Ексклюзивне інтерв’ю виконавчого директора Асоціації виробників цементу України «Укрцемент» Романа Скільського 

2 вересня цього року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі прийняла рішення про початок антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну портландцементу та цементного клінкеру з Турецької Республіки. Чим була викликана необхідність такого розслідування?

РС: Перш за все ризиком серйозної деформації внутрішнього ринку України. Імпорт з Туреччини різко зріс за останні 2 роки: в 9 разів за 2019 рік і в 13 разів за період січня-серпня 2019 до такого ж періоду 2020 року, з великою ймовірністю завезення до України більш ніж мільйона тонн цементу в 2020 році.

Ринок в Україні не росте, він вже третій рік поспіль коливається в межах 9,2-9,5 млн. тонн, тому така деформація означає погіршення умов українських виробників, а це 4 великі промислові групи, дві з яких міжнародні. За найгіршого сценарію це може означати:

а) згортання інвестиційних програм (а з часу приватизації в Українську цементну галузь вкладено більш, ніж 2 млрд євро)

б) скорочення персоналу (а на сьогодні в галузі працює понад 5 тисяч чол., і на кожне робоче місце галузь створює ще 3 у підрядних та суміжних організаціях)

в) загроза виходу з ринку іноземного капіталу, як це вже сталося у 2018 році, коли ринок України залишив німецький цементний гігант Heidelberg.

Найкраще стан ринку демонструє порівняння споживання цементу на душу населення. Візьмемо споживання за 2018 рік в країнах з нашого контексту: Туреччина – 822 кг/рік, Росія – 367 кг, Білорусь- 358 кг, Молдова – 288 кг, Україна -226 кг.

Чому ж на стагнуючий ринок України так активно почала експортувати Туреччина?

РС: З декількох причин:

По-перше, з початку кризи 2018 року, коли лише за перші півроку турецька ліра втратила половину вартості,Туреччина переживає дуже серйозний спад будівництва, тобто внутрішній ринок суттєво звузився.

По-друге, війна в Сирії, яка раніше була найбільшим імпортером турецького цементу заставила турецькі компанії шукати нові експортні ринки.

По-третє, на фоні швидкої девальвації ліри турецькі компанії звернули увагу на Україну, валюта якої в останні роки не лише не знецінилась, але й зміцнилась. Для експортерів це як магніт.

Крім того – морське сусідство і відносно проста логістика перевезення баржами у бігбегах робила ринок України ще більш привабливим.

Варто зазначити, що навіть враховуючи ознаки відновлення турецького ринку, пандемія COVID-19 посилила негативний вплив кризи, що заставило турецькі компанії продовжити міграцію в бік експортної моделі, про що офіційно заявила турецька асоціація виробників цементу.

Чому імпорт з Туреччини є такою загрозою для цементного виробництва України?

РС:

Перш за все тому, що Туреччина – це другий за обсягами експортер цементу у світі.

По-друге тому, що турецька цементна галузь в 10 разів більша від української, і якщо на такому ринку по-сусідству починається серйозний спад, то для порятунку своїх виробництв компанії (особливо причорноморського регіону) можуть буквально засипати Україну дешевим цементом і вбити українське внутрішнє виробництво, перетворивши нас на імпортозалежний ринок.

По-третє, всередині України мова йде про змагання двох видів бізнесу – імпортерського (тобто чисто торговельного, з нульовою або мінімальною доданою вартістю) і виробничого, який створює конкурентний національний продукт з високою доданою вартістю. Допускаючи такий різкий ріст імпорту на стагнуючий ринок, Україна ризикує сотнями мільйонів євро внутрішніх і прямих іноземних інвестицій і тисячами робочих місць своїх громадян.

У травні 2019 року завершилось таке ж розслідування щодо імпорту цементної продукції з Росії, Білорусі та Молдови. Тоді були запроваджені антидемпінгові мита на імпорт портландцементу та клінкеру з цих країн. Як це допомогло місцевим виробникам, наскільки зросло виробництво цементу в Україні?

РС: У нашій галузі реальна динаміка вимірюється не стільки виробництвом цементу, скільки випалом клінкеру, бо саме на нього припадає до 80% доданої вартості. Саме випал є найбільш технологічно складним, енергозатратним, капіталоємним і наукомістким етапом виробництва. Цей показник достовірніший, оскільки на відміну від цементу, який не підлягає тривалому зберіганню, клінкер можна зберігати і виробляти цемент за можливості швидкої доставки і реалізації.

За півроку після запровадження антидемпінгових мит у 2019 році українські компанії збільшили виробництво клінкеру на 14,25% у порівнянні з аналогічним періодом 2018 року. Враховуючи посилення імпорту в першій половині року, всього за 2019 рік виробництво клінкеру зросло майже на 10% - це 640 тис. тонн клінкеру, або біля 800 тис тонн цементу. Імпорт у 2018 році склав 475 тис тонн, тобто галузь наочно показала, що може швидко замістити весь імпорт майже вдвічі. Варто згадати, що проблеми з залізничною логістикою принаймні на 10% стримали ріст бізнесу будівельних матеріалів у пік будівельного сезону минулого року.

Цементна галузь може нарощувати виробництво і далі, резерву потужностей вистачає принаймні на 20% росту. Питання в тому, чи є ринок для такого росту.

Ще на початку 2020 року була надія на оптимістичні 20% росту, які показав будівельний ринок у 2019-му, проте пандемія внесла негативні корективи, і за 7 місяців цього року загальний спад у бідівництві вже складає 4,6%, причому найбільший спад у секторі житлового будівництва – 22%. Незначний ріст є лише в інфраструктурному будівництві.

Чи можливе існування в Україні монополізації чи картелізації ринку, як про це кажуть деякі компанії-імпортери цементу з сусідніх ринків?

РС: На місці журналістів, а тим більше юристів, я б з великою обережністю ставився до висловлювань, що не базуються на офіційних висновках, як до таких, що свідчать у кращому випадку про некомпетентність, а у гіршому – про прихований інтерес.

Про монополізацію напевно і говорити не варто, бо це абсурд на ринку, де працюють 8 заводів, що належать чотирьом великим конкуруючим приватним компаніям.

Що ж до картелізації, то згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції», в якому навіть термін «картель» не використовується, існує 8 типових ознак антиконкурентних узгоджених дій, жодна з яких не має підтвердження у випадку цементної галузі України.

А от що точно є, то це гостра конкурентна боротьба з сусідніми країнами за збереження власної цементної галузі в умовах величезного надлишку встановлених потужностей. Світові потужності з виробництва цементу майже удвічі перевищують сумарний попит на нього. Наша регіональна ситуація виглядала у 2019 році так:

Туреччина: встановлені потужності для виробництва 140 млн.тонн при внутрішньому споживанні 47 млн. тонн; Росія: 96 млн. тонн потужностей при 56 млн. тонн споживання; Білорусь: 7,9 млн. тонн потужностей при 3,7 млн. тонн споживання; Україна: 13,6 млн. тонн і 9,5 млн. тонн відповідно.

Щоб зберегти власне виробництво (а значить робочі місця і інвестиції) країни намагаються розмістити на сусідніх ринках ті обсяги виробленої продукції, які переважають їх внутрішню потребу, часто через імпортерів пропонуючи ціну, суттєво нижчу, ніж ціна на місцевому ринку, тобто демпінгуючи. Отже справжня суть питання, - для тих хто хоче її бачити -, проста: розвивати свою промисловість, чи поступово втрачати її, стимулюючи імпорт. Найбільше напружує те, що у нашому випадку мова йде про промисловість, яка в Україні історично сильна, а її продукція не лише достатня для власних потреб країни, але й цілком конкурентна за світовими стандартами якості і успішно експортується до ЄС.

Які перспективи цементної галузі в нашій країні?

РС: На мою думку є підстави сподіватись на ріст галузі. Основною причиною для оптимізму є програма «Великого будівництва», зокрема інфраструктурного оновлення України. На початку серпня цього року Державним дорожнім науково-дослідним інститутом ім. Шульгіна, спільно з Укравтодором були презентовані концепція і програма будівництва цементобетонних доріг в Україні, які зараз проходять процес затвердження відповідними центральними органами виконавчої влади, і якими передбачено збільшення кількості таких доріг з 1% до 5% протягом наступних 5 років. Це досить далеко від німецьких 42%, чи навіть чеських 22%, але означатиме помітний приріст попиту на цемент, що дозволить вітчизняним компаніям збільшити кількість незадіяних резервних потужностей.

Крім того, з прийняттям Верховною радою Закону України від 2.09.2020 року «Про надання будівельної продукції на ринку», який є однією з умов асоціації Україна-ЄС та впроваджує в український правовий простір положення 305 Регламенту Ради Європи щодо будівельних виробів, починається етап реалізації тих напрацювань з гармонізації національних та європейських стандартів, які наша галузь виконала ще 3 роки тому, але змушена була відкласти через неготовність законодавчої бази. Крім того, цей Закон запроваджує нові правила в галузі державного ринкового нагляду, які суттєво ускладнять фальсифікацію цементної продукції, що впродовж довгого часу призводила до великих фінансових втрат для вітчизняних цементних компаній і репутаційних втрат для цементної галузі України в цілому. Є серйозні підстави для стриманого оптимізму!