Вадим Попко, професор кафедри порівняльного і європейського права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

 

Наприкінці лютого поточного року стало відомо про те, що цьогоріч в Україні планують провести 7-8 об’єднань закладів вищої освіти. Процес, розпочатий в рамках реформи вищої освіти має на меті вдосконалити систему фінансування та підвищити якість освіти. Ключовий аспект в цьому контексті – наскільки синхронізується процес об’єднання з короткостроковою та довгостроковою стратегією розвитку вищої освіти загалом, а також із стратегіями розвитку самих ЗВО.

Тому я би хотів сьогодні розпочати дискусію про перспективи перетворень університетів та інститутів на місто- та регіоноутворюючі інтелектуальні центри тяжіння. Тим більше, що таке бачення вписується в модель «Університет 3.0» - поєднання освіти, науки та інноваційного підприємництва, а також про роль таких університетів у післявоєнній відбудові України.

Передісторія

Є кілька концепцій щодо концепції «Університету 3.0». Одні дослідники наполягають на тому, що вона бере свій початок наприкінці ХІ століття, коли в Європі з’явилися перші університети – Болонський (1088 р.) та Оксфорд (1096 р.). Тоді їх основною місією було надання більш широких знань богословам, священнослужителям. Побудовано навчання було на цеховій основі – розбудова та збільшення «касти» богословів. Прихильники цієї теорії класифікують такі університети, як «Університет 1.0». Їх функціонал зводився до звичайної передачі знань.

«Університети 2.0» - класичні університеті, або «гумбольдтські університети» з’явилися у ХІХ столітті з утворенням у 1810 році Берлінського університету. Їх місія полягала в наданні здобувачам всебічних знань та вихованні розвинутої особистості. Принцип єднання освіти та науки був реалізований саме на базі таких університетів.

На рубіжі ХХ-ХХІ століть фахівці звернули увагу на той факт, що передові університети стали не лише центрами освіти та науки, а й осередками інновацій. Генрі Ецковіч  та Лоет Лейдесдорф в своїй моделі «Потрійна спіраль» описують динаміку взаємодії трьох стейкхолдерів: університет-держава-промисловість в контексті економічного та інноваційного розвитку (Університет 3.0). Оскільки ця модель з’явилася приблизно 30 років тому, сьогодні я би говорив не про промисловість, а про бізнес, як складову зазначеної спіралі. Це точно більш релевантна дефініція, на мою думку.

«В основі мислення Triple Helix лежить концепція другої академічної революції. Перша академічна революція додала університетам нову дослідницьку місію, перетворивши їх на інституції, що виробляють і поширюють знання. Друга - розширила місію університету до сприяння економічному та соціального розвитку. Університет перетворився на первинну соціальну інституцію, нарівні з урядом і промисловістю, що веде до економіки та суспільства, заснованих на знаннях», - пише Ецковіч.

На думку інших фахівців, в основі появи моделі «Університету 3.0» лежить еволюція вищих закладів освіти у ХХ столітті. Вона говорить про те, що після Другої світової війни вища освіта набула масовості, зокрема в США, а згодом і в Європі. В тому числі, це стало наслідком впровадження пільг для ветеранів, які бажали здобути вищу освіту (гранти на навчання, покриття витрат на проживання, кредити, тощо). В США після війни з’явилися компанії, які інвестували в ветеранів, наприклад, American Corporation for Researches and Developments, в основі якої був венчурний капітал, як нова організаційна форма. Рушійною силою компанії стали Ральф Фландерс, президент Бостонського віддідлення Федерального резервного банку, члени опікунської ради Масачусетського технологічного інституту та професори з Гарвардської школи бізнесу. Ось, як обгрунтував ідею створення компанії Фландерс:

«Я занепокоєний ситуацією коли ліквідне багатство нації має тенденцію концентруватися в одних руках. Це є природним процесом, але з часом він стає все ускладнює фінансування нових починань. Повоєнне процвітання Америки значною мірою залежить від знаходження фінансової підтримки для того, порівняно невеликого відсотка нових ідей і розробок, а також підвищення рівня життя американського народу. Ми не можемо нескінченно довго триматися на підприємливості та баченні попередніх поколінь. Щоб бути впевненими, що ми перебуваємо в економіці, яка розвивається, а не статичній або замороженій економіці, ми повинні мати достатній рівень появи нових підприємств».

На мою думку, візія Фландерса багато в чому відповідає тим викликам, які постали і постануть перед нами, українцями, під час післявоєнної відбудови.

Історії успіху

Кембріджський університет. Усі чули про американську «Силіконову долину», але мало хто знає, що за 10 років до її появи в Європі вже існував подібний кластер – «Силіконове болото» (Silicon Fen).  Назва походить від історичної назви місцевості навколо кембріджского університету. Більше 250 років тому тамтешні болота були осушені і місцевість почали називати Fenland. Ще на початку 60-х рр. минулого століття графство Кемріджшир було одним з найбіднішим у Великій Британії, але за 10-15 років все докорінно змінилося – з сільськогосподарського регіону воно перетворилося на центр освіти, науки та технологій. Багато в чому завдяки двом випускникам Кембріджу – Тіму Ейлоарту та Девіду Саутворду, які у 1960 р. заснували компанію Cambridge Consultants. Свою місію вони сформулювали так: «Спрямувати мізки Кембриджського університету на вирішення проблем британської промисловості».

Згодом з’явився Кембріджський науковий парк (1970 р.). Сьогодні це понад 170 високотехнологічних компаній-резидентів, серед яких світові лідери в IT, медицині, промисловості тощо: AMD, Microsoft, Toshiba, Beko, Bayer, AstraZeneca та інші.

У 1987 році з’явився Інноваційний центр св. Іоанна (St John's Innovation Centre), місія якого – допомагати стартапам і компаніям розвиваються і досягати успіху.

Тобто, фактично протягом 25 років був утворений повноцінний кластер, що поєднував освіту, науку, дослідження, інновації, бізнес, який розвивався настільки успішно, що у 80-х роках його вже називали Кембріджський феномен. Сьогодні кластер - це понад 1000 провідних світових компаній та 40 000 висококваліфікованих фахівців (як місцевих, так і іноземних) та 18 млрд фунтів сукупного прибутку щороку.

Ось, як сьогодні формулюють майбутнє Кембріджського феномену: «Перед людством стоїть низка глобальних проблем - зміна клімату, освіта, енергетика, продовольство, здоров'я, безпека та вода. Жодна з цих проблем не може бути вирішена жодною наукою або, якщо вже на те пішло, лише наукою. Рішення повинні бути міждисциплінарними і мультидисциплінарними, охоплюючи науку, технології, інженерію, економіку, політику, промисловість і торгівлю».

Не посперечаєшся.

Подібний, але, як на мене цікавіший і більш релевантний для України досвід має Фінляндія. Ще у 2007 році Уряд цієї країни ухвалив п’ятирічний план розвитку «Освіта та дослідження». В рамках документу на заклади вищої освіти, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, покладалася одна з ключових ролей в реалізації Національної інноваційної стратегії. Вона полягала в тому, що університети повинні були приділити особливу увагу дослідженням, інноваційним розробкам та стати зв’язуючою ланкою між академічними колами та промисловістю (читай - бізнесом).

Дуже цікавий приклад – університет Аалто в Гельсінкі  (Aalto University). Утворений у 2010 році шляхом об’єднання трьох закладів вищої освіти (Гельсінського технологічного університету, Гельсінської школи економіки та Університету мистецтва та дизайну Гельсінкі), сьогодні він спеціалізується на  міждисциплінарній освіті та орієнтується на інновації та бізнес.

З моменту утворення Аалто минуло 15 років, але сьогодні цей університет посідає 8 місце в міжнародному рейтингу за такими дисциплінами, як архітектура та дизайн, 53 місце в рейтингу Times Higher Education World, входить до світового ТОП-100 університетів за кількома іншими дисциплінами. В цілому Аалто зосереджується на трьох інтегративних міждисциплінарних напрямках: передові енергетичні рішення, здоров’я і благополуччя та орієнтоване на людину середовище проживання.

Але університет Аалто, це не лише про освіту. Це також про послуги, дослідження та інновації. Йдеться про підтримку стартапів, наприклад таких, як ICEYE – супутникові технології для моніторингу земної поверхні, IQM – програмні рішення для квантових процесорів наступного покоління та інші. Також треба згадати про комерціалізацію винаходів та стартапів. Процес передачі технологій в Аалто розроблений таким чином, щоб максимально скоротити шлях інновацій на ринок, швидко пройти усі етапи комерціалізації: від інновації до створення нового малого чи середнього підприємства.

Допомагає в цьому університету державна агенція Business Finland, яка займається заохоченням інвестицій, стимулюванням та фінансуванням інновацій, залученням талантів. Зокрема, агенція фінансує університетські дослідницькі проєкти, стартапи та інноваційні ініціативи, допомагає в залученні партнерів та інвесторів. В цілому співпраця між Аалто та Business Finland зосереджена на таких напрямках, як сталий розвиток, сучасні технології, та діджиталізація.

Один з успішних прикладів – Університет Східної Фінляндії (The University of Eastern Finland), утворений у 2010 році. Цьому передувало об’єднання двох університетів - Йоенсуу та Куопіо і сьогодні Університет Східної Фінляндії – це місце в ТОП-500 рейтингу Times Higher Education World, 535 місце в QS World University Rankings, 16000 студентів, більше 100 дисциплін, що вивчаються на чотирьох факультетах, два кампуси, дослідження, інновації та ще багато чого цікавого.

Університет Східної Фінляндії буквально став драйвером регіональному розвитку через різноманітні ініціативи та проекти, що зосереджені навколо освіти, економічного зростання та інновацій.  Проекти реалізуються за участі Європейського соціального фонду, Європейського фонду регіонального розвитку. Результатом партнерства, наприклад, стало відкриття компанією FinVector заводу з виробництва препаратів генної терапії на території кампусу Куопіо. Сьогодні таке партнерство об’єднує понад 500 фахівців, дослідників, експертів, що, в свою чергу притягує, молоді таланти зі всього світу. Університет також співпрацює з місцевими компаніями в галузі лісового господарства, яка є однією з основних для економіки регіону.

В університеті дуже чутливо реагують на потреби регіональної економіки. Розуміючи, що східна Фінляндія зіткнеться з браком робочої сили вже у 2030 році заклад реалізує проєкти, що сприяють залученню іноземних студентів, як ось платформа Talent Hub Eastern Finland. Ця мережа об'єднує основних надавачів освітніх послуг у регіоні і налагоджує зв’язки між іноземними студентами та місцевими роботодавцями, пропонуючи підтримку та конкретні інструменти для рекрутингу, адаптації, вивчення фінської мови на робочому місці

Я не дарма навів приклади двох фінських університетів – вони з’явилися шляхом об’єднання, після ухвалення згаданого плану та ухваленого у 2009 році Закону «Про університети», який, зокрема, мав на меті прискорити та масштабувати незалежні наукові дослідження, розширив автономію ЗВО, реформував систему фінансування (університети отримали можливість управляти власними фінансами, володіти майном та займатися підприємницькою діяльністю). Тобто План та Закон стали такими собі каталізаторами реформи вищої освіти у Фінляндії. Після їх ухвалення заклади розпочали процеси об’єднування  та перетворилися на повноцінні кластери, які поєднують в собі все, що притаманно моделі «Університет 3.0».

Власне, до таких результатів ми маємо прагнути і в Україні - коли новий український університет не лише надає освітні послуги світового рівня, а є частиною ефективного партнерства з бізнесом, державою, суспільством. Коли заклади вищої освіти проводять дослідження, створюють нові інноваційні види бізнесу, стають центрами регіонального розвитку, формують разом з громадами стале майбутнє. Наскільки це реально?

Університет 3.0: Українські перспективи

Перетворення наших університетів на якісно нові, сучасні заклади вищої освіти, що відповідають моделі «Університет3.0» потребуватиме значних зусиль з боку держави, зокрема в законодавчій площині.

По-перше – дотримуватися курсу на посилення адміністративної та фінансової автономії закладів вищої освіти, аби забезпечити для «гнучкість» в умовах сучасного світу, що постійно змінюється. Це може мати вигляд у формі додаткових інструментів при налагодженні партнерства з державним та приватним сектором.

По-друге – збільшити фінансування досліджень та інноваційної діяльності, а також запровадити стимули для університетів задля масштабування співпраці з бізнесом, місцевими громадами та суспільством загалом. В свою чергу, для бізнесу, який співпрацює з університетами, інвестує в дослідження, технології та стартапи держава може запровадити податкові стимули та пільги. Власне, й сама держава могла б фінансувати, або співфінансувати суспільно важливі дослідження та стартапи, конкуруючи з бізнесом. Не зайвим було б створення національного рейтингу для ЗВО за успішну співпрацю з бізнесом.

По-третє, - спільно з університетами та бізнесом розробити механізми для комерціалізації досліджень та створення стартапів на базі університетів – від розробки до створення підприємства. Це потребуватиме створення окремої інфраструктури, яка складається з інформаційних центрів, тематичних семінарів та тренінгів, бізнес-інкубаторів, стартап- та інноваційних центрів.

Взаємодія з державою (GR) та бізнесом повинні стати окремими напрямками роботи проректорів закладів вищої освіти. Це забезпечить успішну адвокацію інтересів університетів, зміцнить партнерство із суспільством, забезпечить відповідність пріоритетів ЗВО загальнонаціональним та регіональним стратегіям розвитку, тощо. Що ж стосується бізнесу, то такий зустрічний рух відкриє нові можливості для досліджень, трансферу технологій, сприятиме задоволенню актуальних потреб ринку праці та підвищить культуру фандрайзингу і залучення додаткового фінансування. Крок, що посилив би взаємодію із бізнесом – запровадження окремої посади кар’єрного консультанта (career adviser). Спеціаліста, який знається на потребах ринку праці, та з урахуванням усіх трендів допоможе зорієнтувати абітурієнта та студента в досягненні їх кар’єрних цілей.

Важливим є також масштабування міждисциплінарних досліджень, як інструменту вирішення комплексних проблем. Фахівці та експерти, які працюють на перетині дисциплін здатні запропонувати нове бачення, більш релевантне ніж традиційні підходи. Комплексні рішення, які є продуктом міждисциплінарних досліджень здатні в значній мірі прискорити подолання існуючих викликів.

Час – головний ресурс. І його завжди не вистачатиме. Тому треба також говорити про дебюрократизацію галузі вищої освіти – починаючи з процедури впровадження нових дисциплін і закінчуючи адміністративним навантаженням на викладацький склад. Дерегуляція та прозорість – ті фактори, які мають стати основоположними в процесі реформування галузі.

Насправді, роль університетів в післявоєнній відбудові важко переоцінити, оскільки саме висикокваліфіковані та компетентні молоді фахівці визначать не лише ту швидкість, з якою ми подолаємо шлях відбудови, а й якість самого відновлення. Але вже очевидно, що сьогодні недостатньо говорити про університети, лише як про центри освіти. Їхня роль в повоєнній відбудові буде значною ще в таких напрямках, як інноваційне підприємництво, регіональний розвиток, розвиток місцевих громад, соціальна інтеграція, зміцнення міжнародної співпраці, тощо. І коли ми говоримо про реформу вищої освіти я хотів би більше чути саме про це.