Від "Плану переходу" – до життя. Як держава визнала НУО партнерами

Павло Розенко, міністр соціальної політики України (2014-16 рр), віце-прем'єр-міністр України (2016-2020)

За останні два роки стала можливою державна закупівля послуг від неурядових організацій у сфері лікування і профілактики ВІЛ, СНІД і туберкульозу, підтримки й догляду людей із цими захворюваннями.

Ще у 2017-му році, з ініціативи активістів, був запропонований "План переходу" від донорського й благодійного фінансування боротьби із зазначеними хворобами в Україні, що мають епідемічний розмах у країні ще за радянських часів. Три роки тому ще ніхто не міг уявити, що подібні наміри можуть втілитися у життя.

Повірити в те, що Україна перейде від уже звичного (та дуже зручного для держвиконавців) донорського фінансування до безпосередньої державної участі, було важко. Система ProZorro вже існувала, засвідчила себе як ефективний антикорупційний та протибюрократичний інструмент – але закупівлі там асоціювались із чимось вельми матеріальним, товарним, торговим чи господарським. А такі масштабні проблеми, як ВІЛ, СНІД і туберкульоз, їх багатогалузеві, "не тендером єдиним" вимірювані шляхи й програми вирішення –  якось у цю платформу не вбудовувалися. Від питань браку медикаментів до фахового дефіциту спеціалістів із підтримки хворих – на все це вже держава звично заплющувала очі.

На згадку приходить історично-художня паралель: багатостраждальне й довготривале  протистояння на кінці вісімдесятих років минулого століття у США з питань офіційно відсутніх засобів і спеціалістів з лікування ВІЛ і СНІДу. Ця "холодна війна" відбувалася між державою (у вигляді FDA – спеціальної агенції від МОЗ Штатів, що монопольно здійснювала контроль обігу харчових продуктів й усіх медикаментів, в тому числі патентувала нові підпорядковані розробки та забороняла неугодні) – та, з іншого боку, приватними ініціативами, волонтерами й недержавними фондами. Такою приватною ініціативою був "Далласький клуб покупців", що на відміну від держави швидко запропонував ефективні курси лікування, профілактики й підвищення імунітету. На той час, коли FDA лише неспішно тестувала свій, один-єдиний препарат, що ніяк не виявляв свою ефективність, не патентуючи жодних конкурентних розробок. Це тривало довгі роки і коштувало сотень тисяч життів. Судові процеси між двома сторонами тяглися, люди вмирали. Ті, що не вмирали, покидали державні клініки й курси з тестування єдиного препарату – і йшли до приватних ініціатив, що вже успішно витягували хворих майже з того світу. Та останні все ж таки довели, що найефективніший підхід полягав у підтримці імунітету, розумному дозуванні ліків і регулярному застосуванні комплексу вітамінів.

І це – стабільна, економічно й соціально зразкова для нашої країни Америка, навіть у їхніх вісімдесятих. Саме про це був знятий за реальними подіями оскароносний фільм з однойменною назвою "Далласький клуб покупців". Головний герой, засновник Клубу, як і його реальний прототип, прожив сім років замість обіцяних йому лікарями тридцяти днів. Та врятував тисячі людських життів.

Україні в наші дні, на щастя, вдалося зробити важливі кроки – від появи ініціативного Плану до порозуміння й реакції від держави – значно швидше.

За поданням благодійної організації "100% Життя", до спільного й системного планування закупівель препаратів та експертних послуг долучилась Державна установа "Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України" (* далі ЦГЗ). Це заклад охорони здоров’я, що відповідає за збереження і зміцнення здоров’я населення, соціально-гігієнічний моніторинг захворювань, епідеміологічний нагляд і біологічну безпеку, групову та популяційну профілактику захворюваності, боротьбу з епідеміями та стратегічне управління у сфері громадського здоров’я. Створена ця інституція була на виконання розпорядження Наказом МОЗ України п’ять років тому. У співпраці із неурядовими організаціями (*далі – НУО) вони розробили дорожню карту заходів із вирішення довготривалих проблем: "Стратегії забезпечення сталої відповіді на епідемії туберкульозу, в тому числі хіміорезистентного, та ВІЛ/СНІДу на період до 2020 року".

Головним досягненням цієї стратегічної групи "Плану переходу", що принципово зрушило лежачий камінь трьох епідемій, було розроблення та впровадження геть нових механізмів співпраці Уряду й неурядових організацій. Завдяки яким НУО тепер можуть повноцінно співпрацювати з місцевими органами самоврядування. Це був справжній прорив в законодавстві – вперше державні органи змогли закупати послуги в НУО. Такі послуги перевірені багаторічним досвідом, а їхній персонал – захоплений своєю справою, небайдужий до пацієнтів.

Покроково згадаємо, як це стало можливим.

• Упродовж 2018-2019 років Кабінет Міністрів приймає дві важливих Постанови, що зазначили внесення суттєвих змін до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання програм у сфері охорони здоров’я. Вони дозволили використовувати існуючі програми Міністерства охорони здоров’я (а саме КПКВК 2301400) для фінансування з національного бюджету послуг з профілактики ВІЛ та ключових груп населення та з догляду і підтримки людей, що живуть з ВІЛ.
• Останній документ постановив новий та чіткий порядок здійснення з 1 липня 2019 р. закупівлі зазначених послуг. А далі вже МОЗ своїм Наказом "Про затвердження порядку надання послуг з догляду і підтримки людей, які живуть з ВІЛ" прописали чіткий алгоритм надання лікувальних та профілактичних послуг.
• Першими з місцевих бюджетів почали фінансування програм, пов'язаних з епідеміями ВІЛ/СНІД та туберкульозу Сумська та Полтавська області. Для них у 2018 році з Державного бюджету України були виділені перші значні кошти строком на рік.

 

Таким чином, з 1 липня 2019 за рахунок державного бюджету відбувається законне фінансування послуг з профілактики, догляду та підтримки ВІЛ. Закупівля послуг державою йде за допомогою системи електронних закупівель ProZorro. Такий підхід створив цілу низку прозорих можливостей для формування усіх необхідних інструментів на національному рівні. Державне відкрите замовлення прийшло, нарешті, на допомогу приватним ініціативам та благодійності.

Завдяки новій моделі закупівлі ліків і послуг у сфері громадського здоров'я були проведені численні тендери у всіх регіонах України. Де перемогли півсотні неурядових організацій, що спеціалізуються на програмах підтримки при ВІЛ, СНІДу і туберкульозі, ці НУО підписали довгоочікувані договори із ЦГЗ.

Дякуючи зусиллям БО "100% Життя" по спроможності регіональних НУО, в результаті розширення доступу до лікування (зокрема, зниження цін на ліки від ВІЛ при закупівлях за гроші держбюджету), ми побачили можливість використовувати їх для покриття соціальних послуг людям з ВІЛ. У 2019 році в Україні значні кошти були отримані завдяки заощадженням на лікуванні, саме ці економічні міри надали можливість використовувати гроші для закупівлі соціальних послуг для людей із ВІЛ.

Хоча 2020 рік був непростим через карантин, завдяки місцевим активістам у десяти областях України вдалося забезпечити виділення необхідних коштів із місцевих бюджетів на соціальні послуги по догляду та підтримці хворих на туберкульоз.

За перше півріччя результатом активностей спільного проекту з благодійною організацією "Світло надії" стало залучення коштів місцевих бюджетів для програм попередження ВІЛ та СНІД, закупівлю послуг соціального обслуговування. Така інституціоналізація соціальних послуг за участю місцевих бюджетів торкнулася також допомоги батькам та (або) відповідальним за ВІЛ-інфікованих дітей; самим тим дітям та дітям з інвалідністю.

Отже, наш послідовний "План переходу" надав можливість прямому зв'язку між Урядом та неурядовими організаціями. Це помітно підвищило розмір і якість послуг людям, що живуть з ВІЛ, СНІДом і туберкульозом. НУО відходять від попередньої ролі якихось блаженних "юннатів", працюючих на ентузіазмі активістів-волонтерів, починають виконувати професійну соціальну роботу та несуть відповідальність за її результат. Уряд теж долучився до партнерства у цій непростій і доброчесній праці: проводить семінари, влаштовує навчальні курси по роботі у ProZorro.

Що засвідчує і як розвиватиметься ця добра історія? Для нас – це точно не про сумнозвісну приказку про добрі наміри, що ведуть казна куди. Адже завдяки саме таким людям доброї волі врятовано тисячі життів. Волонтерам, що довгі роки надавали допомогу хворим, забуваючи про себе. Недержавним фондам, що виділяли чи знаходили кошти, здійснювали програми національного масштабу, в той час перебуваючи в неозначеному статусі і для держави наче й не існували. Всі вони, як той Рон Вудруф з "Далласького клубу покупців", цінували людське життя, боролися за справедливість, пробивали стіни для діалогу з державою. Державою, яка і є ми. Що не існує без нас. І ми бачимо: рано чи пізно кожна така стіна впаде. Або в ній знайдуться двері. Варто просто залишатися людьми, що здатні знайти спільну мову, налагодити міст і здійснити перехід.