Володимир Лапа, радник президента УКАБ з питань лобізму та ринкової аналітики; голова Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів (2016-2019)

 

Одним із найбільш цікавих і напружених протистоянь 2020 року в економічній площині в агросекторі було перетягування канату щодо запровадження/не запровадження квот на імпорт мінеральних добрив в Україну.

Із одного боку – всі аграрні асоціації, із іншого – низка хімічних заводів, що номінально належать холдингу Остхем.

Наші опоненти намагаються ставити під сумнів об’єктивність ключових стейкхолдерів, що стали на бік аграріїв. Однак, зважаючи на фабулу питання, було б дивно, якби ситуація розвивалась іншим чином.

Отже, нагадаю коротку історію: підприємства, що де-факто належать російському державному капіталу через заставу основних активів, зупинили виробництво 2017 року, не поставивши добрива аграріям і змусивши їх купувати ресурс по імпорту для забезпечення циклу польових робіт. А потім, посилаючись на зростання імпорту, вимагали від держави запровадження квотування імпорту. І при маржинальності виробництва азотних добрив 33-36% протягом весняних місяців 2020 року шантажували державу звільненням людей.

По-хорошому, такий розвиток подій мав би бути підставою не для запровадження квот на імпорт, а для розгляду з точки зору загроз національній безпеці.

Але дана стаття не про це, а про альтернативу у вигляді довгострокової співпраці, яка поки що залишається незатребуваною.

Насправді, спроби налагодити співпрацю із нашого боку були, і ми вдячні менеджерам Остхему, які влітку 2020 року погодились на відверту розмову із аграрними компаніями.

Що тоді не задовольняло в співробітництві представників агробізнесу:

1. Непаритетні умови контрактів. Із боку аграріїв – передоплата і жодних ризиків для Остхему, з боку Остхему – навпаки, жодних фінансових гарантій або штрафів у випадку невиконання контрактів. Як не крути, але 2017 рік був не так давно, і більшість покупців мінеральних добрив його не забули.
2. Наявність ознак зловживання концентрацією на ринку (винесемо за дужки статус монополіста, який зараз оскаржується). Наприклад, ви не зможете забрати добрива із заводів Остхему власним транспортом, тільки наймаючи компанію Остхему, яка до того ж слабо клієнтоорієнтована. Робиться, як нам пояснили,  це ніби для убезпечення покупця від поставки неякісного товару. Щось на зразок того, що «якщо ти повезеш своїм автомобілем, то можеш зіпсувати товар».
3. Аграрні компанії висловили пропозиції щодо довгострокового  співробітництва за умовною формулою – «вартість газу + операційні витрати + маржа», яка із одного боку гарантувала б прибуткову роботу хімічних підприємств (не треба буде далі працівників тримати в заручниках, погрожуючи звільненням), а із іншого – прогнозованість в ціноутворенні і власній собівартості для агробізнесу.

Коронавірусний час іде швидко, із часу цієї зустрічі минуло вже півроку. Але відповіді на ці питання та пропозиції ми так і не отримали. Мабуть саме неготовність до справжнього партнерства, а не судові баталії із приводу тих чи інших рішень, стали головним розчаруванням 2020 року.

Знаючі люди кажуть, в Австрії надають перевагу іншим стратегіям розвитку бізнесу. В Москві мабуть теж.