Побачила світ книга Марини Бородіної "Проти вітру" видавництва "Фоліо", яка написана виключно поглядом
Харків, Україна — Видавництво "Фоліо" представляє новий роман Марини Бородіної "Проти вітру" — відверту і світлу історію любові, сили та вдячності, написану виключно поглядом за допомогою пристрою, що відслідковує рух зіниці ока.
Про авторку:
Марина Бородіна — українська акторка, телеведуча та письменниця. Випускниця престижної акторської школи в Лос-Анджелесі, працювала в США, після чого повернулася в Україну. У 2019 році їй поставили діагноз БАС (ALS), і сьогодні 70% її тіла паралізоване. Вона втратила можливість писати руками, але знайшла спосіб творити завдяки інноваційній технології Tobii Dynavox, що дозволяє керувати комп’ютером лише поглядом.
"Проти вітру" народився у цій надзвичайній боротьбі — і став книжкою, що вже зараз називають проривом у сучасній українській літературі. Марина і сьогодні продовжує писати, виховує двох синів, підтримує інших пацієнтів та доводить, що творчість сильніша за будь-які обмеження, а жага до життя завжди перемагає найскладніші обставини.
Роман поєднує художнє та автобіографічне: дві паралельні історії — самої Марини та Алекса, антрополога й командира штурмової роти — поступово сходяться у кульмінаційному фіналі. Це подорож крізь дитинство, любов, випробування, хворобу й надії, які балансують між реальністю та фантастикою. У фіналі героїня замислюється над імплантацією чипа Neuralink, але несподіваний поворот змушує переосмислити саме поняття цінності життя.
"Я писала цю книгу не для того, щоб розповісти про хворобу, — ділиться Марина. — Я хотіла нагадати: якщо у вас працює тіло, ви вже виграли джекпот. Моя історія — про вдячність навіть за найпростіші речі".
Із передмови авторки:
"Я написала цю книжку серцем. Не буквально, звісно, — якби це було так, то це був би медичний журнал, а я була б революційною науковицею, а не жінкою, яка вистукує слова очима, як герой фантастичного роману.
Живучи з БАС, я відкрила несподіване: тіло здає позиції, але душа лишається вільною. Моє тіло давно відмовилося співпрацювати, зате гумор при мені. Мій дух теж. Як і здатність бачити красу в простому: промінь сонця крізь жалюзі, сміх моїх синів у сусідній кімнаті.
Але те, що я втратила фізично, відкрило мені інший зір — внутрішній. Життя варте того, щоб у ньому бути. Навіть сидячи.
Ця книжка не лише про мене. Вона про тебе. Про нас. Про те, як, отримавши від життя не найкращу комбінацію, можна зіграти красиво — з гумором, гідністю і трохи з драмою".
Аудіоверсія роману
Одночасно з друкованим накладом (1000 примірників) "Фоліо" випускає аудіокнигу "Проти вітру". Її озвучать відома українська акторка Римма Зюбіна та актор Роман Куліш. Запис здійснено на студії "Оркестрова Вежа Продакшн" (Co-Founder in Orchestral Tower Production www.instagram.com/orchestral_tower & Ping-Pong Club Master www.instagram.com/master_club_pingpong), звукорежисер — Іван Горбаченко. Продюсер проєкту та голос головної героїні — Римма Зюбіна. Це одна з найпопулярніших акторок сучасного українського театру та кіно, володарка премії "Київська пектораль". Її голос надає роману особливого звучання та глибини.
Презентація у Харкові
Офіційна презентація книги "Проти вітру" відбудеться 31 серпня о 16:00 у Єрмілов Центрі (Харків).
Модеруватиме зустріч Генеральний директор видавництва "Фоліо" та відомий український письменник Олександр Красовицький, представлятимуть акторка Римма Зюбіна та сама авторка Марина Бородіна, яка приєднається у форматі онлайн-зустрічі.
Журналісти матимуть унікальну можливість поставити запитання та отримати безпосередні відповіді від Марини під час прямого сеансу зв’язку.
Де придбати книгу
Роман "Проти вітру" можна буде придбати безпосередньо на презентації або замовити на сайті видавництва "Фоліо" folio.com.ua
Уривок із книги
"Ми їхали вулицями Санкт-Галлена, схожими на сторінки казки. Позаду залишалися барокові шпилі абатства, що танули в сутінках, перетворюючись на силуети. Я краєм ока побачила абатську бібліотеку — її вікна світилися, мов очі старого філософа, який бачив забагато. Дорога м’яко спускалася до Боденського озера. Виноградники вздовж узбіччя здавалися мазками пензля. Усе навколо було болісно красивим, і в цій досконалості відчувалося щось жорстоке. Краса, коли ти в жалобі, — трохи садистична. Вона не питає дозволу. Вона просто приходить. Розквітає. І залишає тебе, тримаючи свій біль, як гостя, що засидівся.
Водій мовчки простягнув мені серветки. Швейцарська гостинність у найкращому вигляді. Він висадив мене в тихому місці. Без крамниць. Без туристів. Лише вузька стежка, холодна кам’яна лавка й срібне озеро, що тягнулося до Австрії. Я сіла. А потім лягла, дозволяючи холодові проникнути в кістки. Небо вже було індиговим, усіяним зірками, надто далекими для дотику. Але я дивилася вгору. Я завжди дивлюся вгору. Бо небо не судить. Не жаліє. Воно просто тримає. Нагадує, що, навіть коли все валиться, десь є лад. Десь є диво. Є подих. Я не знаю, скільки пролежала. Зрештою, я підвелася, повернулася в авто й тихо сказала: — До готелю. Але спершу… ягоди. Шоколад. Шампанське".
