11:25 22.01.2020

Загороднюк: моя головна задача - досягти військових критеріїв членства і зробити все для того, щоб отримати статус члена Програми посилених можливостей НАТО

31 хв читати
Загороднюк: моя головна задача - досягти військових критеріїв членства і зробити все для того, щоб отримати статус члена Програми посилених можливостей НАТО

Ексклюзивне інтерв'ю Міністра оборони України Андрія Загороднюка агентству "Інтерфакс-Україна"  (записувалося 11.01.2020)

- Влада Ірану визнала, що Boeing 737 "Міжнародних авіаліній України" був збитий іранськими військовими помилково. Як ви це прокоментуєте і яку допомогу надає нині Міністерство оборони України в розслідуванні причин катастрофи?

- Передусім хочу ще раз висловити співчуття нашим співвітчизникам, а також громадянам Канади, Ірану, Швеції, Афганістану, ФРН та Великобританії, чиї рідні і близькі загинули внаслідок цієї жахливої трагедії.

Міністерство оборони залучило до складу робочої групи, яка працювала в Ірані по цій справі, найкращих спеціалістів. У нас в Головній інспекції є частина, яка розглядає інциденти, пов’язані з військовими повітряними суднами. Крім самого літака та екіпажу ми направили в Іран двох висококваліфікованих фахівців. Один з них розглядав 15, а інший 17 справ. Ці люди пройшли відповідну сертифікацію IKAO (Міжнародна організація цивільної авіації - ІФ), та мають значний досвід. В одного з них більше 30 років льотного стажу, інший є інженером з авіаційної техніки. Вони брали участь у розслідуванні практично усіх резонансних подій, які траплялися раніше. Тому ми не маємо жодних сумнівів, що з усієї інформації, яку вони зібрали, ми отримали найоб’єктивнішу.

Ми знаємо, що іранська влада визнала факт збиття Boeing 737. Але одна справа – політичне визнання, а інша - як це могло статися, які обставини призвели до трагедії, як проводилася експертиза і які висновки зроблені на основі отриманих відомостей.

Додам, що влада Ірану повністю співпрацює з нами фахівцями, які знайомі з усіма ракетними системами, зокрема російського виробництва, чи виробництва інших країн. Тобто при наявності необхідних даних, ми зможемо назвати причини трагедії.

- Лідери нормандської четвірки на зустрічі в Парижі підтримали домовленість в рамках Тристоронньої контактної групи щодо трьох додаткових ділянок розведення на сході України. Після "нормандії" вже минув місяць. Чи є якийсь прогрес у цьому питанні нині?

- Ми надали пропозиції та визначили ці ділянки ще в минулому році. Але варто почати з загальної політики.

Слід чітко зрозуміти, що по-перше: Міністерство оборони, Міністерство закордонних справ, Офіс президента України, інші органи влади наполягають на поверненні українських територій, відновлення територіальної цілісності, включно з територією окупованого Криму. Від цих вимог ми ніколи не відмовимося. Україна має залишатися єдиною і неподільною.

По-друге. Ми розуміємо, що нормандський процес та мінські угоди наразі залишаються єдиними майданчиками для врегулювання ситуації. Незалежно від того, погані вони, чи хороші, але вони у нас є.

В цілому ми згодні з положеннями мінських угод, за винятком однієї конкретної ситуації, що вже озвучувалася українською владою. Йдеться про те, що ми не погоджуємося, аби заходи в рамках домовленостей виконувалися саме в такій послідовності. І тому наполягаємо, що спочатку має бути безпека, відновлення контролю над кордоном з Росією, а вже потім – усі інші демократичні процеси, які відбуватимуться. І це абсолютно нормально. В Україні з цим усі згодні, і ми на цьому стоятимемо.

В усьому іншому Мінські домовленості є для нас більш-менш прийнятними, адже там прописані дві ключові речі: розформування і роззброєння незаконних формувань та виведення іноземних військ.

Іншою проблемою є те, що Росія всіляко заперечує присутність своїх військових на тимчасово окупованих територіях України, стверджуючи, що тзв "ДНР"/"ЛНР" мають політичну самостійність та політичну волю. Ми з цим категорично не погоджуємося. Ці квазіутворення ми не визнаємо стороною процесу. У нас є більш ніж достатньо доказів, які вказують на Росію. І ці докази ми передаємо нашим міжнародним партнерам. Уся міжнародна спільнота з нами згодна, вони все знають і все розуміють.

Таким чином, ми вимагаємо виконання заходів в рамках Мінського процесу. Тобто: виводьте незаконні збройні формування, нехай вони роззброюються, і далі ми повертаємо ці території під конституційний устрій та законодавство України.

Тепер щодо розведення сторін. Ці дії можуть відбуватися в окремих точках, як гуманітарна складова - це наша позиція і до, і протягом, і після нормандської зустрічі - щоб люди могли перетинати лінію розмежування, щоб було хоча б якесь пожвавлення економіки в тому регіоні, тому що він надзвичайно депресивний.

Ми виступаємо проти розведення по всій лінії, адже такий шлях є хибним, і таким, що суперечить самій суті мінських угод. З ким розводитися, якщо вони мають роззброюватися? Насправді є багато причин, але ця основна. Це як різні треки, які не співпадають.

Цю війну можна завершити - вони мають просто виконати мінські угоди та піти. У світі є різні конфлікти, є непорозуміння. Але в нас на сході України не було конфліктів до 2014 року, ніяких переслідувань на етнічному чи мовному підґрунті. Це конфлікт, який був створений у 2014 року абсолютно штучно. Як він був створений, так само його і можна завершити. Якщо Мінські угоди виконувати, то в суцільному розведенні по всій лінії немає сенсу.

Зараз лінія розмежування - це надзвичайно складний інженерний проект. Це 410 км лінії складної топографії та надзвичайно складних умов. Якщо по всій лінії заново будувати інженерні споруди - це займе роки. Тим більше, якщо ми йдемо по тому протоколу, який був запроваджений для перших трьох точок, ви бачили, скільки місяців знадобилося для цього.

До прикладу, у Золотому я був на Різдво, коли ми їздили вітати військових. З нашого боку там стоїть готовий Контрольний пункт в'їзду-виїзду (КПВВ), все, чисто, готово, хоч завтра запускай, потім іде міст, а далі - нічого. Це говорить про так би мовити "бажання" цього реалізації процесу з тієї сторони.

Тобто, якщо гуманітарно - то давайте гуманітарно. А якщо затягувати час і просто відвертати увагу від мінських угод, то давайте називати речі своїми іменами.

Ми говоримо про те, що якщо ми вже йдемо мінськими угодами, то давайте йти мінськими угодами.

- З іншого боку, однією з мотивацій розведення було те, що люди гинуть від куль снайперів.

- Так, але ви ж знаєте, що для снайпера два кілометри не є особливою проблемою, і в деяких випадках вони можуть виходити на зону розведення.

Звичайно, для нас снайпери - це проблема. Але коли ми говоримо про розведення на великій лінії протяжністю 410 км - це роки. За ці роки ми маємо продовжувати дипломатичну роботу, піднімати всю міжнародну спільноту, проводити комунікаційні заходи і кампанії на Заході, і в нашій країні для того, щоб ми вирішили це питання. Але точно не знімати напруги.

А як можна роками проводити розведення? Воно би перейшло у заморожений конфлікт. А нам категорично не підходить визнання замороженого конфлікту. Деякі політики говорили і зараз говорять: "давайте визнавати це замороженим конфліктом".

Це і є неправильний шлях, тому що він, фактично, фіксує погодження з ситуацією, яка є наразі, і говорить: "ну все, це нам підходить", "це нам не підходить формально, але ми погоджуємося, що нехай так воно і буде". Тоді напруга знімається, вже ніхто не говорить про повернення територій або говорить дуже мляво, і точно знімається напруга з усієї міжнародної спільноти, починає лобіюватися зняття санкцій, і все це триватиме десятиліття. А якщо все заходить на десятиліття, далі питання: "добре, а що у вас ще можна взяти, де наступна "гаряча точка?" Навіщо воно нам потрібно? Тому ми маємо зберігати постійно цей процес.

- Ви вірите, що можна дипломатичним шляхом вирішити ситуацію?

- Усі ставлять це питання - у що ми віримо та на що сподіваємося. Я цивільна людина, але у військовій стратегії існує такий принцип, що надія не може бути частиною вашої стратегії. І ми цим керуємося, тобто сподівання не має до цього жодного відношення. Це шлях, яким ми маємо йти, і ми не можемо з нього сходити за жодних обставин.

Я спілкувався з місцевим населенням в районах проведення операції Об’єднаних сил. Без протоколу, так би мовити. Насправді їм потрібна деескалація, наскільки це взагалі можливо, і хоч якесь економічне зростання, тому що там економічна депресія, реально дуже важка ситуація. А без економічного зростання всі наші політичні намагання будуть серйозно гальмуватися. Тобто економіка - це важлива частина стратегії. Це не військова частина, але з точки зору безпеки та оборони без економіки ніяк.

- А як ви ставитеся, зокрема з точки зору безпеки, до ідеї поновлення якихось зв'язків, не просто через КПВВ на рівні фізичних осіб, а відновлення певних торговельних відносин, залізничного сполучення?

- Щодо залізничного сполучення я не готовий відповісти, ми ще вивчаємо це питання.

Приватно вони можуть торгувати, але саме на індивідуальному рівні. Щодо держави ми поки не бачимо взагалі такої можливості. Тобто відновлення не розглядається в наших стратегічних інтересах. Тому що ми в першу чергу дивимося з точки зору загроз, ризиків.

Щодо гуманітарної складової - абсолютно ніяких проблем. Навпаки - вона має бути. Тому що, дійсно, люди, які живуть на тій стороні, мають бачити, що ми їх чекаємо. Звичайно, я не говорю про тих людей, які здійснювали чи здійснюють досі злочини (а це відбувається кожен день) - я маю на увазі звичайних мирних людей. Але які можуть бути відносини з терористичними утвореннями?

- Ви буваєте на лінії зіткнення, спілкуєтеся з нашими військовими. Як ви оцінюєте морально-психологічний стан тих, хто перебуває там?

- Це робота. І так, чесно кажучи, завжди було. Це професійна робота. Люди свідомо вибрали цей шлях. Як ви знаєте, там усі контрактники, які ставляться до цього як до роботи. Чесно скажу, що в Києві просто набагато більше емоцій, ніж там. Там людей цікавлять якісь логістичні питання, питання забезпечення тощо.

Умови, в яких військові знаходяться, звичайно, різні. Ми бачили бліндажі, які вони облаштовують. Це не квартирного типу помешкання, але в них можна знаходитися, працювати там можна.

Є питання зі ставленням до безпеки самих військовослужбовців, щоб вони розуміли, що будь-які порушення правил безпеки можуть скінчитися дуже погано.

І взагалі, можна вдосконалювати їхнє перебування на лінії вогню з точки зору безпеки. Потрібно ставити більше камер, сенсорів, дистанційних приладів. Така політика народилася за останні кілька місяців, і на цей рік вона є. Вона зараз виписується як програма. Деякі закупівлі вже є у відповідному плані, але це ще не все. Є велика кількість доступних технологій, які потенційно можуть зменшити ризики. Їх потрібно або купувати, або розробляти самим.

- Чи можуть нам допомогти у цьому партнери?

- Можуть. Вони часто допомагають. Але ті зміни, які ми зробили в системі закупівель, яка буде вже в цьому році, передбачають, що ми можемо купувати деякі речі самостійно, без партнерів. Ми приєдналися до організації NSPA (NATO Support and Procurement Agency) (Агентство НАТО з технічного обслуговування і постачання - ІФ). Це, фактично, торговельний майданчик НАТО, де ви можете купити будь-який вид обладнання, озброєння, який не заборонений для продажу. Але всі ті речі, про які ми кажемо, не заборонені для продажу. Таким чином міністерство може робити закупівлі напряму, без посередників, через НАТО. Такого раніше не було.

Першу закупівлю зробили в грудні, хоча говоримо про це з 2015 року. В 2015 році ми тільки приєдналися до Агенції, але багато хто цього не хотів. Посередники ще з того "Укроборонпрому" (тому що з цим керівництвом ми маємо хорошу професійну взаємодію) гальмували цей процес. За три місяці ми його розблокували, зняли всі перепони та уклали першу угоду, зробили оплату. Це були перші тестові три закупівлі.

Тобто ми можемо робити закупівлі з-за кордону напряму, у разі, якщо нам потрібне якесь обладнання і його немає в Україні або його завозять в Україну з націнками в два чи більше разів. Допомога партнерів залишається, але на неї є більше системні плани.

Ситуація з морально-психологічним станом у військах залишається контрольованою. Але інколи трапляються ситуації, коли деякі командири своїм ставленням до підлеглих можуть порушувати їх права. Причому це не кримінальні порушення (хоча такі випадки є, але їх можна перерахувати), а більше адміністративні, дисциплінарні. Приміром, не дають відпустки, не виплачують гроші, які мають виплачувати, не дають документи.

Коли військовослужбовець бачить, що в нього немає шансів вирішити це питання, він залишається сам на сам з цим рішенням, це є проблема. І це демотивує.

Саме тому ми відкриваємо Центр правової допомоги військовим в Одесі. Він функціонуватиме в пілотному режимі. Вже з початку цього року ми його розширюватимемо на всю Україну. У нас є "гарячі лінії", але вони часто не працюють ефективно. А такі центри передбачатимуть саме персональне вирішення питань. Допомогу надаватимуть реальні люди, які мають фаховий досвід, знають нормативну базу.

Дуже часто права порушуються, коли порушник знає, що йому за це нічого не буде. А якщо він знає, що понесе відповідальність, то таких випадків буде набагато менше.

Навіть за останні чотири місяці надходила величезна кількість питань, які вирішувалися протягом дня. Коли запрацює система і військовослужбовці знатимуть, що їх права захищені, ситуація зміниться.

- Це було притаманно радянській армії. А в якій точці на шляху від радянської армії до армії стандартів НАТО ми нині знаходимося?

- Не можна сказати загалом. Наприклад, щодо підготовки. Наша бойова підготовка в багатьох випадках не гірша, ніж в НАТО. Деякі процеси, знання, досвід не гірші, а в деяких випадках навіть - вищі ніж в арміях, які не мають бойового досвіду. І вони звертаються до нас за цим досвідом.

Щодо забезпечення. Форма, речове забезпечення, харчування в тих частинах, де пройшла реформа, абсолютно ніяк не відрізняються від стандартів НАТО.

Але щодо організації принципів, ми ще на початковій точці, тому що деякі речі ми запроваджуємо тільки зараз.

Взагалі стандарти діляться на політичні, адміністративні та технічні. За минулий рік ми вже ввели близько сотні стандартів. Найбільше в кінці року. Адміністративні ми вводимо на початку цього року. Зокрема, в лютому має бути перехід на J-структуру Генерального штабу. Для неї все готово, зараз дещо допрацьовуємо.

Нам потрібно внести зміни до Закону про національну безпеку і оборону. І це змінить структуру управління та функціонал керівництва Збройних сил, тобто вона повністю буде уніфікованою за стандартами НАТО.

Там найважливішим для нас питанням є розмежування між формуванням і застосуванням. Тобто існує керівництво Збройних сил, головнокомандувач, усі його служби і далі йдуть два основні напрямки: формування (тут і підготовка, і забезпечення, і формування бригад, і оснащення озброєнням, військовою технікою, інфраструктурою і т.д.) і виконання бойових операцій. Головна проблема всі ці роки війни полягала в тому, що в нас усе це було разом. Для ефективності це надзвичайно важливе питання. Тому що ті люди, які займаються тільки операціями, мають думати тільки про планування та виконання операцій, і більше ні про що, все інше вони мають отримати: і особовий склад, і озброєння, і інфраструктуру.

У цьому році, коли це запровадиться, ми далі змінюємо структуру бригад, також за натівськими принципами. Це буде вже не так складно.

- Це передбачено в окремому законі про нацбезпеку і оборону?

- В нас ціла низка нормативних актів. В законі це передбачено. До речі, це вперше було передбачено в Стратегічному оборонному бюлетені від 2016 року, але тоді воно йшло дуже важко. Фактично, ми це запланували ще в 2016 році, але воно нікуди особливо не пішло. Зараз це запрацює.

- Про це мало хто говорить, але це дійсно важливо.

- Про це ніхто не говорить, тому що дуже мало хто розуміє, навіщо воно потрібно. Головне - яка практична користь цього, а вона надзвичайна. Колись питання операцій і питання підготовки, генерування спроможностей - все було разом і, фактично, знаходилося в руках двох-трьох осіб, і від їх часу і від їх доступності залежало вирішення величезної кількості питань. Усе було в ручному режимі, а це повністю суперечило усім підходам.

Інше питання - це те, що ми підходимо до взагалі концепції спроможності. Раніше її ніхто не використовував. Є таке питання як спроможність - можливість підрозділу чи Збройних сил взагалі виконувати поставлені завдання. Це, фактично, є формула, в якій є і озброєння, і техніка, і особовий склад, і його підготовка, і його керівництво, і яка в нього організація, і яка інфраструктура. І тільки коли воно є все разом і сплановане, виконане разом, тільки тоді у вас є спроможність.

Тільки в комплексі ви можете змінити це. І це підхід, який зараз у нас уже працює.

І зараз ми вже ставимо питання: які в нас загрози, які в нас сценарії розвитку подій. Від цього сценарію ми плануємо протидію загрозам і стратегію. І далі від цієї стратегії ми йдемо до плану розвитку спроможностей, і від плану розвитку спроможностей ми вже йдемо до таких речей, як закупівля, державне оборонне замовлення і т.д. Раніше було так, вирішили: "давайте дамо 10 танків" або "20 БТРів" чи ще щось... Питання в тому, що тільки після того, як ви пройдете весь цей шлях, ви зможете відповісти на питання, а що треба дійсно купити.

Тому що наша основна проблема, і вона є в кожній країні без винятку: можливо крім, може, Сполучених Штатів, Саудівської Аравії, де бюджети, практично, необмежені, це дуже обмежений бюджет. При чому ми воюємо проти армії, яка має величезний військовий бюджет. Він у десять разів менший, ніж американський, і набагато менший, ніж китайський, але тим не менш набагато більший, ніж наш.

Нам потрібен асиметричний підхід, тому що ми не можемо конкурувати з армією Росії так само нарощуюючи витрати на оборону як вони, тому що ми не вженемося. Тобто нам потрібен асиметричний підхід. Це прийнято на рівні політики вже чітко. Якщо ми підтримуємо асиметричний підхід, значить, ми маємо дуже добре працювати з точки зору, що ми купуємо. Це було одне з основних завдань з самого початку нового уряду, ми мали вибудувати цей справжній стратегічний підхід.

Зараз ми вже проаналізували загрози і маємо чітке розуміння, які можуть бути сценарії, при чому до деталей. Звичайно, це інформація закрита, але вона є. І по-друге, паралельно ми вели оборонний огляд, аудит наших спроможностей, тобто що у нас є і чого не вистачає.

Зараз розробляється стратегія видів Збройних сил, і по деяким вона вже є. Наприклад, що у нас буде на морі, які мають бути питання по Повітряним силам тощо.

І ми, звичайно, прийшли до питання територіальної оборони, не тієї, яка є зараз, а тієї, яка має бути, щоб ці загрози закрити. У цьому році маємо прийняти закон про територіальну оборону. В одній із областей запустимо пілотний проект. Але пілотний проект - як навчання. Питання в тому, щоб створити систему, бо на цілий ряд сценаріїв нам потрібна система тероборони.

- Коли можна очікувати ухвалення нового закону "Про оборонні закупівлі"?

- Ми дуже сподіваємося, що в цьому місяці.

Взагалі революційною є сама зміна системи. Закон - це те, що дозволяє нам змінити систему, тому що до цього був закон "Про публічні закупівлі" і закон "Про державне оборонне замовлення". Державне оборонне замовлення з пострадянських часів, фактично, ніяк не змінювалося. Публічні закупівлі були створені, а також були створені особливості публічних закупівель з питань оборони, що дозволяло нам швидко купувати зброю і техніку. Але державне оборонне замовлення не змінювалося.

Одне з моїх найбільших вражень за останні чотири місяці – це те, як легко можна було змінити державне оборонне замовлення так, що про це, практично, взагалі ніхто не буде знати.

Я тепер розумію, звідки всі ці корупційні скандали: система була вибудувана так, що це робило декілька людей. Інформація подавалася з департаментів, з Генштабу Збройних сил, далі це підписував заступник, далі воно йшло на міністра. Фактично, вже на цьому етапі ви не бачили всього, тому що державне оборонне замовлення - це величезна книга, до якої йде велика кількість документів. Навіть якщо ви міністр і все це читаєте, ви все одно можете не зрозуміти того, що стосується технічних даних. Яким чином приймалося рішення, чому це рішення, а не інше - ніяких обґрунтувань взагалі немає. Далі воно йшло на узгодження в Кабінет міністрів, а інші міністри, ну, які вони питання можуть ставити? Далі - комітет Верховної Ради, і Рада національної безпеки і оборони - це велика програма. Фактично, це і все. І далі все це на 100% цілком таємно. От і весь підхід.

І цей підхід ми змінюємо зараз. Питання тут не тільки корупційне, хоча воно було, а питання ще й ефективності. Наскільки нам потрібен цей вид озброєння саме в цьому році. Тобто, як розставляються пріоритети, тому що грошей обмаль.

У цьому році у нас буде рекордний бюджет, але він ріс, практично, всі роки. Для світу він не такий вже і великий. Якщо розділити його на одного військовослужбовця - він дуже малий. Але для України він найбільший - це десятки мільярдів гривень.

В цілому система має виглядати так. По-перше, всі закупівлі мають відповідати стратегії. Має бути група, яка приймає рішення і визначає, що саме має бути пріоритетом, виходячи з нашого обмеженого бюджету, виходячи зі стратегій. Ми визначаємо, що саме це нам дійсно потрібно, і розуміємо, що якщо купуємо такі одинці озброєння, то ми не купуємо якісь інші, тому що на інші не вистачає коштів. Має бути баланс, ми маємо бачити і сказати: оскільки в нас є стільки грошей і стільки ми, орієнтовно, будемо мати наступні два роки (бо ми плануємо на три роки) виходячи з наших макроекономічних прогнозів (вони відносні, але тим не менш є), то таким чином ми маємо створювати наші спроможності. Тобто ДОЗ має будуватися на стратегії.

По кожній позиції ми маємо перевіряти, чи є хоч якийсь шанс на конкуренцію. Де можливо - там вона має бути, тобто альтернативи завжди мають вивчатися. В інших країнах 50% оборонного бюджету - це купівля в єдиного постачальника. Але кожен раз перевіряється, чи є хоч якась альтернатива, і ця альтернатива має бути доведена до керівництва, громадськості і т.д. Маємо сказати: так, ми вивчили альтернативи і прийняли зважене професійне рішення, що маємо купити цю техніку у цього постачальника, тому що він пройшов аудит, він найкращий, це найкраща комбінація якості та ціни. Ми маємо це сказати і пояснити чому. Цей процес називається "купівля у єдиного постачальника - single source", він є у всіх демократичних країнах. Тобто коли ви говорите, що тендеру ми не проводимо, тому що ми будемо обирати в ручному режимі, ви маєте дуже добре пояснити, чому і як ви прийняли це рішення, і це має бути абсолютно прозоро. Вибір у єдиного постачальника має бути обґрунтованим. Раніше це ніхто не обґрунтовував, "у кого хочу, в того і купляю".

Далі - питання прозорості. 100% цілком таємно - це несерйозно. Оборонне замовлення має бути у визначених частинах відкритим. Відкриття ми перекладаємо на рішення Кабінету Міністрів та РНБО щодо частини, яка буде відкрита в кожному окремому році. Адже обсяг замовлення кожен рік відрізняється. Терміну "державне оборонне замовлення" вже не буде. Він пострадянський. Тепер буде "план закупівель". Весь план закупівель буде єдиний, тому що зараз у нас є, фактично, два паралельних процеси: один - це закупівля військової техніки, це ДОЗ, а інший - це публічні закупівлі, які йдуть через різні департаменти паралельними шляхами.

Це буде єдиний план. Більша частина його буде відкрита, в якихось питаннях буде прийнято рішення, що він буде закритий. Але, так само, рішення закритості має бути обґрунтоване. Тобто, наприклад, ми говоримо, що купили 10 ракет, а технічні характеристики цих ракет не публікуємо. Якісь питання будуть закриті повністю, зокрема спеціальні закупівлі і т.д. Але крани чи автомобілі медичної служби чи вантажівки - це звичайна техніка, яка купується з ринку, її немає ніякого сенсу закривати.

- Але зараз скажуть, що в умовах війни ви відкриєте, в тому числі ворогу, можливості дізнатися, хоч і опосередковано, про стан наших Збройних сил..

- Але ж ви знаєте, що існують методи розвідки. У них є і супутники та інше. У нашій пресі ця інформація вже є через якийсь час, скільки, чого ми купили. Але те, що треба буде закривати, ми залишимо закритим.

Крім того, у нас є можливість купувати за кордоном напряму, але тільки у випадку, коли ми не можемо знайти цю техніку всередині України або вона набагато дорожча. Взагалі буде пріоритет національному виробнику. У нас є чітка стратегія, і весь уряд стоїть на однієї позиції: нам треба розвивати власний оборонно-промисловий комплекс (ОПК). Він так само знаходиться в дуже різних станах. Є сильні підприємства, є надзвичайно слабкі підприємства, є підприємства, які вже майже не існують, але нам треба його розвивати, тому що по ряду спроможностей ми можемо вижити тільки зі своїми озброєнням і технікою.

- Є якийсь показник по умовам ціноутворення?

- Зараз це питання вирішується. Хтось пропонує 10%. Ставити показник важко, тому що тоді буде питання обґрунтованості цього дорожчання. Тобто людина, яка буде приймати рішення, має документально довести, що це не 9% чи 9.5%, а 10%. Якщо він це не доведе, наступає відповідальність. Вони будуть боятися це робити. І в нас може бути з бюрократичної точки зору проблема з цим. Це питання зараз обговорюється, саме між першим і другим читанням закону "Про оборонні закупівлі".

