Вона дає голос тим, кого не чують: історії переселенців, які розповідає Наталя Дудка
Війна — це не лише про фронт. Це й про тишу після вибухів, про пошук дому, про щоденні історії втрати й виживання. У той час як більшість медіа висвітлює події у загальних цифрах і звітах, журналістка Наталя Дудка зосереджена на особистому — на тих, хто часто залишається "за кадром". Її робота — це хроніка війни через людські обличчя.
Наталя Дудка — медіа фахівчиня, яка наразі працює у благодійному фонді «Ваше Місто» в Одесі. Фонд допомагає внутрішньо переміщеним особам, людям похилого віку, людям з хронічними захворюваннями, що опинилися без належної медичної підтримки під час війни, деякі втратили свої домівки. Але Наталя виконує не лише роль журналістки чи SMM-фахівчині — її завдання значно глибше: створити міст між вразливими людьми та тими, хто може допомогти.
<
“Ми не можемо змінити хід війни, але можемо змінити хід чиєїсь особистої історії. Покажемо світові, що ці життя мають значення”, — говорить вона.
У своїй щоденній роботі Наталя:
- спілкується з переселенцями та біженцями, фіксуючи їхні особисті історії втрати, виживання і надії;
- створює фото- і відеоконтент, який публікується в соцмережах, у ЗМІ, а також у звітах для міжнародних донорів;
- пише емоційні й водночас професійні тексти, які сприяють розумінню гуманітарної ситуації в Україні;
- займається SMM-стратегією фонду, завдяки чому залучається міжнародна спонсорська допомога.
Одним із найбільш показових прикладів її роботи є історія подружжя із Бахмута, які втратили житло під обстрілами, а з ним і доступ до життєво необхідних ліків. Наталя поспілкувалася з ними, зафіксувала розповідь, і опублікувала матеріал на сторінці фонду. Пост набув широкого розголосу, і вже через декілька днів фонд отримав цільову пожертву від партнера з Німеччини. На ці кошти вдалося закупити медикаменти, які отримали понад 30 осіб з групи ризику.
"У роботі з людьми, які пережили війну, важливо не тільки правильно розповісти історію, але й не нашкодити. Ми завжди отримуємо усну або письмову згоду, намагаємось говорити обережно, з повагою. Соціальна журналістика — це не просто робота. Це відповідальність ", — пояснює Наталя.
Її матеріали не є сенсаційними — у них немає криків чи шокуючих заголовків. Але вони зворушують. Вони змушують зупинитися й подумати. Саме завдяки такому підходу Наталя сформувала постійну аудиторію, яка стежить за новинами фонду і підтримує його діяльність.
Сьогодні Наталя Дудка — не просто журналістка. Вона — речниця тих, кого не чують, хто не має власного медіаресурсу, хто втратив не тільки дім, але й віру в те, що їхню історію хтось побачить.
Її робота на межі медіа, психології, етики та гуманітарної діяльності є унікальним прикладом того, як медіафахівець може реально змінювати ситуацію на місцях. Це приклад нової журналістики — відповідальної, чесної, людяної.
Попри емоційне вигорання, яке часто трапляється у працівників гуманітарної сфери, Наталя продовжує працювати щодня. Вона впевнена: якщо бодай одна історія змусить людину простягнути руку допомоги — це вже недаремно.
