Микола Філонов, журналіст, громадський діяч

 

Можливо, більшість громадян України не звернули на це увагу, але у вітчизняному інформаційному просторі уже декілька дні обговорюють питання можливої заборони месенджера Telegram.

Зокрема, голова Нацради з телебачення та радіомовлення Ольга Герасим'юк заявила, що з "радістю" почула від деяких народних депутатів думки про те, що слід вдаватися до "серйозних заходів" (для врегулювання питання з популярним месенджером), у тому числі на законодавчому рівні.

Також на проблему використання Telegram у якості використання майданчика для обміну інформації серед ухилянтів звернув увагу перший заступник голови Національної поліції України – керівник Головного слідчого управління Максим Цуцкірідзе. Втім, він визнав, що автоматично блокувати такі канали поліція можливості не має, адже у неї відсутні повноваження у цій сфері.

З пропозицією заблокувати Telegram на період дії воєнного стану виступив і голову Комітету виборців України Олексій Кошель.

Більш виважено окреслив проблемну ситуацію та шляхи виходу з неї речник ГУР Міоноборони Андрій Юсов.

"Що стосується Telegram, то загрози, які він несе для суспільства, є реальні. Мова йде не про окремих користувачів чи окремі медіа, які представлені на цій платформі, питання до самої платформи. Вона містить в собі цілу низку загроз для інформаційної, і не тільки інформаційної, безпеки нашої країни. Так, на це питання треба давати відповідь, і я думаю, що це обов’язково відбудеться", – сказав він.

"З Telegram виходить найважче. Це постійна робота, багаторівнева: як на території самої платформи шляхом створення контенту, який би руйнував міфи, роз’яснював і покривав цільову аудиторію, так і робота з погляду унормування діяльності цих майданчиків", – зазначив представник української розвідки.

Отже, мова йде про заборону Telegram? 

Нагадаємо, що ще у листопаді минулого року з такою ініціативою вийшов секретар РНБО України Олексій Данілов. А до цього керівник Головного управління радіоелектронної боротьби та кібербезпеки Генерального штабу Збройних сил України Іван Павленко наголошував на тому, що у телефоні не повинно бути нічого, крім телефонної книги.

І це при тому, що уже у минулому році, за даними дослідження USAID-Internews щодо споживання медіа, з’ясувалося, що 2023 році переважна більшість громадян України споживала новини із соціальних мереж — 76%. Кількість же українців, які постійно користувалися Telegram, зросла з 21% у 2021-му році до 60% – у 2022-му, і до 72% – наступного року.

Тут можна було б зробити обурений вираз обличчя і заявити, що влада намагається обрізати альтернативні джерела інформації, заганяючи усіх до формату "єдиного марафону".

Але не все так просто. По-перше, проблему використання соціальних мереж і месенджерів ворожими спецслужбами визнають на глобальному рівні. У січні Центральне розвідувальне управління США заборонило своїм аналітикам використовувати Telegram із робочих комп'ютерів, адже американський уряд все більше турбує можливість витоку даних через небажане використання інформації.

Україна веде повномасштабну війну, а тому питання безпеки є ключовим. Можна відчувати певний дискомфорт від того, що буде обмежено доступ до користування улюбленими каналами, однак якщо обирати між видаленням мобільного застосунку і прильотом наведеної через цей застосунок ворожої ракети, то вибір, здається, є очевидним.

Втім, проблема (і на неї вірно звернув увагу представник ГУР) простою забороною, як цього хочуть деякі політики, не вирішується. Перш за все з технічної точки зору. Нинішній рівень розвитку інформаційних і комунікаційних технологій дає можливість за бажання обходити блокування серйозного рівня складності.

За даними PlusOne, до блокади в Україні соціальної мережі "ВКонтакте", нею користувалися 76,1% громадян з доступом до Інтернету, далі показник впав до 23,9%, але згодом виріс до 29,3%. 

Можна, звісно, спробувати заборонити на території України й сервіси VPN, але й цю проблему можна обійти за допомогою зміни налаштувань DNS. І це, відзначимо, мова йде про доступні кожному користувачеві елементарні способи, не кажучи вже про спеціальне обладнання та програмне забезпечення.

Приклади безуспішної боротьби у країні-агресорові з тим самим Telegram, Facebook та VPN, а у ЄС – з піратськими торент-серверами – свідчить про те, що кожного разу держава програвала у цій боротьбі. У березні 2022-го року TikTok обмежив завантаження контенту з РФ, за рік після цього… аудиторія цієї соціальної мережі зросла з 57,9% до 67,6% користувачів Інтернет, віком від 12 років, які хоча б раз на місяць заходили на цю платформу. 

Отже, питання не лише про можливість технічного обмеження небажаного контенту, а про його нівелювання на когнітивному рівні. Якщо українці не бачать на перевірених ресурсах резонансної інформації (надзвичайна ситуація, вибух, зміна ситуації на фронті), або бачать її у тому форматі, який їх не задовольняє, то вони шукатимуть її на сумнівних, а то й відверто ворожих майданчиках.

Просто забрати радіоприймачі, щоб громадяни не слухали "ворожі голоси", як це можна було зробити 80 років тому – вже не вдасться. телебачення, яке працює у руслі державної політики, ситуацію не врятує, оскільки його аудиторія зменшується щороку, а у багатьох громадян молодше 40 років просто немає телевізора.

А якщо відсутня офіційна інформація, пріоритет матимуть чутки і плітки, що більш небезпечно, аніж маніпулятивні відомості анонімних Telegram-каналів.

У той же час, і в Україні є позитивні приклади боротьби з ворожими змістами. Припинення трансляції у 1990-х роках на аналоговому телебаченні російських каналів, що сприймалася людьми старшого покоління як "катастрофа", з часом припинило бути подразливою темою, адже українські студії навчилися робити привабливий контент.

Про повернення до "ВКонтакте" и в "Одноклассники", яке викликало ностальгію у 2017-2019-му роках, сьогодні ніхто й не замислюється, оскільки їхній формат і контент уже є вчорашнім днем.

Отже, мова має йти не стільки про те, яким чином заборонити певні платформи з технічної точки зору, скільки про перемогу на змістовному рівні. 

Російські офіційні ЗМІ вдалося перемогти – абсолютна більшість українців уже не вважають їх такими джерелами інформації, які заслуговують на довіру. Наступний етап боротьби – за українські цінності, наративи, факти і трактування. Або побудова альтернативних комунікаційних майданчиків. 

І ця мета, дійсно, вимагатиме злагодженої роботи і держави, і громадянського суспільства, і медіа-спільноти.