21:25 13.11.2020

Автор ВАДИМ ЧЕРНИШ

Російська військова міць – чи можливе стримування

10 хв читати
Російська військова міць – чи можливе стримування

Вадим Черниш, PhD, Голова Керівної Ради Центру безпекових досліджень "СЕНСС"

 

 

Політика стримування, у загальному сенсі, полягає в тому, щоб переконати, змусити відмовитись від застосування військової сили державу[1], яка розглядає таку можливість.

Стримування, за своєю суттю, є свого роду зустрічною загрозою на загрозу застосування військової сили.

Держава може відмовитись від ідеї застосовувати силу в тому випадку, коли ймовірні негативні наслідки для неї будуть прирівняні до вигоди або навіть перевищувати її.

Стримування може здійснюватися двома способами:

  • шляхом загрози реальної та значної протидії, коли лише наявність самої такої загрози змушує відмовитись від застосування сили;
  • шляхом загрози покарання, відплати за застосування сили, тобто загрози заподіяння  значної або і взагалі нищівної шкоди за межами з самого початку обраної ініціатором застосування сили сфери або території.

Історичними прикладами стратегій стримування військової сили шляхом загрози протидії можуть слугувати Велика китайська стіна або "лінія Маннергейма".

З моменту появи ядерної зброї широкого поширення набула концепція ядерного стримування, в основі якої лежить саме загроза застосування її по територіях противника в якості покарання. Вона має два "вимірювання". У першому випадку ідея полягає в тому, що володіння ядерною зброєю якоюсь державою здатне утримати інші, "неядерні" держави від застосування військової сили проти неї. У другому випадку - в тому, що володіння ядерною зброєю утримає інші держави, які теж нею володіють, від її застосування.

З часом, дві країни – США і СРСР (тепер РФ) – накопичили настільки величезну кількість ядерної зброї, що в теорії ядерного стримування з'явився термін - "гарантоване взаємне знищення", що означає, що обмін ядерними ударами гарантовано призведе до знищення обох сторін. З'явилася також концепція "другого ядерного удару", суть якого в нашому випадку можна звести до здатності держави завдати у відповідь ядерний удар у якості відплати.

Росія - країна, що володіє величезним арсеналом ядерної зброї, а також трьома видами засобів її доставки - балістичними ракетами, стратегічною авіацією і підводними човнами, так званою "ядерної тріадою". За своїм рівнем тільки ядерний потенціал США може бути порівняний із російським і може виконувати функцію ядерного стримування, але цей фактор діє тільки по відношенню до США та їхніх союзників.

02 червня 2020 року побачив світ Указ президента Російської Федерації "Про основи державної політики Російської Федерації у галузі ядерного стримування", в якому названі умови застосування ядерної зброї Росією, а саме:

  • надходження достовірної інформації про старт балістичних ракет, що атакують територію РФ та (або) її союзників;
  • застосування противником ядерної зброї або інших видів зброї масового ураження по територіях РФ та (або) її союзників;
  • вплив противника на критично важливі державні або військові об'єкти РФ, виведення з ладу яких призведе до зриву відповідних дій ядерних сил;
  • агресія проти РФ із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено саме існування держави.

У червні 2014 року після окупації території Автономної Республіки Крим та вторгнення на сході України, США виступили з ініціативою, яка на цей момент має назву "Європейська ініціатива стримування" ( "European Deterrence Initiative"). Її головна мета - стримування військової сили Росії, підвищення військового потенціалу як самих США, так і їхніх союзників, а також партнерів в Європі.

Загальний обсяг коштів, що виділяються в 2020 році з федерального бюджету США на цю ініціативу - 5.9 млрд. доларів США. В рамках цієї ініціативи існує також інша - Ініціатива зі сприяння безпеці України ( "The Ukraine Security Assistance Initiative"). Саме відповідно до неї Україна отримує військову допомогу, розмір якої визначений в 250 млн. доларів США.

Політика стримування і відповідні стратегії можуть бути успішними при дотриманні ряду умов. Такими умовами є:

  • наявність відповідного потенціалу, здатності ефективно протистояти або здійснити швидке покарання, відплату;
  • рішучість протистояти або здійснити покарання/відплату без зволікання при настанні чітко визначених умов;
  • доведення до сторони, що загрожує, достатнього (але не надмірного!) обсягу інформації про свої здібності, рішучість і умови початку протистояння, покарання/відплати.

Тут слід зазначити дуже важливий момент – якщо політика стримування і відповідна стратегія виявляться неефективними, просто кажучи "не спрацюють", то доведеться вже мати справу з реалізацією стратегії оборони.