Також одне зі складних питань - як ми будемо доводити локалізацію. Коли ми проводимо тендер, місцеві виробники будуть мати відсоток локалізації, тобто скільки продукту було створено на території України, навіть якщо це закордонна компанія, але розмістила тут виробництво, вона має бути в таких самих правах, як місцева. Але якщо вона місцева, але, наприклад, тільки колеса прикручує - це одне питання, а якщо вони роблять тут 30% продукції - це інше питання. От як рахувати локалізацію - ще теж буде обговорення. Але це треба робити, тому що підхід має бути такий, як у країнах, з яких ми беремо приклад. До речі, в нас є радники з цих країн, ми перебуваємо у постійному контакті з ними, і ми сподіваємося, що коли ми цей закон приймемо, вони його підтримають, і це буде величезний сигнал для всього світу, що ми таки йдемо шляхом реформ. Всі знають, що проблема була, що все було дуже непрозоре і неефективне. Це допоможе нам далі у подальшому партнерстві з НАТО та з допомогою і матиме взагалі цивілізаційний характер для сприйняття нас партнерами.

-  Ви нещодавно повідомили про закупівлю другої партії Джавелінів. Чи планується ще?

- Поки що ні. Зараз ми очікуємо на цю партію. Ми плануємо закупівлю за кордоном, але не "Джавелінів".

- Ви виступаєте за впровадження контрактної армії в Україні. Наскільки, на вашу думку, це на часі зараз?

- У нас зараз строкової служби - приблизно 10%. Тобто вона не відіграє особливо великого впливу на спроможності, тим більше військовослужбовці строкової служби не виконують завдань у зоні проведення операції Об'єднаних сил.

Я за те, щоб залучати широкі верстви населення до армійської служби. Це має бути в нашій стратегії. Політика ще виробляється. Готового рішення ще немає, зараз ми працюємо з Генштабом і з українськими незалежними аналітичним центрами над новою концепцією.

В тому вигляді, в якому строкова служба є зараз, вона не має залишатися, тому що це не працює. По-перше, це надзвичайно корупційна історія, коли люди платять гроші, щоб їх не призивали. Це породжує гонитву за формальними цифрами, і ми всі знаємо випадки, коли шукають призовників, де тільки можна. Якщо кошти, які держава витрачає на цей механізм, спрямувати на кращу підготовку, кращі умови для проходження служби, і тоді ті самі 10% можемо набрати частково з тих, хто буде йти добровільно. Або з тих, хто буде розуміти, що армія дає їм цінний досвід, і вони будуть не проти отримати цей досвід, а потім або повернутися до цивільного життя, або підписати контракт.

Для чого потрібне залучення молодих людей з широких верств населення для проходження служби? Перш за все - це потенційні військовослужбовці, які в подальшому підпишуть контракт. Зараз ці показники низькі, у кращих випадках це 20%, там, де дійсно людям цікаво і вони залишаються. Наприклад, нещодавно я був у бригадах, де це 5% і менше. Ми витрачаємо величезний ресурс, ми їх утримуємо півтора роки, одягаємо, годуємо тощо, і лише кілька відсотків підписують контракт. Це треба змінювати.

Звичайно, що є сенс зменшувати строк. Багато хто не хоче, тому що це дуже довго, у них є якісь життєві плани і т.д. Якщо ми запровадимо систему, коли це буде набагато менший строк - це буде якісна підготовка, служба в бойових частинах - але не в зоні ООС,- де вони отримають досвід. Якщо ми зможемо кваліфіковано це подати як абсолютно унікальний життєвий досвід, людина буде підготовлена, пояснити, що в житті це буде дуже корисно і фізично, і морально, і з точки зору підготовки - відсоток тих, хто залишиться, буде набагато більшим. Але це буде повністю інша система, тому що цю систему реформувати надзвичайно важко. Набагато легше побудувати взагалі нову.

Ще існує інший момент. Для багатьох молодих людей, у яких немає шансів вступити в вищий навчальний заклад за різними причинами, це може бути одним із небагатьох шансів отримати шлях у життя, у військову службу, з потенційною офіцерською службою. До речі, в західних країнах саме так це й працює. Наприклад, багато хто з американських хлопців йде в армію, тому що особливо варіантів у житті не так уже й багато. Навіть дуже часто це не питання коштів, часто вони просто не знають, що обрати. Хлопець сидить у невеличкому місті чи селі, і звідки він знає, куди йому йти? Він навіть не знає, що така опція є, може навіть може не знати, куди йти, де підписати контракт і чому він буде його підписувати. Так, він за обмежений термін - я ще не говорю який, але точно не півтори роки, він має бути меншим - отримує шанс побачити, як це. Якщо йому сподобалося, він залишається. Якщо ні - шукає далі.

- Але за менший термін його важко навчити. Наприклад, у Радянському Союзі було так, що тільки ти його навчаєш, він уже одразу звільняється

- У нас є більш-менш розуміння, за скільки можна навчити і скільки він має служити в бойовій частині для того, щоб він прослужив і в той самий час ми його навчили.

Але, підкреслю, це попереднє бачення. Ми працюємо над цим питанням. І  абсолютно точно можу сказати, що існуючу систему треба змінювати.

- А який зараз відсоток набору в Збройні сили? Яке виконання плану?

