Проблеми та базові основи ефективного формування планів відновлення економіки

Вячеслав Бутко, экономист, экономический советник Киевского форума безопасности

Головною проблемою розробки планів відновлення економіки України та розрахунків витрат на це вважається значна невизначеність, пов’язана з відсутністю розуміння щодо результатів та часових рамок закінчення війни. Це справедливо. Однак, це далеко не єдина проблема, яка є при формуванні планів відновлення та оцінці витрат на їх реалізацію.

Верхньорівневі проблеми

Вкрай важливі проблеми полягають в відсутності при формуванні планів відновлення прогнозування наступного:

- стану світової економіки, дрібною частиною якої є економіка України (в останньому довоєнному році, економічно вдалому для України, ВВП нашої країни становив 0,18% світового ВВП), тому залежність економіки України від світової економіки є критично великою;

- зовнішнього та внутрішнього попиту на продукцію, що виробляють зараз й планують виробляти в майбутньому в Україні;

- кон’юнктури важливих для України світових ринків – експортних та імпортних.

Тобто, важливими недоліками наявних планів відновлення та розрахунків витрат на відновлення є те, що вони не враховують зміни в світовій економіці й тому пропонують будувати економіку України без вписування її в сучасну та майбутню світову економічну парадигму, що з врахуванням «ваги» економіки України й повної залежності української економіки від світової, неприпустимо.

Ба більше, наявні плани базуються на:

- довоєнній структурі економіки, яку неможливо відтворити, й, головне, недоцільно відтворювати, як морально та матеріально глибоко застарілу, таку, що не відповідала технологічним викликами навіть середині першого десятиліття XXI століття;

- довоєнній чисельності та структурі населення, та нехай й намагаються врахувати фактор праці на економічний розвиток (однак, перебільшують його негативний вплив, ігноруючи сучасні тенденції в технологіях та організації виробництва), не враховують вплив демографічного фактору на низку вкрай важливих факторів - попит на продукцію (структурно та кількісно), бюджетні доходи та витрати, ефективність та продуктивність економіки, інфляцію, інвестиції, структуру та розмір активів в економіці.

Окремою великою проблемою є те, що плани відновлення оминають питання про ринки збуту продукції, яка буде вироблятися в Україні.

            Питання інвестицій

В одному з докладів фахівців Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) викладено план відновлення економіки України до довоєнного стану за п’ять років (https://www.ebrd.com/home/news-and-events/news/2023/ebrd-outlines-a-view-of-a-successful-ukraine-reconstruction.html)

Виходить, для того, щоб Україна відновилася протягом п’яти років, її економіка має зростати на 14,2% на рік (протягом цих п’яти років). Це підвищить ВВП до 225 млрд. дол. з 150 млрд. дол. в 2022 році. Напевне, небагато знайдеться тих, хто вірить в реальність таких темпів зростання. Та й в ЄБРР їх обумовлюють певною умовою, завбачливо не оцінюючи реалістичність її втілення.

Головною запорукою сталого й швидкого економічного зростання є високе співвідношення інвестицій до ВВП. Згідно розрахунків ЄБРР задля того, щоб Україна за п’ять років вийшла на довоєннний рівень ВВП, потрібно щорічні інвестиції в 50 млрд. дол. (за п’ять років – 250 млрд. дол.). 50 млрд. дол. – це 27% ВВП України в 2024р.

Вірогідність інвестицій в такому обсязі видається вкрай низькою. Для порівняння й розуміння нереалістичності цього наведу дві тези:

- сума прямих іноземних інвестицій в Україну за 2010-2021роки – 39,1 млрд. дол., тобто в середньому 3,26 млрд. дол. на рік.

- до війни приплив інвестицій становив лише в середньому 3,8% ВВП на рік в 2010-2021роках.

            Фактори економічного зростання

Щодо інвестицій та інших факторів зростання економіки слід сказати окремо. Якщо скористатися даними Penn World Data (готує Університет Гронінгену, заснований в 1614 році), можна побачити, що негативний інвестиційний імпульс склався ще до війни. ВВП України в 1997-2021рр. зростав в середньому на 2,6%, тоді як запаси капіталу вибували на 0,4%. Трудові ресурси – теж вибували, на 2,1% на рік. Основний драйвер зростання України – виробничі та управлінські технології, вибуття капіталу/інвестицій та трудових ресурсів частково компенсувалися інтенсифікацією, зростанням навичок та інституційними факторами – все це забезпечувало плюс 5,1% ВВП в середньому за рік. Мінус 0,4 (капітал) й мінус 2,1 (праця) й плюс 5,1 (технології) в підсумки дають ті самі 2,6 відсотків зростання. Вклад праці та капіталу (інвестицій) в темпи зростання ВВП – й до війни був відчутно від’ємний. 

На думку більшості експертів, щоб компенсувати вибуття населення (припинити яке, скоріше за все, неможливо) потрібно різко збільшувати запаси капіталу. Для цього потрібні інвестиції. Яких майже немає й тривалий час після припинення війни вони будуть вельми обмежені - як внутрішні інвестиції так й прямі іноземні інвестиції зазвичай суттєво скорочуються після війни та потребують багато часу для відновлення.

Тому немає інших варіантів, ніж різке підвищення продуктивності праці, яка в Україні найнижча в Європі. Для порівняння: в Україні продуктивність праці – 15 дол. ВВП/робоча година, в Казахстані – 35 дол., в Польщі – 37 дол.

Висновки та пропозиції

Планування та прогнозування відновлення й розрахунок витрат на нього в тій парадигмі, яка переважає зараз, має небагато користі. Укорінення такого дискурсу в експертній та суспільній уяві матиме негативні наслідки для реального планування повоєнного відновлення, яке є вкрай складним процесом. В т.ч. через те, що нині, в порівнянні з часами, коли деякі держави домагалися успіху із застосуванням промполітики, складність капіталізму, як й швидкість його змін, зросла на порядки. Нині дуже складно визначити сфери, які потрібно розвивати в межах державної економічної та промислової політики, щоб вони забезпечили економічний прорив. Тому плани щодо акценту на промислову політику другого індустріального укладу, в якому перебуває економіка України, цікаві, але не факт, що продуктивні.

Не применшуючи проблему інвестицій та трудових ресурсів, слід визнати: проблеми із факторною продуктивністю – технології, інститути, організація виробництва, ефективність використання ресурсів (розподілення їх відповідно здатності к найпродуктивнішому використанню, підприємницькому таланту) – є й лишатимуться в майбутньому головною причиною, яка стримує розвиток економіки України й підвищення її продуктивності. Саме на цьому й доцільно зосередити дискурс щодо економічного відновлення України.