Олександр Литвиненко, директор Національного інституту стратегічних досліджень, доктор політичних наук, професор

Пандемія коронавірусу стала спусковим гачком для нової глобальної кризи. На думку експертів МВФ, ця криза буде найглибшою з часів «Великої депресії» 1930-х:  світова економіка у 2020 році зменшиться на понад 3,1%, а загалом криза коштуватиме світу понад 9 трильйонів доларів.

Криза ‑ не лише час страждань і втрат, але й можливостей. Настає час вирішувати локальні проблеми під глобальним приводом. І це роблять не лише у Китаї, але й на Заході. А можна під приводом пандемії влаштовувати свої політичні справи. Яскравий приклад – Угорщина, до якої ЄС вже висуває претензії щодо дотримання демократичних норм.

На тлі економічних проблем у світі посилиться настрої опори на «власні сили». Чинна донині ліберальна модель глобалізації буде трансформуватися у бік посилення державного протекціонізму. Знов заговорили про імпортозаміщення, хоча навряд чи можна очікувати на суттєве скорочення міжнародної торгівлі. У сучасному світі хіба-що Північна Корея може дозволити собі гратися в автаркію. Водночас, не виключено, що відбудеться географічна раціоналізація логістичних ланцюжків. Навіщо возити запчастини через кордони, які можуть раптово закритися.

Зберігатимуться нові обмеження для руху людей. І прикладом тут стала поведінка ЄС, який планує відкрити зовнішні кордони лише на останньому етапі відміни карантинних заходів. Здоров’я знов стає важливим критерієм для перетинання кордону. Втім у цьому нічого нового – скоріше повернення до гарно забутих карантинних практик XVIII-XIX століть.

Менше стане масових заходів, впаде туризм, особливо транскордонний. Дедалі більше спілкування, послуг і розваг вже переходить в онлайн. Ширше використовуватимуться дистанційна робота та навчання. Криза змусила пройти за лічені тижні шлях, на який за мирних умов були б потрібні роки. Показова ситуація на фондових ринках: після провалу знову зростають акції високотехнологічних, насамперед ІТ-гігантів.

Збільшується роль національних держав, набагато більше залежатиме від їх спроможності відстоювати свої інтереси у стосунках з іншими державами та міжнародними організаціями. Ефективність держав у протидії викликам знов стає запорукою їх виживання. Сильні, сміливі і ефективні – виграють, слабкі та боязкі – втратять, а може і зникнуть з карти.

Під гаслами безпеки держави по всьому світові посилюватимуть контроль за населенням, впроваджуватимуть ефективніші системи електронного спостереження, збору та аналізу даних. І це відбуватиметься якщо не під оплески, то за мовчазної згоди громадян. Загроза життю – вагомий аргумент.

Змінюється світовий порядок. Великі держави і надалі конкуруватимуть за вплив і можливість визначати майбутнє. Унаочнюються протиріччя між США і КНР як основний водорозділ сучасної світової політики. І голосні заяви у китайській та американській пресі – лише публічні відголоски справжніх проблем. Це протистояння поступово стає проблемою і для нас.

Росія активніше шукатиме своє місце у світі, маневруючи між Вашингтоном і Пекіном, прагнучи відновити бізнес з Європою, конкуруючи з Туреччиною, Саудівською Аравією і Іраном та «змушуючи сусідів до братерства». Втім своя сорочка ближче до тіла, і закритий кордон усередині Союзної держави Росії і Білорусі тут показовий.

Донбас і Крим є запорукою, що Росія не залишить Україну у спокої. І до цього слід бути готовими. Водночас, наразі українські чвари, неспроможність і нехтування суспільним благом на користь особистого завдають Україні куди більше шкоди аніж усі російські підступи і зловісні плани.

Міжнародні організації втратять у вазі. Роль же безпекових і економічних союзів і міждержавних об’єднань зміниться. Нікуди не зникнуть ЄС і НАТО, які зосередяться на пошуку нових форм функціонування, більш адекватних інтересам держав-членів за нових часів.

Для України постає завдання винайдення нового, ефективнішого формату партнерства, який дозволив би повніше врахувати наші інтереси. Реформи потрібні не тільки для членства в ЄС і НАТО, а насамперед для забезпечення розвитку і збільшення власного потенціалу, як би дивно для декого це не видавалося.

У честі знову буде раціональність, а не вірність ідеологічним догмам. Важливо те, що є, а не те, що б хотілося. Водночас, на тлі економічних проблем дедалі частіше виникатиме спокуса простих відповідей на складні запитання, а отже на нас очікує глобальне посилення радикальних, а може й екстремістських рухів. Згодом це може призвести до постання нових диктатур, а отже і до зростання конфліктності у міжнародних відносинах.

За цих умов майбутнє Української держави залежить від спроможності надати ефективну відповідь до загрози, виходячи не з ідеологічних уявлень, сформованих у минулі часи, корпоративних і особистих потреб, а з ясного усвідомлення національних інтересів. Найважливішими з них стають розвиток і подолання відсталості, без яких неможливо забезпечити державний суверенітет, незалежність і територіальну цілісність у цьому новому світі.