Серед українських політичних діячів зараз домінує думка про те, що військове стримування Росії можливе шляхом загрози протидії можливому нападу. Саме таким змістом наповнені заяви політичного керівництва і різних експертів. При цьому акцент робиться на великій кількості військових втрат для РФ в разі її вторгнення на територію України, що і є, на їхню думку, основним стримуючим фактором.

Проти цього є як мінімум два заперечення.

По-перше, Росія володіє великою кількістю озброєнь, здатних знищувати живу силу, техніку та інфраструктуру на території України дистанційно, на відстані. Про це в 2018 році якось написав Євген Примаков, нинішній директор одного з російських федеральних агентств - Россотруднічества: "Необхідно дати ясно зрозуміти Києву і його спонсорам, що "вторгнення" і "агресія" в бік України російською армією все ж не планується, нехай не сподіваються. І кордон навіть ніхто переходити не стане. Але ми обов'язково вбомбимо/віб’ємo ракетами ЗСУ в епоху Запорізької Січі, чим українці і будуть пишатися, як годиться. Що не залишиться жодного вузла зв'язку, жодного штабу, жодного складу ПММ, аеродрому, парку техніки, колони, казарми, блокпоста - і не тільки, а й жодної електростанції, водокачки, трансформатора, моста...."

По-друге, російська військова організація побудована на максимальному використанні в сучасних конфліктах не кадрових військовослужбовців своїх збройних сил, а "сурогатних" військових формувань - так званих "приватних військових компаній", і підрозділів, що складаються з громадян інших країн, які можуть іменуватися по різному - "народні міліції", "сили самооборони" і т. ін. Всі ці комбатанти діють під командуванням РФ і в її інтересах, але формально не є частиною її збройних сил, а зобов'язання перед ними, як правило, обмежуються лише виплатою матеріальної винагороди і деяких компенсацій. Втрати серед таких комбатантів не мають стримуючого ефекту, оскільки суспільство не чутливо до них в тій мірі, в якій це могло б бути у випадку з кадровими військовослужбовцями. Відзначимо також, що військові втрати Росії в даний час віднесені до інформації з обмеженим доступом.

Представляється, що заслуговує обговорення стратегія стримування Росії з використанням деяких елементів, заснованих на загрозі відповідної військової відплати.

У стратегії стримування Росії можливо було б зробити наголос як мінімум на трьох складових:

  • побудова сучасної системи протиповітряної оборони, здатної ефективно вражати повітряні цілі не лише над територією України, а й над територією Росії на максимально можливу глибину;
  • створення і виробництво значної кількості високоточних над- і гіперзвукових (надзавдання) крилатих ракет наземного базування, здатних вражати цілі далеко в глибині російської території;
  • розробка нових видів неядерних ракетних боєголовок і вибухових речовин великої руйнівної сили.

Важливо відзначити, що до 2019 року Україна не могла розробляти ракети меншої і середньої дальності, будучи пов'язаною зобов'язаннями відповідно до Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США, підписаної ще в далекому 1987 році. 2 серпня 2019 року згаданий договір припинив свою дію.

Не будучи ядерною державою, Україна не має можливості реалізувати політику ядерного стримування. В такому випадку, політика може ґрунтуватися на принципі так званого "розширеного" ядерного стримування в тому сенсі, що політичний і військовий союз з державою, що володіє ядерним потенціалом, буде фактором ядерного стримування для Росії. Але з огляду на розмір ядерного потенціалу РФ і той Вадим Черныш

Председатель Управляющего совета Центра исследований безопасности "СЕНСС"

Министр по вопросам временно оккупированных территорий и ВПО Украины (2016-2019), кандидат юридических наук, сертифицированный эксперт по вопросам противодействия отмыванию денег и финансированию терроризма

Имеет многолетний опыт работы в банковской сфере, работал юристом, специалистом по вопросам банковской безопасности.

В течение 1998-2000 преподавал правовые дисциплины. Около 15 лет занимался адвокатской деятельностью, был депутатом Кировоградского областного совета. В 2006 - 2007 годах был председателем Кировоградской областной государственной администрации.

В 2007 году был членом Совета национальной безопасности и обороны Украины.

В 2008 года стал вице-президентом Кировоградского областного центра информирования общественности и общественно-политических исследований. А в 2012 основал Центр исследований безопасности "СЕНСС", который возглавлял в течение нескольких лет.

С июня 2015 по апрель 2016 Вадим Черныш был Председателем Государственного агентства Украины по вопросам восстановления Донбасса.

