроком.