Начальник відділу з питань інновацій Департаменту високотехнологічної медичної допомоги та інновацій МОЗ Арман Качарян в інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна" розповів, як працює програма медичної евакуації, в межах якої поранені військові та цивільні, постраждалі від збройної агресії, а також українці, які потребують лікування складних хвороб, можуть отримати лікування за кордоном. Качарян наголошує, що в програмі медевакуації беруть участь не лише пацієнти з унікальними або особливо важкими захворюваннями, а, в принципі, з доволі широким спектром захворювань.

Текст: Анна Левченко

 

- Які тенденції ви бачите в розвитку програми медичної евакуації?

- Зараз ми продовжуємо щотижнево відправляти громадян України до різних країн Європейського Союзу. Що змінилось, яку тенденцію ми бачимо за цей рік? Наразі ми бачимо, що стало менше цивільних громадян з пораненнями. Поясню: на початку повномасштабної війни було багато поранених - як військовослужбовців, так і цивільних громадян. Також було окуповано більше територій, на яких залишалися поранені цивільні. Тому під час деокупації ми спостерігали збільшення кількості запитів на евакуацію цивільних громадян з травматичними мінно-вибуховими ураженнями. Проте зараз ситуація змінилася. Наразі бачимо більше важких поранень саме серед військовослужбовців. Водночас за цей рік до участі в програмі стало подаватися більше людей самостійно, гадаю, тому, що інформація про програму поширилася й підключилися пацієнтські організації. Зараз ми бачимо, що стало більше запитів на лікування пацієнтів з онкологічними захворюваннями, деякими орфанними захворюваннями.

- А яку частку від загального евакуаційного потоку становлять пацієнти з невійськовими травмами, наприклад, з онкологією?

- Половину. Наразі половину, а іноді до 60%. Влітку минулого року в нас однозначно переважали пацієнти з пораненнями, проте зараз зросла частка пацієнтів з хронічними захворюваннями, з онкологією. Звичайно, що більшість таких пацієнтів - цивільні громадяни. При цьому лікарні стали менше подавати на евакуацію військовослужбовців, тому ми в МОЗі створили анкету, яка розміщена на нашому сайті, що дасть можливість самим військовослужбовцям податися на участь в програмі: якщо вони вважають, що потребують медичної евакуації, то можуть подати заявку, і ми з ними зв’яжемося.

- А чому військовослужбовці менше подаються зараз? Вони менше потребують медичної евакуації?

- Ні, вони не потребують зараз менше лікування. Але наразі українські лікарні більше адаптувалися до воєнного стану, оволоділи певними технологіями. Тому вони сповна можуть надати допомогу хворому в Україні. Зі свого боку європейські клініки готові простягнути нам руку допомоги й забрати частину пацієнтів до себе. Однак буду з вами відвертим - у наших лікарів є певні упередження, і в деяких лікарнях, скажу чесно, не дуже охоче подають пацієнтів на медичну евакуацію за кордон. Попри війну та виснаження спостерігається ніби конкуренція за пацієнта. Відправку пацієнтів за кордон лікарні іноді сприймають як образу, нібито наші лікарі не здатні вилікувати. Тому ми намагаємося пояснювати, що лікування важких випадків за кордоном це не прояв недовіри до української медицини, а намагання знизити навантаження на українську систему охорони здоров’я, допомогти їй спрямувати зусилля на збереження стабільної роботи, а головне - підтримувати якість лікування.

- Я спостерігаю за бюджетною програмою лікування за кордоном вже певний час, пам’ятаю баталії на рівні МОЗу, парламентського комітету, в громадських організаціях, які розгорталися навколо відправки того чи іншого пацієнта, іноді пацієнта паліативного, в закордонні клініки, навколо оплати цього лікування. Чим програма медичної евакуації відрізняється від програми лікування за кордоном? Чи врахований в програмі медевакуації досвід того, що було раніше до війни?

- Важливо розуміти, що медевакуація за програмою Medevac і програма лікування українців за кордоном за кошти бюджету – абсолютно різні. Тобто є окреме фінансування на лікування громадян України за кордоном, на яке МОЗ щороку закладає в бюджеті певні кошти. Для лікування за кордоном пацієнти проходили певні комісії, починаючи з комісії за місцем лікування або проживання і до МОЗу. Комісія приймала рішення, погоджувала чи не погоджувала відправку і, відповідно, МОЗ сплачував чи не сплачував лікування за кошти бюджету.

Наразі наша програма відрізняється тим, що вона не бюджетна, тобто все лікування й процес евакуації фінансуються приймаючими країнами, переважно країнами ЄС, і безпосередньо Європейською комісією. Коли почалася повномасштабна війна, буквально в березні 2022 року Європейський парламент активував директиву тимчасового захисту, тому всі громадяни України, які виїхали за кордон чи ті, яких ми евакуюємо, отримують в межах захисту соціальний пакет, в який включена медична допомога. Тобто на відміну від програми лікування за кордоном, коли МОЗ приймало рішення, кого відправити й відправляло за кошти держбюджету, наразі ми евакуюємо громадян за кошти приймаючої країни. Тому ми можемо відправити набагато більше людей і маємо набагато ширші показники для лікування, оскільки в бюджетній програмі лікування за кордоном було прописано, що за кордоном надають допомогу такими методами лікування, які неможливо надати в Україні. Натомість в програмі медевакуації в нас не лише якісь унікальні або особливо важкі захворювання, а в принципі доволі широкий спектр захворювань.

Ще раз підкреслю: медевакуація дає можливість розвантажити медзаклади, щоб за потреби лікарні могли більше ресурсів спрямувати на допомогу військовослужбовцям, пораненим цивільним, щоб приділити кожному окремому пацієнту максимум уваги. Бо з великим навантаженням дуже важко забезпечувати якість лікування.

Європейці з нами розділяють тягар війни зокрема тим, що беруть значну кількість пацієнтів. І програма медевакуації є абсолютно безоплатною і для нашого державного бюджету, і для пацієнтів. У нас що два тижні засідає робоча група з представниками відповідних директоратів, Європейської комісії, ми збираємося, обговорюємо, як просувається процес евакуації, які виникають нюанси, які потребують вдосконалення, чи покращення, як змінюються тренди, запити. Хочу зазначити, що європейці часто запитують про прогнози, вони дуже люблять прогнозованість, передбачуваність, але, не зважаючи на прогнози, фінансування відбувається за кошти приймаючої країни за тим же механізмом, що й для її резидентів. Тобто допомогу українці отримують десь за місцеві бюджети, десь за центральні.

- А чи існує черга на медичну евакуацію?

- Ні, черги не існує. Чому? Тому що ми готові подавати усіх громадян. Якщо знову порівнювати з лікуванням за кордоном за бюджетною програмою, то там була черга, бо участь залежала від того, кому проплатять.

В нашому випадку ми готові щотижнево подавати багато пацієнтів, яких будуть приймати за кордоном. Європейці насправді зараз мають більше можливостей прийняти наших пацієнтів, ніж ми евакуюємо. І вони регулярно нас запитують: "Де ще пацієнти? Чому ви не хочете евакуювати, чому ви не подаєте?». Вони беруть всіх пацієнтів з бойовими травмами, з мінно-вибуховими травмами, як цивільних, так і військових. Головне, щоб подали запит. І вони готові брати більше, робити більше евакуаційних рейсів, злучати більше ресурсів, робити більше рейсів, для того, щоб перевезти більше пацієнтів. Але при цьому вони запрошують таких пацієнтів, які потребують медичної допомоги. На жаль, ми стикалися з тим, що для участі у програмі подають тих, кому неможливо допомогти, пацієнтів з невиліковними станами, чи пацієнтів, які потребують лише соціальної допомоги, просто догляду.

- Яких пацієнтів беруть закордонні клініки?

- Вони хочуть більше таких пацієнтів, які потребують операцій, які мають складні інфекції, які потребують остеосинтезу, нарощування кісток, проведення реконструктивних складних операцій. Таке лікування насправді дороге, тому що потребує тривалого спостереження й ретельної уваги: сумлінно спостерігати, як ця рана заживає, змінювати курси антибіотиків, проводити моніторинги, робити аналізи, спостерігати динаміку.

Особливо хочу наголосити на питанні інфекційного контролю: в Україні, на жаль, важко дотримуватися інфекційного контролю, щоб не поширювалася інфекція, а для військових травм це питання вкрай важливе. А за кордоном це краще організовано, бо в них не таке навантаження, тому вони готові взяти пацієнтів, розвезти по кількох лікарнях і ретельно доглядати.

- Коли людина бере участь в програмі медичної евакуації, вона їде сама чи в супроводі, скажімо, родичів?

- Може евакуюватись сама, може в супроводі. Так, відповідно до нормативно-правих актів військовослужбовець може евакуюватися з родичем першої лінії. Тобто європейці готові брати пацієнта та мінімум одного супроводжуючого. Якщо в супроводі діти, то вони обмежують кількість. Загалом європейці зі свого боку готові транспортувати на літаку разом з пацієнтом одного повнолітнього супроводжуючого.

Втім, відповідно до українського законодавства в нас все впирається в правила перетину державного кордону. Якщо військовослужбовець їде на лікування за кордон, з ним може перетинати кордон родич першої лінії, наприклад, його син, його батько. Тому тут залежить від того, чи бажає пацієнт мати супровід і чи він потребує його. Є іноді такі стани, коли ми з досвіду рекомендуємо супровід для підтримки пацієнта. Наприклад, є такі моменти, коли треба допомогти з оформленням документів, допомогти в побуті.

- А скільки часу в середньому триває процес лікування за кордоном? Є якісь обмеження?

- Ні, обмежень немає. Насправді військовослужбовець може там перебувати так довго, наскільки він цього потребує. Тобто коли європейці евакуюють, вони приймають пацієнта на весь час лікування. Є військовослужбовці, які залишаються і отримують ще необхідну реабілітацію. Буває, що залишаються і отримують психологічну допомогу - з ПТСР, наприклад. Це рішення безпосереднього самого військовослужбовця. Адже хтось хоче швидше повернутися до сім'ї, до України, хтось - у свій підрозділ до побратимів.

Європейці, до речі, дуже дивувалися. Вони не очікували, що хтось хотітиме повернутися в армію чи у воюючу країну додому. Вони думали, що люди, які приїжджають лікуватися, шукатимуть можливість залишатися постійно. І вони гадали, що, можливо, це ми примушуємо пацієнтів повертатися. Європейці звертались і пояснювали нам, що права людини першочергові і вони не можуть під тиском повертати українців до України. Тому ми пояснювали, що ніякого тиску немає і що це їхнє – пацієнтів - особисте бажання. Звісно, існують певні обмеження з боку військових частин, але з боку європейців, лікарень щодо тривалості лікування таких обмежень немає. Лікують скільки, скільки потрібно.

- А який зараз максимальний термін перебування на лікуванні за кордоном?

- Деякі люди перебувають за кордоном вже понад рік. Слід розуміти, що ми ж евакуюємо пацієнтів зі складними ураженнями, які потребують складного лікування. Наприклад, хтось отримував в Україні медичну допомогу, його лікували, але пішло інфекційне ускладнення, тобто рани не загоюються. І це теж було неочікуваним для європейців, що до них приїхали пацієнти, які мають мультирезистентні (стійкі до антибіотиків) бактерії. А коли пацієнт має антибіотикорезистентну інфекцію, то його лікування може тривати й понад шість місяців, і лише після цього його можна оперувати. Ніхто не ризикує оперувати з наявною інфекцією. Тож часто трапляються багатоетапні оперативні втручання, коли треба зробити спочатку одну операцію, відтак іншу, а потім ще. Тому є вже люди, які лікуються вже більше року.

- Чи можна сказати, що якісь країни спеціалізуються на певних видах травм чи поранень?

- Скажімо так: не країни спеціалізуються, а клініки. Загалом всі країни намагаються брати усіх пацієнтів з різними нозологіями. Тобто немає такої спеціалізації, що хтось може приймати лише на остеосинтез, а хтось на лікування інфекцій. Всі намагаються брати різних пацієнтів.

- Тож як відбувається сам процес медичної евакуації і пошук клінік?

- Ми централізовано взаємодіємо з Європейською комісією. Ми формуємо список, де фактично вказуємо пацієнта, його стан та діагноз. Переліки деперсоналізовані, пацієнти мають закодовані номери. ЄК розсилає його країнам, і тоді вже їхні місцеві клініки дивляться ці записи і говорять про готовність прийняти. Тобто на рівні країні вже знають, яка клініка готова приймати. Деякі заклади навіть створили окремі відділення для евакуації з України, і вони готові приймати поранених українських військових чи цивільних. Таким чином, інформація від клініки іде в ЄК, і ЄК каже, наприклад, що для військового номер 1 та 2 є пропозиції з Німеччини, для військового 3,4,5 - з Данії, для номерів 6 і 7 – з Норвегії чи Нідерландів. Ми приймаємо цю пропозицію і вже далі організовуємо логістику.

Тут такий нюанс. Щоб максимально якісно підібрати відповідну клініку для лікування пацієнта, треба якомога точніше формувати медичні записи. Що точніше визначено діагноз пацієнта і вказано, яке саме лікування він проходив та якого ще потребує, то швидше отримаємо пропозицію.

- В якому вигляді подаються історії хвороб, медичні записи? Це електронна система чи папірці, які зазвичай видавалися в українських клініках?

- Це вже залежить від закладу. Більшість медичних записів у нас, звісно ж, у паперовому вигляді. На жаль, не всі заклади під'єдналися до системи електронного здоров’я, не всі можуть автоматично надавати виписки. Деякі лікарні навіть пишуть усі виписки від руки. Але маючи вже досвід, ми телефонуємо в клініку, наприклад коли бачимо, що медичні записи недостатні. Просимо оновити виписку чи описати все більш детально. Від цього залежить те, наскільки точно ми підберемо відповідне лікування.

- Чи існує проблема мовних бар'єрів між пацієнтом, українським лікарем і європейськими клініками?

- Так, це один з головних челенджів, з якими стикаються пацієнти. Коли ми розпитуємо їх про власний досвід медевакуації, найчастіше вони кажуть, що хотіли б мати кращу комунікацію. Пацієнти, зазвичай, якщо не говорять англійською, користуються Google Translate. Це для європейських клінік нестандартний метод комунікації, тому вони його використовують для якихось побутових питань. Але зазвичай, коли йдеться про лікування та підписання документів, запрошують перекладачів.

Країни і клініки теж адаптуються. Коли з початком повномасштабної війни вони починали приймати наших пацієнтів, вони про це не думали. А зараз вже розуміють, що коли прийде пацієнт, треба мати перекладача чи знайти когось зі своїх співробітників, хто володіє українською і допоможе порозумітися. Іноді, звісно, ми залучаємо волонтерів.

Якщо ж клініка не може вирішити цього питання, залучити перекладача чи знайти людей, які розмовляють українською, то вони і не зроблять пропозицію прийняти пацієнта. Це також в їхніх інтересах - вміти комунікувати з пацієнтом.

- Які країни найбільш активні в цій програмі?

- Німеччина. Вона приймає наших пацієнтів щотижнево - як військовослужбовців, так і цивільних.

А ще Польща. Вона дуже допомогла організаційно: вони транспортували пацієнтів до аеропорту, на території Польщі створено медичний хаб в якому пацієнти можуть перепочити чи заночувати за необхідності.

Активні також Норвегія, Нідерланди, Данія, Іспанія, Франція, Литва, Латвія. Багато пацієнтів з онкологічними захворюваннями бере Швеція.

Тут треба розуміти, що багато сусідніх з нами країн, наприклад, Словаччина, Молдова, Румунія, й так прийняли багато українців і в рамках тимчасового захисту надали їм повний пакет медичних послуг. Такі країни вже навантажені, тож ми не очікуємо від них ще й участі в програмах медичної евакуації.

- Чи є в приймаючих країнах лікарні, які беруть найбільше пацієнтів?

- Країни намагаються розподілити пацієнтів по різних клініках, щоб не було якогось скупчення чи великого навантаження. До того ж так легше здійснювати і інфекційний контроль. Якщо зібрати в одному місці пацієнтів з цими стійкими до антибіотиків інфекціями, то важче контролювати, щоб ця інфекція не поширювалася в лікарні. Тому розподіл українських пацієнтів у різні лікарні полегшує дотримання правил інфекційного контролю.

- Чи доводиться пацієнтам, що йдуть за програмою медевакуації, щось докуповувати?

- Ні, ліками забезпечують геть усіх, зокрема дорогими ліками або антибіотиками. В кожній країні існують свої нюанси: десь закуповує центральний бюджет, десь місцевий. Але пацієнти отримують все, що потрібно для лікування.

Це, до речі, один нюанс, на який звертають увагу пацієнти. Коли ми запитуємо, що вам сподобалося в програмі, вони кажуть, що однією з переваг є саме безоплатне лікування і повне забезпечення ліками.

- Як гадаєте, чому європейські клініки охоче беруть участь у цій програмі? Це для них піар чи досвід лікування важких випадків, з якими вони нечасто стикаються, наприклад мінно-вибухових травм?

- Передусім це імплементація їхнього європейського законодавства, яке каже, що у випадку глобальних катастроф країни, які потребуватимуть допомоги, мають її отримати. Вони про це домовилися, коли формувався Європейський Союз, і це закріплено відповідними директивами, які зобов'язують кожну країну ЄС надавати допомогу і приймати громадян іншої країни. Це така, знаєте, система взаємодопомоги. І коли почалася війна в Україні, європейці активували цю директиву і до неї.

Тому якщо громадянин України приїде в клініку самостійно в межах тимчасового захисту, після оформлення необхідних документів він отримає повне медичне забезпечення.

Звісно, є наші партнери, які допомагають організаційно, форсують ці питання. Це і Європейська Комісія, і гуманітарні організації. Вони допомагають нам законтрактували літаки, організувати в країнах відповідний супровід для українців. Вони це контролюють, координують. Тобто для такої допомоги є політична воля - це головне, а не лише готовність клінік. Я бачу політичну волю Європейської Союзу, безпосередньої Європейської Комісії і відповідних країн допомагати нам. Мені важко описати їхні внутрішні мотивації, але, мені здається, вони на ціннісному рівні розуміють, що повинні нам допомогти.

- Чи беруть в програмі медевакуації участь приватні клініки?

- Тут форма власності клініки не має значення. Наприклад, щодо закладів з Німеччини, які працюють за цією програмою, то зазвичай це університетські клініки. Вони безпосередньо пов'язані з вищими учбовими закладами і приймають таких пацієнтів.

Втім, у більшості країн приватна медицина не настільки розвинена, як у нас, тому все ж таки здебільшого приймають державні клініки.

Я форму власності точно не знаю, бо на участь у програмі це не впливає. Впливає лише, чи фінансується клініка в межах національної системи охорони здоров'я.

- На яку суму країни ЄС вже надали медичних послуг за програмою медичної евакуації? І якщо порівняти вартість лікування цивільних та військових, то хто, скажімо так, "дорожчий"?

- Звісно, що складні випадки, які потребують довготривалого лікування чи багатоетапних операцій. Але насправді це складне питання, тому що ми не знаємо - нам не виставляють рахунків. Лікування українців обходиться їм так само, як і лікування своїх громадян. Важливо, що лікування має бути обґрунтованим і впливати на якість життя.

- В Україні певний час активно розвивалися різні програми медичного туризму і відповідні галузеві асоціації. Ви співпрацювали з такими організаціями за цією програмою?

- Не співпрацювали. Я не знаю, чим вони наразі займаються. Ми співпрацюємо з урядами, тобто з урядовими організаціями інших країн, а в Україні - з пацієнтами.

- Ви могли б пригадати найбільш складний кейс, з яким стикнулися у програмі?

- Найскладніші кейси ті, які потребують, наприклад, ургентної евакуації, коли треба все зробити дуже швидко. В основному наша програма спрямована на те, щоб допомогти тим, хто вже має стабільний стан. Але трапляються випадки, як, наприклад, ракетний удар по клініці у Вінниці, коли було багато пацієнтів з опіками, які потребували ургентної евакуації і які не могли чекати.

Найскладніший кейс - це евакуація дітей з опіками. Безпосередньо тоді був випадок, коли постраждав хлопчик, а його мама загинула. Він був у дуже важкому стані, ми його евакуювали з батьком. Клініку знайшли доволі швидко в Німеччині, але постало питання з організацією транспортування. Долучилися німецькі парамедики. Пацієнта транспортували в Польщу, звідти медичним літаком до Німеччини і врятували життя цій дитині попри всі невтішні прогнози. Хлопчик з татом нещодавно повернулися до України.