Освітня омбудсменка Лещик: Проблем на всіх рівнях освіти багато, одна з ключових – нестача фінансування
Інтерв'ю освітньої омбудсменки Надії Лещик агентству "Інтерфакс-Україна"
Текст: Єгор Шуміхін
Чи є на сьогодні необхідність масштабування Служби освітнього омбудсмена, створення регіональних осередків, збільшення фінансування?
Зараз інституційна спроможність Служби дуже обмежені, ми маємо всього 15 людей в штаті, і я, як освітній омбудсмен, 16-та. Кількість звернень у нас збільшується. Зокрема, на 14 грудня, порівняно з 2024 роком, кількість звернень збільшилася на 30%. Звернення складні, потребують опрацювання та реагування. Нам би хотілось збільшення штату, та ми розуміємо умови воєнного стану. Але ми працюємо над удосконаленням своєї нормативної бази і розширенням інструментів реагування. Безумовно, нам не вистачає радників або представників на місцях. Зараз ми працюємо над цим, але без залучення коштів державного бюджету.
Ви сказали, що збільшується кількість звернень. Це свідчить про збільшення порушень освітніх прав, чи про те, що учасники освітнього процесу стають більше відкриті до цього інструменту?
Складно стверджувати однозначно. Збільшення порушень може бути тому, що їх частина спричинена впливом війни на психологічний стан педагогів, учнів і батьків. Ми фіксуємо збільшення звернень щодо булінгу і мобінгу. Також у країні відбувається демографічна криза, заклади освіти закриваються і ліквідуються, і у зв'язку з цим також багато звернень. Наразі ця тематика звернень друга за поширеністю.
Коли вас призначили на посаду, ви анонсували, що Служба освітнього омбудсмена має намір ініціювати ухвалення змін до законодавства, що дозволить позасудовий розгляд справ про адміністративне порушення та стягнення штрафів. На якому етапі знаходиться ця ініціатива?
Все поки що складно, тому що це потребує внесення змін в Кодекс України про адміністративні правопорушення. Зараз ми зосередилися на захисті дітей, бо у нас велика неузгодженість з цього питання в законодавстві. Мало бути два паралельні законопроекти: один уже ухвалений, який був у віданні Комітету з питань освіти, а інший - це саме внесення змін в Кодекс України про адміністративні правопорушення, ще не розглянутий. Відповідно, у нас діти, які зараз поза сферою освіти, тобто у сфері спорту, культури, здоров'я, начебто за законодавством захист мають, а відповідальності за насильство, жорстоке поводження, зокрема булінг немає. Тому вони фактично не захищені повною мірою. Після вирішення цього важливого питання, будемо говорити про позасудовий розгляд. Але це ускладнює нам роботу, бо все потрібно проводити через суд. І розмір штрафу, зрозуміло, що дуже-дуже замалий.
А в чому головна проблема просування цієї ініціативи щодо захисту дітей? Не знаходите відгуку в Освітньому комітеті?
Освітній комітет підтримує двома руками. Ми надсилали листи до Верховної Ради України. Я долучалася до засідань відповідних комітетів, говорила про те, що це дуже необхідно. Але причину не можу пояснити. Наразі зареєстровано інший законопроєкт реєстр. № 14127 від 17.10.2025, який збільшує строки розгляду в суді справ про булінг. Я це дуже підтримую, але він вирішує лише точково питання захисту дітей.
Нещодавно профільний комітет рекомендував до першого читання цей законопроєкт про збільшення терміну розгляду справ про булінг з 3 місяців до року. Яка на сьогодні ситуація з розглядом справ про булінг в судах?
Ми періодично аналізуємо реєстр судових рішень, і за 2024 рік по 20% справ сплив термін в три місяці, і вони не були розглянуті. Також частина справ відхиляється через неправильно оформлені документи. По частині справ, по яких суд виносить рішення, там просто якісь попередження або вибачення. Ми маємо розуміти те, що частина справ взагалі до суду не доходить, тому що досить часто батьки просто переводять дитину в іншу школу чи в інший клас, і не хочуть далі доводити свою правоту в питанні булінгу, бо це стрес для дитини та додаткові витрати для батьків. І ті, хто здійснює булінг, залишаються непокараними.
У зверненнях щодо булінгу, які до мене надходять, звертаю увагу, чи повідомляв директор поліцію. Нещодавно вийшла постанова Кабінету міністрів про порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми, згідно з якою в зобов'язаннях керівника закладу, установи чи організації, в якому в колективах перебувають діти, є обов''язкове повідомлення поліції про булінг (така норма діяла раніше стосовно керівника закладу освіти). Але ми бачимо, що керівники в частині випадків не роблять цього, намагаються все приховати. Та треба розуміти, що приховування булінгу, потім все одно відгукнеться з відповідними наслідками для учасників освітнього процесу та закладу освіти. Якщо керівник не повідомив поліцію, на нього також накладається покарання. У мене є декілька таких випадків, де ми зверталися в поліцію щодо директора, і просили притягнути до відповідальності. У реєстрі судових рішень наявні постанови щодо притягнення до відповідальності керівників за неповідомлення поліції про булінг.
Ви сказали, що штраф за булінг замалі. Яка сума на вашу думку є виправданою, і зможе вплинути на зменшення кількості таких випадків?
Я вважаю, що штраф має бути підвищений, це буде стримуючий механізм. Бо сьогоднішній розмір у 850 гривень для зарплати батьків та вчителя не критичний. Розповім випадок з булінгом: на засідання комісії викликали батьків дітей, говорили з ними, і учень-кривдник дістав пачку коштів та каже: скільки тобі треба заплатити для компенсації. Ну тобто навіть учні не вважають цю суму достатньою для реагування. Моя позиція, що це має бути орієнтовно 10 тис. грн.
Але штраф має застосовуватися разом з іншими заходами превенції. Я вважаю, що превенція - це спільна робота як сім'ї, так і закладів освіти. Насильство досить часто розпочинається з сім'ї. Тому що дитина бачить насильство вдома і переносить таку поведінку в заклад освіти, про що свідчать і результати різних досліджень. І в такому випадку дитина може ставати як булером, так і потенційною жертвою. Тому по-перше - необхідно працювати з сім'ями. По-друге - маємо вдосконалити превенцію в закладах освіти, і тут дуже важлива роль психологічної служби. У нас є психологи в школах, вони працюють, але перевантажені. Один психолог на ставку розрахований на 700 дітей, але якщо в школі, наприклад, 1,5 тис. дітей, то другу ставку не додають. Крім того, психолог завантажений паперовою роботою, звітами або іншими обов'язками, і просто не встигає з цими дітьми працювати. Тому необхідно це реформувати.
При ухвалені державного бюджету на наступний рік Рада доручила Кабміну підготувати нову модель оплати праці педагогів. Якою на ваш погляд вона має бути?
У нас заробітна плата педагога - це маленька ставка, яка навіть не дотягує до мінімальної зарплати, і багато надбавок та доплат. І коли молодий вчитель приходить працювати до закладу освіти, він немає надбавок за педстаж, за звання, за категорії тощо, і його зарплата становить близько 8 тис. грн. Це не сприяє тому, щоб молодь йшла в професію. До слова, у нас зараз здійснюється комплексна політика щодо створення осередків з вивчення навчального предмета "Захист України", для викладання у яких залучають ветеранів. Я спілкувалася з одним із ветеранів, який пішов туди працювати, то він за майже півтори ставки (26 годин, а ставка - 18 годин на тиждень) отримує всього 10 тис. грн. Тому необхідно це змінювати - робити ставку більшою і зменшувати цю величезну кількість надбавок і доплат.
Наскільки реально все ж довести мінімальний оклад педагогів до трьох мінімальних зарплат, як передбачено законом?
Це можна було б зробити, якщо погодитися на збільшення навантаження вчителів. Насправді, більшість вчителів не працює 18 годин на ставку, вони працюють більше. Тобто була ідея, щоб вивільнити ці кошти і зробити три мінімальні заробітні плати. На жаль, вона не знайшла підтримки серед вчителів. Водночас у разі запровадження збільшення навантаження виникало би питання розподілу навантаження у школах, зокрема у сільських, надмірного навантаження на вчителя, професійного вигорання тощо.
А чому вона не знайшла підтримки у вчителів, це ж йшлося про збільшення їх доходу?
Це спричинило би би погіршення умов праці, тому що йде збільшення навантаження на ставку з 18 годин до 22 годин на тиждень. Тут необхідна правильна комунікація, розпочати діалог. А далі побачимо, що з цим робити, і чи будуть кошти на це в державному бюджеті, наприклад, на 2027 рік.
В цьому контексті була ще одна дискусія, де застороги педагогів були більш зрозумілі, це переведення вчителів на строкові річні контракти. Комітет був "за", ви висловлювалися ще більш обережно.
Я вважаю, що ми маємо провести роботу щодо зміни підходів до заробітної плати, встановити три мінімальні і тоді переходити до питання контракту. Але контракт, на мою думку, не має бути на один рік, він має бути довшим, наприклад, від трьох до п'яти років. На сьогодні є багато складнощів з процедурою звільнення вчителів за неякісну роботу, коли вони за віком просто не можуть виконувати свої обов'язки, або за скаргами від батьків. Ми маємо з цього приводу скарги від директорів. Часом їх звільняють, а вони відновлюються через суд і їм ще змушені виплачувати за невимушений прогул. Це все ускладнює роботу директорів над якістю освітнього процесу. Тому, я вважаю, що має бути контракт, але не такий короткотривалий, бо, серед іншого, можуть бути проблеми з атестацією, яка у нас передбачена раз на п'ять років та інші проблеми.
На мою думку, варто розробити окремий законопроєкт щодо захисту вчителів та розглянути можливість укладення строкових договорів після підвищення заробітної плати. Має бути розроблена типова форма строкового договору (контракту), де чітко будуть визначені права вчителя і обов'язки роботодавця щодо оплати праці, умов роботи, робочого місця та відповідальність за порушення умов контракту. Щоб контракт став тим документом, який буде захищати вчителя.
Якось ви зазначали, що для подолання освітніх втрат можна надати можливість навчальним закладам в окремих випадках залишати учня на другий рік. Наскільки це дієвий і справедливий механізм?
Я цю ідею подавала, бо до нас зверталися батьки, які виїхали за кордон. Частина дітей, які перебувають не в Україні, навчаються в класах, які не співпадають з класами в українській школі. Наприклад, тут дитина мала б бути в сьомому класі, а за кордоном вона навчається у шостому. Коли ця дитина повертається в Україну, вона вже в сьомий не зможе піти, тому що вже є цей розрив. І за зверненням батьків ця дитина може залишитись на рік. Але у нас в порядку переведення учнів була норма, що дітей можна залишити на другий рік навчання лише в початковій школі. Але нещодавно в 2025-му році було внесено зміни, що в умовах воєнного стану учні третіх-десятих класів можуть бути залишені на підставі звернення батьків, але не більше одного разу за весь період навчання. Тобто ця можливість вже надана. І тут важливо зрозуміти, що це не є покаранням для дитини. За кордоном такий метод використовується. Це метод допомоги дитині, тому що, якщо буде низький рівень знань, вона так і далі буде з цим рівнем йти, і не зможе в більшості випадків його надолужити.
Ви акцентували на тому, що це все ж таки не покарання, а саме для надолуження освітніх втрат. Але я впевнений, що в свідомості і батьків і дітей "залишитися на другий рік" це не звучатиме так позитивно.
Я розумію, але ми маємо змінювати цю парадигму. Тут все залежить від того, як поставить себе в заклад освіти, як він допоможе дитині увійти в новий клас, і попередить можливий булінг, пояснить, що дитина приїхала з-за кордону.
Чи є у вас якась інформація, наскільки активно зараз користуються таким методом?
Користуються. Не так активно, але коли педагоги розуміють, що дитина на декілька років відстає, вони пропонують батькам. І якщо батьки погоджуються, то дитину залишають на другий рік навчання.
Певний час тому ви пообіцяли розібратись з встановленням плати для батьків у приватному електронному щоденнику. Чи є оновлення по цій темі?
Раніше в Україні фактично не було державного електронного журналу і щоденника. І громади, або заклади освіти, купували послуги відповідних юридичних осіб з використання приватного електронного журналу і щоденника. Вони укладали договір і оплачували послуги. У цій ситуації, яка виникла, спочатку була встановлена плата для всіх батьків, які підключені, а потім для частини батьків, де сплачують громади, вона була скасована, а для тих батьків, які підключилися, а громади не сплачували, ця плата залишилася. Я особисто аналізувала деякі договори між громадами і цим приватним електронним щоденником - і там чітко написано, що все має бути безоплатно для батьків, учнів. Тому це є порушенням договору. І оскільки це договірні відносини між громадою і цією юрособою, то тут громади мали б порушувати це питання.