С 14 апреля 2016 по 29 августа 2019 занимал должность Министра по вопросам временно оккупированных территорий и внутренне перемещенных лиц.

Компетенции и сфера интересов

В 2009 и 2010 годах Вадим Черныш прошел курс подготовки и стажировки по вопросам противодействия отмыванию денег и финансированию терроризма в США, получил соответствующий сертификат Association of Certified Anti-Money Laundering Specialists. С 2010 года он является членом профессиональной организации специалистов по противодействию отмыванию средств и финансированию терроризма - ACAMS, США.

В течение 2015-2016 годов был переговорщиком в Минском процессе по мирному урегулированию ситуации на востоке Украины (Трехсторонняя контактная группа).

За последние 5 лет особое внимание сосредоточил в частности на вопросах безопасности, глобального противостояния между государствами, противодействия гибридным методам ведения конфликтов (в том числе информационная, экономическая, политическая сферы), формирования и реализации государственной политики по вопросам урегулирования конфликтов и развития мира.

Был спикером международных конференций и форумов, в том числе: Aspen Security Forum (Aspen Institute, США), Oslo Forum (Норвегия), Stockholm Forum on Peace and Development (SIPRI, Швеция), Fragility Forum (Всемирный банк, США) и др.

В 2016 г. Вадим Черныш имеет научную степень кандидата юридических наук (PhD in law), диссертация посвящена вопросам административно-правового обеспечения контроля за деятельностью разведывательных органов Украины. Вадим Черныш

Председатель Управляющего совета Центра исследований безопасности "СЕНСС"

Министр по вопросам временно оккупированных территорий и ВПО Украины (2016-2019), кандидат юридических наук, сертифицированный эксперт по вопросам противодействия отмыванию денег и финансированию терроризма

Имеет многолетний опыт работы в банковской сфере, работал юристом, специалистом по вопросам банковской безопасности.

В течение 1998-2000 преподавал правовые дисциплины. Около 15 лет занимался адвокатской деятельностью, был депутатом Кировоградского областного совета. В 2006 - 2007 годах был председателем Кировоградской областной государственной администрации.

В 2007 году был членом Совета национальной безопасности и обороны Украины.

В 2008 года стал вице-президентом Кировоградского областного центра информирования общественности и общественно-политических исследований. А в 2012 основал Центр исследований безопасности "СЕНСС", который возглавлял в течение нескольких лет.

С июня 2015 по апрель 2016 Вадим Черныш был Председателем Государственного агентства Украины по вопросам восстановления Донбасса.

С 14 апреля 2016 по 29 августа 2019 занимал должность Министра по вопросам временно оккупированных территорий и внутренне перемещенных лиц.

Компетенции и сфера интересов

В 2009 и 2010 годах Вадим Черныш прошел курс подготовки и стажировки по вопросам противодействия отмыванию денег и финансированию терроризма в США, получил соответствующий сертификат Association of Certified Anti-Money Laundering Specialists. С 2010 года он является членом профессиональной организации специалистов по противодействию отмыванию средств и финансированию терроризма - ACAMS, США.

В течение 2015-2016 годов был переговорщиком в Минском процессе по мирному урегулированию ситуации на востоке Украины (Трехсторонняя контактная группа).

За последние 5 лет особое внимание сосредоточил в частности на вопросах безопасности, глобального противостояния между государствами, противодействия гибридным методам ведения конфликтов (в том числе информационная, экономическая, политическая сферы), формирования и реализации государственной политики по вопросам урегулирования конфликтов и развития мира.

Был спикером международных конференций и форумов, в том числе: Aspen Security Forum (Aspen Institute, США), Oslo Forum (Норвегия), Stockholm Forum on Peace and Development (SIPRI, Швеция), Fragility Forum (Всемирный банк, США) и др.

В 2016 г. Вадим Черныш имеет научную степень кандидата юридических наук (PhD in law), диссертация посвящена вопросам административно-правового обеспечения контроля за деятельностью разведывательных органов Украины.факт, що всі інші ядерні країни, крім США, далеко позаду - доводитися констатувати, що тільки американське "розширене" ядерне стримування буде найбільш ефективним.

У свою чергу, розвиваючи свій військовий потенціал, Україна може стати значущим елементом в механізмах забезпечення безпеки в Європі і одним із ключових гравців у реалізації політики колективного стримування Росії.

 

[1] В деяких випадках політика стримування може застосовуватись і до недержавних суб’єктів

Загрузка...
Завантаження...
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА