Зміст та форма інформаційної безпеки
Микола Філонов, громадський діяч, журналіст
Як повідомляють західні аналітичні центри (зокрема, Institute for Strategic Dialogue), Москва значно активізувалася за напрямком максимального насичення Інтернету та соціальних мереж матеріалами з власними наративами. Далі ці дані автоматично потрапляють до баз чат-ботів та генеративних систем штучного інтелекту.
Відтак, без людського втручання, ШІ сам продукуватиме кремлівські меседжі та доноситиме їх до користувачів. Дослідники наголошують, що у РФ роблять ставку на поширення фейкових новин та дезінформацію, але проблема, як здається, глибша.
Поки що єдиним дієвим способом протидії російській пропаганді вважається її обмеження шляхом блокування деструктивних каналів та спростування. Проте до кожної великої мовної моделі (LLM) не поставиш наглядача. А заборона одних джерел інформації негайно призведе до появи багатьох інших. До того ж, поширення інформаційних вірусів відбувається не лише хакерським шляхом (хоча й таке має місце), а й у відкритих, доступних а, головне, цілком легальних мережах.
Твердого переконання, яким чином цьому протидіяти, поки що немає. І не лише в Україні – достатньо подивитися на масив рішень різних урядів про регулювання діяльності Telegram і TikTok. Проте зрозуміло одне – вирішенням проблеми форми інформаційну безпеку України забезпечити неможливо. ШІ цього та наступного поколінь зможе з легкістю обходити нові заборони.
Іншим аспектом цієї проблеми є те, що наразі ворожа пропаганда класифікується лише у якості «фейків» та «дезінформації». Хоча, насправді, доречніше вести мову про моделюючі поведінку акценти – те, що зазвичай називають «наративами».
А вони можуть бути ані брехливими, ані хибними. Тож у такій ситуації навіть технологічно якісно здійснена фільтрація відверто неправдивої інформації ворожу спецоперацію не зупинить.
Вихід з цього один – генерувати власний привабливий для сприйняття контент. І поширювати його як на власну, так і чужу аудиторію. У тому числі, за допомогою ШІ. З кінцевою метою – утвердити українську точку зору у масовій свідомості.
Поки що на інформаційному фронті Україна перебуває у глухій обороні. І похвалитися тут особливо немає чим – за вісім років після заборони російських «Вконтакте» і «Одноклассников», популярної національної соцмережі так і не з’явилося.
Однак в обороні війни не виграють. І якщо влада має на меті активізацію роботи на цьому напрямку, то дуже багато слід змінювати: й у стратегії державної інформаційної політики, і в методології її реалізації, і в інституційній моделі, яка забезпечуватиме виконання завдань.