- Щодо осіннього призиву, у нас є виконання плану.

У нас існує інша проблема - це некомплект в окремих частинах. Але це більше пов'язано з питанням підписання контрактів і навіть зі структурою Збройних сил. Але основна проблема в тому, що у нас багато не бойових частин, і багато офіцерів знаходяться в інших штабах. У нас вивільняться тисячі офіцерських посад, які ми можемо перекинути на бойові частини.

Це одна з основних цілей - змінити структуру Збройних сил так, щоб "перекинути" посади в бойові частини.

- Які плани щодо міжнародного співробітництва, зокрема зі США і НАТО?

- Для нас це надзвичайний пріоритет. Чесно кажучи, я думаю, що всі завдання, які ми поставили собі у минулому році, виконані. Наші відносини настільки хороші, наскільки вони взагалі теоретично можуть бути.

Ми будемо розширювати партнерство. Є країни, з якими співпраця поки відбувається не так інтенсивно і ми плануємо її інтенсифікувати. Основні наші партнери - Сполучені Штати, Канада, Великобританія і, звичайно, Литва, Естонія, Польща. З цими країнами ми підтримуємо дуже тісну співпрацю.

Наприклад, 10 січня я розмовляв з канадським міністром оборони Харджитом Саджаном. Це було пов'язано з катастрофою літака "МАУ" в Ірані, ми висловлювали співчуття. Але взагалі для того, щоб із ним поговорити, треба просто дати інформацію, і через декілька годин ми з'єднуємося.

Так само із британським колегою Беном Воллесом розмовляли кілька днів тому. З американцями у нас по цілому ряду напрямків є постійний контакт на різних рівнях: і на рівні керівництва, і на робочих, і на армійських рівнях. Є програми роботи на цей рік, які, дійсно, допоможуть і нам, і їм.

З натівцями ще цікавіша ситуація. У Брюсселі в нас були системні зустрічі, на яких ми домовилися про дорожні карти переходу на стандарти Альянсу. Як повинна впроваджуватися реформа в тісній кооперації з НАТО, щоб вони розуміли наші дії та повністю підтримували їх - ці дорожні карти були узгоджені й підтримані. Перші дорожні карти вже будуть в січні, бо стандартів там декілька сотень.

І нарешті кооперація стала практичною. До цього часто це були просто політичні гасла, але особливо нічого не відбувалося. Ми дали розуміти, що нас політичні гасла не цікавлять. Цікавить перехід у практичний режим. Моє головне завдання - досягнути військових критеріїв членства і зробити все для того, щоб отримати статус члена Програми посилених можливостей НАТО. У нас є всі шанси його отримати. Насправді, це вже буде чисто політичне питання.

- Скільки треба часу, щоб по військовій частині досягнути цих критеріїв?

- Деякі з них уже досягнуті. А в деяких все треба перебудовувати. Дорожня карта буде йти по видах і по окремих родах військ, тому що абсолютно різний стан. В деяких він такий, що можна вже завтра сертифікацію проходити, в деяких - її вже пройшли - наприклад у Силах спеціальних операцій, - а в деяких - необхідно будувати все з самого початку.

Цікава ситуація в ВМС, де особовий склад готовий, фактично - тому що його не багато, до речі - і багато хто з персоналу підготовлений, багато хто служив у НАТО, навчався. А з точки зору процедури, документів, ще мало що є. Тобто всюди по-різному.

- А по авіації є шанс перейти на іншу техніку?

- Зараз ми ще працюємо над стратегією Повітряних сил. Окремо йде робота над протиповітряною обороною. Там ми раніше будемо готові. Це те, що ми маємо закрити найближчим часом - сформувати стратегію, бачення, закласти її в ДОЗ і розвивати. А далі вже буде авіація. Думаю, що через деякий час ми зможемо сказати, як вона виглядатиме.

Тільки нещодавно ми для себе визначилися, як мають виглядати Військово-морські сили (ВМС). Ми вже абсолютно точно знаємо, як це має бути. Стратегія до 2035 року розроблена. Але стратегія - це не все. Нам треба конкретно знати, де, як, скільки кораблів, яких типів і т.д. Це ми вже знаємо. Через деякий час це буде оприлюднено, але ми самі точно вже це знаємо.

- Як оціните співпрацю з "Укроборонпромом"?

- Там зараз абсолютно нова команда. Ми з нею стоїмо на однакових цінностях. Це люди, яких я знав ще до того, як вони обійняли керівні посади в "Укроборонпромі". Вони абсолютно демократичні, цивілізовані. З ними в нас нормальні відносини.

Є Збройні сили, є ОПК, а Міністерство оборони дивиться на стратегію взагалі. Для нас це стратегічний ресурс країни, ми маємо його вибудовувати, реформувати.

Я не кажу про "Укроборонпром", як організацію - я кажу про складові частини "Укроборонпрому", їх кластери. Там є абсолютно стратегічні підприємства, які надзвичайно потрібні.

Крім того, це цікавий майданчик для залучення нових інвестицій. Є багато країн, які готові інвестувати кошти. Розробляємо нову технологію - вони і ми користуємося. В такий спосіб можна закрити багато питань.

- Приватизація землі Міністерства оборони можлива?

- Приватизація землі - це дуже чутливе поняття, люди його дуже бояться на інстинктивному рівні, і ми надзвичайно обережно підходимо взагалі навіть до формування плану з цих питань.