Але що я можу запропонувати - зараз є державний безоплатний щоденник "Мрія". Він державний, він захищений. Тобто вибір у громад є. Тому що коли я вивчаю питання приватних електронних щоденників та журналів, у мене виникають питання щодо обробки персональних даних, насамперед безпеки їх збереження. Де вони зберігаються, хто до них має доступ? Адже це велика кількість даних батьків, дітей, це безпека персональних даних в умовах війни. І я бачу певні небезпечні моменти в цьому. Має бути перевірка від громади, від закладу освіти і також від батьків щодо наявності сертифіката комплексної системи захисту інформації та правомірності діяльності надавачів таких послуг.
Яка ваша позиція щодо впровадження індикативного підходу до ціни контрактного навчання в університетах? Раніше ви зазначали, що зростає оплата може сприяти виїзду абітурієнтів за кордон.
Тут питання в тому, що нашу молодь чекають за кордоном. Люди - це потенціал країни, і частина закладів вищої освіти за кордоном безоплатно приймає наших дітей на навчання. І тому, якщо тут сім'я неспроможна оплатити навчання, то зрозуміло, що розглядається питання виїзду за кордон. Але я дуже щаслива з того, що наразі запроваджено гранти на навчання, і тепер талановиті діти, які з певних причин не отримали бюджетне місце, можуть отримати грант, і держава компенсує вартість навчання в закладі вищої освіти. Це важлива підтримка нашої молоді.
На вашу думку, відкриття кордонів для юнаків 18-22 років виконало ту функцію, яка була аргументов для прийняття такого рішення, - зупинити активний виїзд 17-ти річних за кордон?
На жаль, я не володію статистикою з цього питання. Тут необхідно аналізувати причини, чому молодь полишає країну - чи через питання безпеки, чи щоб здобувати вищу освіту, чи з інших причин, і нам необхідно комунікувати з батьками та молоддю. Мені важко зараз сказати, спрацював цей підхід чи ні.
Чи надходять до вас скарги щодо порушень освітніх прав від чоловіків призовного віку? Як часто і чого саме стосуються?
Такі скарги є. Зокрема, щодо вступу і навчання в магістратурі та аспірантурі; щодо проблем з поновленням статусу студента, тому що зараз лише для певних категорій дозволено поновлюватися в закладах вищої освіти. Крім того, у нас є декілька звернень щодо призову педагогічних працівників. Але це все одиничні випадки, порівняно з іншими скаргами.
Якийсь час тому президент університету "Київська школа економіки" Тимофій Милованов виказав бажання придбати Києво-Могилянсько академію. На сьогодні це законодавчо неможливо. Але яка ваша думка стосовно відкриття можливості приватизовувати державні виші?
Давайте поглянемо на статтю 12 закону “Про державний бюджет України на 2026 рік”, яка визначає, що джерелами формування спеціального фонду державного бюджету є зокрема надходження від приватизації будівель та споруд державних закладів вищої освіти та наукових установ, що реорганізуються або реорганізовані шляхом злиття або приєднання. Прикінцевими положеннями цього закону передбачено зупинити на 2026 рік дію заборони приватизації будівель та споруд державних закладів вищої освіти, що реорганізуються або реорганізовані шляхом злиття або приєднання. Така норма була у дербюджеті 2025-го року. Тому пан Тимофій, може приватизувати приміщення, але не людей. Формувати політику закладу освіти, зокрема кадрову, забезпечувати якість освіти, доброчесність тощо необхідно з “0” в кожному конкретному закладі освіти.
До речі, щодо реорганізації вишів. Міносвіти вже другий рік веде достатньо активну роботу по злиттю закладів вищої освіти. Не всі вони сприймають це добре, особливо ті, яких приєднують. На вашу думку, ця реформа правильна і потрібна?
В нас відбувається демографічна криза, багато дітей і молоді виїхало за кордон. Відповідно зменшується кількість закладів освіти всіх рівнів і типів, злиття класів, груп і так далі. Зрозуміло, що це відображається на вищій освіті. Ми також отримуємо багато звернень від педагогів і батьків, що закриваються малокомплектні школи, де по 15-30 учнів. Те саме у вищій освіті. Коли до мене надходять скарги, я завжди дивлюся у Єдину державну електронну базу з питань освіти скільки там студентів і яких спеціальностей. Ось нещодавно об'єднували два технічних заклади вищої освіти. В одному, як і мало би бути, суто технічні спеціальності, але відкриваю інший - і технічні, і гуманітарні - змішано все. Тут важливо, щоб при реорганізації права студентів та педагогічних, науково-педагогічних працівників були дотримані, щоб збереглися бюджетні місця студентів. Але ми мусимо говорити про те, що у нас на всіх рівнях зменшується кількість закладів освіти. Держава не може утримувати таку кількість закладів освіти, тому що це витрата державних коштів.
Нещодавно широко обговорювався випадок, коли Український католицький університет, при відборі кандидатів на одну зі своїх програм, застосував, скажімо так, не освітні критерії. Там зазначили, що базовою вимогою є відкритість кандидатів до християнської пропозиції про Бога, людину і світ. Наскільки це допустимо?
Закон дозволяє утворювати приватні заклади освіти, зокрема з релігійним спрямуванням. У нас освіта відділена від релігії, а державні і комунальні заклади освіти повинні бути відділені від політики і від релігії. Ми маємо поодинокі звернення щодо популяризації х релігій чи застосування релігійних практик в закладі освіти, і я до цього ставлюся досить жорстко. В той же час, приватні заклади мають свою політику, яка визначається в договорах. Це договірні відносини двох сторін, в які освітній омбудсмен не має права втручатися. Той заклад позиціонує себе як християнський, це його політика. До нас з цього приводу не скаржилися, тому я не знаю, що саме написано в договорі. Але якщо це підписано, ми не можемо впливати, тут лише суд може поставити крапку.
Тобто, приватні виші можуть встановлювати на договірній основі різні, навіть дискримінаційні, критерії, які у комунальних і державних вузах заборонені?
Тут питання, чи була в договорі ця норма дискримінації. Я не бачила договір. Якби я отримала звернення, то вивчила б це питання. Я просила подати звернення до нас, але ніхто не звернувся з цим питанням. Тут необхідно повертатись до юридичної сторони, до документів. Але в нас є релігійні приватні школи, де застосовують релігійні практики, і це передбачено договорами і дозволено законом "Про освіту".
Які виклики, на вашу думку, чекають українську освіту на майбутніх деокупованих територіях, особливо тих, які окуповані понад десятиріччя - Крим і території Донецької і Луганської областей? Чи буде потрібно для цих територій якесь перехідне освітнє законодавство після депокупації?
Обов'язково. У Комітеті з питань освіти колись розглядалося питання щодо відновлення освіти на деокупованих територіях. Ми розробляли певні пропозиції, пропонували перехідне законодавство. Розуміємо, що на ТОТ більша частина не володіє українською мовою, зокрема ті, які окуповані понад десять років, тому перший рік, на мою думку, має бути вивчення лише української мови як педагогами так і учнями, такі собі мовні курси. Потім, лише через рік-два вже можна запроваджувати викладання певних предметів українською мовою. Тобто здійснювати поступовий перехід до повного або часткового викладання державною мовою у закладах освіти.
Докладно вивчала проведені опитування наших громадян, які перебувають на ТОТ, зокрема щодо національної ідентичності цих людей, адже країна-агресор системно впливає на ідентичність через пропаганду. Тут необхідно розробляти інструменти щодо роботи з ментальністю і національною ідентичністю.
А директори, педагоги і працівники закладів освіти, будуть вважатися колаборантами чи ні? Їх потрібно буде повністю змінювати, чи ці люди зможуть інтегруватися в українську освіту в подальшому?
Ми це питання докладно розглядали спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини, робили аналіз цих питань. Адже з часів Другої світової війни не було подібних прецедентів на міжнародному рівні.. Якщо ми беремо міжнародне законодавство, міжнародне гуманітарне право, то присутність військових навіть в місті, це вже вважається певним примусом, зокрема до співпраці. В той же час, ми розуміємо, що школи на окупованих територіях фактично проводять пропаганду. Думаю, тут варто розглядати ситуації в індивідуальному порядку. Крім того, ми маємо розуміти, що нама необхідно буде працювати з тими людьми, які живуть на цих територіях.
Назвіть головні проблеми, які ви бачите як омбудсмен на кожному освітньому рівні?
Є загальні проблеми, які стосуються всіх рівнів. Зокрема, вплив війни на освіту. Це і демографія, і освітні втрати, і фінансування, і проблема дітей на ТОТ, і доступ до освіти дітей з особливими освітніми проблемами. Також психологічний стан наших дітей, який посилює освітні втрати. Демографія впливає на зменшення кількості закладів освіти, класів та груп, педагогічних та науково-педагогічних працівників на всіх рівнях освіти.
Дошкілля. Тут дуже важливим питанням є заробітна плата. Уже прийнятий новий закон "Про дошкільну освіту", є громади, які запровадили доплати дошкільникам, але не у всіх є фінансовий ресурс на це. Також важливою залишається імплементація цього закону, розробка підзаконних актів, і хоч вже є певний прогрес, але маємо завершити цей процес.
Загальна середня освіта. У нас залишається багато невирішених питань щодо доступу до освіти дітей з ТОТ, зокрема, щодо визнання результатів навчання. Важливо забезпечити легкість повернення до освіти як дітей з тимчасово окупованих територій, так і тих, хто приїжджає з-за кордону. Також доступ до освіти дітей з особливими освітніми потребами. Крім того, важливим є продовження реформи "Нової української школи". У нас пішов процес утворення академічних ліцеїв, він йде дуже важко, я постійно отримую звернення щодо утворення ліцеїв - в громаді батьки не задоволені, педагоги не задоволені, необхідно багато зусиль, щоб донести їм, чому це краще для освіти дітей та як будуть забезпечуватися права здобувачів, батьків, педагогів. Також те, що ми обговорювали раніше: насильство, жорстоке поводження, зокрема булінг, притягнення до відповідальності за такі дії. Щодо педагогів - це заробітна плата, перевантаження, зміна парадигми роботи вчителя, щоб забезпечити якість освітнього процесу.
Позашкільна освіта. На неї мало звертають увагу, а вона дуже важлива для дитини. Адже зайнятість дітей у позашкільній освіті покращує їх соціалізацію, допомагає розвивати таланти й зменшує ризики злочинної поведінки. У педагогів цієї сфери теж мізерні заробітні плати. Зараз ми вивчаємо питання з Міжнародною асоціацією позашкільної освіти щодо доступу до дітей з особливими освітніми потребами до такої освіти.
Професійна освіта. Прийняли гарний закон "Про професійну освіту", здійснюється розробка підзаконних актів. Нам необхідно зараз поєднати роботодавців з профосвітою. Є чудові приклади такого поєднання, де роботодавці вкладаються в обладнання цехів, навчальних кабінетів.
Вища освіта. Наразі проблемним є захист студентів. Наше законодавство захищає від насильства, жорстокого погодження дітей, а студенти у більшості випадків вже є повнолітніми, і такий захист на них не розповсюджується. Вразливими також є студенти перших-других курсів. Також коли запитуєш тих студентів, які виїхали за кордон, чим відрізняються українська освіта від освіти за кордоном, то перша відмінність - у повазі до людини. От у нас не вистачає цієї поваги один до одного, з усіх сторін, і цього б я хотіла у всіх сферах освіти, зокрема вищій освіті, але це потребує зміни ментальності.
Також на цьому рівні є проблеми доступу до освіти з ТОТ. Зокрема, для дітей, які вступають з тимчасово окупованих територій не виділяють достатній кількості бюджетних місць. Це спричинено, зокрема, тим, що Квота 2 включає і дітей з прикордонних територій, і з територій з високим рівнем ризику бойових дій, та територій, які були звільнені від окупації в рік вступу. Я розумію складнощі дітей, які проживають недалеко від зони бойових дій, але вони все-таки в українській системі освіти, а дітям з ТОТ дуже важко приєднуватися і навчатися в українській системі освіти. І таке поєднання не на користь, бо частина дітей не отримує державне фінансування. Також проблемні питання з реорганізацією, ліквідацією, злиттям вишів.
Проблем на всіх рівнях багато, але одна з ключових – це нестача фінансування. На жаль, це відчувається на всіх рівнях.