Інституційна криза тилу: коли контролер стає режисером гри
Дана Ярова, волонтерка, громадська діячка
Україна воює. Але поки солдат тримає фронт, тил тримають схеми. Під виглядом конкуренції - фірми-примари. Під виглядом економії - імпортне сміття. Під виглядом реформи - тиша про переможців. Усе це не просто зрада виробника. Це - ризик для життя бійця.
Україна - воююча держава. Умови, в яких ми перебуваємо, диктують єдину логіку: будь-який національний ресурс, який може зміцнити фронт, має бути задіяний. Це стосується абсолютно всіх українських виробництв, які можуть виготовляти для основного замовника на сьогоднішній день – Сил безпеки й оборони України. Це стосується як виробників Військово-промислового комплексу, так і виробників речового майна, виробників паливо-мастильних матеріалів, продуктів харчування.
Що втрачає Україна, коли контрактує іноземних виробників?
Коли держава закуповує товари за кордоном, замість підтримки внутрішнього виробника, це означає виведення грошей з національної економіки. Внутрішній бізнес недоотримує прибуток, зменшує обсяги виробництва, скорочує персонал, що веде до менших податків до бюджету (ЄСВ, ПДФО, податок на прибуток тощо).
Втрата держзамовлень для локального виробника часто веде до скорочення персоналу, зупинки цехів, втрати спеціалістів. Це збільшує рівень безробіття і соціальне навантаження на державу (виплати по безробіттю, міграція трудових ресурсів за кордон).
Постійне ігнорування внутрішнього виробника призводить до деіндустріалізації - закриття підприємств, розпаду кластерів, втрати технологій. Це зменшує стратегічну автономність країни: залежність від імпорту у такій ключовій сфері, як оборона.
У критичних секторах, якими зараз є Сили безпеки та оборони, залежність від імпорту означає, що в разі загострення ситуації країна може залишитися без постачання. Внутрішній виробник - це гарантія мобілізаційної готовності, швидкого реагування та адаптації під потреби.
Імпорт товарів без компенсації експорту веде до негативного торгового балансу, тиску на валюту, девальвації гривні та інфляції.
Мені здається, з першою серією основ економічної теорії ми розібрались. Тепер переходимо до другої серії: А чи може все це виготовити український виробник?
Так, у випадку зброї Україна лишається імпорт залежною країною. І це величезна , серйозна, колосальна проблематика насправді, яку необхідно вирішувати швидкими темпами. Бо будучи ще в стінах Міністерства оборони, я бачила як в один день зупинилась матеріально-технічна допомога від партнерів в розрізі зброї, і це було дійсно страшно.
А от легка промисловість, безпосередньо виробники речового майна, здатні не тільки забезпечити потреби армії тут і зараз, але й виступати гарантом стійкості в майбутньому.
На практиці ми бачимо інше. Національний виробник - зі справжніми виробничими потужностями, працівниками, досвідом - поступово виштовхується з системи. Його місце займають невідомі компанії з 100 грн. статутного капіталу, які навіть не мають ні виробничих потужностей, ні працівників, ні досвіду, але вони чомусь отримують контракти на мільйони гривень.
І коли вам розповідають про створення таким чином конкурентного середовища, то вами маніпулюють. Це не про забезпечення потреб армії, не про забезпечення якісним майном, це про реалізацію залишків, це про імпор, або про завчасно “узгоджених” переможців. У цій системі не важливо, де вироблено товар, якої він якості, як він проходив контроль. Важливо - кому треба його “втюхати”
Я знаю, як виглядає неякісний товар. Я бачила куртки, які розлазились на швах після першого ж тесту. Білизну, що не витримує прання. Взуття, яке не підходить ні під сезон, ні під клімат. Ці речі - не “просто неякісні”. Вони небезпечні. Бо мова не про те, чи буде зручно солдату. А про те, чи виживе він на позиції. Якщо взуття протікає, форма не гріє, а шви не витримують - це прямий ризик для життя. Особливо в умовах зими.
Коли таку продукцію намагаються поставити армії - це не помилка. Це злочин. Цей досвід Міністерство оборони отримувало весь 2024 рік.
Були спроби «втюхати» неякісні в’єтнамські зимові куртки, які не пройшли лабораторні дослідження, білизну турецького виробництва, штани літні, які не проходили по повітропроникності.
Замість того, щоб зробити висновки та прописувати кваліфікаційні вимоги таким чином, щоб на торги могли вийти виключно виробники, Міністерство оборони в особі підконтрольного державного підприємства – Державного оператору тилу (ДОТ), запускає динамічну рамку. І ви здивуєтесь, хоча ні, саме по тим курткам зимовим, які не прийняли в 2024 році.
З точки зору бізнесу це зрозуміла історія. В товар «кимось» вкладені кошти, оплачені логістичні послуги, товар завезено на митну територію Украйни, розмитнений. Але є проблема. Реалізувати його з комерційної точки зору неможливо. Бо цей товар в українському пікселі. Його не зможеш продати, наприклад, рітейлу, охоронникам, бо ношення пікселю заборонено не військовим. Реалізувати його дуже складно, бо цей товар поганої якості. То що лишається? Правильно «втюхати» його таки Силам безпеки та оборони за бюджетні кошти, а по суті за наші з вами податки. Ця історія не тільки про куртки, вона і про КЛП ( костюм літній польовий) і про білизну і про багато ще чого.
З цим розібрались? Переходимо до четвертої серії.
То що робить Державний оператор тилу? Від запускає дозволену Постановою КМУ 1275 динамічну рамкову угоду. Згідно цієї процедури, учасники кваліфікуються на етапі подачі документів, а от переможець не оголошується публічно. Аргументація- заради безпеки. В цьому місці, я дико вибачаюсь, але для мене велике питання необхідності наявність цієї процедури, бо по суті вона є процедурою прямих договорів. Бо в прямих договорах, як і в динамічній рамці, не оголошується публічно переможець, це перше, друге- учасники тендеру навіть не можуть оскаржити в судовому порядку результати торгів. То навіщо було прямі договори називати красивими словами « динамічна рамка», хоча по суті це прямі договори, мені не відомо.
Напрямок речового майна, це щорічно 20-30 мільярдів гривень. І якщо кожен з цих тендерів буде запускатись через динамічну рамку, з “відфільтрованими” умовами участі, за участю компаній з статутним капіталом в 100 гривень, то це повернення в часи екс-міністра оборони Резнікова, і це вже не виняток, як іноді буває з прямими договорами та «нагальною потребою»- це правило.
З цим розібрались, пішли далі. Як виглядає системний тиск на тих, хто заважає прокручувати такі схеми. Я працювала в Міністерстві оборони. Я вивела тилові закупівлі на Prozorro. Я пережила в той момент такий інформаційний шторм, що нікому не побажаю. Але щойно твоя позиція починає заважати тим, хто роками звик до кулуарних рішень - система тебе знищує. Тиск - це не лише пости і плітки. Це відверте цькування, виключення з процесів, дискредитація. Паралельно - тиск на вітчизняних виробників, постійні перевірки, штучні затримки, відмови без пояснень, вибіркове застосування штрафних санкцій до постачальників. Замість створити стабільний тил - систему перетворюють на фільтр “своїх” і “не своїх”. Наскільки мені відомо очільника Центрального управління контролю якості, який в тому році не прийняв це неякісне речове майно, вивели поза штат. Замість того, щоб дякувати за принциповість - його “прибрали”. Бо система не терпить тих, хто не закриває очі.
Так, після піднятого галасу ДОТ зніс процедуру динамічноі рамки, але, шановні, вами знов маніпулюють. Зараз кінець червня, процедура ще не запущена. До 1 жовтня, коли по нормативці Міністерства оборони, зимовий одяг має вже лежати по складам військових частин. А 15 жовтня, навіть самий крайній солдат в тилу, по тим же нормативам, має бути перевдягнений в зимовий одяг. Проведення спрощеної процедури закупівель займає мінімум 21 день. А одяг ще потрібно пошити, пройти лабораторні випробовування, здійснити логістику, здати на склади Міністерства оборони. Як виробник, можу вам сказати, що вже все «уронили», і я абсолютно не здивуюсь якщо ДОТ по позиціям з зимовим одягом піде в прямі договори, по «нагальній потребі» тилу. І всі ті самі в’єтнамські куртки таки «втюхають» ЗСУ.
Ідея агенцій, окремих державних підприємств, у яких існує лише одна функція- це закупівля, була імплементована під тиском наших партнерів. Сама ідея правильна, коли Міністерство розробляє політику закупівель шкарпеток, їжі, дронів, ракет. Окремі підрозділи Міністерства оборони пишуть технічні специфікації, кодифікують зброю, приймають товар також працівники Міністерства. У агенцій є лише єдина функція- закуповувати по доведеному переліку та обсягах, та за доведені бюджетні програми. Все. Це все робилось для того, щоб перелік та обсяги, технічні специфікації, закіпівля, та прийомка були зосередженні не в одних руках.
Але що ми бачимо по факту. ДОТ втручається в бюджетну політику, впливає на написання технічних специфікацій, є членом колегіального органу при Центральному управлінні розвитку матеріального забезпечення, хоча з дорадчим голосом, а по суті диктує умови під час написання технічних специфікацій. Диктує умови пакування, доставки товару. Втручається в процеси прийомки майна.
Це все співпадіння? Не думаю.
І ще, коли я писала цей текст, мені здалось я знову потрапила в далекий 2022 рік, коли писала майже такі самі тексти.
Так це випадковість?
Чи спланована акція?
Висновки робіть самі.