У нас є активи, які нам не потрібні. Це, до речі, стосується так само підприємств. У нас по всій країні є підприємства, сотні магазинів (це колишній "Військторг"), які здаються в оренду.

За минулий рік ми зробили експрес-аудит. Усі ці роки незалежності Україна втрачала, але набагато менше за останні п'ять років, тому що вже був хоч якийсь демократичний контроль. До 2014 року ніякого контролю за армією не було, ніхто взагалі не знав, що там відбувалося. Весь громадський контроль почався з 2014 року, і значно зменшилася кількість активів, які втрачалися. До цього це був просто жах. Чесно кажучи, ми ще навіть не до кінця знаємо масштаб цього.

У нас є цілий ряд кримінальних справ по підприємствах, по активах, по землі, ми активно передаємо інформацію до правоохоронних органів. Те, що можна відкрити, ми відкриваємо. Але велика кількість розслідувань триває саме зараз.

До речі, для нас взагалі цю тему розслідувань треба піднімати якось правильно, тому що кожний раз, коли ми повідомляємо громадськості про те, що ми викрили якесь правопорушення, це йде як негативна новина.

Насправді вона для нас позитивна, тому що ми викрили, зупинили це чи попередили інше правопорушення. Ми говоримо, що в нас щось є, передаємо, правоохоронні органи відкривають провадження, роблять якийсь реліз, і всі починають нас критикувати. А для нас це навпаки плюс. Ми зараз уже ведемо багато таких справ.

Тобто є активи, які нам потрібні, є - непотрібні. Нам потрібні об'єкти інфраструктури, треба будувати нові бази. В цьому році ми плануємо побудувати декілька дуже цікавих об'єктів, які повністю будуть закриті та самодостатні, тобто база саме для бригад. Ми запланували їх спорудження в Сєверодонецьку та Маріуполі. І деякі - для батальйонів. Далі - польові табори на другій лінії, щоб люди жили в нормальних умовах. Це типові рішення, які ми розробили, які вже є в проектах, і які ми реалізуємо в цьому році. На це потрібні кошти, вони закладені в бюджет.

Ще в нас є 46 тисяч військовослужбовців у черзі на житло. Вона постійно збільшується, тому що постійно нові люди стають у чергу. Нам треба закласти механізм, яким чином закрити цю чергу, а так само запропонувати новий механізм для забезпечення житлом. Тому що житло для військовослужбовця - це соціальне рішення номер один. Цивільним це важко зрозуміти, але будь-який військовослужбовець в першу чергу думає про житло.

- А як щодо пільгового кредитування?

- Звичайно. Думаю, що в цьому році воно вже точно буде. Це буде схоже на подібні програми МВС, Міністерства ветеранів. Але з військовослужбовцями трохи по-іншому, тому що вони мають переїжджати з місця на місце, там є питання. Але штатно-посадове житло, щоб вони хоча б жили нормально. Там, де ми не можемо його ввести в експлуатацію, там буде проведена компенсація за піднайом житла, так щоб вона відповідала ринку в тих містах, де вони живуть. Щоб військові могли хоча б орендувати житло, але нормально. І, до речі, житло знімають у всіх країнах. Це нормальна практика. Особливо, якщо військовий переїжджає і знає, що побуде тут три-чотири роки, але точно не буде жити в цьому місці, то піднайом - це абсолютно нормальне рішення.

Далі - це система кредитування. І ми ще розробляємо монетарно-депозитарну програму.

Для цього потрібні будуть кошти. Має робитися прозора оцінка, абсолютно прозорий спеціальний фонд, який, наприклад, кожен місяць звітує перед суспільством, скільки коштів, звідки вони прийшли. Тоді якось можна виправдати приватизацію об'єктів Міністерства оборони. Ми зараз над цим працюємо.

- Продаж буде через ProZorro?

- Якщо щось продається, воно має продаватися тільки на відкритих конкурсних засадах. ProZorro чи просто конкурс - це вже техніка. Тільки так. Ось такий підхід.

 

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Підтримка України на шляху до справедливості має бути постійною, бо це робота на роки і десятиріччя – генпрокурор

Глава "Центренерго" Андрій Чуркін: Нам вдалося повернути і постачальників вугілля, і покупців електроенергії, тому ОЗП пройдено успішно

"Укртелеком" збільшить обсяг інвестицій щонайменше на 70% у 2024 р. - гендиректор

Ситуація із захмарними цінами на картоплю у 2024-2025 МР не вирівняється - віце-президент УАВК

Складний процес заміни обов'язкового страхування вимагає продовження перехідного періоду закону "Про страхування" до кінця року

Росіяни поставили собі завдання знищити нашу авіацію і інфраструктуру для західних літаків - заступник начальника ГУР МО Скібіцький

Характер дій РФ з гучною назвою "наступи" передбачає затяжну війну, і це противник намагається нам нав'язати, жертвуючи величезною кількістю своїх людей - заступник начальника ГУР МО

Польський протест набув доволі агресивної форми - з мирної демонстрації він перетворився на прояв злісної неповаги до українських громадян

Найближчими місяцями плануємо запустити тестування електронного кабінету пацієнта - заступник міністра охорони здоров’я Карчевич

Нам нав'язують неправильну парадигму, що протистояння відбувається по лінії між бізнесом і правоохоронцями - Гетманцев

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА