Коли Регулятор виходить за межі - як захиститися від його рішень

Ксенія Межова, адвокат практики Dispute Resolution в Juscutum

 

Регулювання енергетики - це завжди гра на межі між публічним інтересом і правом бізнесу на справедливі умови роботи. Для держави  це питання енергетичної безпеки та соціальної стабільності. Для компаній це є питанням виживання. Адже одна постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - НКРЕКП, Регулятор) може коштувати бізнесу мільйони гривень: змінити тариф, обмежити інвестиційну програму або навіть анулювати ліцензію.

Чому варто реагувати вчасно

Зі зростанням регуляторного тиску бізнес усе частіше ставить питання: чи діє Регулятор у межах закону, чи виходить за межі своєї дискреції? І відповідь на це сьогодні формують саме суди. Судова практика демонструє, що виграти в НКРЕКП реально, якщо аргументація побудована не на емоціях, а на чітких нормах, цифрах і доказах.

Правова основа діяльності НКРЕКП визначена Законом України «Про Національну комісію…» № 1540-VIII, а також Законами України «Про ринок електричної енергії» № 2019-VIII, «Про природні монополії» № 1682-III та низкою галузевих актів. Формально мета Регулятора - це забезпечення прозорих і збалансованих умов ринку. На практиці ж підставами для винесення постанов часто стають або результати перевірок (планових або позапланових), або виявлення порушень ліцензійних умов, подання недостовірної звітності або невиконання попередніх приписів.

Саме це стає базою для накладення штрафів з боку Регулятора або навіть анулювання ліцензій. І тут часто відбувається вихід за межі дискреції, коли Регулятор переходить від контролю до прямого втручання в господарську діяльність компаній.

У судовій практиці чітко виділяються два основні типи порушень у діях НКРЕКП: процедурні та змістовні.

Процедурні порушення, це коли перевірка проводиться поза планом, без належного повідомлення чи погодження, коли акт не містить фактичних доказів або перевищує предмет перевірки. Такі дії прямо порушують статтю 19 Конституції України, яка зобов’язує органи влади діяти лише в межах наданих повноважень.

Змістовні порушення стосуються неправильного застосування методик формування тарифів, довільного виключення витрат, некоректної оцінки бухгалтерських даних або ігнорування економічної доцільності. Верховний Суд неодноразово підкреслював: економічна пропорційність і обґрунтованість рішень мають бути доведені, а не припущені.

Для енергетичного бізнесу кожне регуляторне рішення це потенційний фінансовий ризик. Неправильно сформований тариф може призвести до дефіциту коштів на ремонт і модернізацію мереж, затримки з розрахунками із контрагентами або навіть до втрати інвестиційної привабливості. А надмірний штраф чи анулювання ліцензії є ризиком банкрутства або повної зупинки операційної діяльності.

Окрім фінансових, є й репутаційні наслідки, коли рішення НКРЕКП оприлюднюються публічно, що неминуче впливає на відносини з партнерами, банками та інвесторами. Для публічних компаній це ще й ризик падіння капіталізації, адже будь-які регуляторні санкції або спори з контролюючими органами можуть бути розцінені ринком як сигнал нестабільності чи управлінських проблем. У таких умовах навіть короткострокові регуляторні конфлікти здатні призвести до довгострокових репутаційних втрат, що позначаються на кредитному рейтингу, доступі до фінансування та довірі акціонерів.

Саме тому своєчасна реакція бізнесу на дії Регулятора стає не лише юридичним, а й стратегічним рішенням. Скасування або призупинення неправомірного акту НКРЕКП це не просто перемога в суді, а відновлення довіри ринку до компанії, демонстрація її стійкості та здатності відстоювати законні інтереси. Для інвесторів є сигналом: компанія контролює ризики, працює у правовому полі й має професійну команду, здатну захистити свій бізнес навіть у складному регуляторному середовищі.

Методики, пропорційність та бухгалтерська доказовість

Успіх у таких спорах ніколи не буває випадковим. Перемога над Регулятором  є завжди комбінацією трьох складових: методики, пропорційності та бухгалтерської доказовості. Саме вони формують юридичну і фінансову стратегію, яка дозволяє бізнесу перейти з позиції “об’єкта контролю” у позицію повноцінного учасника регуляторного діалогу. У сучасних умовах нестабільності ринку електроенергії ці три елементи стають не просто юридичними інструментами, а засобами стратегічного управління ризиками.

Першою складовою є методика тарифоутворення. Вона є обов’язковою не лише для ліцензіатів, а й для самої НКРЕКП, адже саме методика визначає межі регуляторного впливу. Її порушення створює ризик довільності у прийнятті рішень і підриває довіру до державного регулювання. Якщо Регулятор виключає підтверджені витрати без економічного розрахунку, без аналізу первинних документів чи без урахування специфіки діяльності компанії це вже перевищення повноважень і втручання у внутрішню господарську політику підприємства. У таких випадках суди все частіше стають на бік бізнесу, визнаючи дії НКРЕКП такими, що порушують принцип правової визначеності.

Не менш важливою є пропорційність, що є одним із базових принципів публічного адміністрування. Саме вона забезпечує баланс між метою регулювання та його наслідками для бізнесу. Адже регулювання не повинно перетворюватися на покарання. Штраф має відповідати тяжкості порушення, а не розміру компанії чи резонансу ситуації. Максимальні санкції за формальні недоліки це вже не регуляторна функція, а каральна практика, що суперечить європейським підходам до «good governance». У судовій практиці Верховного Суду неодноразово зазначалося, що пропорційність означає не лише співвідношення між порушенням і санкцією, а й оцінку наслідків для ринку, споживачів та стабільності енергетичної системи.

Третім і не менш вагомим елементом є бухгалтерська доказовість. Саме вона забезпечує матеріальну основу будь-якого спору з НКРЕКП. Ігнорування підтверджених фінансових документів або відмова враховувати аудиторські висновки це пряме порушення Закону України «Про бухгалтерський облік». Кожна цифра у звіті має підтвердження: акти виконаних робіт, платіжні доручення, договори, аудиторські висновки. Якщо регулятор відмовляється їх брати до уваги, він фактично заперечує об’єктивність фінансового обліку як основи тарифоутворення. У суді саме ці документи стають бронею компанії, яка дозволяє не лише довести правомірність своїх витрат, а й продемонструвати системність підходу до управління фінансами.

У поєднанні методика, пропорційність та бухгалтерська доказовість формують своєрідний трикутник правового захисту, який дозволяє бізнесу вистояти навіть у найскладніших регуляторних конфліктах. Це не лише юридичні аргументи, а й індикатор зрілості компанії, її здатності діяти в межах права, відстоювати свої інтереси аргументовано й підтримувати баланс між контролем і розвитком. Саме системність і послідовність у діях визначають, чи зможе бізнес ефективно захистити себе від неправомірних рішень Регулятора.

Чому не варто поспішати сплачувати штраф

Тому, коли компанія стикається з постановою НКРЕКП, перше, що потрібно зробити, це зупинитися й провести глибокий юридичний аналіз. Не варто поспішати зі сплатою штрафу чи формальними поясненнями, у таких випадках важливо зрозуміти, чи дії Регулятора були законними.

Перший крок - це юридичний аналіз постанови НКРЕКП. Необхідно дослідити акт перевірки, виявити, чи дотримано процедури її проведення, перевірити застосовану методику визначення тарифу, а також відповідність дій Регулятора Порядку застосування штрафів, затвердженого постановою НКРЕКП від 29.09.2023р. № 1800. У практиці часто трапляється, що комісія виходить за межі власних повноважень або не враховує особливості діяльності ліцензіата. Юридичний аналіз дозволяє виявити такі прогалини та закласти основу для подальшого захисту.

Після цього настає другий крок це збір доказової бази. Саме документи визначають, наскільки переконливо виглядатиме позиція компанії в суді. Договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення, бухгалтерські довідки, аудиторські висновки все це стає головним інструментом у процесі.

Важливо пам’ятати, що у спорах із НКРЕКП головну роль відіграє не риторика, а цифри. Суд спирається на об’єктивні докази, тому ретельно зібрані фінансові документи часто вирішують результат справи на користь бізнесу. Це також формує довіру до компанії з боку суду й показує, що підприємство діє прозоро та професійно.

Третій крок це подання клопотання про забезпечення позову. Це стратегічний інструмент, який може зберегти бізнес від негайних збитків. Попри те, що НКРЕКП часто зазначає, ніби “оскарження не зупиняє дії постанови”, Кодекс адміністративного судочинства України (статті 150–151) прямо передбачає можливість тимчасового зупинення дії регуляторного акту. Суд може застосувати такий захід, якщо існує ризик непоправних наслідків, а саме, банкрутства, втрати ліцензії, блокування господарської діяльності чи зриву інвестиційних програм. На практиці саме клопотання про забезпечення позову дозволяє виграти час, стабілізувати ситуацію й уникнути негативного резонансу на ринку.

Замість висновку

Таким чином, захист від неправомірних рішень НКРЕКП -  це не реакція, а стратегія. Кожен крок, починаючи від юридичного аналізу до судового забезпечення, має будуватися системно, з урахуванням фінансових, репутаційних і операційних ризиків. Це не просто юридична тактика, а стратегічне управління ризиками, яке формує культуру відповідального бізнесу. І лише така послідовність дій дозволяє компанії не просто відстояти свою правоту, а й зміцнити позиції у відносинах із Регулятором, показавши, що правила гри мають бути спільними для всіх: і для бізнесу, і для держави.

Водночас цей процес не боротьба, а діалог, де обидві сторони мають діяти в межах закону та з розумінням спільної мети: розвитку енергетичного ринку. Тому юридичний спротив неправомірним актам - це не протистояння Регулятору, а внесок у формування зрілої правової екосистеми, де рішення ухвалюються не за інерцією чи політичним тиском, а на основі фактів, права та економічної логіки.

Енергетика сьогодні є не лише технічною, а й правовою ареною, де перемагає не той, хто голосніше, а той, хто точніше аргументує. Саме тому стратегія захисту має поєднувати юридичну чіткість із фінансовою доказовістю. Метою оскарження є не просто скасування штрафу чи постанови, а відновлення балансу між контролем і розвитком бізнесу, між регуляторною дисципліною та свободою підприємництва.

Регулятор має контролювати, але не карати “для статистики”. Його функція повинна бути забезпечення стабільності, а не створення перешкод для учасників ринку. Коли ж дискреція переходить у свавілля, суд залишається єдиним простором справедливості, де бізнес може захистити своє право на розвиток, прогнозованість і довіру до держави. Судовий контроль це не прояв конфлікту, а механізм відновлення балансу між владою та правом, між державним інтересом і приватною ініціативою.

У сучасних умовах правова стратегія є частиною корпоративної стійкості. Компанії, які вміють захищати себе юридично, водночас демонструють здатність мислити стратегічно, діяти в межах закону і формувати культуру правової відповідальності. Захист у спорах із НКРЕКП  це не лише боротьба за власні інтереси, а й внесок у побудову цивілізованого енергетичного ринку, де кожен учасник починаючи від державного органу до приватного підприємства діє в межах передбачуваності, рівності та довіри.